Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №761/6811/22-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/5264/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року м. Київ

Справа № 761/6811/22-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок комфорту», яка подана представником Шкромидою Юрієм Вікторовичем, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Григоренко І.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок комфорту» про стягнення заробітної плати,

встановив:

У квітні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ТОВ «Будинок комфорту», в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 17 878,58 грн.

Позов мотивовано тим, що з 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан і 28 лютого 2022 року йому зателефонував керівник та повідомив, щоб не виходив на роботу, оскільки на час бойових дій їхній відділ працювати не буде, тобто буде знаходитися в простої протягом невизначеного проміжку часу. У березні місяці йому зателефонували і запропонували звільнитися з підприємства, обіцяючи повторно прийняти на роботу після війни.

Позивач пішов на зустріч підприємству та погодився звільнитися, проте роботодавець скористався цією ситуацією у своїх інтересах та зайняв хибну позицію стосовно своїх обов`язків при звільненні працівника, що спонукало його звернутися до суду з цим позовом.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 квітня 2022 року справу направлено за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок комфорту» про стягнення заробітної плати - задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок комфорту» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 17 878,85 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок комфорту» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн.

Не погодившись із рішенням суду, представник ТОВ «Будинок комфорту» - Шкромида Ю.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Товариство повноцінно функціонувало з початку запровадження правового режиму воєнного стану на території України, деякі працівникам було забезпечено умови для безпосередньої роботи на підприємстві, іншим - дистанційно, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що на кожному підприємстві в Україні розпочався простій із введенням воєнного стану.

Апелянт також звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній наказ, на підставі якого у Товаристві запроваджено режим простою; крім цього, роботодавець не звільняв позивача від виконання трудових обов`язків та не фіксував простій в табелі обліку робочого часу. Натомість, факт відсутності позивача на роботі в період з 01 березня по 28 березня 2022 року підтверджується відповідним актом, якому місцевий суд не надав оцінку.

Також апелянт стверджує, що відповідно до законодавства про оплату праці, виплата заробітної плати може здійснюватися лише за фактично виконану працівником роботу. З огляду на відсутність позивача на роботі протягом спірного періоду, підстави для проведення розрахунку - відсутні.

В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Будинок комфорту» - Шкромида Ю.В. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.

В судове засідання позивач не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду відповідно до частини третьої статті 360 і частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких доказів проведення повного розрахунку з позивачем в день його звільнення відповідач суду не надав.

При визначенні розміру заборгованості по заробітній платі, суд взяв до уваги розрахунки середньої заробітної плати, надані позивачем, та врахував, що згідно з наказом (розпорядженням) № 182-КД від 23.10.2021 року «Про прийняття на роботу» посадовий оклад позивача установлений у розмірі 31 056,00 грн., а отже суд дійшов висновку, що з відповідача підлягала стягненню на користь позивача заборгованості з виплати заробітної плати за 19 відпрацьованих днів у березні 2022 року в сумі 17 878,85 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає фактичним обставинам і нормам матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що сторони перебували у трудових відносинах з 25 жовтня 2021 року по 28 березня 2022 року, що підтверджується наказом ТОВ «Будинок комфорту» від 23.10.2021 № 182-КД «Про прийняття на роботу» (т. 1 а.с. 36) і наказом ТОВ «Будинок комфорту» від 28.03.2022 № 78-КД «Про припинення трудового договору (контракту) (т. 1 а.с. 35).

Згідно з наказом ТОВ «Будинок комфорту» від 23.10.2021 № 182-КД «Про прийняття на роботу» розмір окладу позивача складав 31 056 грн.

Відповідно до наказу ТОВ «Будинок комфорту» від 28.03.2022 № 78-КД «Про припинення трудового договору (контракту) станом на дату звільнення позивачу виплачено 4000 грн., сума розрахункових за вирахуванням податків складала 4190,75 грн.

31 березня 2022 року позивач пред`явив відповідачу претензію, в якій просив виплатити йому невиплачену заробітну плату за березень 2022 року у розмірі 29 166 грн.

В матеріалах справи відсутні докази виплати позивачу заробітної плати за березень 2022 року.

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 Закону України «Про оплату праці»).

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє по цей день.

У пункті 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з частинами другою-четвертою статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку обставин непереборної сили. Виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Отже, положення частини першої статті 617 ЦК України не можуть бути підставою для звільнення роботодавця від обов`язку виплатити працівнику невиплачену заробітну плату.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час спірного періоду (01-28 березня 2022 року) сторони перебували у трудових відносинах, відповідач не призупиняв трудовий договір з позивачем.

Таким чином, відповідач був зобов`язаний виплатити позивачу 2/3 від посадового окладу позивача за 19 днів простою у березні 2022 року.

Перевіривши розрахунок позивача, апеляційний суд зазначає, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати складає 17 880,72 грн. = (31 056 / 22) х 19 /3х2)

Проте відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на те, що суд не вправі виходити за межі позовних вимог, висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати заробітної плати в розмірі 17 878,58 грн. відповідає нормам процесуального права, оскільки позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача саме зазначеної суми коштів.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо запровадження режиму простою на підприємстві і що насправді одній частині працівників було створено умови для дистанційної форми зайнятості, а іншим - для безпосередньої роботи на підприємстві, апеляційний суд відхиляє.

Позивачем надано роздруківку електронного листування за період з 24 лютого по 30 березня 2022 року з особою «ОСОБА_4» , серед яких є наступні повідомлення:

«24 лютого 2022 року, Начальник (07:35): Доброго ранку, переходим на віддалену, якщо з`явиться нова інформація, то повідомлю;

25 лютого 2022 року, Позивач (13:21): ОСОБА_4, привіт, чи є потреба у товарах на магазини?

ОСОБА_4 (13:23): Привіт, ні , все закрито, товар склад не відвантажує, Займайся регламентом по МТ і ТЗ , будуть новини, я повідомлю.

ОСОБА_4 (14:46): Привіт, відправив зразки заяв у нашу групу

ОСОБА_4 (14:46): [ІНФОРМАЦІЯ_1)

ОСОБА_4 (14:47): тобі виплатять 2585,43 грн. це відпускні

ОСОБА_4 (15:59): (надсилає скриншот робочого листування від ОСОБА_6 із деталями щодо звільнення/відпусток та адресою відправки оригіналів у м. Полтава, Нова Пошта №13, отримувач ОСОБА_5)

23 березня 2022 року

Позивач (16:26): (надсилає фото заяви на звільнення, написаної на аркуші в клітинку) (т. 1 а.с. 148)

ОСОБА_4 (11:38): Привіт, заява за свій рахунок. У заявках обох повинна бути корректна посада. У заяві за свій рахунок - вказувати 27 календарних днів, свято 8 березня не враховується. Й дата написання заяви за свій рахунок - 28 лютого 2022 (т. 1 а.с. 150).

ОСОБА_4 (11:38): (надсилає файл: Відпустка без збереження ЗП_ДК.docx)

25 березня 2022 року

ОСОБА_4 (09:17): Доброго ранку, скинь мені фото заяви за свій рахунок.

Позивач (09:22): Доброго ранку, я не буду писати заяву за свій рахунок

ОСОБА_4 (09:33): Компанія підписала наказ про простій у зв`язку з ВП, подала його у всі інстанції по оновленому законодавству. Тому тебе розрахують, але зарплату за березень не сплатять. (т. 1 а.с. 151).

ОСОБА_4 (09:39): Наказ про простій підприємства зареєстрували 01 березня (т. 1 а.с. 152).

Позивач (16:25): (надсилає дві фотографії написаних від руки заяв на аркушах у клітинку на ім`я директора Товариства дві заяви, одна з яких заява про направлення трудової книжки засобами поштового зв`язку, а друга - заява про звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України) (т. 1. а.с. 153).

Відповідно до частин першої і другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Характер змісту електронного листування позивача з особою «ОСОБА_4» дає підстави вважати, що в період з 24 лютого по 30 березня 2022 року позивач обговорював з посадовою особою Товариства - безпосереднім начальником, - серед іншого, питання подальшої зайнятості на підприємстві, виходу позивача у відпустку за власний рахунок і питання звільнення з роботи, що було обумовлено введенням на території України правового режиму воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України. Під час розмови безпосередній керівник позивача інструктував його із зазначених питань, надавав вказівки та рекомендації щодо подальших дій. Очевидним є те, що питання стосувалося роботи позивача саме у ТОВ «Будівельний Комфорт».

За таких обставин ненадання позивачем наказу роботодавця про простій покладе на позивача надмірний тягар з доказування, адже зі змісту наведеного листування вбачається, що наказ зареєстровано на підприємстві 01 березня 2022 року та перебуває у володінні відповідача.

Крім цього, з метою уникнення виплати заробітної плати за березень 2022 року безпосередній керівник позивача переконував його підписати заяву «заднім числом» - 28 лютого 2022 року.

Твердження відповідача про те, що з 24 лютого по 30 березня 2022 року на підприємстві не запроваджувався простій зводяться до незгоди відповідача з доказом, який позивач надав для підтвердження запровадження на підприємстві простою та обґрунтованості розрахунку заборгованості з виплати заробітної плати, виходячи з 2/3 від посадового окладу.

На переконання колегії суддів, позивач надав достатньо належних доказів, які у своїй сукупності доводять, що протягом спірного періоду (з 01 по 30 березня 2022 року) у позивача було запроваджено режим простою, а тому обчислення заборгованості з виплати заробітної плати в розмірі 2/3 від посадового окладу відповідає статті 113 КЗпП України, згідно з якою час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Стосовно відсутності фіксації простою в табелі обліку робочого часу, то зазначене не впливає на обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки табель обліку робочого часу є внутрішнім документом роботодавця, що містить кадрову інформацію, за своєчасність і достовірність внесення якої відповідають кадрові працівники Товариства.

Розглядаючи в порядку цивільного судочинства трудові спори, суд має виходити з регламентованих у частинах першій - третій статті 89 ЦПК України правил оцінки доказів, відповідно до яких суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З наведеного випливає, що суд має оцінювати докази, ґрунтуючись на таких критеріях: внутрішнє переконання, ненадання певному доказу заздалегідь встановленої сили, обов`язкове мотивування відхилення доказу.

Таким чином, табель обліку робочого часу може лише виступати одним із засобів доказування, проте це не означає, що саме цей доказ буде визначальним для суду при вирішенні питання про те, чи було запроваджено на підприємстві простій, чи ні, оскільки для повноти судового розгляду також має значення пояснення сторін і те, якою мірою вони узгоджуються з наявними у матеріалах справи доказами.

Суд апеляційної інстанції також критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що позивач був відсутній на роботі з 01 березня по 28 березня 2022 року і вважає, що наданий на доведення цієї обставини акт є недостовірним доказом.

З акту про відсутність працівника на робочому місці від 28 березня 2022 року вбачається, що ОСОБА_2 , заступник головного бухгалтера фінансового департаменту, і ОСОБА_3 , інженер з охорони праці відділу охорони праці, склали цей акт про відсутність на робочому місці з 01 березня 2022 року по 28 березня 2022 року (включно) менеджера категорійного департаменту комерції ОСОБА_1 .

В момент складання цього акта відомостей про поважні причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці не надходило.

Від надання письмових пояснень щодо відсутності на робочому місці працівник відмовився (т. 1 а.с. 110).

Разом з тим, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем, зокрема, у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У постанові Верховного Суду від 08.12.2022 у справі № 686/14032/20 викладено правовий висновок, згідно з яким прогул є порушенням трудової дисципліни, за його вчинення працівник може бути притягнений до дисціплінарної відповідальності та підданий стягненню у вигляді догани або звільнення.

Проте в матеріалах справи відсутні докази звільнення позивача за прогул, тобто за відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Акт від 28 березня 2022 року також суперечить наявному у матеріалах справи наказу ТОВ «Будинок Комфорту» від 28.03.2022 № 78-КД, відповідно до якого трудові відносини сторін припинилися саме за пунктом 1 ст. 36 КЗпП України.

Крім цього, за даними цього акту посадові особи підприємства зафіксували відсутність позивача в період з 01 березня 2022 року по 28 березня 2022, тобто 27 календарних днів. В матеріалах справи відсутні відомості про графік роботи посадових осіб підприємства та графік роботи позивача, що унеможливлює перевірку достовірності викладеного в акті факту відсутності позивача на роботі.

Також колегія суддів не може взяти акт від 28.03.2022 як достовірний доказ, оскільки він містить розбіжність з процесуальною позицією самого відповідача: акт складно з метою фіксації відсутності позивача на робочому місці, проте в саму ж документі вказано, що позивач начебто відмовився надавати пояснення. Зазначене вказує на логічну розбіжність в самому документі, що дає обґрунтовані підстави сумніватися в його достовірності.

Таким чином, акт від 28 березня 2022 року апеляційний суд оцінює як такий, який надано з метою уникнення від виплати позивачу заробітної плати за березень 2022 року.

У зв`язку з чим наведені відповідачем аргументи в цій частині апеляційної скарги суд відхиляє.

Також апеляційний суд не погоджується з доводами відповідача про те, що виплата заробітної плати здійснюється виключно за фактично виконану роботу, а оскільки позивач був відсутній на роботі з 01 по 28 березня 2022 року, то відсутні підстави для розрахунку.

Апеляційний суд зазначає, що стаття 113 КЗпП України регулює питання оплати праці працівника за час простою, що настав не з його вини, та встановлює, що розмір оплати в такому випадку не може бути меншим від 2/3 посадового розряду (окладу).

Загальні правила виплати заробітної плати за таких обставин не підлягають застосуванню, оскільки наведена норма матеріального права є спеціальною і до врегулювання спірних правовідносин саме вона підлягає застосуванню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, у зв`язку з чим рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок комфорту», яка подана представником Шкромидою Юрієм Вікторовичем, - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 07 серпня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.