Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №369/4318/25 — Київський апеляційний суд

справа № 369/4318/25 головуючий у суді І інстанції Янченко А.В.

провадження № 22-ц/824/10433/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» поданою представницею - адвокаткою Дворською Альоною Русланівною на рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року Акціонерне товариство звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останнього на його користь заборгованість в сумі 374 302,56 грн. з яких: 210 776,62 грн. - заборгованість за кредитом, 163 525,94 грн. - заборгованість по відсотках.

Позов обґрунтований тим, що 21.09.2021 року ОСОБА_1 підписанням оферти запропонував банку укласти з ним угоду про надання споживчого кредиту №501362537. 21.09.2021 року банк прийняв його пропозицію на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501362537 шляхом підписання акцепту вказаної пропозиції. Документи підписані позичальником ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора. Таким чином, між позивачем та відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства України укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 250 000 грн строком на 24 місяці, дата повернення кредиту - 21.09.2023 року, процентна ставка - 36,00% річних, тип ставки - фіксована.

Банк виконав взяті на себе зобов`язання, надавши позичальнику кредит відповідно до узгоджених умов. Проте позичальник, отримавши кредит, не виконав взяті на себе зобов`язання, припинивши здійснювати платежі в рахунок повернення кредиту та сплачувати проценти за користування ним, у зв`язку з чим загальна заборгованість за угодою №501362537 від 21.09.2021 становить 374 302,56 грн з яких: 210 776,62 грн - заборгованість за кредитом, 163 525,94 грн - заборгованість по відсотках.

12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.

Позивач зазначав, що направив позичальнику вимогу про усунення порушень та погашення заборгованості в розмірі простроченого боргу, але відповіді на вимогу не отримав, порушення умов угоди позичальником не усунуті.

Відтак, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №501362537 у розмірі 374 302,56 грн, а також судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

У квітні 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Згідно поданого відзиву відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог вказавши, що жодного кредитного договору із АТ «Альфа-Банк» не укладав, а тому заборгованості перед цим Банком немає. Позивачем на підтвердження своїх вимог до позовної заяви було долучено копію оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501362537; копію акцепту на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року; копію графіку платежів, який є додатком №1 до угоди про надання кредиту; копію довідки про ідентифікацію, однак жодний із вказаних документів не містить підпису відповідача. Представник відповідача вказує, що за змістом частин 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписанта електронного документа, а його відсутність свідчить про відсутність волевиявлення відповідача на дійсне укладення кредитного договору.

Зважаючи на викладене відповідач вважає, що АТ «Сенс Банк» не доведено факту укладання із ОСОБА_1 договору про надання споживчого кредиту №501362537, а отже, позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Рішенням Києво- Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2026 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 10 квітня 2026 представник Акціонерного товариства «Сенс Банк» - адвокатка Дворська А.Р. через систему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ «СЕНС БАНК» (ідентифікаційний код юридичної особи: 23494714) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що 21 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа-Банк» (12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року) (далі - Банк) з метою отримання банківських послуг.

21 вересня 2021 року підписанням оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 501362537 відповідач запропонував Банку укласти Угоду про надання споживчого кредиту.

21 вересня 2021 року шляхом підписання акцепту пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501362537 Банк прийняв пропозицію відповідача на укладення Угоди про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року.

В Додатку №1 до цієї Угоди, що є невід`ємною частиною Угоди, сторони визначили: детальний розпис складових загальної вартості кредиту реальної річної процентної ставки; графік платежів з повернення Кредиту, сплати процентів за його користування; сум комісійної винагороди та інших платежів за Угодою.

Також сторонами підписано паспорт споживчого кредиту, в розділі 3 якого вказані основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача.

Підписанням оферти повідомлено та погоджено, що тарифи є невід`ємною частиною Договору та розміщені на сайті Банку: www.alfabank.ua (https://sensebank.ua/tarifi-ta-umovi) та те, що відповідач отримав акцепт пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501362537 на електронну адресу Znv.r@ukr.net. Підписанням електронним підписом цієї Оферти він засвідчив отримання всієї інформації про умови кредитування. Електронна адреса належить відповідачу.

Сторони також узгодили, що всі відносини між Позичальником та Банком, що не врегульовані Угодою, регулюються Договором про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», який визначає всі інші істотні умови надання та користування кредитом, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов Договору, додатково до тих, що вказані в Угоді, і є невід`ємною частиною Угоди та діюча редакція якого розміщена на сайті Банку: www.alfabank.ua (архівна версія Договору, яка була чинною на дату укладення сторонами Угоди, розміщена за посиланням: https://sensebank.ua/tarifi-ta-umovi та є публічно доступною). Архівна версія (з 01.09.2021 по 01.10.2021) станом на дату укладення договору розміщена за адресою https://sensebank.ua/tarifi-ta-umovi доступна також за посиланням: https://sensebank.ua/storaae/files/publichnoe- predlozhenie-na-oformlenie-dbo-fl-z-01092021.pdf

Таким чином, кредитний договір підписаний відповідачем аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора «0318» шляхом направлення 21.09.2021 року на номер 380989594477 (що підтверджувалось довідкою про ідентифікацію щодо додавалась). Таким чином належними та допустимими доказами підтверджено укладення між сторонами кредитного договору, і що цей договір, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі Відповідача.

Смс- повідомлення також містить погоджені умови кредитування: Kod pidtverdzhennia zgody na kredit 0318. Suma kredytu 250000.00 grn na 24 mis. Richna stavka 36%. Platizh 14761.85 grn. Efektyvna stavka 36%.

Номер телефону також належить відповідачу і зазначається ним як особистий.

Отже, всі документи були підписані позичальником аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора, без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, такий договір не був би укладений.

Відтак, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов цього договору, адже в оферті на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року, відповідач запропонував АТ «Альфа-Банк»» (надалі - Банк), укласти Угоду про надання споживчого кредиту (далі -Угода). Підставою для Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «АльфаБанк» на наступних умовах: тип кредиту - «Кредит готівкою»; сума кредиту - 250000.00 грн., процентна ставка - 36.00 % річних, тип ставки - фіксована; строк кредиту - 24 місяців; дата повернення кредиту - 21.09.2023 року; порядок повернення кредиту - графік платежів: до 21 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 14,761.86 грн., загальна кількість платежів 24 для повернення заборгованості за Угодою визначено використовувати рахунок № НОМЕР_2 відкритий у Банку.

Банк прийняв пропозицію відповідача про що свідчить Акцепт пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року, на умовах запропонованих відповідачем.

Електронним цифровим підписом у вигляді одноразового ідентифікатора Позичальник підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних умов кредитування, а також всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до потреб позичальника та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для позичальника, в тому числі в разі невиконання зобов`язань за таким договором.

Договір містить також паспортні дані, податковий номер, номер засобів зв`язку, поштову та електронну адресу Відповідача, які зазначаються ним як особисті. Ні відповідач, ні його представник не вказували, що на час укладення договору відповідач втратив ці засоби зв`язку. Доказів того, що персональні дані відповідача (дані паспорта громадянина України, адреса реєстрації місця проживання, адреса електронної пошти) були використані для укладення договору від його імені, відповідачем та його представником до суду не надані, як і не надано доказів того, що відповідач звертався до правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинення відносно нього шахрайських дій.

Позичальник кредит отримав, що підтверджується меморіальним ордером №564506159 від 21 вересня 2021 р., виписками по рахункам № НОМЕР_2 та НОМЕР_5.

Згідно з копією меморіального ордера, із копій виписок по особовим рахункам вбачається рух коштів за рахунками відповідача та надання коштів за кредитним договором №501362537 від 21.09.2021 року у розмірі 250 000,00 грн, а також здійснення оплати відповідачем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором: 39 223,38 грн за тілом кредиту (залишок 210 776,62 грн.), а також 35 756,62 грн відсотків за користування коштами (залишок 163 525,94 грн).

Таким чином, залишок заборгованості згідно з угодою № 501362537 від 21.09.2021 року становить 374 302,56 грн (Триста сімдесят чотири тисячі триста дві гривні 56 копійок) (детальний розрахунок заборгованості додається), з яких: за тілом кредиту: 210 776,62 грн (Двісті десять тисяч сімсот сімдесят шість гривень 62 копійки), по відсотках: 163 525,94 грн (Сто шістдесят три тисячі п`ятсот двадцять п`ять гривень 94 копійки).

Відповідачем здійснювалось часткове погашення заборгованості за цим договором, що свідчить про визнання відповідачем факту його укладення, погодження умов кредитування, наявність волевиявлення на його укладення. Випискою підтверджується отримання банківської картки та користування нею. Надані Банком первинні бухгалтерські документи не спростовані Відповідачем. Докази погашення заборгованості відсутні.

Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано, відтак розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору та є належним доказом. Вказана позиція суду відповідає позиції, що міститься у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №753/16745/15-ц.

Таким чином, представник апелянта вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що матеріали справи не містять належних та достовірних доказів на підтвердження обставин, на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, а з огляду на те, що наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності надають змогу встановити обставини укладення між сторонами кредитного договору та підтверджують отримання відповідачем грошових коштів в кредит, а також їх неповернення у погодженому розмірі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» поданою представницею - адвокаткою Дворською Альоною Русланівною на рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

16 травня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Пронякіна Є.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В обґрунтування даного відзиву представник зазначив, що відповідач категорично заперечує факт укладення (підписання) угоди про надання споживчого кредиту №501362537.

Так, на момент складання даної оферти між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк»: вже існували інші договірні правовідносини, а саме: договір про банківське обслуговування фізичних осіб, тобто в АТ «Сенс Банк» були наявні персональні та контактні дані ОСОБА_1 .

Разом з тим, офертою визначено умови споживчого кредиту: тип кредиту - кредит готівкою, сума кредиту - 250 000.00 грн, ставка - 36,00% річних, тип ставки - фіксована.

Дата повернення кредиту - 21.09.2023. Для повернення заборгованості за угодою запропоновано використовувати рахунок № НОМЕР_3 (п. 2 оферти).

Водночас, п.3 оферти передбачено, шо кредит надається позичальнику для власних потреб. Розмір - 250 000,00 гривень, спосіб видачі - переказ коштів нарахунок № НОМЕР_4 відкритий в АТ «Альфа-Банк».

Представник відповідача звертає увагу, що у п. 2 та у п. 3 оферти містяться різні банківські рахунки, що в свою чергу дає підстави вважати, що Банком в односторонньому порядку було сформовано відповідні документи із використанням персональних даних відповідача, які вже перебували у володінні Банку в межах попередньо укладеного договору, без безпосередньої участі та волевиявлення ОСОБА_1 на укладення саме спірної кредитної угоди.

Вказане підтверджується відсутністю будь-яких підписів відповідача (рукописного/електронно-цифрового та/або будь-якого іншого передбаченого законодавством підпису).

Акцепт банком пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021, підписаний Головою Правління АТ «Альфа-Банк».

Додаток №1 до угоди про надання кредиту №501362537 від 21.09.2021, у якому міститься графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням всіх супровідних послуг.

Даний додаток №1 підписаний лише банком, місце/графа для підпису позичальника ОСОБА_1 не заповнена.

Довідка АТ «Сенс Банк» про ідентифікацію, відповідно до змісту якої клієнт ОСОБА_1 ініціював процес укладення кредитного договору та21.09.2021 отримав від банку на телефон +380989594477 повідомлення з ОТП- паролем - аналог ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора (комбінація цифр у вигляді смс-коду) - «0318».

Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 будь-яким способом застосував одноразовий ідентифікатор електронного підпису «0318», на документ, яким погоджені умови угоди про надання кредиту №501362537 від 21.09.2021 та/або будь- який інший документ, який міститься у матеріалах даної справи.

Паспорт споживчого кредиту від 21.09.2021, який містить контактну інформацію сторін, основні умови кредитування, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткову інформацію та інші важливі правові аспекти, підписаний лише АТ «Альфа-Банк», графа для підпису споживача ОСОБА_1 не заповнена.

Таким чином, жоден з вищенаведених документів не містить підпису чи електронного підпису клієнта/позичальника ОСОБА_1 .

Відтак, представник вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено всі фактичні обставини даної справи, зокрема те, що ні оферта на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року, ні акцепт пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року, що містяться в матеріалах справи, не містять підпису ОСОБА_1 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Підпис відповідача відсутній на графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супровідних послуг, що є додатком №1 до угоди про надання кредиту №501362537 від 21.09.2021 року, а також в паспорті споживчого кредиту від 21.09.2021 року.

Окрім цього, представник вказує, що АТ «Сенс банк» було нараховано відсотки за користування кредитом після закінчення строку дії кредитного договору №501362537, що суперечить вимогам ст.1048 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Пронякін Єгор Вадимович заперечив проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просив залишити без змін.

Представник апелянта у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі або відкладення розгляду справи не надходило, одже його неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення учасника справи, що з`явився, доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що АТ «Сенс Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №501362537 від 21.09.2021 року, яка станом на 21.04.2024 року становить 374 302,56 грн з яких: 210 776,62 грн - заборгованість за кредитом, 163 525,94 грн - заборгованість по відсотках.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги, позивачем було надано до суду письмові докази, зокрема: 1) копію довідки про систему гарантування вкладів фізичних осіб; 2) копію паспорту споживчого кредиту ; 2) копію оферти на укладання споживчого кредиту; 3) копію акцепту пропозиції на укладання споживчого кредиту; 4) копію довідку про ідентифікацію; 5) копію розрахунку заборгованості за кредитом; 6) копію виписку по особовим рахункам за період з 21.09.2021 по 28.08.2024.

В наданому позивачем акцепті пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту зазначено, що АТ «Альфа-Банк», яке в подальшому було перейменовано на АТ «Сенс Банк», в особі голови правління Михайльо В. В., приймає пропозицію ОСОБА_1 на укладення угоди про надання споживчого кредиту. Підставою для Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб.

Акцепт містить умови споживчого кредиту: сума кредиту 250 000 грн, процентна ставка 36,00 % річних, строк кредиту 24 місяців з кінцевим строком повернення 21.09.2023 року.

Суд першої інстанції зазначив, що спірним є питання наявності у ОСОБА_1 перед АТ «Сенс Банк» заборгованості за угодою про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року.

Суд вважав встановленим, що ні оферта на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року, ні акцепт пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року, що містяться в матеріалах справи, не містять підпису ОСОБА_1 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Підпис відповідача відсутній на графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супровідних послуг, що є додатком №1 до угоди про надання кредиту №501362537 від 21.09.2021 року, а також в паспорті споживчого кредиту від 21.09.2021 року.

Вищевказане свідчить про відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів тому юридичному факту, що ОСОБА_1 виявив волю на укладення угоди про надання кредиту №501362537 від 21.09.2021 року з АТ «Сенс Банк», заборгованість за якою є предметом розгляду судом даної справи.

Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи представника позивача про те, що враховуючи зміст довідки про ідентифікацію №2850350 спірний кредитний договір був підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «0318», який не міститься в тексті оферти, акцепту, на графіку платежів та паспорті споживчого кредиту, які датуються 21.09.2021. Вказана довідка про ідентифікацію підписана виключно представником АТ «Сенс Банк» та не містять дати складання довідки, лише дату відправки зазначеного ідентифікатора.

Окрім того, суд звернув увагу на те, що з тексту повідомлення не вбачається, який саме з наданих документів (Оферта, Акцепт, Графік платежів чи Паспорт споживчого кредиту) мав би підписати ОСОБА_1 даним ідентифікатором.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт укладання договору.

Крім того, суд вважав, що надана разом з позовною заявою виписка по рахунку за період з 21.09.2021 по 28.08.2024 згідно договору №501362537 від 21.09.2021 року сама по собі, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів волевиявлення відповідача на укладення договору, доказів отримання ним відповідної платіжної банківської картки, тощо, - не свідчить про укладення між сторонами кредитного договору та отримання саме ОСОБА_1 за його умовами грошових коштів.

Отже, з огляду на те, що ОСОБА_1 є споживачем послуг, саме на банк покладається обов`язок дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні правочину з певним обмеженням дії принципу свободи цивільного договору зі сторони кредитора.

Виходячи з викладеного вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволені позовних вимог необхідно відмовити з підстав недоведеності позивачем факту укладання із відповідачем договору про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційної скарги, не може повною мірою погодитися з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зроблено висновок про те, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 21 вересня 2021 року відповідачем підписано оферту на укладання угоди про надання споживчого кредиту. Підставою для Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між відповідачем та Банком.

У даній оферті зазначено «Підписанням електронним підписом цієї Оферти я свідчу про отримання всієї інформації про умови кредитування».

21 вересня 2021 року шляхом підписання акцепту пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501362537 Банк прийняв пропозицію відповідача на укладення Угоди про надання споживчого кредиту №501362537 від 21.09.2021 року за умовами запропонованими відповідачем.

Даними документами досягнуто істотних умов кредитування між сторонами, що підписані електронним цифровим підписом у вигляді одноразового ідентифікатора, що підтверджується довідкою про ідентифікацію (а.с.25), з якої вбачається короткий зміст повідомлення щодо коду згоди на кредит, суму кредиту, строку, ефективну ставку та щомісячний платіж.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позичальник підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту.

Також, сторонами погоджено рахунок для повернення заборгованості № НОМЕР_3 , на який і було зараховано кредитні кошти у розмірі 250 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером №564506159 (а.с.12).

Крім того, позивачем було надано виписки по особовим рахункам від 21 вересня 2021, з яких вбачається, що відповідачу було надано кредит за кредитним договором №501362537 від 21 вересня 2021 року (а.с.13-18).

З даних виписок вбачається, що відповідач у певний період здійснював погашення кредиту, що підтверджується рахунком на який здійснювалась оплата та призначенням платежу.

Так, кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору. Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 12 червня2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) та від 28 квітня 2020 року у справі № 263/16688/17 (провадження № 61-16584св19).

Враховуючи дані обставини, колегія суддів вважає, що сторони кредитного договору досягли домовленості щодо усіх істотних умов договору, його підписали, та засвідчили, що їх волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.

Таким чином, колегія суддів вважає, що сторонами було досягнуто істотних умов кредитного договору, а саме: тип кредиту - «Кредит готівкою»; сума кредиту - 250 000.00 грн., процентна ставка - 36.00 % річних, тип ставки - фіксована; строк кредиту - 24 місяців; дата повернення кредиту - 21.09.2023 року; порядок повернення кредиту - графік платежів: до 21 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 14,761.86 грн, загальна кількість платежів 24 для повернення заборгованості за Угодою визначено використовувати рахунок № НОМЕР_2 відкритий у Банку.

Крім того, погашення кредиту відповідачем додатково вказує на прийняття умов кредитування, а іншого останнім не було надано.

Зокрема, відповідач заперечуючи щодо факту відсутності укладання договору не надає суду доказів того, що рахунки у виписках та договорі не належать відповідачу та він не користувався кредитними коштами.

Також, без дій щодо намагання отримати кредитні кошти без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт банку за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У справі, яка переглядається, належними та допустимими доказами позивачем підтверджені факти укладання кредитного договору між сторонами у передбаченій законом формі, виконання позивачем умов договору щодо надання відповідачу кредитних коштів, користування кредитними коштами та їх часткове погашення, невиконання останнім зобов`язань з повернення цих коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами.

Посилання суду першої інстанції на недоведеність факту укладеного договору не може вважатись обґрунтованим у розумінні положень статей 6, 627-629, 1054 ЦК України, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції у цій частині є помилковими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права, оскільки правочин є укладеним, за яким настали наслідки у зв`язку з невиконанням умов договору.

Окрім цього, у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.

Зважаючи на викладені вище обставини справи та норми закону, колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі, який в сукупності з іншими доказами свідчить про отримання відповідачем кредитних коштів.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що на користь позивача з відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитом (тілом) у розмірі 210 776,62 грн, оскільки з матеріалів справи вбачається, що стороною відповідача не надано доказів сплати заборгованості за кредитом та не спростовано розрахунку позивача.

Окрім цього, апеляційний суд, вважає доцільними посилання апелянта на те, що доказів того, що персональні дані відповідача (дані паспорта громадянина України, адреса реєстрації місця проживання, адреса електронної пошти) були використані для укладення договору від його імені, відповідачем та його представником до суду не надані, як і не надано доказів того, що відповідач звертався до правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинення відносно нього шахрайських дій, а тому доводи відповідача про неукладання кредитного договору є непереконливими та не спростовують отримання кредитних коштів.

Також, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Як зазначалось вище, умовами кредитування було встановлено необхідність сплати процентів за користування кредитними коштами, що зокрема і було передбачено графіком платежів, паспортом споживчого кредиту, офертою на укладання угоди про надання споживчого кредиту та акцепт пропозицією на укладання угоди про надання споживчого кредиту.

Так, колегія суддів з розрахунку заборгованості вбачає, що позивачем були нараховані відсотки за користування кредитом за період з 21 вересня 2021 року по 21 лютого 2024 року у розмірі 163 525,94 грн.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що строк дії кредитного договору складає 24 місяці, тобто до 21 вересня 2023 року.

Таким чином, колегія суддів враховуючи вище зазначене, вважає, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за процентами за користування кредиту в межах дії кредитного договору, тобто з 21 січня 2022 року по 21 вересня 2023 року у розмірі 125 700, 52 грн, у відповідності до розрахунку позивача, а тому позовні вимоги в даній частині підлягають частковому задоволенню.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та, у зв`язку з цим неправильне застосування норм матеріального права, частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, з підстав зазначених вище.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню (89,81%), слід стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 4 033,93 грн, та за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 6 050,89 грн.

Окрім цього, представником позивача у судді першої інстанції заявлялись витрати на правову допомогу у розмірі 29 429, 85 грн.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Водночас, за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В силу положень ЦПК України, зокрема ч. 8 ст.141 вказаного Кодексу, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу сторона позивача надала суду лише копію Договору про надання послуг №1006 від 28 січня 2025 року, з якого не можливо встановити фактично витрачені години адвокатом (як стороною договору) на дану справу та фактично надані послуги, оскільки відсутній акт-прийому передачі наданих послуг на заявлену суму.

Відтак, у апеляційного суду станом на день розгляду справи відсутні докази надання позивачем у судді першої інстанції реально понесених витрат на правову допомогу, а тому вони не підлягають стягненню.

Щодо додаткового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 21 квітня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалив додаткове рішення, яким стягнуто з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати пов`язані із наданням професійної правничої допомоги у розмірі 30 000 гривень 00 коп.

Так, колегія суддів звертає увагу, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21.

Враховуючи результати розгляду апеляційної скарги, керуючись ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність виходу за межі апеляційної скарги та скасування додаткового рішення у справі, оскільки воно є невід`ємною частиною рішення суду від 30 березня 2026 року, яке підлягає скасуванню.

Разом з цим, оскільки у матеріалах справи наявна заява подана представником ОСОБА_1 - адвокатом Пронякіним Є.В. через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» про розподіл судових витрат, у відповідності до якої останній просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» судові витрати пов`язані із наданням професійної правничої допомоги у розмірі 30 000 грн., апеляційний суд вбачає необхідність вирішити заявлені судові витрати у відповідності ч. 13 ст. 141 ЦПК України.

Так, вбачається, що 21.04.2025 року між адвокатом Винокуровим О.В. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги № 284-25 ЦС.

Згідно з п. 13 розмір гонорару адвоката та порядок його оплати визначається у додатковій угоді до цього Договору.

Відповідно до п. 14 гонорар за цим договором оплачується на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт.

30.03.2026 року між адвокатом Винокуровим О.В. та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги № 284-25 ЦС від 21.04.2025 р..

Відповідно до умов якої розмір фіксованого гонорару становить 20 000 грн, котрий має бути оплаченим не пізніше 30 календарних днів після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно з детальним розрахунком робіт (наданих послуг) виконаних для надання правової допомоги по судовій справі № 369/4318/25 від 30.03.2026 року загальна вартість наданих послуг становить 20 000 грн.

15.08.2025 року між адвокатом Пронякіним Є.В. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги № 13/2025.

Згідно з п. 4.1 розмір гонорару адвоката за юридичне супроводження справ Клієнта визначається у Додаткових угодах до цього Договору.

30.03.2026 року між адвокатом Пронякіним Є.В. та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги № 13/2025 від 15.08.2025 р.

Відповідно до умов якої розмір фіксованого гонорару становить 10 000 грн, котрий має бути оплаченим не пізніше 30 календарних днів після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно з детальним розрахунком робіт (наданих послуг) виконаних для надання правової допомоги по судовій справі № 369/4318/25 від 30.03.2026 року загальна вартість наданих послуг становить 10 000 грн.

Таким чином, враховуючи вищезазначені положення та практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на правову допомогу, часткове задоволення апеляційної скарги та позовних вимог, принцип співмірності та розумності судових витрат, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, розумність їхнього розміру, наявність заперечень щодо заявлених витрат, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з правничою допомогою у суді першої інстанції пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 3 057,00 грн. (10,19% від 30 000, 00 грн).

Відтак, заява представника ОСОБА_1 - адвоката Пронякіна Є.В. про розподіл судових витрат підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» подану представницею - адвокаткою Дворською Альоною Русланівною - задовольнити частково.

Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2026 року та додаткове рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 21 квітня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) заборгованість за кредитом у розмірі 210 776 (двісті десять тисяч сімсот сімдесят шість) грн. 62 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) заборгованість за відсотками у розмірі 125 700 (сто двадцять п`ять тисяч сімсот) грн. 71 коп.

В іншій частині вимог позовної заяви - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 4 033 (чотири тисячі тридцять три) грн 93 коп.

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Пронякіна Єгора Вадимовича про розподіл судових витрат - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати у суді першої інстанції пов`язані із наданням професійної правничої допомоги у розмірі 3 057 (три тисячі п`ятдесят сім) грн 00 коп.

В іншій частині заяви - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 6 050 (шість тисяч п`ятдесят) грн 89 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 11 серпня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова