Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №420/26900/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/26900/25

Категорія: 106000000 Головуючий в 1 інстанції: Хурса О.О.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту:27.04.2026р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) (далі – в/ч НОМЕР_2 ) про:

- визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язання в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 03 лютого 2024 по 04 липня 2025 включно, у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 1995 року №100 (далі – Порядок №100) з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі – Постанова №168).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що відповідач не провів з нею повного та належного розрахунку в день її виключення зі списків особового складу – 03 лютого 2024 року, що підтверджується фактом виплати заборгованості за індексацію грошового забезпечення, компенсації податку на доходи фізичних осіб та вартості речового майна лише у квітні та липні 2025 року на виконання судових рішень. Оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку з військовослужбовцями, позивачка наполягає на застосуванні норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України для стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку – 04 липня 2025 року, включаючи до розрахунку щомісячну додаткову винагороду згідно з Постановою №168.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ №168, є одноразовим видом грошового забезпечення тимчасового характеру, який залежить виключно від дії воєнного стану, а тому згідно з Порядком №100 не може враховуватися при обчисленні середнього заробітку для виплати відшкодування за ст. 117 Кодексу законів про працю України. Окрім цього, в/ч НОМЕР_2 наголошує на неможливості застосування норм трудового законодавства до правовідносин, пов`язаних із проходженням військової служби, оскільки військова служба є державною службою особливого характеру, що регулюється спеціальним законодавством, яке не передбачає виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку. Також відповідач зазначає, що посилання позивачки на накази Міністерства оборони України є безпідставними, оскільки діяльність Державної прикордонної служби України координується через Міністерство внутрішніх справ і на неї поширюються виключно відомчі нормативні акти МВС.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 , щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язано в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 190 342,47 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_2 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги:

- як вбачається з довідки за останні 2 місяці перед звільненням позивача (додаток 3 до апеляційної скарги) сума середньоденного грошового забезпечення склала – 1 033,3 грн. (32032,30 грн. + 32032,30 грн. / 62). Перерахунок грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/7054/24 27 червня 2025 року відповідачем було сплачено на картковий рахунок кошти в сумі 53 679,97 гривні та 04 липня 2025 року кошти в сумі 92 292, 05 гривні, відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/7050/24 09 квітня 2025 року відповідачем було сплачено на картковий рахунок кошти в сумі 23 904,56 грн., відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/7049/24 09 квітня 2025 року відповідачем було сплачено на картковий рахунок кошти в сумі 20 465,89 грн.;

- з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд першої інстанції повинен був зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, з огляду на очевидну неспівмірність присудженої суми середнього заробітку в порівнянні з розміром дійсних майнових втрат при звільненні, а також з огляду на штучну затримку, яка виникла через бажання позивача збільшити суму середнього заробітку;

- позивач звернувся з позовом із пропуском строку звернення до суду, не подавши заяви про поновлення процесуального строку для подачі позовної заяви.;

- визначення законодавцем строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства; інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків; ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_2 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, наступні обставини.

ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_2 . Відповідно до наказу начальника загону №75-ос від 03 лютого 2024 року, її виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. В день звільнення відповідач не провів з позивачкою повного розрахунку.

Протягом 2024-2025 років Одеський окружний адміністративний суд ухвалив низку рішень на користь позивача. Зокрема, за справою №420/7054/24 суд зобов`язав в/ч виплатити заборгованість з індексації грошового забезпечення за періоди з 2016 по 2020 роки. За рішенням у справі №420/7050/24 призначено виплату компенсації податку на доходи фізичних осіб, утриманого з грошової допомоги за піднайом житла за період з 05 лютого 2018 року по 03 лютого 2024 року. Також за справою №420/7049/24 суд постановив виплатити компенсацію за неотримане речове майно за цінами станом на 01 січня 2024 року.

Фактичне виконання рішень суду відбулося зі значною затримкою: 09 квітня 2025 року позивач отримала виплати у сумі 23 904,56 грн. та 20 465,89 грн, а остаточний розрахунок заборгованості з індексації проведено двома платежами: 27 червня 2025 року в сумі 53 679,97 грн. та 04 липня 2025 року в сумі 92 292,05 грн.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи розмір первинно недоотриманої суми в розмірі 190 342,47 грн. справедливим присудження компенсації за затримку виплати у розмірі, що не перевищує саму недоплату, тобто 100%. Нарахування такої компенсації у більшому розмірі суперечитиме самій меті такої компенсації, перетворюючись на неспівмірне фінансове навантаження на відповідача. При цьому принципи справедливості та пропорційності в цьому контексті стосуються забезпечення балансу між правами працівника на отримання компенсації за затримку розрахунку та можливістю роботодавця виконати свої обов`язки без надмірного фінансового тиску. Компенсація повинна відображати реальні втрати працівника, пов`язані із затримкою виплати. Важливо враховувати тривалість затримки, розмір середнього заробітку, а також загальні принципи добросовісності й розумності. Компенсація не повинна бути надмірною або каральною, щодо роботодавця. У даному прикладі сума компенсації обмежується виплаченою сумою 190 342,47 грн, що дозволяє уникнути дисбалансу між реальними втратами працівника та фінансовими наслідками для роботодавця. Такий розсуд спрямований на уникнення невиправданого збагачення працівника за рахунок роботодавця і забезпечення об`єктивності.

Колегія суддів не погоджується з цими висновками суду першої інстанції (в частині розміру компенсації, що підлягає виплаті), виходячи з наступного.

За змістом ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній до 18 липня 2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-1Х ст. 117 КЗпП України була викладена у новій редакції.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в чинній з 19 липня 2022 року редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Період затримки розрахунку при звільненні – це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст. 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливу відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, позивача наказом командира НОМЕР_3 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 31 травня 2024 року №252-ОС його виключено з 31 травня 2024 року зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішень у справах №420/7050/24 та №420/7049/24 проведено лише 09 квітня 2025 року, 27 червня 2025 року та 04 липня 2025 року відповідно. За таких обставин протиправною є бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Суд першої інстанції визначаючи розмір компенсації позивачу за затримку виплати встановив суму – 190 342,47 грн.

Колегія суддів не погоджується з таким розміром середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, зважаючи на наступне.

Згідно п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про види грошового забезпечення, що нараховані ОСОБА_1 за грудень 2023 року (31 день) позивачу нараховано 32 032,30 грн, а в січні 2024 року (31 день) – 32032,30 грн.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивачки складає 1 033,30 грн (62 064,60 грн/62 дні).

Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців, зокрема з 04 лютого 2024 року по 04 серпня 2024 року (183 дні), що складає 189 093,90 грн (1 033,30 грн. х 183 дні).

Поряд з тим, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19 лютого 2022 року) принципу співмірності.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо необхідності застосування до спірних сум принципу співмірності відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Підхід, за яким розмір компенсації не повинен перевищувати суму самої заборгованості, інакше кажучи, максимальний розмір компенсації це 100% від невиплаченого розрахунку, не тільки відповідає лозіці компенсаційної функції, але й дозволяє уникнути перетворення відповідальності на каральну.

Як вбачається з довідки виданій ОСОБА_1 при звільненні виплачено 305 498,64 грн., а на виконання судових рішень справах №420/7050/24 та №420/7049/24 – 190 342,47 грн.

Таким чином, загальний розмір належних при звільненні сум становить 495 841,11 грн. (305 498,64 грн. + 190 342,47 грн.).

З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 190 342,47 грн. від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 38,39% (190 342,47 грн. / 495 841,11 грн. х 100%).

Затримка розрахунку при звільненні за період 04 лютого 2024 року по 04 серпня 2024 року (в межах шести місяців) становить 183 календарних дні.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні складає 189 093,90 грн. (1 033,30 грн. (середньоденний заробіток) х 183 календарні дні).

Виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 72 593,15 грн., тобто 38,39% від 189 093,90 грн.

Колегія суддів доходить висновку про неправильне визначення судом першої інстанції суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 має становити 72 593,15 грн. з урахування принципу пропорційності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Щодо посилань апеляційної скарги на пропуск строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно ч.5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Приписами ч.1 ст. 233 КЗпП України було визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11 грудня 2025 року визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

У вказано рішенні зазначено, що ч.1 ст. 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Колегія суддів вказує, що відповідно ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Враховуючи, що висновки викладені у рішенні суду першої інстанції невідповідають обставинам справи, колегія судців, керуючись п.3 ч. 1 ст. 317 КАС України вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення суми середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивачу визначивши її у розмірі 72 593,15 грн.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст. 315, п.3 ч.1, ч.4 ст. 317, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів , -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції:

"Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ), щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 72 593,15 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 10 серпня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.