Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №753/21168/24 — Київський апеляційний суд

справа № 753/21168/24

головуючий у суді І інстанції Осіпенко Л.М.

провадження № 22-ц/824/412/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Івкової Д.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Федька Тараса Вікторовича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтана Золтановича про визнання недійсним договору іпотеки та скасування рішення про державну реєстрацію прав, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Русанюк З.З., у якому просить суд:

1) визнати недійсним договір іпотеки від 23 лютого 2018 року, укладений між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом КМНО Косенком М.О. за реєстровим № 400, договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, серія та номер 858, виданий 17 липня 2023 року приватним нотаріусом КМНО Косенком М.О.;

2) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 69087571 від 30 серпня 2023 року, приватного нотаріуса КМНО Русанюка З.З.

Позов обґрунтовано тим, що 25 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_2 у борг 300 000 доларів США, а відповідач зобов`язувався повернути його у строк до 01 березня 2014 року. На підтвердження укладення договору позики, відповідач ОСОБА_2 склав письмову розписку.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 в узгоджений строк не повернув заборгованість, та шляхом перемовин вони дійшли згоди про зменшення суми боргу, що підлягає поверненню. Так, 21 лютого 2017 року ОСОБА_2 склав нову письмову розписку, в якій зобов`язався повернути йому 100 000 доларів США у строк до 01 березня 2019 року.

В узгоджений сторонами строк відповідач ОСОБА_2 не повернув позивачу борг у розмірі 100 000 доларів США, тому він був змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

01 грудня 2021 року рішенням Дарницького районного суду міста Києва у справі № 753/15835/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 100 000 доларів США, 3 % річних у розмірі 171 913 грн 56 коп. Рішення набрало законної сили 21 листопада 2022 року та не було скасовано судами апеляційної та касаційної інстанції.

Указане рішення суду було звернуто до примусового виконання та 24 січня 2023 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Н.В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.

10 квітня 2023 року винесено постанову про арешт майна боржника.

Під час здійснення примусового виконання рішення суду, приватним виконавцем було виявлено, що 23 лютого 2018 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, предметом якого є: 1) житловий будинок, що належить відповідачу ОСОБА_2 та розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) земельна ділянка загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:90:197:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Про ці обставини приватному виконавцю стало відомо лише 09 травня 2024 року.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного договору, 23 лютого 2018 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_3 2 490 609 грн 55 коп., що на день укладення договору становить 92 000 доларів США.

30 серпня 2023 року, на підставі оскаржуваного рішення приватного нотаріуса КМНО Русанюка З.З. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 69087571 від 30 серпня 2023 року, новим власником будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки за тією ж адресою став відповідач ОСОБА_3 , на підставі договору іпотеки, що зазначений вище.

Позивач переконаний, що оскаржуваний договір укладений відповідачами навмисно, з метою ухилення від виконання зобов`язань за договором позики, який укладений 21 лютого 2017 року та відповідно з метою неповернення боргу у розмірі 100 000 доларів США та відповідно містить ознаки фраудаторності. Як наслідок, перереєстрація нерухомого майна на нового власника ( ОСОБА_3 ) перешкоджає проведенню виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, оскільки іншого майна у власності відповідача ОСОБА_2 , на яке можна звернути стягнення - немає.

Крім того, позивач вважає, що під час укладення договору позики та договору іпотеки відповідачі умисно та суттєво занизили вартість спірного нерухомого майна, з 18 830 000 грн до 3 360 000 грн, з метою створення формальних підстав для повного погашення боргу за договором позики у розмірі 92 000 доларів США шляхом передання цього майна у власність іпотекодержателя.

Таким чином, і оспорюваний договір іпотеки, і рішення державного реєстратора (приватного нотаріуса) про реєстрацію права власності на житловий будинок та земельну ділянку вчинені на шкоду правам та інтересам позивача, внаслідок чого він змушений звертатися до суду (а.с. 1-250 т. 1, 1-3 т. 2).

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що основним зобов`язанням є договір позики, укладений 23 лютого 2018 року відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виконання якого є предметом забезпечення іпотекою. Позивачем не заявлено вимогу про визнання недійсним договору позики. Оскільки судом не встановлено недійсності цього договору, не може визнаватися недійсним і похідний договір іпотеки, укладений на його забезпечення того ж дня.

Посилання на фраудаторність договору іпотеки, його укладення на шкоду позивачу ОСОБА_1 не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки акцесорна природа іпотеки передбачає її невіддільність від дійсності основного зобов`язання.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Федько Т.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оспорюваний договір іпотеки від 23 лютого 2018 року є недійсним (фраудаторним) оскільки:

перереєстрація майна ОСОБА_4 на ОСОБА_5 відбулась за заниженою у 5,5 разів вартістю від ринкової вартості майна;

після перереєстрації майна на ОСОБА_3 . ОСОБА_6 , приховуючи цю обставину, продовжував вчиняти дії як власник майна;

ОСОБА_6 продовжував та продовжує користуватись майном після проведеної 30 серпня 2023 року державної реєстрації прав за ОСОБА_7 ;

в момент укладення договору іпотеки ОСОБА_6 вже мав грошове зобов`язання перед позивачем, яке як виявилось у подальшому, не мав намір виконувати;

укладення договору іпотеки між відповідачами відбулось умисно, з метою убезпечення майна ОСОБА_4 та недопущення його реалізації у рахунок погашення неявного перед позивачем грошового зобов`язання.

Вказує, що приведені судом доводи взагалі не мають значення для дійсності оспорюваного договору іпотеки, зроблені висновки є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, оскаржуване рішення було ухвалено із порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального га матеріального права.

Як вбачається із Інформаційної довідки з ДРРП за № 377868113, строк виконання основного зобов`язання ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 встановлено до 23 квітня 2018 року, а розмір основного зобов`язання становить 2 490 609 грн 55 коп.

При цьому, з 23 лютого 2018 року до ДРРП не вносилось жодних змін, як щодо строку виконання ОСОБА_8 основного зобов`язання перед ОСОБА_3 , так і відносно розміру основного зобов`язання.

Вказує, що після того, як строк повернення позики настав ще 23 квітня 2018 року. ОСОБА_3 до липня 2023 року не вчинив жодних дій, які б були спрямовані на повернення ОСОБА_8 позики.

І лише після того як 10 квітня 2023 року приватним виконавцем Павлюком Н.В. було винесено постанову про опис та арешт майна боржника ОСОБА_4 , а 28 червня 2023 року визначено його ринкову вартість, - вказані сторони (відповідач-1 та відповідач-2) активно розпочали процедуру з перереєстрації нерухомого майна, імітуючи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначає, що перереєстрація нерухомого майна була здійснена з метою його виведення з власності боржника ОСОБА_4 на іншу (підконтрольну та/або дружню) особу, з метою - унеможливити виконання рішення суду у справі № 753/15835/20.

Так, 17 липня 2023 року ОСОБА_6 та ОСОБА_9 разом з`явились до приватного нотаріуса КМНО Косенко М.О., де уклали і нотаріально посвідчили за реєстровим № 858 договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки.

Суттю цих змін була фіксація іншої адреси боржника ОСОБА_4 (з: АДРЕСА_2 , на: АДРЕСА_3 ), тобто спеціально ними додана нова адреса для листування, за якою ОСОБА_9 поштою має направити ОСОБА_10 формальну вимогу про порушення основного зобов`язання, позаяк м. Цюрупинськ (перейменовано на Олешки) Херсонської області наразі є тимчасово окупованою територією.

Наведеними діями боржник ОСОБА_11 активно сприяв кредитору ОСОБА_12 у зверненні стягненні на єдине майно, надавши перевагу кредитору ОСОБА_12 перед кредитором ОСОБА_1 , чим нашкодив останньому вчинивши відповідне шахрайство.

У наведений спосіб нерухоме майно боржника ОСОБА_4 загальною реальною ринковою вартістю у 18 830 000 грн було перереєстровано відповідачем-3 на ОСОБА_3 на підставі, нібито, наявного боргу всього у розмірі 3 360 000 грн.

Реальна ринкова вартість нерухомого майна була умисно занижена до розміру позики, адже за умов реальності дій і правочину сторін, у випадку добросовісності їх поведінки, внаслідок належної реалізації цього нерухомого майна були б задоволені вимоги і позивача і відновідача-2 (навіть якщо припустити, що позика між ОСОБА_8 та ОСОБА_13 була реальною).

Оспорювані договір іпотеки від 23 лютого 2018 року та рішення про державну реєстрацію прав № 69087571 від 30 серпня 2023 року вчинені з порушенням норм законодавства України, на шкоду правам і інтересам позивача, чого судом першої інстанції враховано не було, а тому оскаржуване рішення суду від 03 листопада 2025 року підлягає скасуванню.

Під час укладення договору іпотеки його сторони ( ОСОБА_6 та ОСОБА_3 ) самостійно визначили вартість предмета іпотеки, а саме: житловий будинок було оцінено у 1 895 029 грн 01 коп., а земельну ділянку оцінено у 676 796 грн 07 коп. (п. 2.2. договору іпотеки).

У той же час, експертна оцінка цього майна на момент укладення договору іпотеки ними не проводилась.

Відповідно до наданих ОСОБА_8 звітів про експертну оцінку від 10 лютого 2020 року, складених ФОП ОСОБА_14 , ринкова вартість земельної ділянки становить 973 100 грн, а житлового будинку - 8 085 000 грн (разом 9 058 100 грн, еквівалентно (1 долар США = 28,04 грн) 323 042,08 доларів США), що суттєво відрізняється від оцінки сторін оспорюваного договору іпотеки (2 571 825 грн 08 коп., еквівалентно 95 000 доларів США).

Нерухоме майно, яке вибуло із володіння ОСОБА_4 , вибуло за ціною 3 364 311 грн 20 коп., що еквівалентно 85 000 доларів США (відповідно до зазначених вище звітів про оцінку майна), що у 3,4 рази нижче від ринкової вартості майна станом на 10 грудня 2020 року та у 5,5 разів нижче від ринкової вартості майна, визначеної 28 червня 2023 року, тобто за 2 місяці до перереєстрації майна на ОСОБА_3 .

Отже, як під час укладення договору іпотеки, так і під час перереєстрації майна на ОСОБА_3 , реальна ринкова вартість майна, умисно, з метою приховання дійсної її вартості, значно занижувалась, що свідчить про наявність ознак фраудагорності договору іпотеки, та про те, що між сторонами умисно було реалізовано майно за заниженою вартістю, з метою не повернення ОСОБА_3 . ОСОБА_10 грошових коштів у порядку та спосіб передбачені частиною 3 статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Вказує, що якщо б відповідач-1 діяв добросовісно та припустити, що позика була реальною, за будь-яких обставин, внаслідок належної реалізації нерухомого майна загальною вартістю 18 860 400 грн були б задоволені вимоги і позивача (4 482 239 грн 40 коп.) і відповідача-2 (3 364 311 грн 20 коп.), а сам відповідач-1 отримав залишок у сумі 11 013 849 грн 40 коп.

Такі дії відповідачів свідчать про їх реальну недобросовісну поведінку, що не було враховано судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Вказує, що фактом, який підтверджує фраудаторнісгь договору іпотеки, є те, що родина ОСОБА_15 , після перереєстрації права власності на майно, і надалі продовжує користуватися та розпоряджатись ним.

Згідно з наявною інформацією, яка розміщена в мережі Інтернет (відповіді роздруківки наявні в матеріалах справи), земельна ділянка та житловий будинок, використовуються ОСОБА_2 як міні-готель під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Тобто, фактично після перереєстрації майна на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_6 і надалі користується житловим будинком та земельною ділянкою, використовуючи це майно як міні-готель й отримуючи «прихований» прибуток.

ОСОБА_2 та ОСОБА_16 (після державної реєстрації шлюбу прізвище - ОСОБА_15 ) було укладено шлюб.

Під час проведення експертизи, судовий експерт Свістунов І. з метою проведення натурного обстеження об`єктів дослідження, орендував в готелі «Bortnichi House», розташованому за адресою: АДРЕСА_4 .

За добу проживання, в зазначеному готелі, ОСОБА_17 було виставлено рахунок на оплату за № 21/09 від 21 вересня 2024 року.

Рахунок № 21/09 від 21 вересня 2024 року було виставлено ФОП ОСОБА_18 . Також вказаний рахунок містить номер телефону: НОМЕР_1 , який, як вже вказувалось, належить ОСОБА_10 та інші банківські реквізити ФОП ОСОБА_19 .

Тобто після перереєстрації нерухомого майна на ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_19 і надалі розпоряджаються та користуються цим майном, яке нібито за договором позики вибуло із власності ОСОБА_2.

Відтак, за наведених вище обставин вбачається, що за допомогою дружини ОСОБА_18 , боржник ОСОБА_6 ухиляється від виконання судового рішення, оскільки дохід від використання майна, в якості здачі його в оренду, надходить не на його рахунок, а на рахунок дружини, тобто реальний фінансовий стан ОСОБА_4 приховується у наведений спосіб.

Від представника ОСОБА_3 - адвоката Корабельникова Є.Г. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Федька Т.В., рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що на момент укладання відповідачами договору іпотеки від 23 лютого 2018 року щодо нерухомого майна не було ніяких обтяжень, обмежень або зареєстрованих прав інших осіб.

Станом на 23 лютого 2018 року не було жодних судових спорів між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з яких би вбачалось наявність кредиторських вимог до останнього. Лише у 2020 році ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про повернення заборгованості за розпискою 2017 року, справа № 753/15835/20.

Відтак, укладаючи договір іпотеки від 23 лютого 2018 року ОСОБА_3 не знав і не міг ніяким чином дізнатись про наявність у ОСОБА_2 грошових зобов`язань перед ОСОБА_1 .

Натомість ОСОБА_1 , незважаючи на те, що інформація про обтяження майна іпотекою містилась в державному реєстрі, не вжив жодних заходів щодо повідомлення ОСОБА_3 про наявність у нього майнових претензій до ОСОБА_2 , а з цим позовом звернувся лише у 2024 році після того, як ОСОБА_3 звернув стягнення на майно.

Вказує, що єдиною метою укладення відповідачами оспорюваного договору іпотеки від 23 лютого 2018 року було забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_2 з повернення суми позики ОСОБА_3 .

Зазначає, що до передання нерухомого майна в іпотеку ОСОБА_3 це майно перебувало в іпотеці іншої особи ОСОБА_20 на забезпечення інших зобов`язань ОСОБА_2 , які ним були належно виконані, що підтверджується копією нотаріальної заяви ОСОБА_20 від 23 лютого 2018 року.

Обставини цієї справи з урахуванням хронології певних подій спростовують доводи ОСОБА_1 про узгодженні дії та недобросовісні мотиви відповідачів, направлені на штучне погіршення майнового становища боржника.

Одночасно представником ОСОБА_3 - адвокатом Корабельниковим Є.Г. заявлено клопотання про визнання поважними причин неподання доказів до суду першої інстанції та долучення до матеріалів справи доказів: копії ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 19 серпня 2025 року у справі № 753/13397/25, копії договорів дарування землі та будинку від 13 грудня 2017 року та витягів з ДРРП, копії нотаріальної заяви ОСОБА_20 від 23 лютого 2018 року, копії договору від 23 лютого 2018 року про розірвання договору іпотеки від 13 грудня 2017 року.

Згідно з частиною 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.

Пунктом 6 частини 2 статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз змісту пункту 6 частини 2 статті 356, частин 1-3 статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

На обґрунтування клопотання про долучення доказів представник ОСОБА_3 - адвокат Корабельников Є.Г. посилається на те, що ОСОБА_3 не є стороною договорів від 13 грудня 2017 року, зазначені докази були у нього відсутні і про їх існування від довідався лише зі справи № 753/13397/25, тому він не міг подати ці докази до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача-2.

Однак представником ОСОБА_3 - адвокатом Корабельниковим Є.Г. не обґрунтовано коли саме він довідався про існування указаних доказів та коли їх отримав та відповідно мав можливість долучити їх, а крім того ним не надано доказів неможливості подання таких до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, у зв`язку з чим апеляційним судом такі не приймаються та підлягають залишенню без розгляду, як подані після закінчення процесуальних строків.

Від представника ОСОБА_3 - адвоката Корабельникова Є.Г. надійшли письмові пояснення, у яких він посилається на те, що оспорюваний договір іпотеки від 23 квітня 2018 року не зменшує та не погіршує майновий стан ОСОБА_2 , оскільки він є лише способом забезпечення виконання основного зобов`язання з повернення ним позики ОСОБА_3 , яке є чинним і яке позивач не оспорює.

Від представника ОСОБА_2 - адвоката Оплачко В.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що твердження позовної заяви ОСОБА_1 про те, що оспорюваний договір іпотеки є фраудаторним є безпідставними.

Вказує, що у діях відповідача-1 щодо укладення договору іпотеки з відповідачем-2, очевидно, відсутні ознаки зловживань. ОСОБА_2 намагався у позасудовому порядку врегулювати відносини з кредиторами, що не заборонено законом.

Також, відсутня узгодженість дій відповідачів, адже звернення стягнення відбулось не шляхом підписання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а шляхом примусового позасудового звернення стягнення на майно.

Зазначає, що після звернення ОСОБА_3 стягнення на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 не користується та не проживає в цьому будинку. Протилежні доводи позовної заяви не ґрунтуються на доказах та є припущеннями.

Більш того, ОСОБА_2 не міг мати ніяких недобросовісних намірів щодо ОСОБА_1 , оскільки не брав у нього ніяких коштів у позику ані в 2013, ані в 2017 роках і до винесення рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року взагалі не знав про наявність грошового зобов`язання перед позивачем.

Що стосується рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року у справі № 753/15835/20, яким було стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 100 000 доларів США за договором позики від 21 лютого 2017 року та 3 % річних у розмірі 171 913 грн 56 коп., то вказує, що ОСОБА_2 ніколи не позичав кошти у ОСОБА_1 , про що він неодноразово зазначав у суді.

Заперечуючи проти позовних вимог у справі №753/15835/20, ОСОБА_2 наголошував на тому, що будь-яких коштів від позивача за розпискою 2017 року він фактично не отримував.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Федько Т.В. у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник ОСОБА_3 - адвокат Корабельников Є.Г. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Оплачко В.О. у судове засідання не з`явився, у відзиві на апеляційну скаргу просив розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 .

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 25 грудня 2013 року ОСОБА_2 склав письмову розписку наступного змісту: «Я, ОСОБА_2 , 25.12.2013 року взяв у борг у ОСОБА_1 для особистих потреб 300 000,00 (триста тисяч доларів США), які зобов`язуюсь повернути до 01.03.2014 року» (а.с. 36 т. 1).

21 лютого 2017 року ОСОБА_2 склав письмову розписку наступного змісту: «Я, ОСОБА_2 , підтверджую, що станом на 21.02.2017 року я узгодив з ОСОБА_1 загальну суму свого боргу у розмірі 100 000,00 (сто тисяч доларів США), будь-яка інша заборгованість у мене перед ОСОБА_1 відсутня. Строк повернення коштів до 01.03.2019 року. Дана розписка замінює мою власну розписку від 25.12.2013 року» (а.с. 37 т. 1).

23 лютого 2018 року відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 у борг суму позики у розмірі 2 490 609 грн 55 коп., що на день укладення договору становить 92 000 доларів США.

На виконання умов договору позики, 23 лютого 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки (а.с. 154-161 т. 1).

У відповідності до п. 1.3. договору, цим договором забезпечується виконання зобов`язань позичальника/іпотекодавця по поверненню позикодавцю/іпотекодержателю суми позики, сплаті іншої заборгованості, платежів і санкцій, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, включаючи як зобов`язання, передбачені договором позики, так і будь-якими додатковими угодами про внесення до нього змін, в тому числі щодо договору позики, пені, штрафу, строку дії договору позики, встановлення інших майнових санкцій за невиконання умов позики.

Предметом іпотеки є:

1) житловий будинок, загальною площею 436,20 кв.м, житловою площею 134,30 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) земельна ділянка, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:90:197:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.

Відповідно до п. 2.2. договору іпотеки, сторони оцінюють житловий будинок у 1 895 029 грн 01 коп. Сторони оцінюють земельну ділянку у 676 796 грн 07 коп.

Того ж дня, 23 лютого 2018 року приватним нотаріусом КМНО Косенком М.О. до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, внесено відповідні записи (а.с. 161 т. 1).

Оскільки, в узгоджений сторонами строк, відповідач ОСОБА_2 не повернув грошові кошти у розмірі 100 000 доларів США, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

01 грудня 2021 року рішенням Дарницького районного суду міста Києва у справі № 753/15835/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 100 000 доларів США, 3% річних у розмірі 171 913 грн 56 коп. (а.с. 101-105 т. 1).

Вказане рішення суду набрало законної сили 25 вересня 2023 року та залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанції (а.с. 106-109, 110-116 т. 1).

24 січня 2023 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Н.В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 (а.с. 117 т. 1).

17 липня 2023 року відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, у частині зміни особистих даних ОСОБА_2 (а.с. 162-163 т. 1).

28 серпня 2023 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса КМНО Русанюка 3.3. із заявою за №56813441 (а.с. 190-191 т. 1)

30 серпня 2023 року державний реєстратор прав на нерухоме майно приватний нотаріус КМНО Русанюк 3.3. здійснив державну реєстрацію прав за заявою ОСОБА_3 від 28 серпня 2023 року (а.с. 192 т. 1).

28 серпня 2023 року на підставі договору іпотеки від 23 лютого 2018 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , здійснено реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 436,20 кв.м, житловою площею 134,30 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за номером відомостей про речове право: 51553213, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав № 344744602 від 30 серпня 2023 року (а.с. 193 т. 1).

28 серпня 2023 року, на підставі договору іпотеки від 23 лютого 2018 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , здійснено реєстрацію права власності на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:90:197:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва (а.с. 149-153 т. 1).

Відповідно до п. 5.4.4. договору іпотеки від 23 лютого 2018 року, за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яка міститься у цьому договорі; продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу; у будь-який інший спосіб на розсуд іпотекодержателя, що не суперечить чинному законодавству (а.с. 154-161 т. 1).

Згідно з висновком експерта Свістунова І.С. за результатами проведення оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи, № 1919/09-2024 від 30 вересня 2024 року:

1. Дійсна (ринкова) вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , без урахування земельного компоненту, у цінах та станом на 23 лютого 2018 року становила: 6 999 300 грн.

2. Дійсна (ринкова) вартість земельної ділянки, площею 0,1000 га, з кадастровим номером 8000000000:90:197:0021, яка має цільове призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та розташована за адресою: АДРЕСА_3 , у цінах та станом на 23 лютого 2018 року становила: 893 100 грн.

3. Дійсна (ринкова) вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , без урахування земельного компоненту, у цінах та станом на 30 серпня 2023 року становила: 17 209 600 грн.

4. Дійсна (ринкова) вартість земельної ділянки, площею 0,100 га, з кадастровим номером 8000000000:90:197:0021, яка має цільове призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та розташована за адресою: АДРЕСА_3 , у цінах та станом на 30 серпня 2023 року становила: 1 650 800 грн (а.с. 214-247 т. 1).

Відповідно до рахунку від 21 вересня 2024 року № 21/09 за надання послуг з проживання у «Bortnichi House» за адресою: АДРЕСА_3 , оплата здійснювалася ОСОБА_21 на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_18 (а.с. 250 т. 1).

Згідно з листом Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної в місті Києві Державної адміністрації від 10 грудня 2024 року у будинку за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані ОСОБА_18 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 (а.с. 15 т. 2).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості.

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку».)

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1, 5 статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) не відступила від цих висновків та зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 501/1857/18 (провадження № 61-9514св22) вказано, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Оскаржуваним рішенням суд першої інстанції, не надавши оцінки доводам позовної заяви про фраудаторність оспорюваного договору іпотеки, відмовив у задоволенні позову посилаючись лише на те, що договір іпотеки є акцесорним та невіддільним від дійсності основного зобов`язання, а основне зобов`язання позивачем не оспорюється.

Однак, не виключається визнання договору іпотеки та/або договору про внесення змін до договору іпотеки недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), якщо учасники цивільного обороту використовують такий договір з метою унеможливлення звернення стягнення на майно боржника або для створення переваг одного кредитора перед іншим чи створення «свого забезпеченого кредитора» для боржника.

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Судом першої інстанції залишено поза увагою, що застосування конструкції «фраудаторності» договору іпотеки та/або договору про внесення змін до договору іпотеки має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

Мотивування кваліфікації такого правочину як фраудаторного має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати договір іпотеки та/або договір про внесення змін до договору іпотеки як вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: створення переваг одного кредитора перед іншим чи створення «свого забезпеченого кредитора» для боржника; момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів); контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати, батько), дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа, інший кредитор.

Указані висновки відповідають висновкам, які викладені у постанові Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 761/16134/19.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, апеляційний суд враховує те, що:

25 грудня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір позики, за яким ОСОБА_2 у борг у ОСОБА_1 300 000 доларів США, строком до 01 березня 2014 року;

21 лютого 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 змінили суму боргу - у розмірі 100 000 доларів США та визначити строк повернення коштів - до 01 березня 2019 року;

23 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 у борг суму позики у розмірі 2 490 609 грн 55 коп., що на день укладення договору становить 92 000 доларів США, та того ж дня уклали договір іпотеки відносно іпотечного майна - будинку за адресою: АДРЕСА_3 ;

рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року у справі № 753/15835/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 100 000 доларів США, 3% річних у розмірі 171 913 грн 56 коп.

ОСОБА_2 достовірно був обізнаний про ухвалення указаного рішення суду, оскільки він оскаржував його в апеляційному та касаційному порядку;

24 січня 2023 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Н.В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2;

17 липня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки в частині зміни особистих даних ОСОБА_2 (адреси);

28 серпня 2023 року приватним нотаріусом КМНО Русанюк З.З. здійснено реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_3 ;

договором іпотеки сторонами визначено вартість спірного будинку станом на 23 лютого 2018 року у розмірі 1 895 029 грн 01 коп., земельної ділянки - 676 796 грн 07 коп., а відповідно до висновку експерта станом на 23 лютого 2018 року вартість будинку становила 6 999 300 грн, а земельної ділянки - 893 100 грн, що свідчить про значне заниження вартості іпотечного майна;

спірний будинок, де надаються послуги з проживання по типу готелю «Bortnichi House», після реєстрації права власності на нього за ОСОБА_3 28 серпня 2023 року продовжив знаходитися у користуванні ОСОБА_2 , що підтверджується зокрема рахунком про оплату послуг від 21 вересня 2024 року, за яким плата здійснювалася на рахунок ФОП ОСОБА_18 , і такі обставини відповідачами не спростовані;

після реєстрації права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_3 , за ОСОБА_3 28 серпня 2023 року у такому будинку продовжили бути зареєстровані зокрема ОСОБА_18 та ОСОБА_22 , що підтверджується листом відділу з питань реєстрації від 10 грудня 2024 року;

Указані обставини свідчать про те, що оспорюваний правочин укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_2 , тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох сторін правочину приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно із власності ОСОБА_2 під час існування у нього зобов`язання сплатити заборгованість, стягнуту рішенням суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами з метою унеможливлення звернення стягнення на його та для створення переваг «свого забезпеченого кредитора» ( ОСОБА_3 ) перед іншим - позивачем.

Апеляційний суд також зауважує, що боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він шляхом укладення договору іпотеки та занизивши вартість іпотечного майна, стане неплатоспроможним перед іншим кредитором - ОСОБА_1 , особливо з урахуванням того, що вартості іпотечного майна відповідно до висновку експерта вистачило б для погашення заборгованості ОСОБА_2 перед обома кредиторами: і ОСОБА_3 , і ОСОБА_1 .

Зазначені обставини у своїй сукупності дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір іпотеки та договір про внесення змін до договору іпотеки як вчинені на шкоду кредитору ОСОБА_1 , що свідчить про те, що така поведінка боржника є недобросовісною та свідчить про зловживання правом, що свідчить про наявність підстав для задоволення вимоги про визнання оспорюваного договору іпотеки зі змінами та доповненнями недійсним.

У справі, що переглядається під час розгляду справи судом першої інстанції представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Корабельніков Є.Г. подав заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 111 т. 3).

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Оспорюваний договір іпотеки укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 23 лютого 2018 року, а ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом лише у жовтні 2024 року.

У позовній заяві представник ОСОБА_1 - адвокат Федько Т.В. посилався на те, що про факт укладення оспорюваного договору іпотеки позивач дізнався з відповіді приватного виконавця Павлюка Н.В. 09 травня 2024 року.

До позовної заяви додана указана відповідь приватного виконавця, якою він повідомив позивачу про те, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , перереєстрований на нового власника - ОСОБА_3 на підставі іпотечного договору. Боржнику ОСОБА_2 нерухоме майно не належить та у нього відсутнє будь-яке ліквідне майно, на яке можна звернути стягнення (а.с. 144-148 т. 1)

Доказів того, що позивачу стало відомо про укладення оспорюваного іпотечного договору раніше ніж 09 травня 2024 року матеріали справи не містять.

Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору іпотеки, тому він не повинен був володіти інформацією щодо існування договору з часу його укладення.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що підстави для застосування у цій справі наслідків пропущення строку позовної давності відсутні.

Щодо позовних вимог до нотаріуса.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та постановляє рішення щодо суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

За змістом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19), спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та стосовно якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У справі, що переглядається спір виник між ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо оспорення договору іпотеки.

Тому приватний нотаріус КМНО Русанюк З.З. є неналежним відповідачем у справі, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до нього, необхідно відмовити саме з цих підстав.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в частині вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в частині вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , тому з відповідачів на користь позивача підлягають до стягнення витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 211 грн 20 коп., судового збору за подання заяви про забезпечення позову 302 грн 80 коп., судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 817 грн 25 коп., витрати на проведення експертизи у розмірі 21 000 грн з кожного.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Федька Тараса Вікторовича задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.

Задовольнити позов ОСОБА_1 в частині вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору іпотеки та скасування рішення про державну реєстрацію прав.

Визнати недійсним договір іпотеки від 23 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком Миколою Олександровичем за реєстровим № 400, зі змінами та доповненнями від 17 липня 2023 року.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 69087571 від 30 серпня 2023 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Русанюка Золтана Золтановича.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтана Золтановича.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 211 грн 20 коп., судовий збір за подання заяви про забезпечення позову 302 грн 80 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 817 грн 25 коп., витрати на проведення експертизи у розмірі 21 000 грн.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 211 грн 20 коп., судовий збір за подання заяви про забезпечення позову 302 грн 80 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 817 грн 25 коп., витрати на проведення експертизи у розмірі 21 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 11 серпня 2026 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська