Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №758/20060/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року місто Київ.

Справа № 758/20060/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12115/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді: Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В, Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 квітня 2026 року (ухвалено у складі судді Галась І.А., дата складення повного тексту - відсутня)

у справі за позовом акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ

У грудні 2025 року позивач АТ «ТАСКОМБАНК» звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 28 травня 2024 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Заяву - договір №4082425-009 про надання кредиту «Зручна готівка Максимум».

Відповідно до п.1 р.1 Кредитного договору позичальник просив надати йому кредит на власні потреби в рамках кредитного продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб на наступних умовах: п.1.1. Сума кредиту: 188820 грн., п.1.2. строк кредиту 60 місяців; п.1.3. проценти за користування кредитом : 0,01 % річних; п.1.4 комісія за обслуговування кредиту: 4,9 % щомісячно.

Відповідно до п.11 р.1 Кредитного договру позичальник просив надати йому кредит, шляхом виплати кредитних коштів в сумі, визначеній в п.1.2.2., з оформленням такої виплати відповідно до законодавства України- на власні потреби у сумі 188820, шляхом пернрахування на його поточний рахунок № НОМЕР_1 в АТ «Таскомбанк».

Відповідно до р.2 кредитного договору позичальник: Акцептував Публічну пропозицію АТ «Таскомбанк», яка розміщена на веб-сайті Банку: www.tascombank.com.ua, просив надати кредит, згідно інформації, наведеної вище у кредитному договорі, погодився про повернення кредиту щомісячно згідно графіку платежіві згідно Додатку №1 до Кредитного договору, що є її невід`ємною частиною.

Кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений в кредитному договорі, що підтверджується випискою. Отже, позивач свої обов`язки за кредитним договром виконав в повному обсязі.

В подальшому відповідач перестав виконувати умови Кредитного договору в повній мірі, а саме, перестав сплачувати заборгованість по кредиту, процентах та комісії.

Неодноразово телефонними повідомленнями банку Позичальника було сповіщено про наявність заборгованості за кредитом та про необхідність її погашення у стислі терміни, однак зазначені заходи виявились безрезультатними.

Як наслідок, станом на 15 вересня 2025 року заборгованість за Заявою-договором №4082425-009 про надання кредиту на власні потреби від 28 травня 2024 року становить 207845,84 грн з яких: заборговність по тілу кредиту ( в т.ч. прострочена) - 141619,60 грн; заборгованість по відсоткам ( в т.ч. прострочена) - 1,74 грн, заборгованість по комісії ( в т.ч. прострочена) - 66224,50 грн яку позивач разом із судовими витратами просив стягнути з відповідача.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 року позовну заяву було передано для розгляду за підсудністю до Деснянського районного суду міста Києва.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованість за Заявою - договором №4082425-009 від 28 травня 2024 року у загальному розмірі 141 621 гривня 64 копійки та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700 гривень 50 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 16 травня 2026 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким:

зобов`язати позивача здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 28 травня 2024 року з урахуванням того, що умова щодо щомісячної комісії визнана нікчемною;

зарахувати на погашення основної заборгованості суму 129 878,56 грн, фактично сплачену мною як «комісія» в період з 28 травня 2024 року по 15 квітня 2026 року;

надати розстрочку на виконання рішення суду у строк на 12 місяців рівними частини щодо стягнення з мене залишка заборгованості 11743,08 грн (141621,64грн - 129878,56грн = 11743,08грн), в зв`язку з істотним погіршенням стану здоров`я та необхідністю хірургічного втручання для вирішення нагальних питань. Стягнути з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що в період з 28 травня 2024 року по 15 квітня 2026 року АТ «ТАСКОМБАНК» отримав від апелянта 129 878, 56 грн за умовою, яку суд визнав незаконною та недійсною, а кошти мають бути повернені або зараховані на погашення тіла кредиту.

Вважає, що суд допустив упущення, не розглянувши та не задовольнивши усне клопотання-вимогу, яке апелянт вносив на відкритому судовому засіданні 16 квітня 2026 року щодо зарахування раніше сплачених коштів (129 878, 56 грн), як незаконної комісії на тіло кредиту та надання йому розстрочки на виконання рішення суду у зв`язку із суттєвим погіршенням стану здоров`я.

Правом на подачу відзиву позивач не скористався.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач доводи скарги підтримав.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений, що підтверджується звітом про доставку судової повістки-повідомлення юридичній особі та представнику до їх електронних кабінетів.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення, в частині визначеного розміру заборгованості - не відповідає.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Так, відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права - і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями статті 1048 ЦК України, яка на підставі частини 2 статті 1054 цього Кодексу застосовується до відносин за кредитним договором), передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За правилами, встановленими статтями 526, 530, 611, 629 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу та у встановлений строк, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 28.05.2024 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та відповідачем було підписано Заяву-договір №4082425-009 про надання споживчого кредиту.

Відповідно до п. 1. розділу 1 «Замовлення банківських послуг» Кредитного договору позичальник просив надати кредит на власні потреби в рамках продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб.

Згідно з п. п. 1.2.2. Загальна сума кредиту: 188820 грн.;

Відповідно до п. п. 1.2.6. Договору, Строк кредиту: 60 місяців;

П. п. 1.2.9. визначено, що проценти за користування кредитом складають 0,01 % річних;

Згідно з п. п. 1.4. Комісія за обслуговування кредиту становить 4,9 % щомісячно.

ОСОБА_1 з 28.05.2024 р. є власником поточного рахунку у гривні №НОМЕР_1 , в АТ «ТАСКОМБАНК», який відкритий відповідно до Заяви-договору.

Відповідач підтвердив, що дана Заява-Договір є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п. 2.2. Кредитного договору відповідач підтверджує, що на момент укладання Заяви-Договору попередньо ознайомлений з умовами та правилами надання споживчого кредиту в тому числі з вартістю споживчого кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про загальну вартість споживчого кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та загальними витратами за споживчим кредитом, а також з будь-якою іншою інформацією, надання якої вимагає чинне в Україні законодавство, в тому числі інформацією, надання якої передбачене нормативними документами Національного банку України, які їй роз`яснені, зрозумілі, не потребують додаткового тлумачення та з якими вона цілком згодна.

Відповідно до п. 5.3. при несплаті заборгованості за Кредитом, за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, а також сум комісій, у встановлений Договором термін, Банк нараховує, а Клієнт сплачує Банку штраф у розмірі 300 грн. нараховується на сьомий день виходу на прострочку.

Відповідно до п. 5.5. Кредитного договору при достроковому повному погашенні кредитної заборгованості, Клієнт сплачує банку проценти, за обслуговування кредитної заборгованості за фактичну кількість днів користування Кредитом у відповідному розрахунковому періоді, та комісію за обслуговування кредитної заборгованості за поточний розрахунковий період у повному обсязі.

Згідно із 5.15. Кредитного договору Заява-договір набуває чинності з моменту її підписання Сторонами та діє до повного виконання Клієнтом і Банком своїх зобов`язань за нею. Кредитні кошти відповідачці було надано у спосіб, зазначений в Кредитному договорі, що підтверджується відповідною Випискою.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та виконати інші зобов`язання у повному обсязі у строки і на умовах передбачених договором.

З наданого позивачем розрахунку та виписок по особовому рахунку вбачається, що відповідач не виконав умови договору, станом на 15.09.2025 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 207 845,84 грн. з яких: заборговність по тілу кредиту ( в т.ч. прострочена) - 141619,60 грн.; заборгованість по відсоткам ( в т.ч. прострочена) - 1,74 грн., заборгованість по комісії ( в т.ч. прострочена) - 66224,50 грн.

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення комісії, суд виходив з того, що умови договору, щодо нарахування комісії є нікчемними так як комісія була встановлена за обслуговування заборгованості позичальника, тобто платежу, який споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.

Оскільки надання кредиту є обов`язком банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Операція з обслуговування кредитної заборгованості відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється ним при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

За вказаних обставин, позичальнику було встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися йому безоплатно, а відтак, нарахування позивачем плати за цю послугу є безпідставною.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19, провадження № 61-22778св19.

Судом встановлено, що розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає 4.90% щомісячно від суми кредиту, тобто, фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

У частині 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини 1-2 статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України).

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини 1-2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1-2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Подібний за змістом висновок викладений і у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, у якій зазначено, що згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1-2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Оскільки позивачем не було надано доказів, що позивач вимгав та отримував інформацію про стан його кредитної заборгованості,частіше ніж один раз на місяць, колегія суддів погоджується з висновком районного суду, що положення Кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, позивач не подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, тобто, він погодився з висновками суду, про відсутність у нього права нараховувати комісію, а тому колегія суддів вважає доведеною обставину, - безпідставного нарахування комісії.

Разом з тим встановивши вказану обставину, суд не врахував, що відповідно до розрахунку заборгованості, який був наданий позивачем, відповідач до подачі позову сплатив на погашення кредиту 129 878, 56 грн , які зараховувались на погашення комісії, нарахування якої визнано судом безпідставним за нікчемною умовою договору.

За таких обставин, суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що сплачена на погашення кредиту сума має бути врахована, та загальний розмір заборгованості зменшено до 11 743 грн. 08 коп.

Апеляційна скарга в частині розстрочки виконання рішення суду не може бути задоволена, оскільки вона не була предметом розгляду суду першої інстанції, який є судом який ухвалив рішеннґя та який відповідно до ст. 267 ЦПК України наділений повноваженнями на розгляд такої заяви.

Відповідач не позбавлений права звернутись з такою заявою до районного суду.

Враховуючи вимоги ст. 376 ЦПК України, колегія суддів, встановивши, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи, які мали значення для її вирішення, робить висновок, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню , а рішення суду в частині стягнення заборгованості зміні, шляхом її зменшення до 11 743 грн. 08 коп.

Змінюючм рішення, відповідно до ст.141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, змінює розподіл судових витрат.

Так за результатами апеляційного перегляду, вимоги позивача задоволено на 6%, а вимоги апеляції на 94%. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позову пропорційно до задоволених вимог в сумі 150 грн., а з позивача на користь відповідача судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2397 грн. 71 коп.

Провівши зарахування однорідних вимог, колегія суддів присуджує до стягнення з позивача на користь відповідача 2247 грн. 71 коп. судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 268, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року змінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості з 141 621 грн. 64 коп. до 11 743 грн. 08 коп.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2247 грн. 71 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 12 серпня 2026 року.

Суддя- доповідач О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова