Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №340/777/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 340/777/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року в адміністративній справі №340/777/26 за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовною заявою, у якій просить стягнути з відповідача на свою користь суму завданих збитків державі внаслідок безпідставного набуття коштів у розмірі 364 941,51 грн.

В обґрунтування вимог вказав, що відповідач проходить військову службу за мобілізацією у Збройних Силах України та перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , яка є правонаступником військової частини НОМЕР_2 . На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 29.07.2022 №210 відповідача було направлено на лікування поза розташуванням військової частини, однак з 16.08.2022 він своєчасно не повернувся до місця служби, не підтримував зв`язок із командуванням, не надавав медичних документів та фактично самовільно залишив місце служби. Позивач посилається на результати службових розслідувань, відповідно до яких встановлено факт самовільного залишення військової частини та надлишкового нарахування відповідачу грошового забезпечення і додаткової винагороди у період незаконної відсутності на службі у загальній сумі 364 941,51 грн. На думку позивача, зазначені кошти були виплачені без достатньої правової підстави, оскільки відповідно до пункту 15 розділу І та пункту 15 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, військовослужбовцям, які самовільно залишили військову частину або місце служби, виплата грошового забезпечення та додаткової винагороди призупиняється з дня самовільного залишення служби. Також позивач вказує, що виплачені кошти є безпідставно набутим майном у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а їх повернення допускається з огляду на недобросовісність набувача. Крім того, позивач вважає, що наявні підстави для притягнення відповідача до матеріальної відповідальності відповідно до положень Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", оскільки шкода у вигляді надлишкових виплат виникла внаслідок протиправної поведінки відповідача, пов`язаної із самовільним залишенням місця служби.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції надав наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2025 №240 (далі - наказ №240) значення, якого цей наказ не має. Суд використав факт перебування відповідача у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 як підставу для висновку про неможливість судового стягнення шкоди.

Однак наказ №240 є суцільним організаційно-стройовим наказом, виданим у зв`язку із зарахуванням до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 військовослужбовців, які прибули з військової частини НОМЕР_2 у межах організаційно- штатних заходів. Такий наказ фіксує штатно-облікове перебування особи у військовій частині НОМЕР_1 , але не підтверджує фактичного перебування у розташуванні військової частини, виконання службових обов`язків або реальної можливості відрахування коштів із місячного грошового забезпечення.

Також зазначено, що у цій справі службовим розслідуванням встановлено всі елементи матеріальної відповідальності: пряму дійсну шкоду у сумі 364 941,51 грн; протиправну поведінку відповідача - СЗЧ з 16.08.2022, неповернення до місця служби, ненадання медичних документів; причинний зв`язок між цією поведінкою і надлишковими виплатами; вину відповідача, підтверджену тривалою відсутністю, ухиленням від зв`язку з командуванням та ігноруванням вимог про добровільне повернення коштів. Суд не спростував факту СЗЧ, розміру виплачених коштів, факту направлення письмових вимог та відсутності добровільного відшкодування. Водночас він відмовив у позові через формальне посилання на те, що відповідач не звільнений з військової служби і що відсутній окремий наказ про відрахування коштів із грошового забезпечення.

Відповідач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

З матеріалів службового розслідування, проведеного у військовій частині НОМЕР_2 за фактом неповернення відповідач з лікувального закладу (а.с.12-39), убачається, що відповідач 02.03.2022 призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.03.2022 № 61 його зараховано до списків особового складу військової частини з 02.03.2022 та поставлено на всі види забезпечення, у тому числі грошове. Відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.07.2022 № 210 відповідач вважається таким, що вибув на лікування поза розташуванням військової частини з 29.07.2022. Відповідач 16.08.2022 не з`явився на службу після лікування. У поясненнях колишнього сержанта з матеріального забезпечення 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 зазначено, що 14.08.2024 під час звірки медичних документів зі стройовою частиною встановлено факт неповернення відповідача з лікування після направлення його 29.07.2022 до військової частини НОМЕР_3 . Також було указано, що відповідач на телефонні дзвінки не відповідав, його місцеперебування було невідоме, а закріплена за ним зброя та інвентарне майно залишалися у підрозділі. Аналогічні пояснення надав колишній головний сержант 2 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_3 , який повідомив, що відповідач жодних медичних документів до військової частини не подавав. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 24.12.2024 року №501 "Про результати службового розслідування" відповідач вважається таким, що з 16.08.2022 самовільно залишив військову частину.

З матеріалів службового розслідування, проведеного у військовій частині НОМЕР_1 з метою встановлення причин та умов, що сприяли ймовірній переплаті відповідачу грошового забезпечення та додаткової винагороди (а.с.40-58), убачається, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2025 №240 відповідач вважається таким, що перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 з 25.08.2025. Військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 у зв`язку з проведенням організаційно-штатних заходів. З рапорту начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_4 вх.№38014 від 27.11.2025 убачається, що було встановлено ймовірну переплату грошового забезпечення та додаткової винагороди відповідачу на загальну суму 364 941,51 грн. Відповідно до довідки-розрахунку№0989/10/5404 від 25.11.2025, наданої фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 , відповідачу здійснено нарахування та виплату: за серпень 2022 року: грошове забезпечення – 10 213,42 грн, індексація – 661,57 грн, додаткова винагорода – 100 000,00 грн; за вересень 2022 року: грошове забезпечення – 13 466,90 грн, індексація – 1 281,80 грн, додаткова винагорода – 100 000,00 грн; за жовтень 2022 року: грошове забезпечення – 13 466,90 грн, індексація – 1 281,80 грн, додаткова винагорода – 100 000,00 грн; за листопад 2022 року: грошове забезпечення – 13 466,90 грн, індексація – 1 424,80 грн, додаткова винагорода – 0,00 грн; за грудень 2022 року: грошове забезпечення – 0,00 грн, індексація – 0,00 грн, додаткова винагорода – 9 677,42 грн. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.12.2025 № 2026 "Про результати службового розслідування" сума прямої дійсної шкоди інтересам військової частини в розмірі 364 941,51 грн підтверджена та підлягає стягненню за рахунок відповідача відповідно до ст. 12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" № 160-ІХ від 03.10.2019.

Також, матеріали справи містять відомості про направлення відповідачу письмових повідомлень з пропозицією добровільно відшкодувати суму надлишково виплачених йому коштів, однак доказів добровільного їх повернення або реагування на такі повідомлення матеріали справи не містять.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 року №1075-XIV (далі по тексту - Закон 1075-XIV).

Згідно зі статтею 7 Закону №1075-XIV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Згідно із частиною першою статті 1 Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»: матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Відповідно до ч.1, 2 статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб» особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, зокрема, в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

За приписами частин 1-3 статті 14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню. У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Отже, згідно зі статтями 10, 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.03.2022 № 61 відповідача було зараховано до списків особового складу військової частини та поставлено на всі види забезпечення, у тому числі грошове. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.07.2022 № 210 відповідач визнаний таким, що вибув на лікування поза розташуванням військової частини з 29.07.2022.

Службовим розслідуванням, проведеним у військовій частині НОМЕР_2 , установлено, що відповідач після направлення на лікування до місця служби не повернувся, на зв`язок із командуванням не виходив, медичних документів не надавав, а його місцеперебування залишалося невідомим.

Службовим розслідуванням, проведеним у військовій частині НОМЕР_1 , установлено, що відповідачу у період з серпня по грудень 2022 року безпідставно було нараховано та виплачено грошове забезпечення, індексацію та додаткову винагороду на загальну суму 364 941,51 грн.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.12.2025 №2026 "Про результати службового розслідування" констатовано, що сума прямої дійсної шкоди інтересам військової частини НОМЕР_1 в розмірі 364 941,51 грн підтверджена та підлягає стягненню за рахунок відповідача відповідно до ст. 12 Закону № 160-ІХ.

Проте, доказів того, що за наслідками службового розслідування командир військової частини видав наказ про притягнення відповідача як винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, і цей наказ був доведений до відповідача під підпис, як того вимагає частина 7 статті 8 Закону №160-ІХ, позивач не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом про стягнення з відповідача шкоди в сумі 364 941,51 грн. При цьому, правовою підставою, яка дає йому право на звернення до суду з таким позовом, вказує статтю 12 Закону №160-IX та статтю 1212 ЦК України.

Слід зазначити, що згідно з нормами Закону №160-IX відшкодування шкоди здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини до винної особи у таких випадках:

- у разі завдання шкоди військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ними зборів, якщо така особа відмовилася від добровільного відшкодування шкоди (частина 3 статті 10 Закону №160-IX),

- у разі відшкодування посадовою особою шкоди, завданої у зв`язку з виплатою незаконно звільненому чи перемішеному військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, якщо посадова особа, винна у незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, відмовилася від добровільного відшкодування такої шкоди (частина 2 статті 6, частина 4 статті 10 Закону №160-IX),

- у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності шляхом пред`явлення цивільного позову в кримінальному провадженні (частина 5 статті 10 Закону №160-ІХ),

- у разі звільнення військовослужбовця, притягнутого до матеріальної відповідальності, з військової служби - якщо він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ),

- у разі звільнення військовослужбовця з військової служби якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності не було прийнято до його звільнення і він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ).

У спірних правовідносинах таких випадків не установлено.

Позивач не надав суду доказів того, що відповідач на час подання цього позову був звільнений з військової служби, при цьому був ознайомлений із наказом та відмовився від добровільного відшкодування шкоди, що згідно зі статтею 12 Закону №160-ІХ давало б військовій частині право на звернення з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у судовому порядку.

Щодо шкоди про стягнення якої позивач пред`явив цей позов, то позивач розуміє кошти грошового забезпечення, виплаченого відповідачу за час його військової служби з коли відповідач фактично був відсутній на службі (у лікувальному закладі) і через це грошове забезпечення йому не повинно було виплачуватися.

Суд зазначає, що за правилами статей 1212, 1215 ЦК України обов`язковою умовою утримання/стягнення з військовослужбовця виплаченого йому грошового забезпечення є або рахункова помилка з боку фінансового органу військової частини, або допущення зловживань (недобросовісності) з боку військовослужбовця.

Так, позивач добровільно виплатив відповідачу грошове забезпечення за період його військової служби і при нарахуванні грошового забезпечення рахункових/лічильних помилок не допустив.

У цей період позивач не вживав заходів щодо перевірки та встановлення місця перебування відповідача, не з`ясовував поважність причин не явки його на службу і продовжував нараховувати та виплачувати грошове забезпечення. Також, у цей період позивач не видавав накази про призупинення військової служби відповідача та про призупинення виплати йому грошового забезпечення.

Отже, несвоєчасне виявлення факту відсутності відповідача на службі (у лікувальному закладі) та переплата йому грошового забезпечення відбулася з вини позивача.

Відтак, позивач не довів недобросовісність з боку відповідача, яка б призвела до надлишкових виплат грошових коштів та покладала б на нього обов`зок повернути ці кошти позивачу, як безпідставно набуті.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року в адміністративній справі №340/777/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко