Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №160/16158/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

11 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/16158/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року (суддя Маковська О.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, 3 роки - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття суддею права для призначення на посаду судді, згідно з вимогами частини 2 статті 137 Закону 1402-VIII (в редакції, що діє з 05.08.2018) та визначення стажу на посаді судді ОСОБА_1 тривалістю 22 роки 2 місяці 13 днів;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді з 14.04.2025 період роботи на посаді юрисконсульта Державної холдингової компанії «Павлоградвугілля» Першотравенського управління житлово-комунального господарства з 24.09.1997 по 10.02.2003, тривалістю 3 роки, - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття суддею права для призначення на посаду судді, згідно з вимогами частини 2 статті 137 Закону 1402-VIII (в редакції, що діє з 05.08.2018), визначивши загальний стаж роботи на посаді судді 25 років 2 місяці 7 днів;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 14.04.2025, виходячи із загального стажу роботи на посаді судді - 25 років 2 місяці 7 днів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №047350008366 від 05.05.2025 «Про призначення пенсії» щодо призначення довічного грошового утримання судді у відставці позивачці призначено довічне грошове утримання в розмірі 54% від середнього заробітку 113508 грн. в сумі 61 294,32 грн., при цьому при нарахуванні довічного грошового утримання судді у відставці позивачці зараховано лише стаж роботи безпосередньо на посаді судді – 22 роки та безпідставно не зараховано стаж на посаді юрисконсульта, тривалістю 3 роки, який вимагається законом як мінімальний для набуття суддею права для призначення на посаду судді, згідно з вимогами частини 2 статті 137 Закону 1402 (в редакції, що діє з 05.08.2018). Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що оскільки чинним Законом №1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, то відсутні правові підстави для обрахунку щомісячного грошового утримання судді одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розміру щомісячної суддівської винагороди) за Законом №1402-VIII, а розміру відсотку - за Законом №2453-VI.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Указом Президента України від 03.02.2003 №58/2003 призначена строком на 5 років на посаду судді Першотравенського міського суду Дніпропетровської області та згідно наказу №26 від 20.02.2003 зарахована до штату суду.

Постановою Верховної Ради України від 22.05.2008 №300-VI ОСОБА_1 обрана безстроково суддею Першотравенського міського суду Дніпропетровської області, згідно наказу суду №26-к від 26.06.2008 зарахована до штату суду.

Маючи необхідний стаж для звільнення у відставку, позивачка у березні 2025 року звернулася до Вищої ради правосуддя з відповідною заявою, надавши документи, що підтверджують її право на звільнення у відставку та підтверджують стаж.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 10.04.2025 №783/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Першотравенського міського суду Дніпропетровської області у зв?язку з поданням заяви про відставку» позивачку звільнено у відставку.

Відповідно до вказаного рішення Вищої ради правосуддя стаж роботи на посаді судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату ухвалення Радою відповідного рішення або по дату припинення повноважень судді у зв?язку з досягненням суддею шістдесяти п?яти років згідно пункту 16.3 глави 15 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24.01.2017 №52/0/15-17 (зі змінами).

Також Вища рада правосуддя у своєму рішенні від 10.04.2025 щодо звільнення у відставку позивачки зазначила, що до стажу роботи позивачки на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню період роботи на посаді юрисконсульта Державної холдингової компанії «Павлоградвугілля» Першотравенського управління житлово-комунального господарства з 24.09.1997 по 10.02.2003, тривалістю 3 роки - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття суддею права для призначення на посаду судді. Загальний стаж роботи судді Першотравенського міського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, станом на дату ухвалення Вищою радою правосуддя цього рішення становить 25 років 2 місяці 7 днів.

Наказом в.о. голови Першотравенського міського суду Дніпропетровської області №28-К від 14.04.2025 позивачку звільнено у відставку з посади судді цього суду згідно рішення Вищої ради правосуддя від 10.04.2025 №783/0/15-25 та відраховано зі штату суду 14.04.2025.

Стаж роботи позивачки на посаді юрисконсульта Державної холдингової компанії «Павлоградвугілля» Першотравенського управління житлово-комунального господарства з 24.09.1997 по 10.02.2003 підтверджується трудовою книжкою.

Прізвище « ОСОБА_2 » у трудовій книжці зазначено рядом з прізвищем « ОСОБА_3 », оскільки позивачка з 1992 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (копія свідоцтва про укладення шлюбу додано до позову).

Згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, від 18.04.2025 стаж позивачки, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 25 років 02 місяці 12 днів, з яких: стаж на посаді судді - 22 роки 02 місяці 12 днів, стаж на посаді юрисконсульта Державної холдингової компанії «Павлоградвугілля» Першотравенського управління житлово-комунального господарства - 3 роки.

З матеріалів справи вбачається, що 29.04.2025 ОСОБА_1 звернулась з заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №047350008366 від 05.05.2025 позивачці призначено довічне грошове утримання в розмірі 54% від середнього заробітку 113508 грн. в сумі 61 294,32 грн.

Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №047350008366 від 05.05.2025 позивачці при нарахуванні довічного грошового утримання судді у відставці зараховано лише стаж роботи безпосередньо на посаді судді – 22 роки та не зараховано стаж на посаді юрисконсульта, тривалістю 3 роки, який вимагається законом як мінімальний для набуття суддею права для призначення на посаду судді, згідно з вимогами частини 2 статті 137 Закону 1402-VІІ (в редакції, що діє з 05.08.2018).

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправні дії у зв`язку з неправильним визначенням показника відсоткового значення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Відповідно до п. 14 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд регулює Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Статтею 137 цього Закону встановлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 12.07.2018 №2509-VIII, який набрав чинності 05.08.2018, стаття 137 Закону №1402-VIII доповнена частиною 2, відповідно до якої до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18 зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.

Необхідність зарахування до суддівського стажу, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, підтверджується також постановами Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19, від 17.09.2020 у справі № 9901/302/19 та постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 560/499/19.

Станом на дату призначення позивачки на посаду судді чинним був Закон України від 15.12.1992 №2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі по тексту - Закон №2862).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №2862 на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Тобто, до стажу роботи на посаді судді зараховується також стаж роботи в галузі права не менш як три роки з моменту набуття вищої юридичної освіти.

Відповідно до матеріалів справи стаж роботи позивачки на посаді юрисконсульта Державної холдингової компанії «Павлоградвугілля» Першотравенського управління житлово-комунального господарства з 24.09.1997 по 10.02.2003 підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 15.07.1974.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 10.04.2025 №783/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Першотравенського міського суду Дніпропетровської області у зв?язку з поданням заяви про відставку» позивачку звільнено у відставку.

Відповідно до вказаного рішення Вищої ради правосуддя стаж роботи на посаді судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату ухвалення Радою відповідного рішення або по дату припинення повноважень судді у зв?язку з досягненням суддею шістдесяти п?яти років згідно пункту 16.3 глави 15 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24.01.2017 №52/0/15-17 (зі змінами).

Також Вища рада правосуддя у своєму рішенні від 10.04.2025 щодо звільнення у відставку позивачки зазначила, що до стажу роботи позивачки на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню період роботи на посаді юрисконсульта Державної холдингової компанії «Павлоградвугілля» Першотравенського управління житлово-комунального господарства з 24.09.1997 по 10.02.2003, тривалістю 3 роки - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття суддею права для призначення на посаду судді. Загальний стаж роботи судді Першотравенського міського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, станом на дату ухвалення Вищою радою правосуддя цього рішення становить 25 років 2 місяці 7 днів.

Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 31.10.2019 у справі № 766/17221/16-а, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/17, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17, від 23.06.2022 у справі № 420/1987/21, від 08.09.2022 у справі № 380/10696/21), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Водночас, як вбачається з рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №047350008366 від 05.05.2025 позивачці при нарахуванні довічного грошового утримання судді у відставці зараховано лише стаж роботи безпосередньо на посаді судді – 22 роки та не зараховано стаж на посаді юрисконсульта, тривалістю 3 роки, який вимагається законом як мінімальний для набуття суддею права для призначення на посаду судді, згідно з вимогами частини 2 статті 137 Закону 1402-VІІ (в редакції, що діє з 05.08.2018).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивачки є визнання протиправними дії щодо незарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.

Згідно зі статтею 142 Закону №1402-VІІІ, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді (частина третя).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.

Також в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи, статті 138 Закону України Про судоустрій і статус суддів (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії Про статус суддів від 10.07.1998, згідно з яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно з пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці.

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З системного аналізу вказаних норм статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.06.2015 у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи протиправні дії відповідача, якими позивачці не було зараховано до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття суддею права для призначення на посаду судді, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що належним способом захисту порушеного права в даному випадку є зобов`язання відповідача зарахувати позивачці до стажу роботи на посаді судді період роботи на посаді юрисконсульта Державної холдингової компанії «Павлоградвугілля» Першотравенського управління житлово-комунального господарства з 24.09.1997 по 10.02.2003, тривалістю 3 роки, - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття суддею права для призначення на посаду судді, згідно з вимогами частини 2 статті 137 Закону 1402-VIII (в редакції, що діє з 05.08.2018), визначивши загальний стаж роботи на посаді судді 25 років 2 місяці 7 днів та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 14.04.2025, виходячи із загального стажу роботи на посаді судді - 25 років 2 місяці 7 днів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя О.В. Головко

суддя А.В. Суховаров