Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №756/1555/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/1555/25 Головуючий у суді І інстанції Шролик І.С.

Провадження № 22-ц/824/7920/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Бобровицької міської ради Чернігівської області Виконавчого комітету Бобровицької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності протиправною, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у лютому 2025 року звернувся до суду із зазначеним вище позовом, в якому просив:

- визнати неправомірною (незаконною) бездіяльність Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації стосовно не здійснення практичних заходів задля дружнього врегулювання конфлікту між членами родини, не пропонування проведення медіації за участю батьків, не проведення дій із залучення фахівців для врегулювання конфлікту між членами родини, не пропонування проведення медіації за участю батьків, не проведення дій із залучення фахівців для врегулювання конфлікту між батьками дитини, психологічної підтримки батьків та дитини, не впровадження освітніх чи корекційних заходів, не роз`яснення батькам обов`язків щодо прийняття спільних рішень щодо основних питань, пов`язаних з вихованням дитини, не реагування на зміну матір`ю без згоди батька місця проживання і місця навчання дитини, не надання власного висновку як органу опіки та піклування за місцем проживання батька про доцільність визначення місця проживання дитини, не виконання своїх обов`язків у вирішенні питання про визначення місця проживання дитини із врахуванням всіх обставин у справі та характеру взаємовідносин, які склалися між батьками дитини, в тому числі щодо не проведення обстеження житлово-побутових умов і не складання акта обстеження умов проживання ОСОБА_1 , що призвело до порушення права на повагу до сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- зобов`язати Оболонську районну в місті Києві державну адміністрацію здійснити практичні заходи задля дружнього врегулювання конфлікту між членами родини, запропонувати проведення медіації за участю батьків, провести дії із залучення фахівців для врегулювання конфлікту між батьками дитини, членами родини, психологічної підтримки батьків та дитини, впровадити освітні чи корекційні заходи, роз`яснити батькам обов`язків щодо прийняття спільних рішень щодо основних питань, пов`язаних з вихованням дитини, відреагувати на зміну матір`ю без згоди батька місця проживання і місця навчання дитини, провести обстеження житлово-побутових умов і скласти акт обстеження умов проживання ОСОБА_1 , надати власний висновок як органу опіки та піклування за місцем проживання батька про доцільність визначення місця проживання дитини із врахуванням всіх обставин у справі та характеру взаємовідносин, які склалися між батьками дитини;

- визнати висновок органу опіки та піклування Бобровицької міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини, затверджений рішенням Виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 19 січня 2022 року № 35, таким, що не ґрунтується на дійсній та достовірній інформації, оскільки містить недостовірну інформацію про перебування дитини з матір`ю, про те, що в інтересах дитини слід визначити місце проживання дитини з матір`ю, про те що Служба у справах дітей Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації не мала змогу провести бесіду та здійснити обстеження житло-побутових умов проживання ОСОБА_1 через неможливість отримати доступ до житлового приміщення, посилання на застосування принципу 6 Декларації прав дитини 1959 року, не містить висновків щодо доцільності визначення місця проживання дитини за зустрічним позовом ОСОБА_1 , що призвело по порушення права на повагу до сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- відкликати висновок органу опіки та піклування Бобровицької міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини, затверджений рішенням Виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 19 січня 2022 року № 35;

- зобов`язати Виконавчий комітет Бобровицької міської ради здійснити практичні заходи задля дружнього врегулювання конфлікту між членами родини, запропонувати проведення медіації за участю батьків, провести дії із залучення фахівців для врегулювання конфлікту між батьками дитини, психологічної підтримки батьків та дитини, впровадити освітні чи корекційні заходи, роз`яснити батькам обов`язків щодо прийняття спільних рішень щодо основних питань, пов`язаних з вихованням дитини, відреагувати на зміну матір`ю без згоди батька місця проживання і місця навчання дитини, та надати висновок про доцільність визначення місця проживання дитини із врахуванням всіх обставин у справі та характеру взаємовідносин, які склалися між батьками дитини, як за первісним так і за зустрічним позовом батька;

- відшкодувати моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн, завдану ОСОБА_1 поширенням недостовірної інформації та неправомірною бездіяльністю Виконавчого комітету Бобровицької міської ради і Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, що призвело до порушення права на повагу до сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який рішенням суду від 22 березня 2021 року було розірвано. Від шлюбних відносин вони мають спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З народження до 27 вересня 2020 року дитина проживала з батьками у квартирі, яка на праві власності належить батькові й розташована в АДРЕСА_1 . У вересні 2020 року при поверненні додому позивач встановив відсутність дружини з дитиною. Наразі в провадженні Оболонського районного суду міста Києва перебуває справа № 756/12044/20 за позовом ОСОБА_2 та зустрічним позовом ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини. Рішення у справі не прийнято.

За клопотанням представника відповідача у справі залучено в якості третіх осіб Оболонську районну в місті Києві державну адміністрацію та Виконавчий комітет Бобровицької міської ради Чернігівської області. В матеріалах справи № 756/12044/20 наявний висновок органу опіки та піклування лише Бобровицької міської ради про визначення місця проживання дитини.

Позивач вважав, що в порушення статті 19 СК України, будучи учасником справи, орган опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації не здійснював практичних заходів задля дружнього врегулювання конфлікту між членами родини, не здійснював психологічну підтримку, роз`яснення батькам обов`язків прийняття спільних рішень щодо питань пов`язаних із вихованням дитини, а також не надав власний висновок у справі, захищаючи інтереси дитини, щодо визначення місця її проживання, не здійснили обстеження житлово- побутових умов за місцем проживання батька.

Також зазначав, що надавши висновок у справі, Виконавчий комітет Бобровицької міської ради також не провів обстеження житлово- побутових умов за місцем проживання батька, чим на думку позивача, порушив повагу до сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Бездіяльність Виконавчого комітету Бобровицької міської ради, на переконання позивача, полягає у не наданні висновку за його зустрічним позовом у справі № 756/12044/20.

Позивач не погоджується із відображеною у висновку недостовірною інформацією, вважаючи, що у висновку не відображено зазначені батьком факти насильства матір`ю щодо дитини. Висновок про те, що в інтересах дитини слід визначити її місце проживання з матір`ю, позивач вважав недостовірним і таким, що не відповідає дійсним обставинам, не враховано самовільну зміну матір`ю місця проживання дитини, що не може відповідати найкращим інтересам дитини. Батько не був належним чином сповіщений про засідання комісії, що є порушенням його права. На час розгляду справи висновок не містить актуальної інформації, так як затверджений ще у січні 2022 році, містить недостовірну інформацію, є неповним, складений з порушенням Порядку.

Тривале невиконання відповідачами, як органами опіки та піклування, безпосередніх обов`язків при вирішенні спору між батьками про визначення місця проживання дитини, поширення недостовірної інформації, не надання висновку по зустрічному позову, не проведення дій із залученням фахівців для врегулювання конфлікту між батьками, психологічної підтримки, не впровадження освітніх та корекційних заходів, відсутність реакції на зміну одноосібно матір`ю місця проживання дитини без згоди батька, відсутність реакції на застосування матір`ю та її родиною психологічного насилля до дитини також завдали позивачу душевних страждань, розмір моральної шкоди оцінив в 200 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 29 грудня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо бездіяльності органу опіки та піклування з приводу не обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання батька, не складання відповідного висновку та недостовірності викладених фактичних обставин у поданому в межах розгляду справи № 756/12044/20 висновку, суд першої інстанції виходив з відсутності повноважень суду в даному провадженні надавати оцінку доказам, їх достатності та повноти, а також невідповідності викладених у поданому висновку фактичних обставин та (або) недостовірної інформації, які мають бути надані судом під час розгляду справи № 756/12044/20 за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Бобровицької міської ради, про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини й ухвалення судового рішення у справі. Саме в межах цього провадження на виконання вимог статті 19 СК України та ухвали суду наданий висновок органу опіки та піклування Бобровицької міської ради № 35 від 19 січня 2022 року, який позивач просить визнати таким, що не ґрунтується на достовірній інформації та відкликати даний висновок.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо неправомірної бездіяльності в межах розгляду цивільної справи № 756/12044/20 Виконавчого комітету Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, з підстав не надання висновку про доцільність визначення місця проживання дитини та про зобов`язання Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації провести обстеження житлово-побутових умов і скласти акт обстеження умов проживання ОСОБА_1 , надати висновок про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком із врахуванням всіх обставин у справі та характеру взаємовідносин, які склалися між батьками дитини, суд першої інстанції виходив з того, що це є фактично спонукання судовим рішенням до збирання доказів, які мають бути досліджені й надані суду в межах іншого провадження, що є неприпустимим. Процесуальним законодавством визначений механізм отримання доказів у справі, щодо яких в сторони є труднощі до їх подання, але виключно в межах розгляду справи, в якій ці докази мають підтвердити та (або) спростувати обставини, що входять предмет доказування.

В задоволенні позовної вимоги про визнання неправомірною (незаконною) бездіяльності Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, як сторони судового процесу в межах цивільної справи №756/12044/20, з приводу не складання акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 та не наданням висновку про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком, суд першої інстанції відмовив з підстав неналежно обраного позивачем способу захисту.

На думку суду, відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, факти, докази поза межами раніше ініційованого цивільного процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації (викладеної у висновках) має перевірити суд у провадженні якого знаходить на розгляді справа та надає оцінку дослідженим доказам.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання неправомірною бездіяльності відповідачів у мирному врегулюванні спірних питань між батьками, практичних заходів задля дружнього врегулювання конфлікту між членами родини, пропозиції проведення медіації за участю батьків, залучення фахівців для врегулювання конфлікту між батьками, надання психологічної підтримки батьків, тощо суд відмови за їх недоведеністю. Позивач, як і його представник, не надали доказів звернення до відповідачів зі заявами про надання соціальних послуг. Навпаки, як досліджено судом з листа заступника директора Центру надання соціальних послуг Бобровицької міської ради Чернігівської області від 21 липня 2025 року, скерованого начальну служби у справах дітей Бобровицької міської ради, на обліку в Центрі з жовтня 2023 року по грудень 2024 року перебувала сім`я Письменних: мати - ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 , як такі, що потрапили в складні життєві обставини. Фахівець із соціальної роботи, яка була закріплена за даною сім`єю, неодноразово проводила бесіди щодо запобіганню виникненню непорозумінь та конфліктів між членами родини та вирішення їх мирним шляхом.

Щодо доводів позивача у позовній заяві про порушення відповідачами статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 04 листопада 1950 року з підстав не проведення обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання батька та не складання відповідного висновку, складання висновку про доцільність визначення місця проживання доньки разом із матір`ю, не вчинення відповідачами захисту його немайнових прав, як батька на контакт із дитиною, то суд першої інстанції з ними не погодився виходячи з того, що з дослідженого листа начальника служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації № 10413-1741 від 02 червня 2023 року, адресованого ОСОБА_1 , вбачається, що останній не з`явився до служби з метою узгодження дати та часу візиту комісії з метою обстеження умов проживання та складання акту оцінки потреб сім`ї. Повідомлено, що представниками служби разом із соціальним педагогом центру соціальних служб запланований візит на 08 червня 2023 року о 15.30 год. за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 , проте на час проведення візиту 08 червня 2023 року ОСОБА_1 був відсутній.

Суд першої інстанції також не вбачав порушення відповідачами положення статті 8 Конвенції з підстав не обстеження житлово-побутових умов, оскільки саме бездіяльність позивача сприяла не наданню доступу до житлового приміщення, в якому він проживає з метою здійснення обстеження та складання відповідних актів.

Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року в порядку забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Бобровицької міської ради, про визначення місця проживання дитини надано можливість ОСОБА_1 спілкуватись з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожну другу суботу місяця з 11.00 до 15.00 години за місцем проживання дитини в присутності матері, чим забезпечено дотримання його особистих немайнових прав на спілкування із донькою.

Оскільки під час розгляду справи не встановлено порушення прав позивача, що регулюються положенням статті 8 Конвенції, а дослідженими доказами не доведена неправомірність дій або бездіяльності відповідачів, як і не встановлено порушення немайнових прав позивача, суд вважав позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, яка завдана позивачу поширенням недостовірної інформації та неправомірною бездіяльністю відповідачів, такими, що не підлягають задоволенню за їх недоведеністю.

Стислий зміст апеляційної скарги

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд першої інстанції невірно визначив предмет спору, допустивши ототожнення позовних вимог із оцінкою доказу в іншій справі. Водночас, очевидно, що позивач звернувся до суду не задля надання оцінки висновку органу опіки та піклування як доказу у справі № 756/12044/20, а задля встановлення неправомірності рішень, дій та бездіяльності Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації та органу опіки та піклування Бобровицької міської ради, й відшкодування завданої ними моральної шкоди.

Суд не дослідив докази та не надав належної оцінки доказам у матеріалах справи, в тому числі: копії акту обстеження житлово-побутових умов від 01 жовтня 2020 року та копії договору дарування від 04 березня 2020 року разом із копією витягу з державного реєстру речових прав від 04 березня 2020 року; копії характеристики на дитину від 19 січня 2018 року та довідки ДОШ № 263 № 13 від 29 вересня 2020 року, а також копії грамот, дипломів та подяк; копії декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 0000-ЕР4Т-1Н55; копії заяви від 27 вересня 2020 року ОСОБА_1 до Оболонського УП ГУ НП у м. Києві, заяви ОСОБА_1 від 22 жовтня 2020 року до Бобровицького управління поліції у Чернігівській області, талону-повідомлення ЖЕО № 3778 від від 22 жовтня 2020 року, копії висновку органу опіки та піклування Бобровицької міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 19 січня 2022 року № 35.

Вважає, що суд першої інстанції зробив висновки, які ґрунтуються на припущеннях, що є порушенням статі 81 ЦПК України. Крім того, суд застосував висновки ВП ВС (333/6816/17), які не є висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки фактичні обставини справ відрізняються. Крім того, у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказувала на необхідність відмови у відкритті провадження та/або закриття провадження у справі, в той час як суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, що підтверджує неправильне застосування вказаного висновку Верховного Суду.

Висновок суду про те, що позивач, як і його представник, не надали доказів звернення до відповідачів зі заявами про надання соціальних послуг не відповідає обставинам справи, оскільки ОСОБА_1 звернувся із зустрічною позовною заявою про визначення місця проживання доньки з ним. У межах розгляду вказаного позову органи опіки та піклування мали імперативний висновок підготувати висновок щодо розв`язання спору.

Наголошує на тому, що згідно з частиною першою статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Отже, окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду порушення закону, а також причини та умови, які цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення і необхідність усунення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

Наведене свідчить про те, що вищевказану роботу орган опіки та піклування мав провести за наявності у суді спору про визначення місця проживання дитини без окремого звернення ОСОБА_1 .

Також позивач не погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність порушення відповідачами положення статті 8 Конвенції з підстав не обстеження житлово-побутових умов, оскільки саме бездіяльність позивача сприяла не наданню доступу до житлового приміщення, в якому він проживає, з метою здійснення обстеження та складання відповідних актів.

Вважає, що такий висновок суду не ґрунтується на дійсних обставинах справи та досліджених доказах, оскільки в матеріалах справи відсутні докази вручення ОСОБА_1 повідомлення про необхідність з`явитися до служби з метою узгодження дати та часу візиту комісії з метою обстеження умов проживання та складання акту оцінки потреб сім`ї, а також про запланований візит на 08 червня 2023 року о 15.30 год. за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 .

Отже, висновок суду про те, що саме бездіяльність позивача сприяла не наданню доступу до житлового приміщення, в якому він проживає з метою здійснення обстеження та складання відповідних актів, ґрунтується на припущеннях.

Висновок суду першої інстанції про відсутність порушення відповідачами, як агентами держави, статті 8 Конвенції, поваги до його сімейного життя, в аспекті не захисту його права, як батька на спілкування із донькою, також вважає помилковим і таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Та обставина, що за заявою ОСОБА_1 у межах спору про визначення місця проживання дитини Київський апеляційний суд вжив заходів забезпечення позову щодо побачень дитини з батьком, не свідчить про те, що відповідачі - органи опіки та піклування забезпечили позивачу право на спілкування з донькою, а навпаки свідчить про те, що за відсутності забезпечення такого відповідачами ОСОБА_1 змушений був звертатися до суду із заявою про забезпечення позову з метою відновити втрачений емоційний зв`язок із донькою.

Крім того, заходи забезпечення є тимчасовими і не гарантують ОСОБА_1 передбачених Сімейним кодексом України рівних прав на участь у вихованні дитини.

Висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди ґрунтуються на попередніх помилкових висновках суду першої інстанції про недоведеність неправомірності дій та (або) бездіяльності відповідачів та не встановлення порушення немайнових прав позивача.

Стислий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Від Бобровицької міської ради Чернігівської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якій вимоги та доводи апеляційної скарги відповідач вважає необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Бобровицька міська рада вважає доводи апеляційної скарги щодо неправомірної бездіяльності відповідачів у частині не проведення медіації, незалучення фахівців, ненадання психологічної підтримки юридично необґрунтованими.

Зазначає, що законодавство України не встановлює імперативного обов`язку органу опіки та піклування ініціювати медіацію чи соціальні заходи без волевиявлення сторін та не передбачає примусового характеру медіації або психологічної допомоги.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 19 Закону України «Про соціальні послуги» підставою для розгляду питання надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів є подання до уповноваженого органу системи надання соціальних послуг, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 11 цього Закону, за місцем проживання/перебування особи: заяви особи або її законного представника про надання соціальних послуг; звернення, повідомлення інших осіб в інтересах осіб/сімей, які потребують соціальних послуг. Порядок подання заяви, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг визначається Порядком організації надання соціальних послуг.

Однак будь-яких доказів звернення ОСОБА_1 до служби у справах дітей із заявою про надання соціальної послуги позивачем не було надано та в матеріалах справи відсутнє відповідне звернення.

Водночас, було скеровано лист заступника директора Центру надання соціальних послуг Бобровицької міської ради Чернігівської області від 21 липня 2025 року начальнику Служби у справах дітей Бобровицької міської ради, що на обліку в Центрі з жовтня 2023 року по грудень 2024 року перебувала сім`я Письменних: мати - ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 , як такі, що потрапили в складні життєві обставини. Фахівець із соціальної роботи, яка була закріплена за даною сім`єю, неодноразово проводила бесіди щодо запобіганню виникненню непорозумінь та конфліктів між членами родини та вирішення їх мирним шляхом.

Посилання позивача на окрему ухвалу Верховного Суду у справі № 761/37027/20 є такими, що не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції оскільки така ухвала не є судовим рішенням у розумінні ЦПК України, не містить правового висновку щодо застосування норм права, має рекомендаційний характер та не створює правових наслідків для сторін у цій справі.

Відповідач вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив твердження про порушення відповідачами положень статті 8 Конвенції (право на повагу до житла) з підстав не обстеження житлово-побутових умов позивача, оскільки саме бездіяльність позивача сприяла не наданню доступу до житлового приміщення, в якому він проживає з метою здійснення обстеження та складання відповідних актів. Також неприйнятними є твердження сторони позивача про порушення відповідачами, як агентами держави, статті 8 Конвенції, поваги до його сімейного життя, в аспекті не захисту його права, як батька на спілкування із донькою.

Згідно із дослідженим листом начальника служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації № 10413-1741 від 02 червня 2023 року, адресованого ОСОБА_1 , останній не з`явився до служби з метою узгодження дати та часу візиту комісії з метою обстеження умов проживання та складання акту оцінки потреб сім`ї. Повідомлено що представниками служби разом із соціальним педагогом центру соціальних служб запланований візит на 08 червня 2023 року о 15.30 год. за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 . На час проведення візиту 08 червня 2023 року ОСОБА_1 був відсутній.

Про неможливість отримати доступ до житлового приміщення позивача зазначено і у висновку органу опіки та піклування Бобровицької міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини, затвердженому рішенням виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 19 січня 2022 року № 35.

Із зазначеним рішенням позивач ознайомлений, проте це рішення, як і сам висновок ним не оскаржувалися у встановлений законодавством строк.

Щодо тверджень, зазначених у апеляційній скарзі про безпідставну відмову суду першої інстанції у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди, то вони є необґрунтованими та не підтверджені належними і допустимими доказами. Сам по собі факт звернення до суду або наявність спору між сторонами не свідчить автоматично про заподіяння моральної шкоди, а її розмір мають бути належно доведені позивачем. Водночас, позивач не довів неправомірність та бездіяльність дій відповідачів, як і не встановив порушення немайнових прав.

Позиції сторін, висловлені в судовому засіданні

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Якименко М.М. підтримав аргументи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Відповідачі та третя особа в судове засідання не з`явилися та/або явку своїх представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

12 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який за рішенням суду 22 березня 2021 року було розірвано.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначені батьками у свідоцтві про народження доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Акт обстеження житлово-побутових умов, затверджений в.о. начальника Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 01 жовтня 2020 року, який проведений головним спеціалістом служби за заявою ОСОБА_1 за його місцем проживання: АДРЕСА_1 . Трикімнатна квартира облаштована побутовими зручностями, наявний ремонт, меблі та побутова техніка. Для ОСОБА_4 відведено окрему кімнату, в якій наявна шафа-купе, диван, письмовий стіл. Другу кімнату займає батько. Третя кімната відведена під кабінет. Зі слів батька відомо, що дитина із мамою залишила квартиру о 18.00 год. 27 вересня 2020 року. З 27 вересня 2020 року дитячих речей в квартирі немає, крім декількох іграшок. Батько бажає, щоб донька проживала вдома і брати участь у вихованні дитини.

З січня 2018 року по вересень 2020 року ОСОБА_4 відвідувала дошкільний навчальний заклад № 263 в місті Києві.

ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів зі заявами про встановлення місця знаходження доньки у жовтні 2020 року.

Рішенням Бобровицької міської ради Чернігівської області від 19 січня 2022 року затверджений висновок, наданий в межах цивільної справи № 756/12044/20 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , 2015 року народження, з матір`ю ОСОБА_2 . Виходячи з найкращих інтересів дитини наголошено матері на необхідність забезпечення нею права малолітньої на безперешкодне спілкування із батьком. Рекомендовано батькам малолітньої ОСОБА_3 вчиняти свої дії, керуючись інтересами та потребами дитини, враховуючи її вік та психологічний стан; налагодити стосунки між собою для вирішення питань, пов`язаних із спільною дитиною.

Позиція суду апеляційної інстанції, застосовані норми права та мотиви прийнятого рішення

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягаєзадоволенню з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається із матеріалів справи, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує судовий спір щодо визначення місця проживання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває на розгляді Оболонського районного суду міста Києва (справа № 756/12044/20).

Третіми особами в справі № 756/12044/20 залучені Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Бобровицької міської ради, Виконавчий комітет Бобровицької міської ради як орган опіки та піклування, Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування.

Як зазначає ОСОБА_1 у своєму позові, до справи № 756/12044/20 висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини наданий лише Бобровицькою міською радою за місцем проживання матері дитини. Проте Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування за місцем проживання батька дитини, свого висновку суду не надала.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно із статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення, припинення правовідношення;відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди;визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 ЦК України).

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У справі, яка переглядається, позивач вважав, що його право на участь у виховані дитини порушене відповідачами, внаслідок неналежного виконання ними своїх обов`язків як органу опіки та піклування.

Способом захисту свого права позивач обрав як визнання неправомірними дій та бездіяльності відповідачів, так і зобов`язання їх вчинити певні дії, а також визнання недостовірною інформації, яка міститься у висновку Виконавчого комітету Бобровицької міської ради та його відкликання, відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що вимоги позовної заяви про бездіяльність органу опіки та піклування Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації з приводу не обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання батька, не складання відповідного висновку не можуть бути розглянуті в цьому провадженні, оскільки ці висновки надавались, або мали бути наданими в межах розгляду справи № 756/12044/20, в якій вирішується спір між батьками дитини про визначення її місця проживання. Саме в межах розгляду вказаної справи суд може зобов`язати Оболонську районну в м. Києві державну адміністрацію надати свій висновок щодо вирішення даного спору.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивач звернувся до суду не задля надання оцінки висновку органу опіки та піклування як доказу у справі № 756/12044/20, а задля встановлення неправомірності рішень, дій та бездіяльності Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації та органу опіки та піклування Бобровицької міської ради є голослівними.

Стаття 16 ЦК України передбачає такий спосіб захисту, як визнання незаконними дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Проте спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, в судовому засіданні підлягає встановленню та доведенню, як в чому полягають дії чи бездіяльність, так і обставини, що ці дії або бездіяльність порушують цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права чи охоронюваного інтересу.

Як вбачається із пред`явленого позову, ОСОБА_1 способом відновлення своїх прав визначив саме вчинення дій щодо обстеження умов проживання батька, складання відповідного акту, надання висновку про доцільність місця проживання дитини і відкликання висновку органу опіки та піклування, який був наданий суду.

З огляду на те, що визнання неправомірними дії чи бездіяльності не відновлює порушених прав позивача, а для їх відновлення необхідно вчинити певні дії, то суд першої інстанції правильно визначився із тим, що всі ці дії можуть мають бути вчиненні в межах розгляду цивільної справи № 756/12044/20.

Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки районного суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльність відповідачів у мирному врегулюванні спірних питань між батьками, практичних заходів задля дружнього врегулювання конфлікту між членами родини, пропозиції проведення медіації за участю батьків, залучення фахівців для врегулювання конфлікту між батьками, надання психологічної підтримки батьків, тощо.

У частині першій статті 158 СК України визначено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Порядок участі органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів визначений в статті 19 СК України та в Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини.

Відповідно до частини першої статті 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування.

Згідно частини другої статті 19 СК України рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

Як передбачено у частинах третій - шостій статті 19 СК України, звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини

Відповідно до пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, для розв`язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

Під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини.

Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею.

У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування) стосовно проведення обстеження його житлово-побутових умов і складення акта обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.

Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.

Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров`ю та розвитку дитини.

Якщо встановлено, що жоден з батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, служба у справах дітей подає клопотання голові районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення), селищної, сільської ради про позбавлення таких батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.

Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Отже, наведеними нормативно-правовими актами встановлені компетенції органів опіки та піклування щодо участі у захисті сімейних прав та інтересів і порядок такої участі.

Цими нормативно-правовими актами не передбачено проведення органом опіки та піклування медіацій, як базової соціальної послуги, дружнє врегулювання конфлікту впровадження освітніх чи корекційних заходів та інших заходів під час підготовки для суду висновку органу опіки та піклування.

У даній справі спір батьками дитини ініційований в суді, до органу опіки та піклування про вирішення даного спору батьки дитини не звертались. Відтак, участь органу опіки та піклування у вирішенні даного судового спору полягала саме у наданні висновку, який складався відповідно до пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, а саме обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною.

За таких обставин позовні вимоги в частині визнання неправомірною бездіяльності відповідачів та зобов`язання вчинити дії судом першої інстанції обґрунтовано залишені без задоволення.

Оскільки спір між батьками дитини знаходиться на розгляді в суді, органи опіки та піклування не можуть бути зобов`язані судом при вирішенні зазначеного позову вчиняти будь-які дії щодо вирішення цього спору. Саме суд при вирішенні спору між батьками про визначення місця проживання дитини має оцінити наданий суду висновок органу опіки та піклування, заслухати думку представників органу опіки та піклування щодо вирішення спору, що виник із сімейних правовідносин.

Тобто ОСОБА_1 має захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі № 756/12044/20, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів опіки та піклування.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 370/408/19 (провадження № 61-15434св20) та від 28 вересня 2023 року у справі № 754/17038/21 (провадження № 61-7430св23).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).

В силу вимог частини п`ятої, шостої статті 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 262 ЦПК окрема ухвала постановляється у справі у випадку виявлення судом при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, вона направляється відповідним органам, які за своїми повноваженнями повинні усунути недоліки чи порушення і запобігти їх повторенню.

Таким чином, посилання позивача на окрему ухвалу Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 761/37027/20 обґрунтовано не сприйнято судом першої інстанції, оскільки окрема ухвала постановляється у конкретній справі і стосується конкретних органів чи посадових осіб, не є постановою Верховного суду, що містить висновків суду щодо застосування відповідних норм права, а тому не підлягає врахуванню при розгляді даної справи.

Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в статтях 23, 1167 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Суд першої інстанції не встановив під час розгляду справи порушення прав позивача, а наявними в матеріалах справи доказами не доведена неправомірність дій (бездіяльності) відповідачів, як і не встановлено порушення особистих немайнових прав позивача, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням недостовірної інформації та неправомірною бездіяльністю посадових осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації та Бобровицької міської ради Чернігівської області.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 грудня 2025 року у даній справі - без змін.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 серпня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній