Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №761/20136/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року місто Київ.

Справа № 761/20136/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9324/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді: Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києвавід 19 лютого 2026 року (постановлено у складі судді Осаулова А.А.)

у справі за позовом ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ

У травні 2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №7365638 від 12.12.2023 в розмірі 39620,00 грн, з яких 10580,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 29040,00 грн - заборгованість за процентами.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 12.12.2023 р. між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №7365638. 22.01.2025 р. між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №22012025/1, за яким ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №7365638 від 12.12.2023 в розмірі 39620,00 грн, з яких 10580,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 29040,00 грн - заборгованість за процентами.

Вказане стало підставою для звернення до суду.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.09.2025 р. позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,- задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» (код ЄДРПОУ 35625014, адреса м.Київ, вул.Симона Петлюри, 30) заборгованість за договором №7365638 від 12.12.2023 р. в загальному розмірі 39620,00 грн, судовий збір в сумі 3028,00 грн, а всього 42648,00 грн.

Ухвалою суду від 12.11.2025 р. заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2025 року по цивільній справі за №761/20136/25 скасовано та призначено цивільну справу до розгляду в спрощеному позовному провадження за участю сторін із проведенням судового засідання.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за договором №7365638 від 12.12.2023 р. в загальному розмірі 39620,00 грн, судовий збір в сумі 3028,00 грн, а всього 42648,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача через систему «Електронний суд» 16 березня 2026 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Також судом першої інстанції були неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів.

Вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про укладення кредитного договору, передання грошових коштів від первинного кредитодавця на користь відповідача, а отже і виникнення між ними будь-яких правовідносин. Позивач не надав належних доказів ідентифікації відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавців при вході в особистий кабінет, отримання одноразового ідентифікатора та його використання для підписання оспорюваного кредитного правочину.

Вважає, що витребувана від АТ «Універсал Банк» інформація отримана з порушенням порядку, встановленого законом, а саме через задоволення клопотання, поданого з порушеннями цивільного процесуального закону. Тому лист АТ «Універсал банк» від 16.02.2026 № БТ/Е-5244 не може бути визнано допустимим доказом та покладеним в основу рішення суду.

Зазначає, що наданий позивачем розрахунок не можна вважати належним, достовірним та достатнім, оскільки останній не містить в собі розрахунків заборгованості з дати укладення Кредитних договорів по дату відступлення права вимоги за ними на підставі Договорів факторингу.

Вказує на відсутність доказів відступлення права вимоги на користь позивача, яким також не надано доказів сплати ціни продажу, що ставить під сумнів виконання зобов`язань фактором за договорами факторингу, а відповідно і набуття права вимоги до відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

24 березня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив позивача, яким просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Зазначає, що саме Відповідач ініціював укладення такого договору, оформивши заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши договір з використанням одноразового ідентифікатора. Кредитний договір містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі та строк його повернення, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник погодився на укладення договору саме такого змісту.

Звертає увагу, що, непогоджуюсь з фактом отримання кредитних коштів, відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування/ отримання кредитних коштів. Також, відповідач мав право подати до суду власний розрахунок або, згідно ч. 1 ст. 106 ЦПК України, висновок експерта, складений на його замовлення.

Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення районного суду відповідає таким вимогам.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Суд першої інстанції встановив, що 2.12.2023 р. між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №7365638, за яким відповідач отримала в борг - 11000,00 грн, строком на 360 днів, зі сплатою 2,20 % за стандартною процентною ставкою, 1,43 % за зниженою. Договір укладено в електронній формі шляхом підписання одноразовим ідентифікатором та містить вичерпну інформацію щодо ОСОБА_2 а саме індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта, номер мобільного телефону, адресу проживання.

Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір між Первісним кредитором та відповідачем не був би укладений.

На ухвалу суду АТ «Універсал Банк» надало інформацію, за якою обліковується клієнт ОСОБА_2 , на ім`я якої відкрито картку НОМЕР_2 , надано деталізовану виписку по картці.

Так, з виписки по картці вбачається зарахування 12.12.2023 р.- 11000,00 грн.

22.01.2025 р. між №7365638 та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №22012025/1, за яким ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №7365638 від 12.12.2023 в розмірі 39620,00 грн, з яких 10580,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 29040,00 грн - заборгованість за процентами.

Надання позивачем витягу з реєстру боржників до договору факторингу в частині кредитного договору №7365638 від 12.12.2023 , укладеного між первісним кредитором та відповідачем ОСОБА_2 , в сукупності з копіями такого договору факторингу, додаткової угоди, акту прийому-передачі, є достатніми доказами набуття позивачем прав вимоги за цим кредитним договором.

Вищевказаний договір факторингу ні в цілому, а ні в будь-якій із його частин, не оспорювався та не визнаний недійсним.

У зв`язку з простроченням відповідачем платежів у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором №7365638 від 12.12.2023 в розмірі 39620,00 грн, з яких 10580,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 29040,00 грн - заборгованість за процентами.

Дослідивши наявні в справі докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини, які суд вважав встановленими є доведеними.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не виконує свої зобов`язання за договором №7365638 від 12.12.2023 р., будь-яких доказів, що підтверджують невідповідність розміру заборгованості умовам договору, суду надано не було. Розрахунок заборгованості відповідачем жодним чином не спростований. Умови договорів також не оспорюються.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції так як вони відповідають встановленим обставинам та вимогам Закону.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Колегією суддів враховано, що без здійснення входу позичальником на сайт кредитодавця, без отримання ним умов договору (оферти) і повідомлення з одноразовим ідентифікатором та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає прийняття пропозиції (акцепту), кредитний договір не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Факт підписання договору відповідачем підтверджується матеріалами справи, а саме договором №7365638 від 12 грудня 2023 року, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором С8220 (а.с.11).

Відповідно до п. 2.1. кредитного договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_3 .

Факт перерахування відповідачу коштів в загальному розмірі 11 000 грн підтверджується листом АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» від 16 лютого 2026 року згідно з якого вбачається, що на ім`я ОСОБА_2 банком було еміновано платіжну картку № НОМЕР_2 . 12 грудня 2023 року на зазначену платіжну картку було зараховано кошти у сумі 11 000 грн. Зазначене також підтверджується випискою по картці (а.с.124- 166).

Отже, на переконання колегії суддів, факт виникнення кредитних відносин є очевидним і встановленим, позаяк надані позивачем докази містять інформацію про підписання договору електронним підписом, зокрема за допомогою одноразового ідентифікатора С8220, вчиненим з урахуванням положень ч. ч. 6, 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 ЦК України.

Стороною відповідача не надано суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ», а саме того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок позичальника, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідачка не була позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та витребування доказів за клопотанням позивача, яке подано з пропуском строку та без відповідного клопотання про поновлення такого строку.

Колегія суддів надає оцінку вказаним доводам та вважає, що такі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду, з огляду на наступне.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, було встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 4 липня 2018 року № 75.

Аналіз зазначених норм закону дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, надані банком виписки за рахунками позичальника повинні бути досліджені судами з наданням оцінки у сукупності з іншими зібраними у справі доказами на предмет обставин видачі кредиту та його розміру.

Необхідність подання такого додаткового доказу виникла після того, як відповдіач подав суду відзив та став заперечувати факт укладення договору та отримання коштів, а тому суд за таких обставин правомірно задовольнив клопотання позивача про витребування від банку виписки по рахунку, оскільки позивач був позбавлений можливості надати такий доказ самостійно. При цьому суд керувався необхідністю повного встановлення всіх обставин, які мали значення для її вирішення.

Таким чином, витребування судом доказів за клопотання позивача на пізнішій стадії судового розгляду не може бути підставою для скасування рішення у повному осбязі.

Доводи про не доведеність позивачем розміру заборгованості колегія суддів також відхиляє, так як ОСОБА_2 не навела конкретних доводів та пропозицій щодо проведення іншого розрахунку та не надала свого розрахунку, чи інших доказів, які б давали суду підстави для встановлення іншого розміру заборгованості, отже, відповідачем не спростовано факт наявності та розмір заборгованості.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак у цій справі позивачем не заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит. Позовні вимоги обмежуються виключно стягненням тіла, відсотків та комісії за надання кредиту, загальний розмір яких є меншим ніж максимальна сукупна вартість кредиту за умовами п. 1.8.2 Договору (39620,00 грн , замість передбачених 95579 грн).

Доводи про недоведеність переходу права вимоги також є безпідставні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

22 січня 2025 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Авентус Україна» був укладений договір факторингу №22012025/1, за яким до позивача перейшло право вимоги до відповідача. Перехід права вимоги також підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №22012025/1.

З витягу з реєстру боржників до договору факторингу №22012025/1 від 22 січня 2025 року вбачається, що передано право вимоги до ОСОБА_2 , за основною сумою боргу 10 580,00 грн, сума заборгованості за відсотками 20 040,00 грн, сума заборгованості разом 39 620, 00 грн, кількість днів прострочення - 347 (а.с.20).

Таким чином, колегія суддів визнає, що вищезазначені копія договору факторингу, акт прийому-передачі реєстру боржників, реєстр боржників, є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Фактичне відступлення прав вимоги не обмежується моментом укладення кредитного чи договору факторингу, а здійснюється на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу.

Таким чином, перехід права вимоги за кредитним договором стосувався дійсного на той момент зобов`язання та відбувся на законних підставах, оскільки реєстри прав вимоги укладені в межах чинності договорів факторингу та вже після укладення кредитного договору, а отже ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» довело своє право вимоги до відповідача ОСОБА_2 .

Зазначене узгоджується з правовим висновком викладеним в постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року в справі №727/2790/25.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги представника відповідача не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині судового рішення. Також відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, обставини справи судом встановлені відповідно до наданих сторонами письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, в зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення- залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києвавід 19 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова