Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №761/25602/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/4446/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 761/25602/24

30 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Горбач Галини Валеріївни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Савицького О.А., у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У липні 2024 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позоовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовували тим, що 17 червня 2016 року між ОСОБА_1 як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупуцем, було укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харкавою О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 771. Відповідно до п.2.1. вказаного договору продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 599 416,50 грн.

Зазначену суму покупець ОСОБА_3 повністю сплатив до моменту укладення договору купівлі-продажу квартири. З моменту отримання квартири у власність ОСОБА_3 було проведено ремонтні роботи у придбаній квартирі.

14 березня 2019 року ОСОБА_3 подарував вказану квартиру своїй доньці ОСОБА_2 , уклавши договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. та зареєстрований в реєстрі за № 718.

Відповідно до п.1.1 даного договору дарувальник передає безоплатно квартиру АДРЕСА_2 у особисту приватну власність обдарованого. Дар, відповідно до договору було оцінено в розмірі 500 000,00 грн та право власності на квартиру виникло з моменту його прийняття.

В 2021 році позивачам стало відомо про розгляд Шевченківським районним судом м.Києва цивільної справи № 761/31873/19 за позовом Шевченківської окружної прокуратури м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коновалової Е.А., державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. про визнання правочинів недійсними та скасування рішень державних реєстраторів щодо належної на праві власності ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 761/31873/19, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року, позов Шевченківської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено частково.

Суд скасував рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коновалової Е. А. від 04 серпня 2015 року за № 23399471 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_7 ; визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 04 серпня 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за № 2328; скасував рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коновалової Е. А. від 04 серпня 2015 року за № 23400339 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_8 ; витребував від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення, загальною площею 57, 4 кв. м, на АДРЕСА_3 , зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 як квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 57,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 695504080000; скасував рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. від 14 березня 2019 року за № 45959507 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 . У задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 30 червня 2005 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О. Г. за № 1256, відмовив.

Позивачі зазначали, що 08 вересня 2023 року невідомими їм особами змінено замки у квартирі АДРЕСА_2 . З цього моменту доступу до вказаної квартири у позивачів немає.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження № 42014100100000400 від 26.06.2016 року, спірне нерухоме майно станом на 30.06.2009 року належало територіальній громаді м.Києва. ОСОБА_1 упродовж 2015-2016 років був директором суб`єктів господарювання (ЖЕКи), які надавали житлово-комунальні послуги, а отже мав доступ до інформації про житловий фонд, що вивільнявся.

Крім того, відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 22.11.2021 року у справі № 761/31873/19 судом встановлено, що ОСОБА_1 не мав правових підстав укладати договір купівлі-продажу вказаної квартири з ОСОБА_3 , оскільки вона вибула з володіння законного власника - територіальної громади м.Києва у незаконний спосіб, а тому вказаний правочин, в силу закону, є нікчемним.

У зв`язку з неправомірними діями відповідача ОСОБА_1 був укладений з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири від 17 червня 2016 року, що спричинило позивачам в подальшому матеріальні збитки, оскільки дії ОСОБА_1 , які визнані неправомірними, призвели до вилучення у ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 .

Як вбачається зі звіту про незалежну оцінку ринкової вартості нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_2 , складеного станом на 07.11.2021року, вартість квартири становить 1 588 000,00 грн.

З урахуванням викладених обставин, позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили суд стягнути з ОСОБА_1 солідарно на їх користь матеріальну шкоду у розмірі 1 588 000,00 грн, а також судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 603 140 (один мільйон шістсот три тисячі сто сорок) грн 00 коп., з яких: 1 588 000 (один мільйон п`ятсот вісімдесят вісім тисяч) грн 00 коп. - матеріальна шкода; 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) грн 00 коп. - витрати по сплаті судового збору. В решті вимог позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Горбач Галина Валеріївна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволені позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для вирішення спору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторона відповідача посилалась в обгрунтування своїх заперечень.

Зазначає, що підставою для відшкодування збитків за ст. 661 ЦК України є виключно об`єктивні обставини, вичерпний перелік яких наведений у ч. 1 даної статті, із сукупною наявністю яких закон пов`язує обов`язок продавця здійснити відшкодування покупцеві завданих збитків.

Судом першої інстанції не враховано, що у даній справі квартира не вилучалась у покупця ОСОБА_3 , на користь якого прийнято рішення про стягнення збитків у розмірі 1 588 000,00 грн, оскільки згідно з постановою Київського апеляційного суду від 22.11.2021рокуу справі №761/31873/19 витребувано від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення по АДРЕСА_3, яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 як квартира АДРЕСА_2 , яка, в свою чергу, набула спірну квартиру безвідплатно, на підставі договору дарування від 14.03.2019 у особи, яка не мала права його відчужувати, а саме у ОСОБА_3 .

Отже, у ОСОБА_3 , на користь якого суд першої інстанції стягнув шкоду, спірне майно не вилучалось, а було подароване ним та вибуло з його володіння добровільно, що свідчить про відсутність факту зменшення у нього майнових благ.

При цьому, приписи ст. 661 ЦК України слід розглядати в сукупності із приписами ст. 660 ЦК України, яка знімає з продавця тягар відповідальності у разі, якщо продавець не брав участі в судовому процесі (щодо витребування майна з чужого незаконного володіння) та доведе що, взявши участь, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця.

ОСОБА_1 не залучався до участі у справі №761/31873/19 та не був стороною у даній справі, про дану справу йому стало відомо після отримання позовної заяви про відшкодування матеріальної шкоди, поданої позивачами.

Таким чином, на думку сторони відповідача, вищезазначені факти свідчать про відсутність завдання збитків ОСОБА_3 .

Крім того, судом для визначення матеріальної шкоди взято за основу звіт про незалежну оцінку ринкової вартості нерухомості, складений станом на 07.11.2021 року та наявний в матеріалах справи. Мета використання оцінки: для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства.

При цьому, підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього (аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15, від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10, від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17).

Разом з тим, в звіті про незалежну оцінку оцінювачем не наведено відповідних пояснень про неможливість особистого огляду об`єкта дослідження, не зазначені обгрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки, здійсненої без особистого огляду, що є порушенням пункту 56 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" та пунктів один, шість статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Сторона відповідача вважає, що звіт про оцінку майна від 07.11.2021 року не є належним доказом, не підтверджує дійсну вартість майна (квартири), оскільки експертом оцінено приміщення з іншим функціональним призначенням та з порушенням норм законодавства, враховуючи те, що приміщення №1 площею 57,4 кв.м., яке знаходиться на першому поверсі будинку АДРЕСА_3 завжди було нежитловим.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 адвокат Карпенко Анастасія Віталіївна просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року- без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не містять нових обставин, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, та не спростовують правильності встановлених судом фактичних обставин і застосування норм матеріального права.

Зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи про те, що втрата позивачами права власності на квартиру є доведеною.

Саме внаслідок дій ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири від 17.06.2016 року з ОСОБА_3 , що в подальшому призвело до виникнення у позивачів майнових втрат і саме на відповідача, як на продавця, покладається обов`язок відшкодування шкоди, оскільки підстави для витребування майна виникли до укладення договору купівлі-продажу, а позивачі діяли добросовісно.

Об`єктом відчуження виступало житлове приміщення - квартира, а не нежитлове приміщення, як помилково зазначає відповідач.

Розмір шкоди, завданої позивачам, станом на момент набрання законної сили постановою Київського апеляційного суду від 22.11.2021 року становить 1 588 000,00 грн, що відповідає ринковій вартості втраченого майна, яка змінилася з моменту його придбання у ОСОБА_1 .

Доводи відповідача про те, що він не брав участі у розгляді справи № 761/31873/19, не був стороною у ній та не був обізнаний про обставини щодо спірного майна, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи і наявними доказами.

Відповідач, не надав судудоказів відсутності його вини у завданні шкоди позивачам, а тому вимогу про відшкодування шкоди вважають такою, що підлягає задоволенню.

До того ж, покладення на добросовісного набувача обов`язку самостійно нести наслідки втрати майна без належної компенсації є непропорційним втручанням у його право власності та покладає на нього надмірний індивідуальний тягар.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Горбач Галина Валеріївна підтримала доводи апеляційної скарги та просила скаргу задовольнити.

Представник позивачів ОСОБА_2 и та ОСОБА_3 адвокат Карпенко Анатастасія Віталіївна просила апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року- залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що17 червня 2016 року між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харкавою О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 771 (а.с. 9-13 том 1).

Відповідно доумов п.1.1 вказаного договору, продавець передає у власність, а покупець приймає у власність квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 43,70 кв.м., яка складається з трьох житлових кімнат та належить продавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 07.04.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харкавою О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 377. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.04.2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 695504080000, витяг № 57277706 від 03.04.2016 року.

Відповідно до п.2.1 цього договору, продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 599 416,50 грн.Зазначену суму покупець повністю сплатив до моменту укладення договору купівлі-продажу квартири.

У зв`язку із нотаріальним посвідченням договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_3 було здійснено оплату збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1 % від вартості квартири, зокрема, 5 994,17 грн (а.с. 14 том 1).

14 березня 2019 року ОСОБА_4 подарував вказану квартиру своїй доньці ОСОБА_2 , уклавши договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. та зареєстрований в реєстрі за № 718 (а.с. 41-42 том 1).

Відповідно до п.1.1 даного договору дарувальник передає безоплатно квартиру АДРЕСА_2 у власність обдарованого.

Дар, відповідно до договору, було оціненосторонамив розмірі 500000,00 грн - пункт 1.9 договору.

Пункт 1.10. договору дарування визначає, що витрати у зв`язку із укладенням цього договору сплачує дарувальник. Враховуючи, що дарувальник та обдарована є родичами першого ступеня спорідненості, оплата збору з операцій купівлі продажу нерухомого майна в розмірі 1 % не здійснювалась.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно № 159591916, власником квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 57, 4 кв. м, є ОСОБА_2 , яка набула право власності на цей об`єкт нерухомості на підставі договору дарування квартири від 14 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. та зареєстрованого в реєстрі № 718 - а.с. 46 том 1.

Згідно з витягом із ЄРДР у кримінальному проваджені № 4201400100000400, 23 червня 2016 року внесено відомості про заяву, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Правова кваліфікація кримінального правопорушення- частина четверта статті 190 Кримінального кодексу України. У витягу зазначено, що невстановлені особи шляхом використання підроблених документів незаконно заволоділи нежитловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 (а.с. 48 том 1).

Із долученого до матеріалів судового рішення у справі №761/31873/19 вбачається, що у серпні 2019 року Шевченківська окружна прокуратура м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулася до суду із позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Коновалової Есталіни Анатоліївни, приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Литвин Анастасії Сергіївни про визнання правочинів недійсними та скасування рішень державних реєстраторів про визнання правочинів недійсними, скасування рішень державних реєстраторів та витребування нерухомого майна.

Судовим рішенням (постановою) Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у справі №761/31873/19, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року, позов Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Коновалової Есталіни Анатоліївни, приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Литвин Анастасії Сергіївни про визнання правочинів недійсними та скасування рішень державних реєстраторів, - задоволено частково.

Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коновалової Есталіни Анатоліївни від 04.08.2015 за № 23399471 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_7 , податковий номер НОМЕР_1 ;

визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 04.08.2015 між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А. за № 2328;

скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коновалової Есталіни Анатоліївни від 04.08.2015 за № 23400339 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_8 , податковий номер НОМЕР_2 ;

витребувано від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 57,4 кв. м по АДРЕСА_3 , яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 як квартира АДРЕСА_2 загальною площею 57,4 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 695504080000);

скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвин Анастасії Сергіївни від 14.03.2019 за № 45959507 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 , податковий номер НОМЕР_3 .

У визнанні недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 30.06.2005 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. за №1256 - відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат між сторонами (а.с. 59-82 том 1).

Звертаючись у липні 2024 року до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 солідарно на їх користь матеріальну шкоду у розмірі 1 588 000,00 грн, позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 обгрунтовували позовні вимоги тим, що у зв`язку із неправомірними діями ОСОБА_1 , 17 червня 2016 року був укладений договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_2 з позивачем ОСОБА_3 , що спричинило в подальшому понесені матеріальні збитки позивачами, оскільки дії ОСОБА_1 , які визнані неправомірними, призвели до вилучення у ОСОБА_2 на підставі постанови Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у справі №761/31873/19 квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка набула право власності на цей об`єкт нерухомості на підставі договору дарування квартири від 14 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. та зареєстрованого в реєстрі №718.

Із поданого позивачами звіту про незалежну оцінку ринкової вартості об?єкта оцінки, ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 станом на 07листопада 2021 року становить 1 588 000,00 грн (а.с. 83-158 том 1).

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 просив суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, посилаючись на те, що вимога ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди на підставі статті 661 ЦК України є безпідставною та необґрунтованою, оскільки нерухоме майно у нього не вилучалось.Також Київський апеляційний суд у постанові від 21 листопада 2021 року та Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2022 року у справі №761/31873/19 встановили, що ОСОБА_2 набула спірну квартиру АДРЕСА_2 безвідплатно, на підставі договору дарування від 14 березня 2019 року у особи, яка не мала права його відчужувати, а саме, у ОСОБА_3 . Крім того, вимога статті 661 ЦК України поширюється на покупців та продавців, а ОСОБА_2 за договором дарування від 14 березня 2019 року є обдаровувана. Тому вимога ОСОБА_2 щодо відшкодування майнової шкоди є безпідставною та необґрунтованою (а.с. 157-163 том 1).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що у зв`язку із витребуванням у ОСОБА_2 на підставі постанови Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 761/31873/19 квартири АДРЕСА_2 , яку їй подарував її батько ОСОБА_3 , що придбав її за договором купівлі-продажу у ОСОБА_1 , який не мав правових підстав для її продажу, то саме ОСОБА_3 з боку відповідача було завдано матеріальну шкоду, яка дорівнює розміру реальної ринкової вартості вилученої квартири, а тому наявні підстави для задоволення позовні вимоги ОСОБА_3 та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_3 1 588 000,00 грн.

Враховуючи, що позивач ОСОБА_2 отримала квартиру від свого батька ОСОБА_3 за безоплатним договором дарування, а також у неї були відсутні будь-які цивільно-правові відносини щодо вилученої у неї квартири з відповідачем ОСОБА_1, то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що законні підстави для стягнення з відповідача на її користь матеріальної шкоди відсутні, а тому позов у цій частині вимог є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду у повній мірі погодитися не може, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 923/364/19 та від 16 червня 2020 року у справі № 904/1221/19.

Колегією суддів апеляційного суду установлено, що предметом позову у справі, яка переглядається, є вимога позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення збитків, які були завдані внаслідок витребування у ОСОБА_2 на підставі судового рішення (постанови) Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у справі №761/31873/19 квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана квартира належала ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 14 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. та зареєстрованого в реєстрі № 718.

Зі змісту договору дарування вбачається, що подарована квартира належала ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 17 червня 2016 року, укладеного між ним з ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харковою О. В., зареєстрованого в реєстрі № 771.

Судовим рішенням від 22 листопада 2021 року у справі №761/31873/19, що набрало законної сили, витребувано від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення, загальною площею 57,4 кв. м по АДРЕСА_3 , яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 як квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 57,4 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 695504080000).

Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі №761/31873/19, вказують на те, що первинна реєстрація права власності на нежиле приміщення на АДРЕСА_3 , загальною площею 57, 4 кв. м, здійснена та зареєстрована за територіальною громадою Шевченківського району м. Києва на підставі свідоцтва про право власності від 22 лютого 2001 року і це майно вибуло із володіння територіальної громади м. Києва не з її волі іншим шляхом на підставі підробленого договору купівлі-продажу, а тому і подальше його відчуження іншим особам ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 також не створює правових підстав для захисту прав останнього набувача. ОСОБА_2 (останній набувач) набула спірну квартиру АДРЕСА_2 безвідплатно, на підставі договору дарування, а отже, в разі безвідплатного набуття майна в особи, яка не мала права його відчужувати, власник на підставі статті 387 ЦК України має право витребувати його від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від добросовісності останньої.

Статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України).

За частиною другою статті 22 ЦК України збитками є:1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість (частина четверта статті 390 ЦК України).

За частиною першою статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Встановлені статтею 661 ЦК України правила про відповідальність продавця за евікцію застосовуються до зобов`язань з договору купівлі-продажу різних видів, а також до зобов`язання про передання майна під виплату ренту (частина друга статті 734 ЦК України) і договору міни (стаття 716 ЦК України).

У справі, яка переглядається, фактичні обставини справи, встановлені судом, свідчать про те, що судовим рішенням від 22 листопада 2021 року у справі №761/31873/19, що набрало законної сили, витребувано від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення, загальною площею 57,4 кв. м по АДРЕСА_3 , яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 , як квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 57,4 кв. м.

ОСОБА_2 (останній набувач) набула спірну квартиру АДРЕСА_2 безвідплатно на підставі договору дарування від 14 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована).

За змістом статті 661 ЦК України у разі евікції продавець повинен відшкодувати покупцю завдані збитки, якими відповідно до статті 22 ЦК України є те, що втратив покупець у зв`язку з вилученням в нього товару.

Під збитками слід розуміти сплачену покупцем за річ суму грошей, розмір яких, у разі вилучення товару за рішенням суду, визначається судом за правилами частини третьої статті 623 ЦК України (дійсною вартістю майна на час розгляду спору).

Вирішуючи спір в частині вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, суд першої інстанції на підставі належної правової оцінки обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, установивши, що позивач ОСОБА_2 отримала квартиру від свого батька ОСОБА_3 за безоплатним договором дарування, а також у неї відсутні будь-які цивільно-правові відносини щодо вилученої у неї квартири з відповідачем ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України, оскільки в зазначеній нормі встановлена відповідальність продавця перед покупцем за вилучення товару, тоді як договір дарування належить до безоплатних правочинів і не передбачає зустрічного майнового надання, а відтак, обдарований не зазнає матеріальних втрат у вигляді сплати грошей за майно (вартість майна).

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для справи, і з якими погоджується суд апеляційної інстанції.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

За встановлених у цій справі обставин, ОСОБА_3 придбав спірну квартиру АДРЕСА_2 у ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харковою О. В., зареєстрованого в реєстрі № 771.

У свою чергу, ОСОБА_3 подарував спірну квартиру своїй дочці ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 14 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. та зареєстрованого в реєстрі № 718.

Під час розгляду справи сторони не заперечували, що судовим рішеннямвід 22 листопада 2021 року у справі №761/31873/19, що набрало законної сили, витребувано від ОСОБА_2 (останнього набувача) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення, загальною площею 57,4 кв. м, по АДРЕСА_3 , яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 , як квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 57,4 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 695504080000).

Суд першої інстанції, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 збитки у вигляді дійсної вартості майна, а саме у розмірі ринкової вартості квартири АДРЕСА_2 - 1 588 000,00 грн, яка підтверджується звітом про оцінку вартості нерухомого майна суб?єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_9 , виходив із того, що саме ОСОБА_3 з боку відповідача було завдано матеріальну шкоду, яка дорівнює розміру реальної ринкової вартості вилученої у ОСОБА_2 на підставі судового рішення (постанови) Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 761/31873/19 квартири АДРЕСА_2 , яку їй подарував батько ОСОБА_3 , що придбав її за договором купівлі-продажу від 17 червня 2016 року у ОСОБА_1 .

Вирішуючи спір у цій частині, суд першої інстанції послався на те, що питання компенсації добросовісному набувачу має вирішуватися за заявою такої особи у контексті статті 661 ЦК України і таку вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного набувача.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин в частині заявлених вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди і закон, який їх регулює, колегія суддів виходить з такого.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (частина перша статті 661 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм закону свідчить про те, що положення статті 661 ЦК України є частиною системи правил про наслідки евікції товару (тобто, відсудження у покупця придбаного ним майна, товару на підставі того, що продаж був незаконним). У разі евікції продавець повинен відшкодувати покупцю завдані збитки якими,відповідно до статті 22 ЦК України є те, що він втратив у зв`язку з вилученням в нього товару.

Отже, в зазначеній нормі йдеться про випадок вилучення товару у покупця за рішенням суду, а відтак, вимагати відшкодування збитків від продавця може лише покупець в разі вилучення у нього товару.

В тому разі, якщо відбулося кілька договорів купівлі-продажу, продавець, з якого на користь останнього покупця стягнуто завдані евікцією збитки, має право в регресному порядку вимагати стягнення виплаченого відшкодування від особи, в якої ним було придбано вилучений в подальшому товар.

Як свідчать встановлені судом фактичні обставини справи, судовим рішенням у справі №761/31873/19, що набрало законної сили, витребувано спірне майно на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради від ОСОБА_2 (останній набувач), яка набула спірне майно як квартиру АДРЕСА_2 безвідплатно на підставі договору дарування від 14 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована).

Оскільки спірне майно вилучено у останнього власника ОСОБА_2 (обдарованого) за рішенням суду на користь законного власника, то останній покупець ОСОБА_3 , який подарував це майно, безпосередньо матеріальних збитків у вигляді втрати самого майна не несе, оскільки на момент вилучення спірного майна він не був власником цього майна.

До того ж, ОСОБА_3 , як дарувальник, не відповідає за евікцію і це пов`язано з тим, що зазначена особа не несе ніяких затрат на придбання товару і, відповідно, нічого не втрачає в разі його витребування третьою особою.

Суд першої інстанції указаного не врахував, не надав належної оцінки доводам відповідача у цій частині, неправильно застосував наведені вище норми матеріального права, як наслідок, дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 збитків у вигляді дійсної вартості майна (ринкової вартості квартири АДРЕСА_2 ) у розмірі 1 588 000,00 грн.

Отже, доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, у цій частині є обґрунтованими.

Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди (збитків) без оцінки вказаних обставин у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи в частині заявлених вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди (збитків), а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення у цій частині та ухвалення у відповідній частині нового судового рішення по суті заявлених вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди (збитків), які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.

Оскільки в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди (збитків) відмовлено, то понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються та покладаються на останнього.

З урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , відповідачу ОСОБА_1 мають бути відшкодовані позивачем ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 18 168,00 грн.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 6, 15, 16, 22, 390, 623, 627, 628, 655, 661 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Горбач Галини Валеріївни задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 18 168,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: