Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №320/59439/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/59439/25 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.,

суддів Аліменка В.О. та Файдюка В.В.,

за участю секретаря судового засідання Головченко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора в якому просив зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі з першого робочого дня після винесення судового рішення до дня поновлення на роботі, з розрахунку 2308,70 грн. за кожний з 506 робочих днів, загалом в сумі 1168202,20 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року позов задоволено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані відсутністю підстав для стягнення заявленої позивачем суми середнього заробітку, оскільки позивач не подавав заяви про його поновлення, внаслідок чого у відповідача не було підстав для допуску його до роботи та видачі відповідного наказу, отже затримка виконання рішення відбулась внаслідок бездіяльності позивача без жодної вини з боку роботодавця.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що з моменту ухвалення судом рішення про поновлення на посаді у роботодавця виник безумовний обов`язок його негайного виконання без необхідності подання будь-якої заяви незаконно звільненим працівником, а затримка з виконання рішення про поновлення на посаді породжує право на компенсацію.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі №640/1262/20 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії № 7 від 03.12.2019 №1/3 «Про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації». Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 № 2055ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності щодо прокурорів та працівників органів прокуратури Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 24.12.2019. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності щодо прокурорів та працівників органів прокуратури Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 25.12.2019. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2019 по 12.12.2023 у розмірі 2 329 478,30 грн. (два мільйони триста двадцять дев`ять тисяч чотириста сімдесят вісім гривень 30 копійок), без урахування обов`язкових податків та зборів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності щодо прокурорів та працівників органів прокуратури Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суми середньої заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця. (а.с.9-16).

За результатами оскарження вказаного судового рішення в апеляційному порядку, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024 у справі № 640/1262/20 змінено резолютивну частину рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 шляхом викладення її абзацу п`ятого в наступній редакції: «Зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 25.12.2019 до 12.12.2023 у розмірі 2 329 478,30 грн. (два мільйони триста двадцять дев`ять тисяч чотириста сімдесят вісім гривень 30 копійок) без урахування обов`язкових податків та зборів та виплатити з урахуванням сум, стягнутих на користь ОСОБА_1 в рахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цим позовом з Офісу Генерального прокурора на підставі виконавчого листа, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 20.12.2021 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2021 у справі № 640/1262/20 згідно із меморіальним ордером від 14.01.2022 № 237459937». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 17.10.2025 у справі № 640/1262/20 касаційні скарги ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024 залишено без змін.

Наказом Офісу Генерального прокурора від 20.11.2025 № 2442ц скасовано наказ Генерального прокурора України від 21.12.2019 №2055ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності щодо прокурорів та працівників органів прокуратури Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 25.12.2019. Підставою вказаного наказу визначено рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2023, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024 та постанову Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 640/1262/20 (а.с.18).

З огляду на затримку виконання відповідачем судового рішення про поновлення на посаді, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час такої затримки.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді за період з 13.12.2023 по 19.11.2025.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, у відповідності до вимог ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Згідно з ч.1 ст.236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, за весь період затримки виконання роботодавцем рішення про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді на роботодавця покладається обов`язок з виплати особі середнього заробітку, що є певною формою відповідальності перед працівником.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

При цьому, статтею 371 КАС України визначено перелік судових рішень, які виконуються негайно.

Відповідно до ч.1 цієї статті негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283, статтями 289-6, 289-7, 289-8, пунктами 1 і 2 частини першої статті 289 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку інститут звернення судового рішення до негайного виконання дозволяє здійснити терміновий захист або відновлення порушених прав позивача, зокрема на отримання пенсійних виплат, в період до набрання судовим рішенням законної сили, тобто до завершення процедури апеляційного оскарження, або строку на подання апеляційної скарги.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією із основних засад судочинства.

Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частинами 2, 4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч.2 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

З аналізу наведених норм вбачається, що судові рішення про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню в силу положень законодавства, які не передбачають необхідності подання незаконно звільненим працівником жодних додаткових заяв щодо його поновлення.

Вимога щодо виконання судового рішення яке набрало законної сили або яке підлягає негайному виконанню є безумовною, оскільки кореспондується з конституційним обов`язком, закріпленим у ст.1291 Конституції України.

При цьому, положення ч.1 ст.236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у випадку допущення ним затримки з поновлення на посаді незаконно звільненого працівника у вигляді виплаті такому працівнику середнього заробітку за весь час затримки.

Твердження апелянта на необхідність подання таким працівником додаткової заяви про виконання рішення про поновлення не ґрунтуються на жодних нормах законодавства.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №140/3020/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 27.04.2023 у справі №460/4900/21, що підлягають вракхуванню судом.

Посилання скаржника на положення ст.21, 24 КЗпП України є безпідставними, оскільки відповідні норми стосуються виключно укладання трудового договору з новим працівником і ними не можуть регулюватися правовідносини, що виникли в результаті незаконного звільнення працівника, що був поновлений на посаді судовим рішенням.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Здійснюючи розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача суд першої інстанції вірно застосував розмір середньоденної заробітної плати позивача, визначеної у довідці Генеральної прокуратури України від 27.12.2019 №18-1322 (а.с.17), відповідно до якої середньоденна заробітна плата позивача становить 2308,70 грн, кількість робочих днів затримки виконання рішення про поновлення на посаді за період з 13.12.2023 (наступний день після ухвалення судом рішення про поновлення на посаді) по 19.11.2025 (день, що передує винесенню наказу про поновлення на посаді) становить 506 р.д.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 506 р.д. х 2308,70 грн = 1168202,20 грн, який підлягає виплаті позивачу.

Правильність вказаного розрахунку апелянтом не оскаржується.

При цьому, апелянтом належним чином не наведено підстав для зміни періоду затримки поновлення позивача чи внесення змін до визначеного судом розміру середнього заробітку, що були визначені судом першої інстанції у відповідності до положень законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки поновлення на посаді та вірно розрахував його суму.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 10 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

В.В.Файдюк