Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №759/16885/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року місто Київ.

Справа №759/16885/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11624/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді: Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В, Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києвавід 23 квітня 2026року (у складі судді Ул`яновської О.В.)

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, Відділ з питань майна комунальної власності та приватизації державного житлового фонду Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення юридичного факту

ВСТАНОВИВ

У липні 2025 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, Відділ з питань майна комунальної власності та приватизації державного житлового фонду Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення юридичного факту.

В обґрунтування заяви, заявник просить встановити факт, що має юридичне значення про те, що за результатами приватизації, проведеної відділом приватизації комунального житлового фонду Дарницької райдержадміністрації згідно з розпорядженням (наказом) від 28 листопада 2000 р. №1933, ОСОБА_1 набув у власність 1/4 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити факт, що має юридичне значення, що ОСОБА_1 є власником 1/4 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заяву обґрунтовано тим, що 28 листопада 2020 року відбулася приватизація квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами приватизації відділом приватизації комунального житлового фонду Дарницької райдержадміністрації згідно з розпорядженням (наказом) від 28 листопада 2000 року № 1933 було видано свідоцтво про право власності на житло.

Вказане свідоцтво було видано в єдиному екземплярі. На момент видачі свідоцтва № НОМЕР_1 заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був малолітнім, не міг самостійно реалізувати своє право на приватизацію та самостійно отримати свідоцтво.

У своєму розпорядженні ОСОБА_1 має лише копію свідоцтва № 1933, засвідчену підписом начальника відділу приватизації Стешенко Т. та мокрою печаткою відділу приватизації житла Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації.

8 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 направив рекомендовані листи іншим співвласникам ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (дівоче прізвище ОСОБА_4 ) із проханням прибути 22 квітня 2025 року об 11:00 год до Центру надання адміністративних послуг Дніпровської райдержадміністрації в м. Києві (ЦНАП Дніпровської РДА) та надати реєстратору для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно оригінал Свідоцтва № НОМЕР_1 для проведення державної реєстрації належної ОСОБА_1 частки.

У визначену дату інші співвласники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ЦНАП Дніпровської РДА не з`явилися, про причини неприбуття не повідомили.

Оскільки інші співвласники не з`явились та не надали оригінал свідоцтва № НОМЕР_1 , представник ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_6 подав заяву на проведення державної реєстрації права власності та долучив до неї копію свідоцтва № НОМЕР_1 .

28 квітня 2025 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Микитенко О.В. виніс рішення № 78597374 про зупинення розгляду заяви та запропонував заявнику надати оригінал свідоцтва № НОМЕР_1 чи його дублікат.

9 червня 2025 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Микитенко О.В. виніс рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 79344379, мотивувавши відмову тим, що заявником не надано оригінал Свідоцтва № НОМЕР_1 чи його дублікат.

На призначену на 13 травня 2025 року зустріч в ЦНАП Дніпровської РДА співвласники до ЦНАП не з`явилися.

Відділ з питань майна комунальної власності та приватизації державного житлового фонду Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації у відповіді від 15 липня 2025 року відмовив у видачі дублікату свідоцтва, зважаючи на наявність оригіналу, який, можливо, знаходиться у одного із співвласників квартири.

Неможливість отримати у інших співвласників оригінал свідоцтва № НОМЕР_1 , та отримати його дублікат, призводить до того, що ОСОБА_1 не може подати державному реєстратору документ, на підставі якого могла б бути проведена державна реєстрація прав на нерухоме майно. Унаслідок цього ОСОБА_1 позбавлений можливості належним чином зареєструвати своє право на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У свою чергу відсутність такої реєстрації позбавляє ОСОБА_1 можливості реалізувати конституційне право, передбачене ст.41 Конституції України, а саме: володіти, користуватися і розпорядження своєї власністю.

Посилаючись на зазначені обставини, заявник просив заяву задовольнити.

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 06.08.2025 у відкритті провадження у справі було відмовлено (а.с. 49-51).

24.12.2025 постановою Київського апеляційного суду ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 06.08.2025 скасовано, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 103-106).

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 23 квітня 2026року заяву залишено без розгляду.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 7 травня 2026 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд не усунув недоліки, на які прямо вказав суд апеляційної інстанції, суд не встановив чи оспорюється право ОСОБА_1 на частку у праві власності на квартиру, між ким існує спір, та не навів жодного доказу існування такого спору.

Вказує, що суд не врахував підтвердження Дарницькою РДА, що заявник входить до складу осіб, на ім`я якого відбулася приватизація.

Вважає, що висновки суду суперечать практиці Верховного Суду, який неодноразово зазначав, що існування спору про право має бути реальним, а не гіпотетичним, в такий висновок не може ґрунтуватись на припущеннях.

Зазначає, що фактично суд поставив можливість розгляду заяви у залежність від наявності оригіналу документа, відсутність якого і є підставою звернення до суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.

У судове засідання учасники справи не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомленні належним чином шляхом направлення судової повістки до системи «Електронний суд». У клопотанні від 12 червня 2026 року ОСОБА_1 просив розглянути справу у відсутність заявника.

Зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Залишаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявник не врахував норми розділу 4 ЦПК України та звернувся з вимогою про встановлення права власності на 1/4 частини квартири не надаючи оригіналу документу про право власності, а тому суд позбавлений можливості задовольнити вимоги заяви в окремому провадженні, оскільки вважає, що існує спір про право..

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись, виходячи із наступних обставин.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України)

Cуд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 17.06.2024 у справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23)).

У постанові від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду сформувала такий висновок: «В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Заявник ОСОБА_1 свою заяву обґрунтовує тим, що він є співвласником квартири АДРЕСА_2 , але не може отримати ані власний примірник оригіналу свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло, ані його дублікат; через це не може подати ані примірник оригіналу свідоцтва № НОМЕР_1 , ані його дублікат державному реєстратору, через це не може належним чином зареєструвати своє право власності; через це не може ані використовувати належну йому частину квартири для власного проживання, ані вчиняти юридично значущі дії, такі як продати майно або обміняти або здати в оренду тощо, оскільки такі дії вимагають наявності запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції що неподання оригіналу свідоцтва про право власності є підставою для залишення заяви без розгляду. Оскільки саме факт відсутності у ОСОБА_1 такого документу перешкоджає йому у реалізації його прав та інтересів (реєстрація права власності у Державному реєстрі) і, як вважає заявник, ним вчинено усі можливі дії для одержання чи відновлення документу, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Колегія суддів враховує доводи заявника, що наявність у нього оригіналу свідоцтва нівелює необхідність для звернення до суду з заявою про встановлення юридичного факту.

Щодо висновку суду першої інстанції про наявність у даній справі спору про право.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 139/122/14-ц (провадження № 61-3238св22) вказано, що: «під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право».

Згідно ч.3 ст. 42 ЦПК України, у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.

Відповідно до частини 4 статті 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Згідно ч.ч.1,2 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Порядок залучення заінтересованої особи в ЦПК України не врегульований, а відповідно до частини 3 статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, тому відповідно до змісту ст. 2 ЦПК України суд при залученні заінтересованої особи керується вимогами статті 53 ЦПК України, що регулює порядок залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

Згідно частини 3 статті 53 ЦПК України, якщо суд при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду, просив встановити юридичний факт, який, як стверджує заявник, зазначений у свідоцтві про право власності, а саме наявність у заявника право власності на 1/4 квартири.

З урахуванням вищенаведених норм матеріального та цивільного процесуального права суд при підготовці справи до розгляду з урахуванням підстав та предмету заяви про встановленні юридичного факту має самостійно з`ясувати належний склад осіб, заінтересованих у розгляді заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, та у залежності від встановленого - залучити їх до розгляду справи. Якщо суд першої інстанції вважав, що відсутність у заявника оригіналу свідоцтва та перебування такого документа у володінні іншого співвласника свідчить про наявність спору між останніми, суд зобов`язаний залучити їх до розгляду справи для встановлення можливого спору про право. Суд також у відповідності до ч. 2 ст. 294 ЦПК України, може за власною ініціативою витребувати необхідні докази з метою з`ясування обставин.

Разом з тим, суд першої інстанції всупереч зазначеному та вказівкам Київського апеляційного суду, викладених в постанові від 24 грудня 2025 року, не з`ясував, чи оспорюється та ким оспорюється право ОСОБА_1 на частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 . Між ким існує спір і чи повипливає визнання такого юридичного права на права та інтереси інших осіб.

Суд першої інстанції вказаних обставин не з`ясував та дійшов передчасного та помилкового висновку про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, має бути залишена без розгляду з передбачених ч. 6 ст. 294 ЦПК України підстав.

Крім того, залишаючи заяву без розгляду, суд зазначив що заявник просив визнати за ним право власності, разом з тим, відповідно до поданої заяви, заявник просив встановити факт, що за результатами проведеної приватизації відповідно до розпорядження від 28 листопада 2000 року заявник набув у власність частину квартири.

За таких обставин залишення заяви без розгляду не можна визнати належним чином обґрунтованим, доводи скарги знайшли своє підтвердження та спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду перешкоджає подальшому провадженню, постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

УхвалуСвятошинського районного суду міста Києва від 23 квітня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів , шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова