Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №420/12698/23 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/12698/23

Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А.

Час і місце ухвалення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Лук`янчук О.В.

суддів – Бітова А. І.

– Ступакової І. Г.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду 28 травня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

– визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2019 року до 04 травня 2023 року включно;

– зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2019 року до 04 травня 2023 року включно в сумі 275 975 грн 63 коп. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100 (далі – Порядок №100).

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що його 31.05.2019 року звільнено з військової служби у зв`язку з закінченням строку контракту. Також позивач вказує, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 року у справі №420/6631/20 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за всі невикористані дні додатково відпустки за 2016-2019 роки. 24.11.2020 року відповідачем на виконання вищенаведеного рішення суду виплачено грошову компенсацію. Також позивач вказав, що рішенням від 29.04.2021 року у справі №420/2530/21 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2022 року у справі №40/2530/21 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.05.2019 року включно. На виконання зазначеного рішення відповідач 05.05.2023 року виплатив на користь позивача індексацію у сумі 84 638,95 грн. Таким чином повідомленнями про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 01.06.2019 року по 04.05.2023 року.

З огляду на вищенаведене, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2019 року до 04 травня 2023 року включно.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2019 року до 04 травня 2023 року у розмірі 107705,54 грн. (сто сім тисяч сімсот п`ять гривень 54 копійки).

У решті позову – відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що відсутні підстави для визнання бездіяльності відповідача протиправною, як і відсутня сама бездіяльність, оскільки розмір належних звільненому працівнику сум і розмір відшкодування за час затримку визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Вказує, що враховуючи висновки Великої Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23, компенсаційний характер відповідної виплати, обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, а також, з урахуванням фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, розмір виплати має становити. 576,03 х 181 день = 104261,43 грн.

При цьому, просить врахувати, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 року по справі № 420/28176/23 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 05.05.2023 року по 21.09.2023 року включно в сумі 80644 гривні 20 копійок відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01.12.2015 року по 31.05.2019 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи.

Наказом Командувача повітряних сил Збройних Сил України (по особовому складу) №228 від 23.05.2019 року, майора ОСОБА_1 , старшого інженера служби ракетно-артилерійського озброєння технічної частини НОМЕР_1 , відповідно до пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" було звільнено у запас пунктом “б” (за станом здоров`я).

Відповідно до витягу із Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2019 року №119 позивача з 31.05.2019 року було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.

Рішенням суду від 16.09.2020 року по справі №420/6631/20 задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування ОСОБА_1 , грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 31 травня 2019 року та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 , грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 31 травня 2019 року, а також зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 , нараховану грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 31 травня 2019 року.

24.11.2020 року відповідачем на виконання вищенаведеного рішення виплачено на користь позивача грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки у сумі 31 261,13 грн. з одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою (а.с.12).

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2022 року у справі 420/2530/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 31.05.2019 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.05.2019 року включно, відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

05.05.2023 року відповідачем на виконання вищенаведеної постанови виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 84638,95 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується повідомленням про надходження коштів.

Вважаючи, що відповідач повинен сплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу, а лише 05 травня 2023 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

При цьому, враховуючи наявне правове регулювання, а також вказані Великою Палатою Верховного Суду критерії розміру простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути стягнутий з відповідача на користь позивача у розмірі 2 266,53 грн. за період з 01.06.2019 року по 01.12.2019 року.

Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.

Також, за правилами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Колегія суддів зазначає, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та прирівняних до них осіб (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства про порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.

Враховуючи, що позивач проходив військову службу у військовій частині, яка всупереч норм чинного законодавства не здійснила з ним повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належних йому при звільненні сум на підставі статті 117 КЗпП України, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Щодо періоду затримки та стягнення середнього заробітку, то колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції правомірно вказав, що враховуючи дату звільнення позивача зі служби (31.05.2019) та дату проведення остаточного розрахунку (05.05.2023), період затримки розрахунку при звільненні становить з 01.06.2019 року по 04.05.2023 року.

19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Так, з урахуванням висновків Верховного Суду викладених в постанові від 25 квітня 2024 року по справі № 440/8467/23 стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

Так, з урахуванням Порядку 100, суд першої інстанції вказав, що загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 по 04.05.2023 складає 793 385,58 грн. (1 326 днів х 598,33 грн.).

При цьому, суд першої інстанції враховуючи підхід висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 щодо необхідності керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), правомірно вважає, що на корить позивача за спірний період необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 188349,74 грн.. з розрахунку 23,74 % від 793 385,58 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку), де, 23,74 % - частка невиплаченої в день звільнення суми, щодо затримки виплати якої заявлено позовні вимоги у порівнянні із загальною сумою належного позивачу розрахунку при звільненні (84 638,95 грн. / 356 552,65 грн. (236 216,91 грн. + 84 638,95 грн.) загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат (в тому числі суми виплачені на виконання рішень суду) х 100 %).

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно враховував, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 року по справі № 420/28176/23, яке набрало законної сили, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 05.05.2023 року по 21.09.2023 року включно в сумі 80644 гривні 20 копійок відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100.

При цьому, приписами КЗпП України не передбачено подвійного покладення на власника або уповноваженого ним органу відповідальності за затримку розрахунку при звільненні обмежену шістьма місяцями, відповідно до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-ІХ.

Відтак, оскільки за своєю правовою природою стягнення середнього заробітку за приписами статті 117 КЗпП є спеціальним видом відповідальності роботодавця, тож неприпустимим є застосування такої санкції повторно за один і той самий період (шестимісячний строк за період після 19.07.2022).

За викладених обставин, суд доходить висновку про можливість зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2019 року до 04 травня 2023 року у розмірі 107 705,54 грн. (188349,74 грн. – 80644,20 грн.).

Апелянтом не зазначено будь-яких обґрунтованих доводів щодо обрахунку судом першої інстанції суми середнього заробітку, натомість матеріалами с прави, зокрема довідкою про нараховане грошове забезпечення від 13.09.2023 року № 842, розмір отриманого грошового забезпечення ОСОБА_1 підтверджено отримання позивачем у березні 2019 року 19 060,11 грн., у квітні 2019 року – 17 437,72 грн.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно вказано, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 598,33 грн. (36497,83 грн. / 61 календарний день).

Доводи апелянта, що средньоденне грошове забезпечення позивача складає: (17568,80 грн. + 17568,80 грн.) / 61 (березень 2019 року та квітень 2019 року) = 576,03 грн. Не підтвержено жодними доказами та апеляційна скарга відповідача будь-яких пояснень з приводу такого обрахунку не містить.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції у відповідній частині не спростовують, тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Повний текст постанови складено та підписано 11 серпня 2026 року .

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова