Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №367/3449/26 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року місто Київ.

Справа № 367/3449/26

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10608/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді: Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В, Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 18 березня 2026 року про відмову у відкритті провадження (ухвалено у складі судді Третяк Я.М., дата складення повного тексту - відсутня)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення інфляційних втрат, а також трьох процентів річних ,-

ВСТАНОВИВ

У березні 2026 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позову зазначав, що 01 квітня 2018 року на підставі наказу командувача НГУ від 09 лютого 2018 року № 15 о/с позивача було звільнено в запас Збройних Сил України за пунктом "г" частини 6 статті 26 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232), та наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 30.03.2018 № 82 с/ч (далі - наказ № 82) виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

11 лютого 2022 року Київським окружним адміністративним судом в адміністративній справі № 320/8357/20 ухвалено рішення, яким бездіяльність військової частини НОМЕР_1 НГУ щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку за період з 03 квітня 2018 року по 14 липня 2020 року визнано протиправною та стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 247414,07 грн.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 вересня 2022 року у справі № 320/8357/20 змінив рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2022 року виклавши абзац третій резолютивної частини в редакції, згідно з якою з військової частини НОМЕР_1 НГУ на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 35344 грн. 87 коп.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі № 320/8357/20 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 320/8357/20 скасовано, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2022 року у справі № 320/8357/20 залишено в силі.

Проте, фактичне виконання відповідачем зобов`язання зі сплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відбулось 25 червня 2024 року.

Позивач вважає, що така затримка відповідачем у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 247414,07 грн є підставою для стягнення на його користь інфляційних втрат, а також трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов`язання за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Просив суд: 1) стягнути з в/ч НОМЕР_1 НГУ на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за період з 16 липня 2020 року по 24 червня 2024 року у розмірі 143511,54 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло з несвоєчасної виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 2) стягнути з в/ч НОМЕР_1 НГУ на користь ОСОБА_1 три проценти річних за період з 16 липня 2020 року по 24 червня 2024 року у розмірі 29263,81 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло з несвоєчасної виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 18 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись з такою ухвалою, позивач подав 15 квітня 2026 року до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу обґрунтовуює тим, що справа не належить до юрисдикції адміністративних судів, ані до юрисдикції господарських судів, та, відповідно й не підлягає розгляду вказаними судами.

Стверджує, що справа має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на належну суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів, та три проценти річних від прострочення суми, а тому справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

У судове засідання учасники справи не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомленні належним чином.

Зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О. В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам ухвала суду першої інстанції частково не відповідає.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлено вимоги, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства та роз`яснеено позивачеві, що він має право звернутися до господарського суду.

Колегія суддів не погоджується з мотивами суду першої інстанції для відмови у відкритті провадження з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.

Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.

Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду і, зрештою, ? порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20)).

Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним. Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження№ 14-158цс20)).

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Отже, спори, які виникають у судах, відповідачем у яких є суб`єкт владних повноважень, і ухвалення за результатами цих спорів судових рішень не змінюють правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

У справі, яка переглядається, заявлені позивачемпозовні вимоги направлені на стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, а саме інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України у зв`язку з тривалим невиконанням боржником судового рішення у справі № 320/8357/20, яке набрало законної сили, тобто рішення адміністративного суду, яким на користь позивача були достягнуті суми, які не були йому виплачені за час проходження публічної служби.

Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження№ 12-189гс19)).

У постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження№ 14-158цс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум з огляду на їх похіднийхарактер від основного спору підлягають розгляду за правилами тієїюрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Такий висновок згодом був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21).

Подібний висновок також був викладений у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 366/203/21 (провадження № 14-101цс22), в якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір з приводу зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і спір за основним зобов`язанням.

У цій справі вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат (акцесорні зобов`язання) заявлені з підстав тривалого невиконання Військовою частиною НОМЕР_1 Національної Гвардії Україниприйнятого судом в порядку адміністративного судочинства рішення про стягнення з відповідача середнього заробітку.

З огляду на викладене, змінюючи мотиви ухвали суду першої інстанції, не змінюючи її по суті, а також ураховуючи характер правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що розглядається, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах та їх суб`єктний склад, Київський апеляційний судробить висновок, що спір щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України на користь позивача інфляційних втрат і 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, ухваленого в адміністративній справі № 320/8357/20.

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала не можевважатися законною в частині її мотивів та підлягає зміні.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених обставин ухвала не можевважатись законною й обґрунтованою, тому відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України ухвалапідлягає зміні, шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

В частині відмови у відкритті провадження ухвала залишається без змін, так як поданий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 18 березня 2026 року про відмову у відкритті провадження - змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвалу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова