Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №361/881/23 — Київський апеляційний суд

справа № 361/881/23 головуючий у суді І інстанції Василишин В.О.

провадження № 22-ц/824/9249/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

судді: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Кожуховським Олегом Вікторовичем на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області Писаний Віктор Григорович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Наталія Миколаївна, про визнання недійсним договорів дарування, скасування рішень про реєстрацію речових прав та визнання права власності на майно у порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області Писаний Віктор Григорович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Наталія Миколаївна, про визнання недійсним договорів дарування, скасування рішень про реєстрацію речових прав та визнання права власності на майно у порядку спадкування, у якому просив:

- визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 29 листопада 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Писаним В.Г., зареєстрований у реєстрі № 2394;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 29 листопада 2017 року посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Писаним В.Г., зареєстрований у реєстрі № 2394;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Писаного В.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 38428444 від 29 листопада 2017 року, прийняте на підставі договору дарування житлового будинку від 29 листопада 2017 року за № 2394;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Писаного В.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 38428534 від 29 листопада 2017 року, прийняте на підставі договору дарування земельної ділянки від 29 листопада 2017 року за № 2395;

- визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частину житлового будинку, загальною площею 256,4 кв.м, житловою 132,7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/4 частку земельної ділянки, площею 0,06 га, кадастровий номер: 3210600000:00:007:0611, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04 грудня 2003 року рідний батько позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняв рішення про заснування ПП «СВК» (код ЄДРПОУ: 32776707), основним видом діяльності підприємства є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. З часу заснування єдиним власником та керівником підприємства був ОСОБА_3 .

У жовтні 2015 року у ОСОБА_3 стався інсульт, після якого останньому стало складно виконувати посадові обов`язки директора ПП «СВК», при цьому на посаду директора було призначено позивача, який до цього обіймав посаду заступника директора.

З метою реабілітації перенесеного інсульту ОСОБА_3 направлено на лікування у КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2». Під час лікування у вказаному медичному закладі ОСОБА_3 встановлено діагноз: автоімунний тиреоїдит, паркінсонізм, синдром мультисистемна атрофія, тромбоз загальної стегнової артерії.

У вересні 2016 року під час обстеження ОСОБА_3 лікарями ВМУ СБУ м.Бровари встановлено діагноз зниження розумової діяльності - інтелектуально-мнестичні розлади.

У період з 04 березня 2019 року по 05 вересня 2019 року ОСОБА_3 постійно перебував на лікуванні в реабілітаційному центрі «Вітал Центр», де проходив реабілітаційний курс.

У 2019 році позивачу стало відомо, що належне його батьку нерухоме майно, а саме будинок та земельну ділянку безоплатно передано ОСОБА_2 , на підставі договорів дарування від 29 листопада 2017 року, зареєстрованими за номерами 2394 та 2395. В одній з розмов, на запитання позивача щодо переходу права власності на спірне майно до відповідача, ОСОБА_3 повідомив, що це не відповідає дійсності. Вказаний діалог зафіксований на відео.

Зважаючи на отриману інформацію, а також стан батька, позивач звернувся до Шевченківського управління поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення на підставі частини третьої статті 190 Кримінального кодексу України, щодо заволодіння шляхом обману правом власності на майно ОСОБА_3 , а саме земельну ділянку, площею 0,06 га, кадастровий номер: 3210600000:00:007:0611, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок, загальною площею 256,4 кв.м, житловою 132,7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;35 % статутного капіталу (фонду) ПП «СВК».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилася спадщина щодо належного йому майна. Спадкоємцями першої черги до майна померлого ОСОБА_3 є позивач та відповідач. На підставі поданої позивачем заяви про прийняття спадщини від 17 червня 2020 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. заведено спадкову справу № 5/2020.

Позивач вважає, що оспорювані договори дарування від 29 листопада 2017 року, посвідчені приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Писаним В.Г., зареєстровані за номерами 2394 та 2395 є недійсними, оскільки у момент їх посвідчення ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними з огляду на наступні обставини. Так, у рамках кримінального провадження № 12019100100003956 слідчим СВ Шевченківського УП ГУ НПУ в м. Києві, лейтенантом поліції Яремчуком О.С. винесено постанову про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, проведення якої доручено експерту Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Обласне психіатрично-неврологічне медичне об`єднання».

28 вересня 2022 року судово-психіатричними експертами складено висновок № 23, з якого вбачається, що на момент підписання договорів (28 листопада 2017 року - 29 листопада 2017 року) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , страждав на хронічний стійкий психічний розлад - деменцію змішаного типу (судинного та атрофічного генезису); ступінь виразності психічних розладів був такий, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період, який цікавить слідство, а саме на момент підписання договорів (28 листопада 2017 року по 29 листопада 2017 року) не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Отже, у момент посвідчення спірних договорів у ОСОБА_3 не існувало волевиявлення на їх вчинення. Визнання правочинів недійсними є підставою для скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за відповідачем.

Крім того, враховуючи ту обставину, що позивач є спадкоємцем першої черги за законом до майна померлого ОСОБА_3 , своєчасно звернувся до нотаріальної контори з питань прийняття спадщини, ефективним способом захисту порушених прав після визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації речових прав є визнання за позивачем права власності на частку вищевказаного нерухомого майна. З підстав визнання договорів дарування недійсними, скасування державної реєстрації речових прав, а також визнання права власності у порядку спадкування за законом позивач звернувся до суду.

11 серпня 2023 року відповідач подала до суду відзив на позовну заяву та заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

19 вересня 2023 року до суду надійшла відповідь на відзив.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, пояснила, що батько позивача на момент вчинення договорів дарування не міг усвідомлювати значення свої дій та керувати ними. Даний факт підтверджений висновком експертизи, що є належним доказом у справі.

Представники позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що позивачу було добре відомо, що його батько подарував їй частину будинку та земельної ділянки, при цьому він був незадоволений таким вчинком. ОСОБА_3 не мав будь-яких порушень психіатричного стану, був цілком адекватним. На час порушення кримінального провадження ОСОБА_3 був живий, жодного разу не викликався до слідчого та не допитувався. Позивач навідував батька приблизно раз на місяць. Позов є надуманим і таким, що не підлягає задоволенню.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що даний позов є зловживанням правами. Позивачу було добре відомо про існування спірних договорів. Разом з тим, при житті батька він не ініціював проведення експертизи, всі дії почав лише після його смерті. Просить у позові відмовити.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області Писаний В.Г. та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Н.М. у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомилися належним чином. У листі від 19 вересня 2023 року приватний нотаріус Халявка Н.М. просила суд розглянути дану справу без її участі.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, представником ОСОБА_1 - адвокатом Кожуховським О.В. було подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій останній просив скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23.12.2025 у справі №361/881/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представником зазначено, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було допущене неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи.

Так, суд першої інстанції визнав висновок судово-психіатричного експерта від 28.09.2022 №23, що був складений експертами КНП КОР «ОПНМО», «недостатнім» доказом обставин, однак сторона апелянта не погоджується за такими висновками суду першої інстанції.

Представник апелянта вказує, що висновок був складений фахівцями у відповідній галузі, які володіють потрібними спеціальними знаннями, з урахуванням усіх необхідних медичних та інших документів, а також з урахуванням обставин та історії хвороби. Експерти зробили вірний висновок, що « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який цікавить слідство, а саме на момент підписання договорів (28.11.2017 року- 29.11.2017 року) страждав на хронічний стійкий психічний розлад - деменцію змішаного типу (судинного та атрофічного генезису). Ступінь виразності психічних розладів був такий, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період, який цікавить слідство, а саме на момент підписання договорів (28.11.2017 року - 29.11.2017 року), не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними».

При цьому, склад суду першої інстанції, не володіючи спеціальними знаннями, трактував висновок експертів на власний розсуд, з незрозумілими мотивами та підставами.

Також необхідно звернути увагу, що матеріали справи не містять інших висновків експертів, висновків додаткової чи повторної експертизи, не містять рецензії на наявний висновок експертів, під час судового розгляду експерти не надавали пояснення у судовому засіданні, а сам висновок судово-психіатричного експерта відповідає вимогам ЦПК України та КПК України.

Таким чином, на думку апелянта у суду першої інстанції були відсутні підстави для ненадання належної оцінки та неврахування цього доказу під час винесення рішення.

Також суд в оскаржуваному рішенні зазначає, що «станом на дату постановления судового рішення жодній особі не пред`явлена підозра у рамках кримінального провадження №12019100100003956 від 25 квітня 2019 року, за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України. Відомості про подальший хід кримінального провадження після складання висновку до суду не подані».

Проте, по-перше, відсутність підозри не встановлює хибність висновку судово-психіатричного експерта від 28.09.2022 N223, що був складений експертами КНП КОР «ОПНМО», а лише вказує на неналежне виконання своїх обов`язків органом досудового розслідування.

По-друге, станом на момент подання цієї апеляційної скарги досудове розслідування досі триває, що підтверджується актуальним витягом з ЄРДР.

Окрім того, даючи оцінку щодо «недостатності» висновку судово- психіатричного експерта від 28.09.2022 №23, суд першої інстанції враховує показання чотирьох свідків щодо стану здоров`я покійного батька апелянта - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Проте під час допитів у судовому засіданні вказані свідки плуталися у показаннях, суперечили своїм же твердженням та один одному, що підтверджується аудіозаписом засідання. Указане свідчить про неправдивість та надуманість їхніх показань.

При цьому, зі змісту висновку судово-психіатричного експерта від 28.09.2022 №23 вбачається, що при його складанні використано покази потерпілого ОСОБА_1 , свідків: ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_10 , отриманих у ході здійснення кримінального провадження. Ці показання з невідомих для нас причин суд першої інстанції ігнорує.

Окрім цього,суд першої інстанції відхилив докази апелянта (медична документація, відеозапис) за період 2018-2019 років з тих підстав, що такі докази не відносяться до періоду вчинення спірних правочинів, однак при цьому суд врахував показання свідків відповідача за аналогічний період.

Це свідчить про відсутність рівності та об`єктивності під час розгляду справи.

Суд першої інстанції звертає увагу на те, що апелянт нібито знав про укладення спірних договорів дарування ще з 2019 року, проте «позивач не ініціював звернення ОСОБА_3 до суду з позовом про визнання договорів недійсними. З даним позовом ОСОБА_1 як спадкоємець померлого батька звернувся до суду у лютому 2023 року». Проте незвернення апелянта із позовом раніше за смерть батька не свідчить про надуманість підстав позову, а вказує лише на загострення почуття справедливості після його смерті, що спонукало до подачі позову.

Також суд першої інстанції врахував консультативний висновок лікаря ОСОБА_20 про стан здоров`я ОСОБА_3 , а також його нотаріально посвідчену заяву, де ОСОБА_20 заявляє про нібито відсутність ознак нерозуміння та неусвідомлення дій ОСОБА_3 .

Але такі твердження ОСОБА_20 спростовуються консультативним висновком фахівців Національного медичного університету імені О.О.Богомольця від 24.02.2026, що додається до апеляційної скарги.

Варто зауважити, що 18.02.2026 до ЄРДР було внесено відомості про кримінальне правопорушення за частиною 1 статті 384 КК України щодо надання ОСОБА_20 завідомо неправдивих показань суду.

Таким чином, представник апелянта вказує, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам вищезазначених норм, є необґрунтованим, безпідставним, неправомірним, незаконним, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Кожуховським Олегом Вікторовичем на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області Писаний Віктор Григорович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Наталія Миколаївна, про визнання недійсним договорів дарування, скасування рішень про реєстрацію речових прав та визнання права власності на майно у порядку спадкування.

04 травня 2026 через прийом громадян представник ОСОБА_2 - адвокат Федірко С.А. подав відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Кожуховський О.В. доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

У судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_2 - адвокаткии Ліщук О.В. та Федірко С.А. заперечували щодо задоволення апеляційної скарги.

У судове засідання інші учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу.

Статтею 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Так, поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Питання про поважність причин пропуску такого строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Апеляційним судом встановлено, що 04 травня 2026 через прийом громадян представник ОСОБА_2 - адвокатка Федірко С.А. подала відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує причини подання такого відзиву саме у травні 2026 року, однак не просить суд поновити строки на його подачу, оскільки вважає, що строки не були пропущені.

Разом з цим, колегія суддів, звертає увагу, що ухвалою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та встановлено строк на подання відзиву у п`ять днів з дня отримання копії ухвали.

Дану ухвалу представник ОСОБА_24 - адвокат Лещенко Ю.В. отримала 17 квітня 2026 року, що підтверджується Звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Повідомлення про припинення повноважень було надіслано суду 30 квітня 2026 року, однак доказів того коли саме повноваження були припиненні суду не надано, а тому станом на 30 квітня 2026 року строки для подання такого відзиву пройшли.

При цьому, адвокатка Федірко С.А. не просила суд поновити пропущений строк посилаючись на поважність причин його пропуску.

Враховуючи зазначене, колегія суддів без заявленого стороною клопотання про поновлення строків не може розглядати питання про поновлення пропущеного строку, а тому залишає даний відзив без розгляду.

Щодо оскаржуваного рішення.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Бровари Київської області помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого повторно 12 червня 2020 року Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).

17 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. заведено спадкову справу № 5/2020 до майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17 червня 2020 року.

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 5/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 17 червня 2020 року із заявою про прийняття спадщини померлого батька ОСОБА_3 . Факт родинних відносин між померлим ОСОБА_3 та позивачем у справі як між батьком та сином підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 . Відповідно до експертного висновку № 056/2131-а/2 від 02 жовтня 2020 року Українського бюро лінгвістичних експертиз розбіжності між записами прізвища виникли внаслідок відхилення від правил і принципів міжмовного перетворення і зумовлені впливом російської орфоепії та орфографії в ситуації контрактного білінгвізму. Згідно з чинними правописними стандартами рекомендований запис прізвища українською мовою ОСОБА_3.

29 липня 2020 року із заявою про прийняття спадщини подала ОСОБА_2 .

Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 20 лютого 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області, 20 лютого 2007 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2011 року вбачається, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_3 . Підстава видачі свідоцтва - рішення від 13 листопада 2011 року № 477.

Згідно з договором дарування житлового будинку від 29 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського нотаріального округу Писаним В.Г., зареєстрованого у реєстрі № 2394, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування житлового будинку від 29 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського нотаріального округу Писаним В.Г., зареєстрованого у реєстрі № 2395, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0600 га, кадастровий номер: 3210600000:00:007:0611, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 313528068 від 27 жовтня 2022 року земельна ділянка, кадастровий номер: 3210600000:00:007:0611, площею 0,06 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та житловий будинок, загальною площею 256,4 кв.м, житлова площа 132,7 кв.м, з надвірними будівлями: навіс «Б», огорожа «№», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування земельної ділянки серія та номер: 2395, виданий 29 листопада 2017 року, видавник: Писаний В.Г. приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу та договору дарування житлового будинку, серія та номер: 2394, виданий 29 листопада 2017 року, видавник: Писаний В.Г. приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу, зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_2 (розмір часток 1/1).

Заявляючи вимогу про визнання договорів недійсними, позивач посилається на те, що на момент посвідчення спірних договорів ОСОБА_3 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, зокрема у жовтні 2015 року у останнього стався інсульт, у ході лікування якого також виявлено захворювання: автоімунний тиреоїдит, паркінсонізм, синдром мультисистемна атрофія, тромбоз стегнової артерії. У 2019 році він дізнався про існування спірних договорів, посвідчених батьком у 2017 році.

З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського УП ГУНП у м.Києві із заявою щодо протиправних дій осіб, які полягають у заволодіння шляхом обману правом власності на майно його батька ОСОБА_3 .

У рамках досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12019100100003956 від 25 квітня 2019 року, за ознаками злочину передбаченого частиною третьою статті 190 КК України призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам КНП КОР «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання», про що свідчить постанова слідчого СВ Шевченківського управління поліції ГУНП у м.Києві від 30 березня 2021 року. На вирішення експертизи постановлено питання: чи страждав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент підписання договорів (28 листопада 2017 року - 29 листопада 2017 року) яким-небудь психічним розладом здоров`я внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, чи іншого хворобливого стану психіки, чи в повній мірі розумів свої дії та міг керувати ними, якщо так, то чи міг ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; чи міг ОСОБА_3 під час підписання двох договорів купівлі-продажу корпоративних прав та частки у статутному капіталі ПП «СВК» від 28 листопада 2017 року та договору дарування від 29 листопада 2017 року усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм належну оцінку та керувати ними. Для дослідження експертам направлено: копії матеріалів кримінального провадження № 12019100100003956; паперовий конверт, в якому міститься медична документація ОСОБА_3 за результатами проходження лікування у лікарні відновного лікування (з дислокацією міста Бровари Київської області) ВМУ СБ України, медична документація ОСОБА_3 за результатами проходження реабілітації в реабілітаційному центрі «Вітал Центр», медична документація ОСОБА_3 за результатами проходження лікування в Білоцерківській міській лікарні № 2.

З висновку судово-психіатричного експерта № 23 від 28 вересня 2022 року, складеного експертами КНП КОР «ОПНМО», вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який цікавить слідство, а саме на момент підписання договорів (28.11.2017 року - 29.11.2017 року) страждав на хронічний стійкий психічний розлад - деменцію змішаного типу (судинного та атрофічного генезису). Ступінь виразності психічних розладів був такий, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період, який цікавить слідство, а саме на момент підписання договорів (28.11.2017 року - 29.11.2017 року), не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Вказаний висновок судово-психіатричного експерта, поданий стороною позивача на підтвердження заявлених ним вимог щодо недійсності договорів дарування.

Суд першої інстанції оцінюючи висновок експерта керувався наступним.

З наданої до суду медичної документації вбачається, що у 2015 році у ОСОБА_3 сталося гостре порушення мозкового кровообігу (ГПМК) за ішемічним типом в басейні лівої ЗМА у вигляді помірної правобічної геміатаксії, екстрапірамідних порушень, вестібулоатактичного синдрому. У період з 06 вересня 2016 року по 11 вересня 2016 року ОСОБА_3 проходив стаціонарне лікування у лікарні ВМУ СБУ у місті Броварах Київської області. Діагноз: ГХ 3 ст. 2 риску ЦА. ДЕ 2, наслідки перенесеного ГПМК (2015 рік) в басейні лівої ЗМА у вигляді помірної правобічної геміатаксії, екстрапірамідних порушень, інтелектуально-мнестичне зниження. Вестибуло-атактичний синдром ІХС, дифузний кардіосклероз, неповна блокада ПГЛНПГ. СН 0. У періоди з 15 січня 2017 року по 25 січня 2017 року, з 03 квітня 2017 року по 12 квітня 2017 року, з 05 травня 2017 року по 21 травня 2017 року, з 04 вересня 2017 року по 17 вересня 2017 року ОСОБА_3 проходив лікування ПП «Вітал Центр». Заключний діагноз: ЦВХ при церебросклерозі. Наслідки перенесеного ГПМК (2015) за ішемічним типом в басейні лівої ЗМА у вигляді помірної правобічної геміатаксії, екстрапірамідних порушень, вестіобулоатактичного синдрому. У вказаних картах описаний фізичний стан ОСОБА_3 , а саме щодо перебігу хвороби, проведених лікування, реабілітації, а також рекомендації щодо подальшого лікування.

07 червня 2018 року ОСОБА_3 був оглянутий лікарем ОСОБА_26 , при цьому йому встановлений діагноз: деменція альцгеймеровського типу з синдромом паркінсонізму, з поганою відповіддю на леводопо-терапію.

З медичної карти стаціонарного хворого № 9736 КНПБМР «Білоцерківська міська лікарня» вбачається, що у період з 06 вересня 2019 року по 28 вересня 2019 року перебував на стаціонарному лікуванні в ендокринологічному відділенні, діагноз: цукровий діабет 2 тип. Огляд невролога від 06 вересня 2019 року: деменція, альцгеймеровського типу, наслідки ГПМК (2015 рік) у правому кародитному басейні, призначено лікування.

Зі змісту висновку судово-психіатричного експерта № 23 вбачається, що при його складанні використано покази потерпілого ОСОБА_1 , свідків: ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_10 , отриманих у ході здійснення кримінального провадження. При складанні висновку експертами використано карту амбулаторного хворого № 912 за 2016 рік, а також медичну документацію за 2018-2019 роки. Карти пацієнта медичного реабілітаційного центру ПП «Виталцентр» за періоди з 15 січня 2017 року по 25 січня 2017 року, з 03 квітня 2017 року по 12 квітня 2017 року, з 05 травня 2017 року по 21 травня 2017 року, з 04 вересня 2017 року по 17 вересня 2017 року, що безпосередньо передували посвідченню спірних договорів, при проведенні експертизи не враховували. Разом з тим, у даних картах детально описаний фізичний та соматичний стан хворого ОСОБА_3 на 2017 рік. В описах стану нервової системи у вказаних картах не зазначено про наявність будь-яких патологій, які б впливали на здатність померлого щодо розуміння та усвідомлення. Таким чином, без детального аналізу вказаних медичних карт з описом щодо стану здоров`я покійного ОСОБА_3 у 2017 році та їх не врахування при проведенні експертизи, висновок судово-психіатричного експерта, на який посилається позивач, не можна вважати достатнім доказом у розумінні статті 80 ЦПК України. Крім того, суд враховує, що спірні договори були укладені у 2017 році. У квітні 2019 року позивач, вважаючи себе потерпілою особою, звернувся до органів поліції із заявою про злочин. У квітні 2020 року ОСОБА_3 помер, при цьому за його життя судово-психіатрична експертиза проведена не була, останній не визнавався потерпілим у справі та не допитувався жодного разу. Станом на дату постановлення судового рішення жодній особі не пред`явлена підозра у рамках кримінального провадження № 12019100100003956 від 25 квітня 2019 року, за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України. Відомості про подальший хід кримінального провадження після складання висновку до суду не подані.

У рамках розгляду цивільної справи позивач не заявляв клопотання про проведення судово-психіатричної експертизи, при цьому у даній категорії справ тягар доказування щодо перебування особи на час посвідчення договорів у стані коли вона не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, покладений саме на позивача.

Сторона відповідача заперечувала проти висновку судово-психіатричної експертизи та просила суд не приймати його до уваги через неврахування показів свідків та медичної документації щодо стану здоров`я померлого у 2017 році.

При розгляді даної справи по суті судом допитувалися свідки з боку відповідача.

Так, свідок ОСОБА_8 показала, що вона працювала у покійного ОСОБА_3 хатньою робітницею, графік її роботи був з 08 до 14 години, приходила один раз на тиждень.

ОСОБА_3 був адекватний, розумів все що відбувається. В останній рік життя мав проблеми з ногами, перебував на лікуванні у закладах охорони здоров`я. Раніше перенесений ним інсульт на стані здоров`я не відобразився. Про спірні договори їй нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_9 показав, що знав померлого з 1987 року, при житті останнього вони часто бачилися. ОСОБА_3 був здоровим, спортивним, не зловживав алкоголем та не палив, їздив на кермом на роботу, вони спільно грали у більярд. У 2018 році у ОСОБА_3 виникли проблеми з ногами, він проходив лікування, їздив на масаж у Чернігівську область. Жодних психічних розладів у померлого не проявлялося.

Свідок ОСОБА_10 рідний брат померлого ОСОБА_3 показав, що його брат був цілком нормальною людиною, усвідомлював свої дії. Померлий сам вирішив подарувати майно у такий спосіб. Він був присутній у коридорі нотаріальної контори при підписанні померлим договорів. У день підписання договорів ОСОБА_3 їхав за кермом, після нотаріальних дій заїхав на роботу. Йому відомо, що у брата боліла спина, він проходив лікування у реабілітаційному центрі, а також у лікарні у місті Біла Церква.

Свідок ОСОБА_11 показав, що є сімейним лікарем відповідача, знав померлого ОСОБА_3 з 27 липня 2018 року. На той час він мав діагноз: церебральний атеросклероз, хвороба Паркінсона. 11 лютого 2019 року ОСОБА_3 діагностовано пневмонію, лікування якої було проведено амбулаторно. Неадекватності у поведінці хворого ОСОБА_3 не було. Він як лікар спілкувався з хворим, узгоджував лікування. Про наявність у покійного деменції він не знав, записів про це у медичних картах не бачив.

Заяву ОСОБА_28 , посвідчену приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Куранковою О.М., зареєстровану у реєстрі № 312, та заяву ОСОБА_20 , посвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Карпенко Н.В., зареєстровану у реєстрі № 170, суд не приймає як докази у справі.

Покази вищезазначених свідків щодо стану здоров`я померлого ОСОБА_3 суд прийняв до уваги.

Крім того, суд зазначив, що на підставі спірних договорів дарування ОСОБА_3 подарував належне йому на праві спільної сумісної власності майно свій дружині ОСОБА_2 з якою він проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року, та у шлюбі з 20 лютого 2007 року по день смерті. Факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу встановлений на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року, постановленого у справі № 761/18708/21, що набрало законної сили 28 грудня 2022 року. Поданий позивачем до суду відеозапис, жодним чином не підтверджує факт укладення померлим ОСОБА_3 спірних договорів у стані, коли він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, тим більше він був здійснений у 2019 році. Будучи обізнаним про існування договорів дарування у 2019 році позивач не ініціював звернення ОСОБА_3 до суду з позовом про визнання договорів недійсними. З даним позовом ОСОБА_1 як спадкоємець померлого батька звернувся до суду у лютому 2023 року.

Відтак, суд першої інстанції при розгляді даної справи констатував, що беззаперечних доказів, які б свідчили про абсолютну неспроможність ОСОБА_3 у момент вчинення спірних договорів розуміти значення своїх дій та керувати ними судом здобуто не було. Позовні вимоги про визнання договорів недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію речових прав є недоведеними і такими, що не підлягають задоволенню. Заява сторони відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності задоволенню не підлягає у зв`язку з наявністю підстав для відмови у задоволенні позову по суті спору. Оскільки, вимоги про визнання права власності на майно у порядку спадкування є похідними від вимог про визнання недійсними договорів, тому задоволенню також не підлягають.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтерес.

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Так, за загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

У справі, що переглядається одним з основних доказів, які на думку позивача могли б підтвердити його доводи по суті спору не було прийнято судом першої інстанції, а саме висновок судово-психіатричного експерта № 23 від 28 вересня 2022 року, складений експертами КНП КОР «ОПНМО» у межах кримінальної справи, що на думку апелянта свідчить про неповноту розгляду справи та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги у цій частині, колегія суддів звертає увагу, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 частини другої статті 76 ЦПК України ці дані, зокрема, встановлюються висновками експертів.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини друга та третя статті 77 ЦПК України).

Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. (відповідно до частин першої, третьої, шостої статті 84 ЦПК України).

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали (частина сьома статті 84 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи (частини перша та четверта статті 102 ЦПК України).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (відповідно до частини першої статті 110 ЦПК України).

Відповідно до статей 89 та 110 ЦПК України при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими доказами, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності. А відтак з точки зору рівності учасників цивільного процесу, передбаченої ЦПК України, важливою стає рівна можливість цих сторін надавати свої зауваження та заперечення щодо висновку експерта, який заявляється як доказ у справі. Оцінка цих зауважень та заперечень є складовою всебічного дослідження судом відповідного доказу (дана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі№369/1937/20).

Аналіз наведених норм прави свідчить про те, що висновок суду першої інстанції про те, що ненадання оцінки карткам пацієнта медичного реабілітаційного центру ПП «Виталцентр» за періоди з 15 січня 2017 року по 25 січня 2017 року, з 03 квітня 2017 року по 12 квітня 2017 року, з 05 травня 2017 року по 21 травня 2017 року, з 04 вересня 2017 року по 17 вересня 2017 року, що безпосередньо передували посвідченню спірних договорів, може вказувати, що даний висновок не в повній мірі може підтвердити стан покійного ОСОБА_3 , тобто є неповним, без дослідження всіх доказів наявних у матеріалах справи. Отже не є таким, який би вказував беззаперечно на те, що дарувальник не розумів значення своїх дій та наслідків саме на час вчинення оспорюваних правочинів є цілком логічним та обгрунтованим.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку висновку експерта та дійшов вірного висновку, що без детального аналізу медичних карт з описом щодо стану здоров`я покійного ОСОБА_3 саме у 2017 році та їх не врахування при проведенні експертизи, висновок судово-психіатричного експерта, на який посилається позивач, не можна вважати повним, а отже достатнім доказом у розумінні статті 80 ЦПК України, оскільки висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом у сукупності із іншими доказами (показами свідків, медичною документацією тощо), які у даній справі протирічать один одному.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що висновок експерта на який посилається позивач був виконаний в рамках кримінального провадження.

Враховуючи дану обставину, колегія суддів звертає увагу, що особливості статті 222 КПК України доцільним та виправданим з точки зору завдань ЦПК України є витребування цивільним судом лише засвідчених копій окремих доказів з матеріалів кримінального провадження, або огляд їх оригіналів в судовому засіданні, за потреби, з подальшим поверненням оригіналів та залишенням в матеріалах цивільної справи їх копій, якщо такі докази обґрунтовано необхідно дослідити в межах розгляду цивільної справи, за умови надання слідчим чи прокурором дозволу на їх розкриття сторонам відповідної цивільної справи. Наявність подібного дозволу має бути уточнена у відповідній ухвалі суду про витребування доказів з матеріалів кримінального провадження та не може презюмуватись лише фактом надання суду цих витребуваних доказів адресатом запиту.

Цивільний суд не наділений повноваженнями скасовувати або обмежувати дію статті 222 КПК України. Тому без відповідного дозволу він позбавлений можливості безпосереднього дослідження як матеріалів кримінального провадження так і його складових у судовому засіданні, навіть закритому, якщо офіційно не наданий дозвіл слідчого або прокурора на це ознайомлення всім особам, які отримають відповідний доступ в результаті цього розгляду у судовому засіданні, або якщо ці особи не мають відповідного права в силу норм КПК України. Саме через це доцільним вбачається витребування не всіх матеріалів кримінального провадження, а саме окремих доказів, які у них містяться, значення дослідження яких для розгляду цивільної справи належним чином обґрунтоване, оскільки це збільшує можливості реалізації завдань ЦПК України в межах дотримання умов статті 222 КПК України через розумне звуження відповідних відомостей кримінального провадження, які можуть стати відомими учасникам цивільної справи.

Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі №369/1937/20).

У справі, що переглядається відсутній дозвіл уповноваженої особи на використання висновку експерта виконаного в рамках кримінального провадження, як доказу у даній цивільній справі. Також даний доказ не витребовувався для огляду судом за клопотанням учасника справи. Отже, даний доказ є таким, що одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, тобто є недопустимим в розумінні ст. 78 ЦПК України.

Копію листа за підписом прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Києва Георгія Тонканцова датованого 01 листопада 2022 року, колегія суддів не вважає беззаперечним доказом надання слідчим чи прокурором дозволу на його розкриття сторонам відповідної цивільної справи, оскільки даний лист не стосується періоду звернення позивача до суду з позовом саме у цій справі.

Відтак, колегія суддів вважає, щодо доводи апелянта щодо позиції суду першої інстанції з приводу недостатності поданого доказу є необґрунтованими, такими що не спростовують обставини встановлені судом під час розгляду справи.

При цьому, в ході розгляду справи судом першої інстанції не було проведено судово-психіатричної експертизи, з метою отримання належного, достатнього та допустимого доказу доведення обставин, на які позивач посилається, враховуючи, що стороною відповідача заперечувався даний висновок.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо того, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для ненадання належної оцінки та неврахування даного доказу під час винесення рішення, оскільки висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими доказами, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності. А обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, доводи апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв даний доказ, як належний і допустимий є хибними, і не знайшли свого підтвердження.

Також колегія суддів вважає, що в розрізі обставин справи та позовних вимог, суд першої інстанції доцільно взяв до уваги покази свідків допитаних судом, оскільки їх пояснення в сукупності з іншими доказами мають значення для повного і всебічного встановлення обставин справи, а тому доводи сторони апелянта в даній частині є безпідставними.

Крім іншого, колегія суддів звертає увагу, що наявність кримінального провадження без прийняття остаточного рішення за результатами досудового розслідування та судового розгляду справи по суті, не може бути підтвердженням обставин на які посилається апелянт, а тому вони є передчасними. При цьому, апелянт не позбавлений права в разі встановлення певних обставин у кримінальному провадженні відновити свої права, які на його думку є порушеними.

Враховуючи доводи та межі апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам та обставинам встановленим під час розгляду справи, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції при розгляді апеляційної скарги не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта та переоцінки доказів, які не створюють для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою ту чи іншу обставину.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Кожуховським Олегом Вікторовичем на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12 серпня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова