Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №420/14173/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/14173/26

Головуючий в 1 інстанції: Радчук А. А..

Час і місце ухвалення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Лук`янчук О.В.

суддів – Бітова А. І.

– Ступакової І. Г.

при секретарі – Потомському А. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Управління патрульної поліції в Одеській області ДПП про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Управління патрульної поліції в Одеській області ДПП, в якому просить:

визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №81013288 від 14.05.2026;

визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника у ВП №81013288 від 14.05.2026;

визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у ВП №81013288 від 14.05.2026 (сума 4 080,00 грн);

визнати протиправною та скасувати постанову про визначення/стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП №81013288 від 14.05.2026 (сума 369,00 грн);

визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №81013288 від 15.05.2026, як таку, що фіксує та легалізує наслідки спірного примусового стягнення, яке є предметом судового контролю;

зобов`язати Київський ВДВС у м. Одесі вжити усіх передбачених законом дій, необхідних для ПОВЕРНЕННЯ на користь позивача незаконно/безпідставно стягнутих коштів у загальній сумі 45 249,00 грн, а саме: — 40 800,00 грн (сума штрафу), — 4 080,00 грн (виконавчий збір), — 369,00 грн (витрати виконавчого провадження), шляхом оформлення та направлення відповідних подань/розпорядчих документів/ листів до належних отримувачів/органів з урахуванням напрямів фактичного зарахування коштів та надати суду докази фактичного повернення коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 14.05.2026 Київським ВДВС у м. Одесі відкрито виконавче провадження №81013288 та накладено арешт коштів на підставі виконавчого документа: постанова №ЕНА5590361 від 28.08.2025 (ВАП УПП в Одеській області) про стягнення штрафу 40 800,00 грн. У межах ВП сформовано до стягнення 45 249,00 грн (40 800,00 грн + 4 080,00 грн виконавчий збір + 369,00 грн витрати), що призвело до блокування банком коштів та обмеження розпорядження майном.

Вважаючи, що відповідач розпочав примусове виконання постанови №ЕНА5590361 від 28.08.2025 без належної перевірки матеріальної можливості виконання виконавчого документа, що має ознаки протиправності та створює реальний ризик незаконного списання коштів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 24 червня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Управління патрульної поліції в Одеській області ДПП про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтом зазначено, що суд першої інстанції фактично не надав самостійної оцінки законності постанов про арешт коштів, стягнення виконавчого збору, мінімальних витрат та закінчення виконавчого провадження та безпідставно визнав вимогу про повернення 45 249,00 грн похідною та не розглянув її по суті.

Суд першої інстанції фактично вирішив справу через одне питання: чи був пропущений строк пред`явлення постанови №ЕНА5590361 до примусового виконання. Суд дійшов висновку, що у період дії воєнного стану строк пред`явлення виконавчого документа не сплинув, оскільки підлягає застосуванню п.10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження». Після цього суд автоматично відмовив у всіх інших позовних вимогах, зазначивши, що вони є похідними.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Постановою старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 14.05.2026 року відкрито виконавче провадження № 81013288 з примусового виконання Постанови № ЕНА5590361, виданої 28.08.2025 року ВАП УПП в Одеській області про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 40800,00 грн. Боржник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Стягувач: ВАП УПП В Одеській області. Виконавчий документи вступив в силу 28.08.2025 року.

Цією ж постановою ВП № 81013288 з боржника стягнуто виконавчий збір у розмірі 4080,00 грн.

У межах виконавчого провадження № 81013288 відповідачем також прийняті постанови:

про арешт коштів боржника від 14.05.2026 року, згідно якої з метою виконання вимог виконавчого документа керуючись ст.ст. 48, 56 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 59,62 Закону України" Про банки і банківську діяльність" накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, - у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 45249,00 гривень;

про стягнення виконавчого збору від 14.05.2026 року на суму 4080,00 грн.;

про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 14.05.2026 року на суму 369, 00 грн.

На підтвердження направлення на адресу позивача постанови від 14.05.2026 року про відкриття виконавчого провадження № 81013288, відповідач надав до суду копію Реєстру рекомендованих поштових відправлень (ф.103), у якому вказано поштове відправлення ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; номер відправлення: R067173494499. Також надано копію фіскального чеку АТ “УКРПОШТА” від 15.05.2026 року.

Згідно платіжних інструкцій №18796 від 15.05.2026, №18709 від 15.05.2026, №18678 від 15.05.2026, №18679 від 15.05.2026, проведених банком, з рахунків позивача стягнуті кошти у розмірі мінімальних витрат виконавчого провадження - 369, 00 грн., виконавчого збору - 4080,00 грн., суми виконавчого документу - 40800,00 грн.

Постановою старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 15.05.2026 року, у зв`язку зі сплатою боржником заборгованості, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження та на підставі п.9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України “Про виконавче провадження”, закінчено виконавче провадження № 81013288 з примусового виконання Постанови № ЕНА5590361, виданої 28.08.2025 року ВАП УПП в Одеській області про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 40800,00 грн. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Не погоджуючись з вищевказаними постановами виконавчого провадження № 81013288, позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що постанова №ЕНА5590361 була звернута до виконання за межами строку, встановленого ст.303 КУпАП, як наслідок виконавче провадження № 81013288 є протиправним.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що виконавче провадження № 81013288 з примусового виконання Постанови № ЕНА5590361, виданої 28.08.2025 року ВАП УПП в Одеській області про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 40800,00 грн., відкрито у межах строку пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, з урахуванням пункту 10-2 розділу XIII Закону України “Про виконавче провадження”, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, прийшов до висновку що постанова Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження №81013288 від 14.05.2026 року не підлягає скасуванню.

Також вказав, щодо оскаржуваних постанов про арешт коштів боржника, про стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження від 14.05.2026 року, а також про закінчення виконавчого провадження №81013288 від 15.05.2026 року, суд зазначає, що позовні вимоги щодо скасування цих постанов є похідними, а тому також не підлягають задоволенню. Також не підлягає задоволенню, як похідна, позовна вимога щодо зобов`язання Київський ВДВС у м. Одесі вжити усіх передбачених законом дій, необхідних для повернення на користь позивача стягнутих коштів у загальній сумі 45 249,00 грн.

Вивчивши матеріали справи, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року №1404-VIII.

Статтею 1 Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини першої статті 3 Закону, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Частиною першою статті 5 Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з частиною першою статті 12 Закону виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Частиною другою статті 12 Закону передбачено, що строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до частини першої статті 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 303 КУпАП передбачено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки. Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який досі триває.

26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року №2129-ІХ "Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження", яким розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII доповнено пунктом 10-2, відповідно до якого, зокрема тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у статті 303 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Водночас та сама норма прямо допускає встановлення іншими законами більш тривалих строків для окремих категорій справ, а частина перша статті 300 цього Кодексу у питаннях порядку виконання постанов відсилає до інших законів України.

Таким спеціальним законом є Закон України «Про виконавче провадження». Частина перша статті 12 цього Закону також передбачає тримісячний строк, у межах якого постанова про накладення адміністративного стягнення може бути пред`явлена до примусового виконання. Таким чином, норми як КУпАП, так і Закону встановлюють однаковий строк.

Однак у період дії воєнного стану було встановлено особливості примусового виконання рішень. Так, пункт 10-2 розділу ХІІІ Закону передбачає переривання строків, визначених цим Законом, на період воєнного стану.

Оскільки КУпАП у питаннях строків виконання відсилає до положень зазначеного Закону, норма пункту 10-2 розділу ХІІІ Закону є пріоритетною, а тому підлягає застосуванню і до строків виконання постанов про адміністративні стягнення. Відповідно, перебіг тримісячного строку, у межах якого постанова про накладення адміністративного стягнення може бути пред`явлена до примусового виконання, у спірний період був перерваний.

Отже, судом першої інстанції з посиланням на позицію Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2023 року у справі №0440/5997/18 правильно зазначено, що з 26 березня 2022 року встановлений ч.1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" тримісячний строк для пред`явлення постанови про накладення адміністративного стягнення до виконання, перервався.

Щодо доводів апелянта, що норма ст. 303 КУпАП передбачає тримісячний строк звернення до виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, колегія суддів вважає, що враховуючи те, що порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України "Про виконавче провадження", як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма цього Закону, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Аналогічного змісту правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №260/2595/22 та від 03 серпня 2023 року у справі №420/10415/22 та від 09 червня 2026 року у справі № 496/2814/25.

Колегія суддів зазначає, що доводами апеляційної скарги позивача не спростовуються висновку суду першої інстанції, оскільки є лише власним помилковим розумінням норм матеріального права та їх застосування до спірних правовідносин. При цьому, колегія суддів для правильного розуміння позивачем норм, які він посилається, вважає за необхідне зазначити, що державний виконавець керується насамперед Законом № 1404-VIII, який регулює порядок примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, тобто, встановлює, як саме відбувається примусове виконання, права та обов`язки виконавців, стягувачів та боржників, тоді як КУпАП використовується для визначення адміністративних стягнень (штрафів) та процедур їх накладення, а виконавець вже в рамках Закону 1404-VIII забезпечує примусове стягнення цих штрафів і має розпочати виконавче провадження для стягнення цього штрафу саме згідно з Законом 1404-VIII. Отже, Закон 1404-VIII це процедурний інструмент виконання, а КУпАП є лише джерелом певних видів стягнень.

Доказів того, що виконавцем був порушений порядок винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження та інших постанов у виконавчому провадженні, позивачем не надано, а судом не встановлено. Отже, державний виконавець виніс оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження в межах чинного законодавства.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до усталеної судової практики, похідною є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої (основної) вимоги.

В даному випадку основною вимогою, на якій базувався весь позов, було твердження позивача про пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та, як наслідок, протиправність відкриття виконавчого провадження.

Встановивши, що у період дії воєнного стану строк пред`явлення документа не сплив, суд підтвердив законність відкриття виконавчого провадження. Оскільки першоджерело (відкриття провадження) є законним, то всі наступні процесуальні дії виконавця, які є обов`язковими в силу закону, є автоматично правомірними. За відсутності незаконності основної вимоги, у суду не було жодних правових підстав для задоволення похідних вимог

Колегія суддів зазначає, що накладення арешту на кошти боржника (ст. 56 Закону) та винесення постанови про стягнення виконавчого збору (ст. 27 Закону) не є дискреційними (добровільними) повноваженнями виконавця. Закон зобов`язує виконавця винести ці постанови одночасно або одразу після відкриття виконавчого провадження.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав позовні вимоги похідними та не надав їм самостійної оцінки, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів дослідила матеріали справи та дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 311, ст.315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 11 серпня 2026 року .

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова