Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №373/2575/25 — Київський апеляційний суд

справа № 373/2575/25 головуючий у суді І інстанції Опанасюк І.О.

провадження № 22-ц/824/7037/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Петренком Павлом Івановичем на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Переяславської міської ради Бориспільського району Київської області про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Переяславського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2025 року з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, у якому просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що позивач та відповідач є батьками малолітнього ОСОБА_3 , який на даний час проживає з відповідачем. Шлюб між позивачем та відповідачем не укладався.

Разом з цим, ОСОБА_2 не виконує батьківських обов`язків, зловживає спиртним, у 2025 році двічі притягувалась до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків. Наслідками такої поведінки відповідача стало те, що малолітній ОСОБА_3 пропускає уроки в школі, відстає в навчанні, відвідуючи школу має неохайний вид.

Дитина деякий час проживала з батьком (позивачем) та відбулись покращення в показниках з навчання. Дитина приходила до шкоди маючи охайний вигляд, що було помічено викладачами та іншими учнями.

Відтак, ОСОБА_1 вважає що позбавлення відповідача батьківських прав дасть можливість дитині проживати з ним, а йому піклуватись про сина та створювати для нього належні умови.

В рамках розгляду справи ОСОБА_2 подала до суду відзив на позов в якому заперечила проти позбавлення її батьківських прав. Вказала, що проживає разом із сином, якого вона забезпечила необхідними умовами для життя та розвитку. Вказує, що позивач вказуючи про факти притягнення її до адміністративної відповідальності, не вказав, що сам він притягувався у 2020 році до кримінальної відповідальності за незаконне зберігання наркотичних засобів, які, на думку відповідача вживає і дотепер. Зазначила, що дитина не має розлучатись із своєю матір`ю, оскільки це буде суперечити інтересам малолітнього ОСОБА_1 , та в позовній заяві не наведено таких обставин, які дали б підстави для застосування такого виняткового заходу, як позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Просила відмовити в позові.

Виконавчий комітет Переяславської міської ради надав рішення №501-24 від 18.11.2025 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , додатком до якого є висновок органу опіки та піклування Переяславської міської ради про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 .

Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2025 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

При цьому, суд першої інстанції попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків відносно дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , було покладено на Службу у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Переяславської міської ради Бориспільського району Київської області.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції представником ОСОБА_1 - адвокатом Петренком Павлом Івановичем 13 січня 2026 року через систему «Електронний суд» подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій просив скасувати рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтував тим, що відповідно до акту обстеження умов проживання від 19 березня 2025 року ОСОБА_3 проживав з позивачем, забезпечений окремою кімнатою, позивач придбав необхідні речі для свого сина. Згідно з інформацією про виконання батьківським обов`язків від 24 березня 2025 року № 1 виданої Переяславською гімназією № 5 ОСОБА_3 вчився у 2-Б класі, перебуваючи у тата хлопчик виконує домашні завдання, не пропускає уроки без поважної причини, спокійний, доглянутий, завжди охайно одягнений; все шкільне приладдя, посібники, зошити з друкованою основою, одяг згідно сезону купляє батько; ОСОБА_4 приділяє належну увагу сину, організовує дозвілля та водить на спортивний гурток; справ працює з класоводом, асистентом вчителя та адміністрацією закладу.

Відповідно до інформації про виконання батьківських обов`язків від 24 березня 2025 року перебуваючи у мами, ОСОБА_5 пропускає уроки без поважних причин, домашні завдання не виконує, приходить на навчання брудним і голодним; були випадки, що мати приходила забирати дитину в нетверезому стані; ОСОБА_2 не надає інформації про своє місце проживання (кожен раз називаючи різні адреси) та не є працевлаштованою; класовод намагається тримати зв`язок з мамою, але не завжди може до неї додзвонитися; мама схильна до неправдивої інформації і цьому навчає сина, налаштовуючи проти тата.

Листом від 26 березня 2025 року № 59523-2025 Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Київській області повідомила позивача, що відносно відповідачки складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП "Невиконання батьками або особами, що їх заміняють обов`язків щодо виховання дітей".

Рішенням виконавчого комітету Переяславської міської ради від 18 листопада 2025 №501-24 визначено про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , додатком до якого є висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції зазначив про вказані докази, але не врахував їх при ухваленні рішення, що вказує на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідачка, виконує батьківські обов`язки не належним чином, з сином спілкується не постійно, не цікавиться його життям та здоров`ям, не виконує свої зобов`язання щодо його фізичного, духовного та морального розвитку та не допомагає позивачу готувати сина до самостійного життя. Поведінка відповідачки щодо "виховання дитини" шкодить його розвитку.

Таким чином, апелянт вказує, що задоволення позову буде на користь дитини та в її інтересах.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Петренком Павлом Івановичем на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Переяславської міської ради Бориспільського району Київської області про позбавлення батьківських прав, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судове засідання апелянт не з`явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку, зокрема у матеріалах справи міститься рекомендоване поштове повідомлення з відміткою «вручено особисто» (дата 12 червня 2026 року).

Крім того, представник апелянта - адвокат Петренко П.І. був повідомлений про розгляд справи ще 03 червня 2026 року, що підтверджується Звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Разом з цим, представник апелянта у судове засідання не з`явився. На електронну пошту Київського апеляційного суду 10 серпня 2026 року направив клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке було передано колегії суддів 11 серпня 2025 року о 09:25 год.

Колегія суддів розглянувши подане клопотання, дійшла висновку про залишення його без розгляду, оскільки в силу вимог ст. 212 ЦПК України дане клопотання подається у строк не пізніше ніж за п`ять днів.

Окрім цього, колегія суддів з аналогічних підстав (пропуск п`ятиденного строку) залишила без розгляду попереднє клопотання представника апелянта ухвалою суду від 02 червня 2026 року, однак останній, будучи фахівцем у галузі права, не врахувавши вимоги ст. 212 ЦПК України, повторно подав клопотання з пропущенням строків.

Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Згідно з ч. 3 ст. 44 ЦПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Відтак, колегія суддів вважає, що подання адвокатом повторного клопотання з грубим порушенням вимог ст. 212 ЦПК України свідчить про затягування розгляду справи та зловживання стороною своїми процесуальними правами, оскільки апеляційний суд з метою дотримання права учасника процесу на участь у судовому засіданні попередньо вже відкладав розгляд апеляційної скарги у зв`язку з неявкою сторін у справі та поданим не вчасно клопотанням про участь сторони апелянта у справі в режимі відеоконференції. Ухвала від 02 червня 2026 року була доставлена до електронного кабінету адвоката Петренка П.І. 03 червня 2026 року о 12 год 40 хв 25 сек.

Таким чином, з огляду на завчасне належне повідомлення про судове засідання апелянта та його представника, з урахуванням правового висновку Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі №752/1803/13-ц, категорії справи та строку її розгляду, колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи по суті за наявими матеріалами справи за відсутності сторони апелянта.

Інші учасники справи в судове засідання також не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Щодо клопотань про долучення доказів.

Так, представником апелянта були подані клопотання про долучення доказів через систему «Електронний суд» від 01 червня 2026 року.

В обґрунтування долучення нових доказів представник апелянта стверджував, що вони станом на день ухвалення рішення суду не існували.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновків про відмову у прийнятті нових доказів зазначених у клопотаннях представника апелянта, оскільки стороною не було належним чином обґрунтовано не можливість їх здобуття і подання до суду першої інстанції.

Щодо оскаржуваного рішення суду.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в рамках розгляду справи в судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені вимоги. ОСОБА_1 прояснив, що у нього з відповідачем є спільна дитина - ОСОБА_7 , який народився за час їх спільного проживання. Батьком дитини записаний позивач, а відповідач - матір`ю. Шлюб сторони не укладали. Проживали спільно без реєстрації шлюбу майже шість років. З початку оголошення в Україні воєнного стану, позивач був призваний на військову службу за мобілізацією. Звільнившись з лав ЗСУ за станом здоров`я, повернувся додому. Їх дитина - ОСОБА_7 проживає з матір`ю, яка не піклується про нього та не забезпечує відвідування дитиною школи. Результатом цього є те, що дитина навчаючись у третьому класі не вміє читати. Його син ОСОБА_7 проживав з ОСОБА_1 з кінця 2024 року по червень 2025 року (майже шість місяців) і за цей період, він із дружиною опікувались дитиною. Результати цього були помітні. ОСОБА_7 покращив свої показники в навчанні, в школі помітили що дитина стала більш охайною та не пропускала занять. Представник позивача в судовому засіданні вказав, що оскільки відповідач не дозволяє позивачу спілкуватись з дитиною, а сама ОСОБА_2 не приділяє дитині уваги, зловживає спиртними напоями, що впливає на стан розвитку дитини, сторона позивача вважає, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав буде відповідати інтересам дитини.

На запитання представника відповідача, ОСОБА_1 вказав, що він не звертався до служби у справах дітей з питанням встановлення графіку побачення з дитиною. З приводу неналежного виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків до служби у справах дітей звертався в усній формі, однак коли точно це було і до кого саме звертався, ОСОБА_1 не пам`ятає.

Відповідач та її представник в судовому засіданні заперечили проти таких вимог позивача. Представник відповідачки вказав, що на його думку дійсно існують певні порушення виконання батьківських обов`язків з боку ОСОБА_2 , яка послабила контроль за дитиною та не звернула уваги на наявність прогулів, однак позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується до батьків, і в даному випадку він є неспівмірним тим порушенням, які допустила відповідач. Відповідач з свого боку вказала, що позивач, як батько дитини не надає матеріальної допомоги на утримання дитини. Вона не зверталась до суду з питань про стягнення з нього аліментів, забезпечує дитину сама. Дійсно він пропускав заняття в школі, оскільки хворів. Дитина має проблеми з мовою, тому відвідує логопеда, до якого ОСОБА_7 водить вона. Вважає, що вона дійсно не в повній мірі проконтролювала відвідування дитиною школи, і є пропуски занять, в чому вона як матір розкаюється, однак, вважає що позбавлення її батьківських прав є занадто суворою мірою відповідальності, а розлучення її з дитиною не буде відповідати інтересам дитини. Сказала, що виправить свої помилки та буде більш ретельно контролювати дитину. Просила відмовити в позові.

Представник третьої особи, в судовому засіданні вказала, що дитина дійсно має пропуски занять в школі та потребує нагляду у лікаря логопеда. ОСОБА_7 дійсно проживав з батьком близько шести місяців і за цей час зовнішній вигляд дитини змінився на краще.

Позовні вимоги ОСОБА_8 підтримала. Як очільник служби у справах дітей та сім`ї виконкому Переяславської міської ради, вона виготовила висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який скерувала до суду. Позиція викладена у висновку від 18 листопада 2025 №501-24 зводиться до того, що батько дитини - ОСОБА_1 , за час проживання дитини з ним, забезпечував дитині кращі умови, аніж матір. Дитина, внаслідок недбалого ставлення матері до виконання батьківських обов`язків, має пропуски занять в школі. Позицію викладену у висновку ОСОБА_8 підтримала в судовому засіданні.

Так, судом першої інстанції досліджено, що з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (актовий запис №427), виданого 26 грудня 2023 року (повторно) Переяслав-Хмельницьким міськрайонним відділом ДРАЦС, вбачається, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Аналогічні дані містяться у витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження №00050061670 від 14.03.2025.

19.03.2025 головним спеціалістом з профілактики та соціальної підтримки дітей та сім`ї служби у справах дітей та сім`ї Переяславської міської ради Київської області та провідним фахівцем із соціальної роботи центру соціальних служб Переяславської міської ради були обстежені житлово-побутові умови за адресою позивача, з яким на період обстеження проживав ОСОБА_3 , про що 19.03.2025 складено Акт обстеження умов проживання. Із змісту Акту вбачається, що ОСОБА_3 проживає в одноповерховому дерев`яному будинку обкладеному цеглою, який належить його бабусі - ОСОБА_9 , яка також проживає в цьому будинку. Окрім малолітнього ОСОБА_3 та ОСОБА_9 , в будинку проживають ОСОБА_1 - батько дитини, ОСОБА_10 - дружина ОСОБА_1 , та її донька ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_3 проживає в кімнаті де розміщено диван, шафа для одягу, письмовий стіл крісло та піч. На вікнах тюль та штори. Житлова площа будинку 48 кв.м. В будинку 4 кімнати. Для кожної дитини виділена окрема кімната.

Аналогічна інформація міститься в Акті обстеження житлових та побутових умов проживання ОСОБА_1 №232 від 15.04.2025, складеного депутатом Переяславської міської ради Диким О.С.

З інформаційного листа про виконання батьківських обов`язків №14 від 24.03.2025 складеного директором Переяславської гімназії №5 на ім`я начальника служби у справах дітей та сім`ї Переяславської міської ради ОСОБА_8 убачається, що ОСОБА_3 , на дату складення цього листа, навчався у 2-Б класі Переяславської гімназії №5. За час перебування хлопчика в тата, ОСОБА_7 виконував домашнє завдання та не пропускав уроки. ОСОБА_1 забезпечує дитину необхідним для навчання шкільним приладдям, водить його на спортивний гурток, спілкується з викладачами.

Коли дитина проживає у матері, то пропускає навчання, приходить до гімназії брудним та голодним, не виконує домашнє завдання.

З 01.09.2024 ОСОБА_7 переведений на інклюзиву форму навчання в зв`язку з незасвоєнням шкільної програми за І клас.

Згідно психолого-педагогічної характеристики учня Переяславської гімназії №5 ОСОБА_3 , виданої директором закладу та класоводом, убачається що ОСОБА_7 розсіяний, важко концентрується на завданнях, має низький ступінь підготовки за шкільною програмою. Має порушення мовлення.

Позивач звертався до національної поліції з приводу ймовірного неналежного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків та за змістом відповіді, на ОСОБА_2. інспекторкою ювенальної превенції Бориспільського РУП ГУНП в Київській області був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 184 КУпАП.

Крім того, представником позивача приєднано до справи відповідь Директора КНП «Переяславський центр первинної медико - санітарної допомоги» від 06.11.2025 за №5 про те, що ОСОБА_2 за період 2024-2025 р.р. зверталась за медичною допомогою для ОСОБА_3 09.09.2025, 06.10.2025 та 29.09.2025.

З висновку про комплексну психолого - педагогічну оцінку розвитку особи від 10.05.2024 №ІРЦ-85141/2024/513599 вбачається, що ОСОБА_3 має потреби в удосконаленні рухових навичок, розвитку зв`язного мовлення, розвитку навчальної мотивації та в зв`язку із цим потребує занять із практичним психологом, вчителем логопедом та вчителем дефектологом. Зазначений висновок містить також рекомендації для батьків дитини, як-то стимулювати та заохочувати самостійність дитини, співпрацювати з вчителями для забезпечення вимог щодо дотримання дисципліни, стежити за регулярним відвідуванням школи, отримувати консультації у лікаря невролога, тощо. З даним висновком ознайомлена і ОСОБА_2 , про що свідчить її підпис.

Начальник ВП№1 Бориспільського РУП ГУНП в Київській області направив начальнику служби у справах дітей та сім`ї Переяславської міської ради інформаційний лист в якому зазначив, що ОСОБА_2 притягувалась до адміністративної відповідальності, за неналежне виконання батьківських обов`язків, не має місця роботи та не забезпечує свою дитину належним чином.

Директор Центру соціальних служб Переяславської міської ради направив начальнику служби у справах дітей та сім`ї Переяславської міської ради інформаційний лист від 11.11.2025 №01-21-124, в якому зазначив,що ОСОБА_2 не перебуває на обліку в Центрі. З працівниками Центру на контакт не йде.

З інформації, яка надана Директором Переяславської гімназії №5 у листі №31 від 05.11.2025 убачається, що учень 3-Б класу ОСОБА_12 за період з 01.09.2025 по 05.11.2025 пропустив 19 навчальних днів (95 уроків) з них за станом здоров`я 6 днів (30 уроків).

Комунальна установа «Переяславський інклюзивно - ресурсний центр» відділу освіти Переяславської міської ради надав начальнику служби у справах дітей та сім`ї Переяславської міської ради відповідь на клопотання за №7 від 10.11.2025 в якому серед іншого зазначено, що у вересні 2025 матір дитини з особистої ініціативи пройшла повторну консультацію у фахівців ІРЦ. Періодично консультується з приводу навчальних труднощів дитини.

З вересня 2025 дитина була внесена до розкладу занять фахівця - логопеда ІРЦ, але заняття фахівців дитина не відвідувала.

З Акту обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_2 №542 від 07.10.2025, складеного депутатом Переяславської міської ради Навальною М.І. убачається, що відповідач проживає в квартирі разом із сином - ОСОБА_3 . У помешканні є всі умови для проживання.

Також, депутатом Переяславської міської ради Навальною М.І. складена характеристика № 543 від 07.10.2025 на ОСОБА_2 , за змістом якої, остання за місцем проживання характеризується позитивно.

За змістом витягу з ІАС «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей», відносно ОСОБА_2 відсутні відомості про наявність судимості.

З довідки №8 від 08.12.2025 складеної Директором Комунальної установи «Переяславський інклюзивно - ресурсний центр» відділу освіти Переяславської міської ради убачається, що ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_2 відвідує корекційно - розвиткові заняття з корекції порушень мовлення з 10.11.2025. Заняття проводяться згідно розкладу. Супроводжує на заняття дитину його матір - ОСОБА_2 .

Суду першої інстанції відповідачем надано копію (з ЄДРСР) вироку Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду від 21.07.2020 у справі №373/938/20, в якій відсутні дані щодо особи, стосовно якої ухвалювався даний вирок.

Суду першої інстанції надано рішення виконавчого комітету Переяславської міської ради від 18 листопада 2025 №501-24 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , додатком до якого є Висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 .

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов наступних висновків.

Сторони в справі спільно проживали не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі.

Сторони мають спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якого вони записані.

Малолітній ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю - відповідачем по справі.

Син сторін навчається у третьому класі Переяславської гімназії №5.

Дитина, приблизно шість місяців проживала разом із батьком, та за час проживання із ним покращився зовнішній вигляд дитини та його показники в навчанні, що вбачаєтсья з листів адміністрації навчального закладу.

З Актів огляду житлово - побутових умов вбачається, що умови проживання для дитини створені і у батька і у матері.

І батько і матір характеризуються за місцем проживання з позитивного боку.

Звисновку Служби у справах дітей та сім`ї Переяславської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав, складеного на підставі рішення виконавчого комітету Переяславської міської ради від 18 листопада 2025 №501-24 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за змістом якого визнано доцільним позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , суд вважає, що зазначений висновок, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Виходячи з вище вказаного висновку, він є однобічним, орган опіки та піклування Переяславської міської ради вважає доцільним позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , виходячи з того, що існують пропуски дитиною навчання, а пояснення матері щодо причин пропуску навчання її сином ОСОБА_7 вказані, як хвороба дитини, підтверджені частково (абз.1 арк.2 Висновку); висновки щодо поведінки відповідачки зроблені зі слів її матері- ОСОБА_13 , проте що ОСОБА_2 не спілкується з батьками та зловживає алкоголем (абз.5 арк.2 Висновку); зроблений висновок про те, що батько дитини створює для ОСОБА_7 більш сприятливі умови для проживання та розвитку, однак при цьому не конкретизовано, в чому полягає ця відмінність (абз.6 арк. 2 Висновку), з урахуванням того, що за результатами обстеження умов проживання ОСОБА_2 встановлено, що умови її проживання - задовільні (а.с.63-65); також, підставою для складення висновку стала інформація про те, що відповідач двічі притягувалась до адміністративної відповідальності (17.03.2025 та 07.09.2025) за невиконання нею батьківських обов`язків (абз.1 арк. 3 Висновку), що безумовно має значення, однак саме по собі не є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав за статтею 164 Сімейного кодексу України, але може бути доказом систематичного ухилення від обов`язків або жорстокого поводження, що є підставою для позбавлення прав (ст. 164 СКУ), а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд не погоджується з даним висновком.

Оцінюючи вище вказані докази в їх сукупності, суд першої інстанції вважав, що пропуск занять дитиною, та зміна його вигляду та показників в навчанні, в даній ситуації не є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав, оскільки неприязні відносини сторін не звільняють обох батьків від обов`язку в рівній мірі утримувати дитину до досягнення нею повноліття та піклуватись про неї забезпечуючи їй умови для розвитку, та зокрема навчання.

Під час дослідження доказів судом не встановлено не лише достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що саме лише подання Органу опіки та піклування про позбавлення відповідача батьківських прав не може слугувати підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення батьківських прав.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що під час розгляду даної справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про його ухилення від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини.

Відтак, суд першої інстанції, враховуючи ставлення відповідача до обставин, що стали підставою звернення до суду - її поведінки, бажання виправитись, опікуватись та займатись дитиною, невизнання позову, з урахуванням обставин справи вважав, що в даній ситуації слід відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і покласти на Службу у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Переяславської міської ради Бориспільського району Київської області контроль за виконанням матір`ю батьківських обов`язків.

На думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, зокрема, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Згідно усталеної практики КЦС у складі ВС у постановах від 08 травня 2019 року у справі №409/1865/17-ц; від 02 жовтня 2019 року у справі №461/7387/16-ц; від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17; від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18; від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 та ін. - позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках, і головне, за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. А тому, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20) зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батьків до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

На переконання колегії суддів, місцевий суд на підставі повного і всебічного дослідження доказів, врахувавши, що під час розгляду даної справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про її ухилення від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини.

Вірним є висновок суду першої інстанції, що притягнення до адміністративної відповідальності є вагомим аргументом, однак не є безумовною підставою для позбавлення останньої батьківських прав, оскільки з матеріалів справи колегією суддів встановлено, що дитина більшість свого життя проживає саме з матір`ю, а тому категорично стверджувати про необхідність позбавлення матері права брати участь у вихованні дитини, оскільки певний період (з грудня 2024 року по червень 2025 року) вона проживала з батьком є передчасним. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що фактично всі доводи апелянта, як і підстави позову, як то тимчасова зміна місця проживання дитини від матері до батька, яка призвела до покращення успіхів та зовнішнього вигляду дитини, в інтересах дитини може свідчить про можливу наявність підстав для визначення місця проживання сина з батьком, проте не є обов`язковою підставою для позбавлення батьківських прав матері.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції доцільно врахував ставлення матері до обставин, що стали підставою звернення до суду - її поведінки, бажання виправитись, опікуватись та займатись дитиною та невизнання нею позову.

На думку колегії суддів, матір в ході розгляду даної справи довела бажання брати участь у вихованні та розвитку свого сина та має намір виправити обставини, які стали підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності.

Таким чином, суд першої інстанції доцільно з врахуванням обставин справи та встановлення певного неналежного виконання матір`ю своїх обов`язків рекомендував останній змінити ставлення до виховання дитини (дітей), поклавши на Службу у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Переяславської міської ради Бориспільського району Київської області контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Відтак, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було дотримано справедливого балансу при розгляді вказаної справи, оскільки покладення обов`язку контролю на службу у справах дітей буде стимулювати матір виконувати свої батьківські обов`язки належним чином, тобто в інтересах дитини та не позбавить її законного права на батьківство.

Також, на думку колегії суддів такий контроль зможе забезпечити покращення стосунків між батьками, які повинні в силу інтересів дитини знайти шлях до примирення та діяти в інтересах своєї дитини, з метою забезпечення рівня життя дитини достатнього для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Щодо посилань апелянта на висновок служби у справах дітей, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Тому, врахувавши те, що матір не втратила інтересу до своєї дитини, у тому числі до участі у її вихованні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 930/1141/24.

Отже, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду по суті вирішення спору, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених обставин, оскільки позбавлення батьківських прав відповідача не ґрунтуватиметься на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянта.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті спору.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Петренком Павлом Івановичем на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12 серпня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова