Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №757/34457/23-ц — Київський апеляційний суд

справа № 757/34457/23-ц головуючий у суді І інстанції Григоренко І.В.

провадження № 22-ц/824/9176/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» поданою представником - Яндульським Денисом Володимировичем на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» та на його ім`я емітована дебетова картка платіжної системи MasterCard № НОМЕР_3, грошові кошти на якій є власністю позивача. Позивач користувався вказаною платіжною карткою, проте, в системі «Приват24» надійшло повідомлення про необхідність актуалізації даних. Позивач намагався самостійно актуалізувати свої дані онлайн, але всі спроби виявились невдалими, прибути до відділення банку позбавлений можливості, є пенсіонером та має захворювання, тому користування банківським обслуговуванням та використання автоматизованих безготівкових розрахунків, електронних платіжних засобів і технологій банківського самообслуговування є для позивача життєвонеобхідним. 14.07.2022 року через представника подав до АТ КБ «Приватбанк» заяву, в якій просив самостійно актуалізувати його дані, повідомивши їх, що прізвище, ім`я, по-батькові, ідентифікаційний код і місце постійного проживання він не змінював, нового паспорту не отримував (фотокопії паспорта громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду додаються), державних нагород йому не давали, відповідальне становище в державних органах він не посідав, і на роботу з корупційними ризиками він не влаштовувався; самостійно провести всі необхідні маніпуляції з інформацією щодо нього, аби не блокувати витратні операції з його грошима та не припиняти його банківське обслуговування; задля неухильного дотримання вимог Закону України «Про звернення громадян», надати вмотивовану та нормативно обґрунтовану письмову відповідь на цю Заяву та надіслати йому її засобами поштового зв`язку на визначену в реквізитах цієї Заяви його адресу - незалежно від прийнятого за результатами розв`язання цієї Заяви рішення. Станом на момент складення та надіслання 04.07.2023 року цієї позовної заяви в суд - жодної відповіді на своє звернення від відповідача позивач не отримував.

За таких обставин, позивач просив зобов`язати відповідача надати письмову відповідь на його заяву від 14 липня 2022 року та стягнути з нього судові витрати.

14 серпня 2025 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - Яндульського Д.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив в позові відмовити, зважаючи на те, що під час фінансового моніторингу банком виявлено ряд операцій за картками, емітованими на ім`я позивача, з ознаками ведення підприємницької діяльності, що заборонено Р.1 п. 14 Постанови НБУ від 12.11.2003 року № 492 та Умовами та Правилами надання банківських послуг відповідача, у зв`язку з чим було призупинено обслуговування карткового рахунку та запитано від відповідача інформацію щодо джерел походження коштів. Окрім того, при зверненні до суду позивачем обрано неналежний спосіб захист, адже надання відповіді на його заяву не призведе до поновлення «порушеного» права. Також зазначив, що судові витрати є неспівмірними.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено.

Зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» надати ОСОБА_1 письмову відповідь на його заяву від 14.07.2022 року.

Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 60 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 11 березня 2026 представник Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Яндульський Д.В. через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» - відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач вже звертався до суду щодо аналогічних обставин, яким було вирішено питання та позов було задоволено у справі № 757/42718/21-ц.

Відповідно до вказаного рішення, 03 серпня 2021 року ОСОБА_1 звертався до Печерського районного суду м. Києва з позовом про зобов`язання вчинити певні дії. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що АТ КБ "ПриватБанк" припинено обслуговування картки позивача НОМЕР_1 . Не погоджуючись із припиненням обслуговування Позивач звернувся до банку із заявою від 18.06.2021 про відновлення обслуговування картки НОМЕР_1 . Вважаючи, що його права порушені тим, що банк не відновив обслуговування рахунку та не надав письмову відповідь, позивач звернувся до суду. Банком зазначалось, що ОСОБА_1 користувався платіжною карткою НОМЕР_1 , емітованою АТ КБ "ПриватБанк". При цьому картка НОМЕР_1 є додатковим електронним платіжним засобом до картки клієнта ОСОБА_2 , номер картки НОМЕР_2 . Вказана інформація є відомою для позивача, однак у позові він зазначає, що кошти, які знаходяться на картці належать виключно позивачу, чим перекручує дійсні обставини справи.

Фактично, рахунок до якого видано позивачу додаткову картку НОМЕР_1 належить третій особі ОСОБА_2 , а позивач за допомогою додаткової платіжної картки має можливість користуватись вказаним рахунком, при цьому право власності на кошти йому не належить.

У червні 2021 року позивач звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою від 18.06.2021 про надання інформації щодо обслуговування карткового рахунку НОМЕР_1 та відновлення видаткових операцій.

На вказане звернення позивачу було надано відповідь від 06.07.2021, що платіжна картка НОМЕР_1 , якою користувався ОСОБА_1 є додатковою карткою до основної картки, оформленої на іншу особу. З урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством щодо захисту банківської таємниці, надати інформацію відносно рахунку, власником якого є третя особа буде порушенням банківської таємниці. Крім того, для отримання витребуваної інформації, ОСОБА_1 запропоновано надати дозвіл на розкриття банківської таємниці від власника основної картки. Відповідь позивачу на його звернення була надана у передбачені законодавством строки, а тому відповідачем зазначалось на безпідставність позовних вимог.

Про отримання відповіді та обізнаність позивача про причини припинення обслуговування свідчить також подана ним заява про переказ коштів в інший банк, у якій зазначається, що заява подається у зв`язку з отриманням повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин.

Незгода позивача зі змістом відповіді не є підставою вважати, що відповідь не надана.

В даному ж випадку вбачається, що позивач, який ознайомлений з відповіддю банку, намагається через суд отримати іншу відповідь аніж та, що йому вже була надана.

Таким чином, представник апелянта вказує, що відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Окрім цього, представник апелянта вказує, що під час фінансового моніторингу Банком виявлено ряд операцій за картками емітованими на ім`я позивача, із ознаками ведення підприємницької діяльності, що заборонено Р.1 п. 14 Постанови НБУ від 12.11.2003 р. № 492 (Забороняється використовувати поточні рахунки фізичних осіб для проведення операцій, пов`язаних зі здійсненням підприємницької діяльності) та п. п. 1.1.2.1.2. Умов та правил надання банківських послуг (Не використовувати картки/рахунки (для карток, емітованих на ім`я клієнта - фізичної особи) для операцій, пов`язаних з підприємницькою діяльністю).

Враховуючи те, що операції за спірним рахунком викликали сумніви та підпадали під дію фінансового моніторингу, обслуговування карткового рахунку було призупинено та від позивача запитано інформацію щодо джерел походження коштів.

За твердженням позивача, у липні 2022 року позивач звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою від 14.07.2022 року про надання інформації про причини обмеження в користуванні своїми власними коштами про надання інформації щодо обслуговування карткових рахунків та відновлення видаткових операцій.

Разом з цим, представник апелянта вважає, що при зверненні до суду із вказаним позовом, позивачем обрано неналежний спосіб захисту, який не призведе до поновлення «порушеного» права позивача, а виключно зводиться до отримання компенсаційний судових витрат.

Представник апелянта вважає, що позивачем не доведено порушення його прав, інтересів з боку АТ КБ "ПриватБанк", позовні вимоги є безпідставними та спрямовані на примушення Банку до порушення законодавства, а відтак позов не може бути задоволений судом.

Також, представник апелянта вказував, що в порушення вимог ст.137 ЦПК України, ст. ст. 26, 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» та ст. 903 ЦК України позивачем не надано достатніх та належних доказів оплати професійної правничої допомоги у розмірах визначених договором та актом виконаних робіт.

Враховуючи вище викладене, суд першої інстанції допустив однобічність та неповноту судового розгляду, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і, відповідно до ст. 376 ЦПК України, є підставою для скасування ухваленого рішення в частині задоволених вимог повністю.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року поновлено строк на апеляційне провадження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» поданою представником - Яндульським Денисом Володимировичем на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

Представник апелянта в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити.

Позивач у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без його участі не надходило, однак його неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника апелянта, доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «Приватбанк». 14.07.2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав на адресу Керівника Філії «Харківське ГРУ» АТ КБ «Приватбанк», Керівника АТ КБ «Приватбанк» заяву, в якій просив самостійно актуалізувати його дані, повідомивши їх, що прізвище, ім`я, по-батькові, ідентифікаційний код і місце постійного проживання він не змінював, нового паспорту не отримував (фотокопії паспорта громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду додаються), державних нагород йому не давали, відповідальне становище в державних органах він не посідав, і на роботу з корупційними ризиками він не влаштовувався; самостійно провести всі необхідні маніпуляції з інформацією щодо нього, аби не блокувати витратні операції з його грошима та не припиняти його банківське обслуговування; задля неухильного дотримання вимог Закону України «Про звернення громадян», надати вмотивовану та нормативно обґрунтовану письмову відповідь на цю Заяву та надіслати йому її засобами поштового зв`язку на визначену в реквізитах цієї Заяви його адресу - незалежно від прийнятого за результатами розв`язання цієї Заяви рішення (а.с. 19-26).

Відповідно до долучених поштових накладних, примірники вказаної заяви були направлені за юридичною адресою АТ КБ «ПриватБанк» та за офіційною адресою для листування (а. с. 21-26).

Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що у АТ КБ «ПриватБанк» після отримання заяви позивача від 14.07.2022 року, виник обов`язок розглянути вказане звернення та надати письмово повідомити ОСОБА_1 про результати розгляду його заяви.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження розгляду заяви позивача та надання на неї відповіді. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на те, що картку було заблоковано у зв`язку зі здійсненням ряду операцій за картками, емітованими на ім`я позивача, з ознаками ведення підприємницької діяльності, що заборонено Р.1 п. 14 Постанови НБУ від 12.11.2003 року № 492, проте, відповідачем не надано жодних доказів про надання відповіді на заяву позивача від 14.07.2022 року, не долучено до матеріалів справи копії поштового відправлення, реєстру відправлень, чи інших доказів направлення та отримання позивачем відповіді на його заяву.

За таких обставин, суд першої інстанції вважав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо витрат на правову допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача додано до позовної заяви: копію Договору про надання правової допомоги № 01-03/07-23 від 03.07.2023 року, укладеного між Адвокатом Поліщуком О.Л. та ОСОБА_1 ; Додаток № 1 до Договору про надання правової допомоги № 01-03/07-23 від 03.07.2023 року калькуляцію-рахунок, копію акту приймання-передачі послуг з правової допомоги від 03.07.2023 року на суму 7 680, 00 грн.

Відповідно до акту приймання-передачі послуг з правової допомоги від 03.07.2023 року, адвокат витратив 6 годин за вартістю 1 280,00 грн. за годину на послуги: а саме, ознайомлення з первісним матеріалом (документами), аналіз, пошук і вивчення консультацій, судової практики в аналогічних справах, аналіз нормативного матеріалу та безпосереднє складання в Печерський районний суд м. Києва позовної заяви до АТ КБ «Приватбанк» про зобов`язання вчинити певні дії, підготовка додатків та примірників позовної заяви й доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, що приймають участь у справі (а.с. 30).

При цьому, суд зазначав, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Суд першої інстанції, перевіривши надані представником позивача докази на підтвердження понесених судових витрат, вважав, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 680,00 грн. не є співмірним із складністю справи, виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним і не є розумним з урахуванням складності справи і наданих послуг. Суд врахував чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Отже, враховуючи обґрунтованість та пропорційність розміру витрат на правничу допомогу до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, беручи до уваги, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, та з урахуванням викладеного, суд вважав за можливе частково стягнути з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Так, ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 5 Закону України «Про інформацію» визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, зокрема, зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

При цьому, ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено термін розгляду звернень, а саме вказано, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Отже, органи, до яких направлені звернення, зобов`язані об`єктивно і своєчасно їх розглядати, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їхнє виконання, повідомляти осіб про наслідки розгляду заяв.

Також Законом України «По звернення громадян» встановлено обов`язок органів, до яких направлені звернення, повідомляти осіб про наслідки їхнього розгляду з доведенням змісту відповіді до заявника.

У спірних правовідносинах обов`язок повідомляти громадян про наслідки розгляду їхніх звернень має підтверджуватися доказами, що свідчать про надсилання (вручення) відповіді на звернення на адресу заявника (заявнику).

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 826/11164/16 (провадження № К/9901/46334/18).

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, з огляду на безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/16981/17 (провадження № 12-7гс19, пункт 5.22)).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Враховуючи обставини справи та зазначені норми, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що у АТ КБ «ПриватБанк» після отримання заяви позивача від 14.07.2022 року, виник обов`язок розглянути вказане звернення та письмово повідомити ОСОБА_1 про результати розгляду його заяви, тобто надати відповідь.

Відтак, доводи апелянта щодо безпідставності вимог позивача є необґрунтованими, оскільки в силу Закону України «Про звернення громадян» у відповідача виник обов`язок надати відповідь на заяву позивача, а доказів її розгляду та надсилання останньому відповіді на таке звернення суду не було надано.

Твердження представника апелянта про те, що позивачу вже надавалась відповідь щодо платіжної картки від 06 липня 2021 року не стосується предмету даної позовної заяви, оскільки в даному випадку вимоги стосуються поданої заяви позивачем 14 липня 2022 року. Дані висновки стосуються також посилань представника апелянта щодо вирішення спору за аналогічних обставин.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на відсутність предмету спору та неналежного способу захисту, оскільки вони не спростовують не виконання АТ КБ «ПриватБанк» Закону України «Про звернення громадян» щодо не розгляду звернення позивача від 14 липня 2022 року.

Інші доводи апеляційної скарги щодо стану рахунків, призупинення обслуговування в даному випадку не є предметом розгляду та не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу витрат на правовому допомогу, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частинами першою - шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначено, що «відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат».

Відповідно до Постанови ВС від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Враховуючи зазначене та надані докази позивачем щодо понесених судових витрат, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про часткове відшкодуваня судових витрат на правову допомогу з відповідача на користь позивача у розмірі 2 000,00 грн, оскільки врахував предмет позову, складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт.

Крім того, враховуючи заперечення відповідача щодо витрат, суд першої інстанції доцільно зменшив суму витрат до 2 000,00 грн, а тому доводи апелянта у цій частині не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції не встановлено безпідставності вимог позивача, а витрати на правову допомогу відшкодовуються за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» подану представником - Яндульським Денисом Володимировичем - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 11 серпня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова