Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №758/8731/25 — Київський апеляційний суд

справа № 758/8731/25 головуючий у суді І інстанції Блащук А.М.

провадження № 22-ц/824/9481/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Чунжиним Вадимом Сергійовичем на рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Подільського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначено, що з 01.05.2018 КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01.05.2018 до 31.10.2021 є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01.11.2021 позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.

Відповідно до вимог вказаних вище нормативно - правових актів, послуги з ЦО/ЦПГВ та послуги з ТЕ/ПГВ, надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на основі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

На виконання вимог законодавства, КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», на підставі типових договорів, підготовлені та опубліковані/оприлюднені:

- договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ опублікований в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085) (надалі - Договір).

- щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ. Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово комунальні послуги» від 09.11.2017, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Позивачем, на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води https://kte.kmda.gov.ua/ukladannya-dogovoru-z-kp- kyyivteploen/.

Свіченням повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ є, у тому числі, факт отримання послуг Споживачем.

Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира за зазначеною адресою під`єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання, а отже відповідач/відповідачі є споживачами послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 споживачами послу, з ТЕ/ПГВ.

Проте, відповідачі, у порушення вимог законодавства у сфері комунальних послуг, своєчасно не сплачували за спожиті послуги з ЦО/ЦПГВ та з ТЕ/ПГВ. в результаті чого утворилась заборгованість, що разом складає 220635,58 грн.

На підставі викладеного вище, загальна сума позовних вимог позивача, що підлягає стягненню 220 635,58 грн:

- сума заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 10 840,50 грн інфляційної складової боргу у розмірі 1647,75 грн 3% річних у розмірі 405,40 грн;

- заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 61518,77 грн інфляційної складової боргу у розмірі 9350,85 грн 3% річних у розмірі 2300,66 грн;

- заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 у розмірі 39167,11 грн інфляційної складової боргу у розмірі 4833,16 грн 3% річних у розмірі 1173 грн, пеня у розмірі 647,08 грн;

- заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 розмірі 73378,25 грн інфляційної складової боргу у розмірі 9639,37 грн 3% річних у розмірі 2310,25 грн, пеня у розмірі 1250,86 грн;

- заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 0,00 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 0,00 грн 3% річних у розмірі 0,00 грн;

- заборгованості за спожиті до 01.05.2018 централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн інфляційної складової боргу у розмірі 0,00 грн 3% річних у розмірі 0,00 грн;

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1397,46 грн;

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45 грн;

- заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 38,66 грн, заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн.

22.07.2025 відповідачем ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву, вякому просила, суд застосувати строки позовної давності, витребувати докази у справі та виключити ОСОБА_1 як неналежного відповідача.

28.07.2025 відповідачем ОСОБА_2 подано клопотання про застосування строку позовної давності.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги у загальній сумі 220635 (двісті двадцять тисяч шістсот тридцять п`ять) грн 58 коп, яка складається з: заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 10840,50 грн інфляційної складової боргу у розмірі 1647,75 грн 3% річних у розмірі 405,40 грн; заборгованості за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 61518,77 грн інфляційної складової боргу у розмірі 9350,85 грн 3% річних у розмірі 2300,66 грн; заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 у розмірі 39167,11 грн інфляційної складової боргу у розмірі 4833,16 грн 3% річних у розмірі 1173 грн, пеня у розмірі 647,08 грн;заборгованості за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 розмірі 73378,25 грн інфляційної складової боргу у розмірі 9639,37 грн 3% річних у розмірі 2310,25 грн, пеня у розмірі 1250,86 грн; заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 0,00 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 0,00 грн 3% річних у розмірі 0,00 грн; заборгованості за спожиті до 01.05.2018 централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн інфляційної складової боргу у розмірі 0,00 грн 3% річних у розмірі 0,00 грн; заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1397,46 грн; заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45 грн; заборгованості зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 38,66 грн, заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн.

Стягнуто в рівних долях з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 3309 (три тисячі триста дев`ять) грн 53 коп по 1654 (одна тисяча шістсот п`ятдесят чотири) грн 76 коп з кожного.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 18 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чужин В.С. через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 лютого .2026 року по справі № 758/8731/25 та ухвалити нове рішення відповідно до якого відмовити у позовних вимогах КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник апелянтки вказує, що додані розрахунки заборгованості, з яких складається сума позову є неналежним чином завірені та складені, та є неналежними, не достовірними та недопустимими доказами, тому що вони не містять підписи відповідальної особи, назви підприємства посади та прізвища особи яка складала та брала участь у господарської операції та не відповідають вимогам стосовно первинних документів та належним чином не завірені підписом/або електронним підписом відповідальних осіб та не можуть вважатися письмовим доказами відповідно до ст.76-79, 95 ЦПК України.

Представник апелянтки вказує, що позивачем не надано жодної технічної документації на квартиру, яка б свідчила про опалювальну площу квартири відповідача, яка є невід`ємною складовою будь-яких розрахунків споживання теплової енергії відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг № 315 від 22.11.2018 року та обґрунтування розрахунків відповідачем не підтверджені належними доказами.

Таким чином, позивач не довів, належними доказами та допустимими доказами, що здійснений розрахунки заборгованості за надані послуги за період з 05.2018 по 04.2025 року, складають дійсну і правильну підсумкову суму боргу, а саме розрахунки не містять складових формул розрахунку відповідно до Глави II методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг № 315 від 22.11.2018 року, а ні у розрахунках, а ні у позовної заяві не має необхідних складових формул, навіть не має технічної відповідно до яких розраховано споживання Центрального опалення та теплової енергії, тобто не можливо розрахувати відповідно до яких даних розраховуються нарахування та розраховано споживання Центрального опалення та теплової енергії, виходячи з наведеного надані розрахунки заборгованості та самі нарахування є непрозорими та не підтверджені належними доказами.

Окрім цього представник посилається на те, що у судовому рішенні взагалі нічого не зазначено про докази відхиленні судом та мотиви відхилення доказів, саме квитанції про сплату та рахунки фактури, які були додані до додаткових пояснень від 30.11.2025 року, що є порушенням норм процесуального права, а саме п.2, ч.4. ст. 265 Цивільного процесуального Кодексу України.

Крім того, позовні вимоги заявлені з 01.05.2017 року по 04.2025 року (майже за 8 років), тобто не в межах строку позовної давності, а позивачем не надано доказів необізнаності про порушення своїх прав як кредитора саме з 12.06.2025 року (дата подання позовної заяви), а тому строк позовної давності сплив по вимогам з 05.2017 року по 04.2022 року.

Відтак, апелянт вважає, що рішення Подільського районного суду м. Києва від 20.02.2026 року по справі № 758/8731/25 було прийнято за порушенням норм матеріального та процесуального права, недоведеними обставинами справи та на підставі неналежних доказів які були надані позивачем у якості обґрунтування ціни позову та заборгованості відповідача, чим самим було порушено «охоронюваний законом інтерес» відповідача, як споживача послуг.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Чунжиним Вадимом Сергійовичем на рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції. Заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без його участі не надходило, однак його неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що КП «Київтеплоенерго», є правонаступником ПАТ «Київенерго», визначено обов`язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності згідно Закону України № 1198-VІІ від 10.04.2014 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» з 01.08.2018 року.

За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Відтак, з 01.05.2018 надання послуг з постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго».

Правовідносини з постачання теплової енергії та гарячої води між постачальною організацією та споживачем (фізичною особою) починаючи з 01.11.2021 року здійснюється на підставі Постанови КМУ від 11.12.2019 року №1182 «про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» та Постанови №830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії від 21.08.2019 року.

Вирішуючи по суті позов КП «Київтеплоенерго», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі є індивідуальними споживачами послуг за вказаною адресою, оскільки, зареєструвавши місце проживання саме за цією адресою, визначили, що вважають квартиру за цією адресою своїм місцем проживання, від надання житлово-комунальних послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися, докази відключення квартири від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води до матеріалів справи не надано, а тому відповідачі мають відшкодувати в повному обсязі вартість наданих позивачем послуг.

Відповідачі прийняли пропозицію КП «Київтеплоенерго» на укладення публічного договору про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води та укладення Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії та Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води, оскільки протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Судом першої інстанції встановлено, що виконавчим комітетом Печерської районної Ради 05.02.1987 видано ордер на житлове приміщення № 90105 ОСОБА_3 з сім`єю з шести чоловік на право зайняття жилого приміщення площею 54,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . Склад сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 -жінка, ОСОБА_2 -донька, ОСОБА_5 -син, ОСОБА_6 -син, ОСОБА_7 -син.

Відповідно до витягу з реєстру територіальної Громади м. Києва станом на день подання позовної заяви серед зареєстрованих осіб за адресою АДРЕСА_1 значиться ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_1 просить суд виключити її зі складу відповідачів, оскільки вона не проживає за даною адресою протягом останніх 14 років.

В той самий час ОСОБА_1 не надала суду належних доказів про повідомлення КП «Київтеплоенерго» про її відсутність за вказаною адресою у встановленому законом порядку. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 є належним відповідачем у справі.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі не виконали обов`язку, покладеного на них вимогами Законів України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630, Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830, Правилами надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 р. № 690, Закону України «Про теплопостачання», Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 щодо повної та своєчасної оплати в період з 01 січня 2016 року до 01 березня 2024 року житлово-комунальних послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а тому вважав обґрунтованими заявлені позивачем вимоги.

Таким чином, встановивши на підставі наявних в матеріалах справи доказів, що позивач надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а відповідачі, будинок яких підключений до централізованого опалення та постачання гарячої води, є споживачами цих послуг, від надання яких в установленому чинним законодавством порядку не відмовлялися, однак оплата спожитих послуг виконувалася ними неналежним чином, що призвело до утворення заборгованості, суд дійшов висновку про виникнення у позивача права на стягнення з відповідачів заборгованості в солідарному порядку за спожиті житлово-комунальні послуги та на отримання штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Щодо строків позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що для підтвердження нарахувань помісячно за весь період боргу, що переданий за договором цесії та визначення періоду, за який утворилась заборгованість, надано розгорнутий розрахунок заборгованості, переданої за договором № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», з якого вбачається, що останнє набуває право вимоги до фізичних та юридичних осіб, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих послуг до 01.05.2018 з центрального опалення та гарячого водопостачання.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуг центрального опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630.

Відповідно статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно зі ст. ст. 67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, і має вноситися споживачами послуг своєчасно.

Згідно із пунктом 5 частини третьої ст.20 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Обов`язок споживача здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію визначено ст.19 Закону України «Про теплопостачання».

За вимогами ст. 9 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно з п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ України 21 липня 2005 року №630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим.

Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року у новій редакції.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34(5085). Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно п. 3 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Так, за змістом положень ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст.ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною другою ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною другою ст. 642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

До того ж, слід зазначити, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі №910/7968/19, а тому доводи апелянта в даній частині є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами.

Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що оскільки відповідачі зареєстровані за вказаною в позові адресою вони, в розумінні вимог закону, що регулює спірні правовідносини, є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які надає позивач.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, відповідач зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг.

За правилами частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

У розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, споживачем є, у тому числі, фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно з п. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач має право відмовитися від отримання комунальних послуг, попереднього написавши письмову заяву до надавача комунальних послуг та сплативши наявну у нього заборгованість, долучити докази на підтвердження відсутності за місцем реєстрації: довідку з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання.

Отже, незалежно від того чи є відповідач власником квартири або ж не користується комунальними послугами, за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів письмового звернення до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з інформацією про фактичне непроживання за адресою реєстрації, останній має нести витрати зі сплати комунальних послуг за адресою своєї реєстрації.

Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.2 ст. 28 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, що надаються у багатоквартирному будинку на підставі індивідуальних договорів, виклик виконавця для перевірки кількості та якості наданих комунальних послуг, підписання акта -претензії, відібрання проб здійснюються співвласником - стороною договору або його представником.

Разом з цим, доказів складання актів-претензій щодо ненадання або надання неналежної якості послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не надано. Відповідно до порядку, передбаченому ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», апелянт не відмовився від надання позивачем послуг.

Відтак, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо невірності нарахування обсягу та вартості опалення та теплової енергії, оскільки апелянтом крім суб`єктивного аналізу, не надано суду першої інстанції жодних належних та допустимих доказів та реальних розрахунків, які б спростовували доводи позивача та його розрахунки.

Посилання представника апелянтки на те, що суд першої інстанції не розглянув її клопотання щодо виключення її як відповідача по даній справі та не надав оцінки доказам, колегія суддів не приймає, оскільки питання щодо залучення або заміни сторони відповідача наділений саме позивач, а суд при вирішенні справи по суті може встановити чи звернувся позивач до належного відповідача.

З оскаржуваного рішення суду вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 є належним відповідачем у справі, оскільки остання не надала суду належних доказів про повідомлення КП «Київтеплоенерго» про її відсутність за вказаною адресою у встановленому законом порядку.

Таким чином, оцінка доводам апелянтки судом першої інстанції була надана.

Щодо посилань на докази, які долучені до клопотання, колегія суддів вважає, що вони жодним чином не впливають на те, що апелянтка є споживачем послуг у розумінні законодавства.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції належним чином надано оцінку поданим сторонами доказам, які в сукупності підтверджують наявність заборгованості за комунальні послуги, зокрема і апелянта, як солідарного боржника.

Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянтки щодо недопустимості доказів та невідповідності розрахунку заборгованості, оскільки докази долучені до позовної заяви мають достатній взаємний зв`язок та у своїй сукупності підтверджують доводи позивача.

Щодо посилань апелянта про застосування строків давності, суд звертає увагу, що згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19 зазначила, що за змістом ст. 267 ЦК сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення товариства до суду з позовом (20 грудня 2024 року).

Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до березня 2017 року.

Отже, строк позовної давності за вимогами, що виникли після березня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також до закінчення воєнного стану.

Разом з цим, судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості відповідачі, у період, який вважають таким, що охоплюється строком позовної давності, здійснювали часткову оплату наданих послуг.

Зокрема, зазначене підтверджується розрахунком заборгованості з якого вбачається, що за послуги централізованого опалення та централізованого постання гарячої води здійснювалась оплата з листопада 2018 року по травень 2019 року, з листопада 2019 року по лютий 2020 року, у травні 2020 року, у травні 2021 року, що вказує на переривання строку позовної давності.

Таким чином, суд першої інстанції надаючи оцінку пропуску строків позовної давності дійшов вірних висновків щодо переривання строку позовної давності, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 22 січня 2019 року у справі №437/2726/13-ц).

Крім того, з прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить суд стягнути заборгованість за період з 01 травня 2018, що вказує на те, що станом на день звернення з позовною заявою строки давності не пройшли.

Враховуючи доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що доводи апелянта щодо застосування строків давності є необґрунтованими, оскільки строки позовної давності для позивача за періоди, які оскаржує апелянт не пропущені.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Чунжиним Вадимом Сергійовичем - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 11 серпня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова