Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №335/6855/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 11.08.2026 Справа № 335/6855/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 335/6855/25 Головуючий у І інстанції: Романько О.О.

Провадження № 22-ц/807/664/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Мінгазова Р.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами Концерну «Міські теплові мережі» та ОСОБА_1 на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2025 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води,

У С Т А Н О В И Л А:

У липні 2025 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до статуту підприємства основною метою діяльності Концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності позивача та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу позивача. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій, її збут та інше.

Позивач є виконавцем комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії, а відповідачі є їх споживачами.

У цій справі борг виник з приводу оплати житлово-комунальних послуг, які надавав позивач за місцем знаходження нерухомого майна – квартири, власниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Загальна сума боргу за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання та теплової енергії, гарячої води за період з 01.10.2016 по 30.04.2025 складає 36133,63 грн.

Посилаючись на означені обставини, Концерн «МТМ» просив суд стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь концерну заборгованість з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за період з 01.10.2016 по 30.04.2025 на загальну суму 36133,63 грн та судові витрати.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії, які надавалися за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 березня 2017 року по 30 квітня 2025 року, у розмірі 28101 (двадцять вісім тисяч сто одна) гривня 27 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 941 (дев`ятсот сорок одна) гривня 95 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 941 (дев`ятсот сорок одна) гривня 95 копійок.

У задоволенні вимог про стягнення заборгованості з період з жовтня 2016 року по лютий 2017 року включно відмовлено у зв?язку зі спливом позовної давності.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, суд першої інстанції неправильно застосував положення щодо позовної давності, оскільки на момент ухвалення рішення пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вже був виключений Законом України № 4434-IX, а тому суд мав здійснити новий розрахунок позовної давності з урахуванням відновлення її перебігу. На думку апелянта, застосування судом положення, яке на час ухвалення рішення втратило чинність, призвело до неправильного визначення періоду заборгованості, що підлягає стягненню.

Крім того, апелянт посилається на необґрунтованість розрахунку заборгованості, зазначаючи, що позивач не довів відповідність нарахувань фактичному споживанню теплової енергії квартирою. Зокрема, вказує, що не всі мешканці будинку передають показання розподільних приладів обліку, у зв`язку з чим виникає небаланс між показаннями комерційного та розподільних приладів, який відповідно до Методики № 315 може розподілятися між споживачами. На думку апелянта, МТМ не надало зведених даних по будинку, які б дозволяли перевірити наявність небалансу та порядок його розподілу, а тому не довело, що нарахована відповідачам сума відповідає фактично спожитій ними тепловій енергії. Крім того, ОСОБА_1 зазначає про недостатню мотивованість рішення суду, оскільки, на його думку, суд не надав належної оцінки доводам щодо розподілу небалансу та врахування показань квартирного приладу обліку, а також не навів детального обґрунтування визначеного періоду стягнення заборгованості.

Також не погодившись із вищезазначеним рішенням, Концерн «МТМ» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не врахував висновки, зроблені Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16, в якій сказано, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є свідченням про визнання боргу. Отже такі дії відповідачів, у відповідності до положень статті 264 ЦК України, є підставою для переривання строку позовної давності. Враховуючи оплати, які були здійснені та відображені у наданому до справи розрахунку заборгованості, стягненню підлягає заборгованість за весь період.

Відповідно до відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу позивача вказано, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо спливу позовної давності за вимогами з жовтня 2016 року по лютий 2017 року, оскільки позовна давність за спірні п`ять місяців повністю спливла задовго до будь-яких законодавчих змін щодо її зупинення та переривання. Платежі відповідачів за вказаний період здійснювались за поточне споживання теплової енергії, а не з метою цілеспрямованого погашення заборгованості.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надходив.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а апеляційну скаргу Концерну «МТМ» – залишити без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду в повній мірі не відповідає.

Частково задовольняючи позов Концерну «МТМ», суд першої інстанції виходив із доведеності факту надання послуг з постачання теплової енергії та обґрунтованості нарахувань за період з березня 2017 року до квітня 2025 року, застосувавши при цьому позовну давність до вимог за період з жовтня 2016 року до лютого 2017 року з урахуванням зупинення її перебігу на підставі пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру заборгованості з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що відповідачі є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Багатоквартирний будинок, у якому розташована квартира, оснащений вузлом комерційного обліку теплової енергії, а квартира АДРЕСА_2 - приладом розподільного обліку теплової енергії, показання якого відповідачі передавали виконавцю послуги щомісячно. Означені обставини сторони не заперечували.

В силу вимог ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов`язує. Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом за власні кошти.

У спірний період правовідносини, які виникають в процесі споживання теплової енергії, регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 2і.08.2019 № 830, Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11,2018 № 315 (далі — Методика № 315).

За змістом пунктів 4, 12, 13 частини першої статті 1 Закону У країн й «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»; вузол комерційного обліку забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, а розподільний облік — визначення кількісних показників отриманої споживачем комунальної послуги, на підставі яких здійснюється розподіл показань вузла комерційного обліку; між споживачами. Отже, за наявності у приміщенні споживача приладу розподільного обліку обсяг послуги, що підлягає оплаті таким споживачем, визначається за фактичним споживанням, розподіленим на підставі показань такого приладу.

За приписами п. 24 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019, розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до Методики № 315.

Пунктом 6 Розділу III Методики № 315 визначено, що у будівлі/будинку, у якій/якому частина приміщень оснащена приладами розподільного ^обліку теплової енергії, а решта приміщень не оснащена такими приладами, обсяг спожитої теплової енергії на опалення опалюваного приміщення, оснащеного вузлом розподільного обліку, визначається на підставі показань відповідного вузла розподільного обліку з врахуванням частки обсягу спожитої теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку та враховуючи вимоги розділів VI, VIII цієї Методики. Одним із принципів Методики № 315 є визначення та розподіл небалансу — різниці між показаннями вузла комерційного обліку та сумою показань вузлів (приладів) розподільного обліку.

Водночас застосування механізму розподілу небалансу не звільняє виконавця комунальної послуги від обов`язку довести правильність та обґрунтованість нарахувань щодо конкретного споживача, зокрема те, що на споживача, який належним чином передає показання приладу розподільного обліку, не перекладено обсяги споживання інших приміщень, власники яких показання не передали.

Із технічного запису судового засідання суду першої інстанції від 12.12.2025 вбачається, що представник позивача підтвердив, що не всі власники приміщень будинку за адресою АДРЕСА_3 , щомісячно передають показання квартирних приладів розподільного обліку, а обсяги споживання за такими приміщеннями визначаються розрахунковим шляхом із подальшим розподілом небалансу між споживачами.

Наданий позивачем розрахунок містить лише відомості про нарахування щодо квартири АДРЕСА_2 . Натомість зведеного балансу споживання теплової енергії по будинку за кожен місяць спірного періоду, відомостей про кількість приміщень, які передали показання у відповідних розрахункових періодах, суми показань усіх приладів розподільного обліку та порядку формування і розподілу небалансу позивач суду першої інстанції не надав.

За таких обставин перевірити, чи відповідає нарахований відповідачам обсяг теплової енергії фактично спожитому за показаннями приладу розподільного обліку та чи не включено до нарахувань частку споживання інших приміщень, неможливо.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 753/2748/20, згідно з якою нарахування вартості послуг з централізованого опалення без урахування показань приладу обліку або з донарахуванням обсягів, не пов`язаних з фактичним споживанням, порушує права споживача на раціональне споживання теплової енергії та оплату за фактично отримані послуги.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено суду обґрунтованості нарахування заявленої до стягнення заборгованості у визначеному ним розмірі, подані до суду позивачем розрахунки не є належними та достатніми доказами обсягу наданих відповідачам послуг та правомірності нарахування розміру заборгованості. Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Колегія суддів враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»), Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і впливали на законність та обґрунтованість висновків суду в частині відмови в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, апеляційна скарга Концерну «МТМ» не містить, її доводи зводяться до переоцінки доказів.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалено за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим, відповідно до ст. 376 ЦПК України, рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2025 року слід скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову Концерну «МТМ» у повному обсязі.

Згідно з ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають. Сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 4542,00 грн слід стягнути на його користь з позивача.

Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, ст. 375, 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2025 року в цій справі скасувати. Ухвалити нову постанову, якою:

«У задоволенні позову Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги – відмовити.»

Стягнути з Концерну «Міські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 4542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) гривні.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 11 серпня 2026 року.

Головуючий

Судді