Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №367/4046/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/10700/2026

справа №367/4046/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.,

суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», поданою адвокатом Онішкевичем Михайлом Миколайовичем, на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 26 березня 2026 року, постановлену під головуванням судді Кухленка Д.С., дата складення повної ухвали не зазначена,

у справі за заявою Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про забезпечення позову до подачі позовної заяви, -

встановив:

1. Короткий виклад обставин справи.

У березні 2026 року АТ "Креді Агріколь Банк" звернулось до суду із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви.

В обґрунтування поданої заяви вказує, що на адресу Ірпінського міського суду Київської області направлено позовну заяву АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Біккінеєва І.А. та приватний виконавець Голяченко І.П., про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 59,90 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1698389032108.

Позов мотивований тим, що 16 січня 2024 року ОСОБА_1 подарувала вказану квартиру ОСОБА_2 . На думку заявника, вказаний правочин має ознаки фраудаторного, оскільки укладений після виникнення у Банку права на дострокове стягнення заборгованості, подання відповідного позову, відкриття провадження та розгляду справи судом.

На удаваний характер правочину, за твердженням заявника, вказують його безоплатність та відчуження боржником належного йому майна на користь близького родича з метою уникнення виконання зобов`язань перед кредитором.

Заявник уважає, що існує реальна загроза відчуження спірної квартири ОСОБА_2 , що може унеможливити повернення сторін у попередній стан у разі задоволення позову та фактично перешкодити зверненню стягнення на це майно в межах виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Мотивуючи наведеним, просить накласти арешт на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 59,90 кв.м. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1698389032108.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 26 березня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.

Відмовивши у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції зробив висновок, що позивач не довів наявності реальної загрози утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову. Суд вказав, що представник позивача не надав належних та допустимих доказів того, що відповідач вчиняє або планує вчинити дії, які можуть унеможливити виконання рішення суду.

Самі лише припущення про можливість недобросовісної поведінки відповідача не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову. Заява містила лише посилання на потенційні ризики, однак не була підкріплена конкретними фактами чи доказами.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з постановленою ухвалою, АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права, неврахування усіх обставин у справі. Зазначає, що оскаржувана ухвала порушує права Банку як кредитора.

Вказує, що відмовляючи у задоволенні заяви, суд послався на практику Верховного Суду, однак не навів жодних обставин, які б свідчили про порушення прав будь-якої особи внаслідок накладення арешту. При цьому арешт не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише тимчасово обмежує право розпорядження ним на час розгляду справи.

Звертає увагу, що факт укладення договору дарування свідчить про вчинення дій, спрямованих на відчуження майна та можливе уникнення виконання зобов`язань за рішенням суду у справі №367/6003/23 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" заборгованості у розмірі 240 702,72 грн. Суд не врахував зазначені обставини та не оцінив ризик подальшого відчуження спірного майна.

Уважає помилковими висновки суду про відсутність доказів наміру відповідачів відчужити майно, оскільки наявність такого наміру є оціночним критерієм, а його документальне підтвердження зазвичай можливе лише після вчинення відповідного правочину. Водночас у цьому випадку такий правочин уже укладено, що саме по собі підтверджує існування ризику подальшого відчуження майна та необхідність його арешту. Сам факт первинного відчуження спірного майна свідчить про порушення прав позивача та наявність підстав для забезпечення позову.

Суд фактично врахував лише інтереси відповідачів, не надавши належної оцінки ризикам для позивача. Відсутність будь-яких попередніх відомостей чи оголошень щодо наміру дарування квартири не спростовує факту укладення договору дарування та не може розцінюватися як обставина, що виключає необхідність застосування заходів забезпечення позову.

Мотивуючи наведеним, просить ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 26 березня 2026 року скасувати, вимоги заяви задовольнити.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило.

5. Позиція учасників справи.

В судове засідання учасники справи не з`явились, причини неявки не повідомляли. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

6. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом.

Установлено, що заявник звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову до подачі позовної вимоги.

В обґрунтування заяви вказує, що предметом майбутнього позову є визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 59,90 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1698389032108, як такого, що укладений на шкоду кредитору.

До заяви про вжиття заходів забезпечення позову скаржником додано копію довіреності №16200/125 від 13 березня 2024 року.

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ЦПК України).

Згідно за частинами 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31.07.2024 справа № 623/2015/21, від 29.07.2024 в справі № 761/80/23, від 15.07.2024 в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За вимогами пункту 3 частини 1 статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині 1 статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).

Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17.06.2024 у справі № 644/1482/22, від 01.05.2024 у справі № 638/6777/23, від 21.02.2024 в справі № 201/9686/23 та інших.

Колегія суддів не може повністю погодитися із мотивами суду першої інстанції з огляду на таке.

Сам по собі висновок про відсутність доказів вчинення відповідачами дій, спрямованих на подальше відчуження майна, не є достатньою підставою для відмови у забезпеченні позову.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має оцінити не лише доводи щодо існування ризику невиконання рішення суду, а й перевірити, чи підтверджено належними та допустимими доказами сам предмет майбутнього спору, існування спірних правовідносин та зв`язок між заявленим заходом забезпечення і предметом майбутнього позову.

Колегія суддів звертає увагу, що вимога суду першої інстанції доказів реального утруднення чи можливого невиконання судового рішення є необґрунтованими, оскільки надання доказів щодо очевидних речей (право відповідачки у будь-який момент відчужити спірне майно) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін, відтак, колегія суддів уважає помилковими мотиви суду першої інстанції.

Разом з цим, апеляційний суд зазначає про таке.

Згідно частини 1 статті 81, частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 ЦП України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як убачається із змісту поданої заяви, заявник обґрунтовував необхідність накладення арешту тим, що має намір звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного між відповідачами.

Разом з цим, до заяви про забезпечення позову не додано копії зазначеного договору дарування, який є предметом майбутнього спору, а також жодного належного доказу, що підтверджує належність спірної квартири відповідачам, зокрема витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно чи іншого документа, який посвідчує право власності.

Таким чином, на момент вирішення питання про забезпечення позову суд був позбавлений можливості перевірити існування об`єкта, щодо якого заявник просить застосувати захід забезпечення, належність цього майна відповідачам та зв`язок між заявленим заходом забезпечення і предметом майбутнього позову.

Відповідно до статей 76, 77, 80, 149, 151 ЦПК України саме на заявника покладається обов`язок надати докази на підтвердження обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування заходів забезпечення позову.

Посилання у заяві лише на обставини укладення договору дарування без надання самого договору та документів, що підтверджують право власності на майно, не можна уважати достатнім доказом для вирішення питання про накладення арешту на нерухоме майно.

Суд звертає увагу, що згідно змісту заяви до неї додано (як у тексті заяви): довіреність (пункт 1); свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю (пункт 2); доказ сплати судового збору (пункт 3); доказ направлення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (пункт 4); квитанцію про надсилання стороні ОСОБА_3 (пункт 5) та квитанцію про надсилання стороні ОСОБА_4 (пункт 6). При цьому, процесуальний статус осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заявником не визначено.

Окрім того, колегія суддів враховує, що, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, представник заявника АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», користуючись на власний розсуд своїми процесуальними правами відповідно до частини 3 статті 13 ЦПК України, у судові засідання не з`явився, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв, будь-яких додаткових пояснень щодо доводів апеляційної скарги не надав, а також не скористався правом подати додаткові докази на підтвердження обставин, на які посилався як на підставу заявлених вимог.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити не з підстав недоведеності реальної загрози невиконання можливого рішення суду, як помилково зазначив суд першої інстанції, а у зв`язку із ненаданням заявником належних і допустимих доказів, які підтверджують обставини, покладені в основу заяви про забезпечення позову, зокрема самого предмета майбутнього спору та належності спірного майна відповідачам.

Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», подану адвокатом Онішкевичем Михайлом Миколайовичем, задовольнити частково.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 26 березня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 26 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді О.В. Желепа

В.В. Соколова