Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №336/2850/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 11.08.2026 Справа № 336/2850/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №336/2850/26 Головуючий у 1 інстанції Дацюк О.І.

Провадження № 22-ц/807/1832/26 Суддя-доповідач Мінгазов Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Мінгазова Р.В.

суддів: Бредуна Д.С.,

Полякова О.З.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Мітасова Миколи Івановича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2026 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначає, що 19.02.2021 між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2035676924 на підставі якого відповідачу надано кредит в сумі 51151 грн. на споживчі цілі з датою остаточного повернення – 19.02.2026 та сплатою фіксованої процентної ставки в розмірі 40% річних.

16.12.2022 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №16/12/22, за умовами якого клієнт (первісний кредитор) передає, а фактор (новий кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, і стає кредитором за кредитними договорами, укладеними між клієнтом та боржниками, в розмірі портфеля заборгованості. За цим договором фактор одержує право (замість клієнта) вимагати від боржників належного виконання всіх зобов`язань за кредитними договорами.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №16/12/22 від 16.12.2022, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитним договором №2035676924, укладеним 19.02.2021 з ОСОБА_1 .

Внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором в сумі 60609,63 гривень разом із судовим збором та витратами на правничу допомогу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 60609,63 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2035676924 від 19.02.2021; судовий збір в сумі 2662,40 грн.; витрати на правничу допомогу в сумі 6500 грн..

Не погодившись із указаним судовим рішенням, відповідач в особі представника ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не перевірив належним чином розрахунок заборгованості, не встановив період та порядок нарахування процентів, не дослідив належним чином платежі відповідача, не перевірив правильність визначення залишку тіла кредиту, без належної оцінки прийняв розрахунок, поданий позивачем після подання відзиву, не надав належної оцінки порушенню статті 83 ЦПК України, помилково ототожнив факт видачі кредиту з доведеністю розміру боргу, помилково ототожнив факт укладення договору факторингу з доведеністю обсягу права вимоги, не надав належної відповіді на доводи відповідача, безпідставно стягнув витрати на правничу допомогу у завищеному розмірі.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 13.07.2026.

29.07.2026 до Запорізького апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому ТОВ «Діджи Фінанс» в особі представника Романенка М.Е. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване. За складання відзиву на апеляційну скаргу просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанас» правничі витрати у розмірі 2000,00 грн.

Звертає увагу, що відповідач у доводах апеляційної скарги не заперечує факт виникнення правовідносин з первісним кредитором про надання споживчого кредиту №2035676924 від 19.02.2021 з надання, отримання та повернення кредитних коштів, а також не заперечує наявність заборгованості в заявленому до стягнення розмірі, отже дані обставини не підлягають доказуванню в розумінні частини першої статті 82 ЦПК України.

Зазначає, що на виконання умов такого договору первинний кредитор здійснив виплату кредитних коштів, що підтверджується заявою на видачу готівки №32715650 від 19.02.2021 та меморіальним ордером № 32705083 від 19.02.2021. Наведене, на думку позивача, спростовує доводи апеляційної скарги щодо відсутності у матеріалах справи належних доказів, які б підтверджували факт видачі та перерахування кредитних коштів у відповідному розмірі.

Просить врахувати, що зі змісту розрахунку заборгованості вбачається, що позичальник вчиняв дії щодо погашення заборгованості за кредитним договором.

Вважає, що наявний у справі розрахунок заборгованості за кредитним договором є належним доказом на підтвердження заявлених позовних вимог, оскільки він містить детальні відомості про порядок нарахування первинним кредитором заборгованості у розрізі його складових, вчинені позичальником платежі та відображає спрямування коштів на погашення заборгованості. При цьому, позивач, набувши право вимога за кредитним договором, не здійснював жодних додаткових нарахувань і не застосовував штрафних санкцій до боржника.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 17.02.2021 ОСОБА_1 підписав та направив АТ «ОТП Банк» анкету-заяву позичальника щодо кредитної заборгованості та анкету-заяву на отримання кредиту/опитувальний лист.

19.02.2021 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2035676924, за умовами якого банк надав відповідачеві кредит в сумі 51151 грн. на споживчі цілі з датою остаточного повернення кредиту – 19.02.2026 та сплатою протягом дії кредитного договору фіксованої процентної ставки у розмірі 40% річних.

Згідно з п. 1.3. договору, повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати відповідачем ануїтетних платежів на рахунок погашення боргових зобов`язань, реквізити якого визначені у Додатку №1 до кредитного договору.

Датою (моментом) надання банком та отримання відповідачем кредиту вважається дата підписання відповідачем кредитного договору. Кредит надається шляхом видачі сум кредиту у вигляді готівкових коштів через касу банку.

Уклавши кредитний договір, ОСОБА_1 також під підпис був ознайомлений з графіком платежів та розрахунком загальної вартості кредиту (додаток №1 до договору), паспортом споживчого кредиту, орієнтовним графіком платежів та розрахунком загальної вартості кредиту (додаток №1 до паспорту споживчого кредиту).

19.02.2021 ОСОБА_1 підписав та направив АТ «ОТП Банк» заяву на видачу готівки №32715650, в якій просив видати 51151 грн. для виплати коштів за кредитним договором №2035676924 від 19.02.2021.

Факт перерахування АТ «ОТП Банк» суми кредиту в розмірі 51151 грн. на користь ОСОБА_1 підтверджується копією меморіального ордеру №32705083 від 19.02.2021.

Також 19.02.2021 року відповідач вніс готівкові кошти 1000 гривень у АТ «ОТП Банк», та направив заяву на здійснення платежу на користь ПрАТ «ПВБКІ» для отримання абонентських послуг від ПрАТ «ПВБКІ» у сумі 1500 гривень шляхом переведення його готівкових коштів на реквізити отримувача.

16.12.2022 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №16/12/22, за умовами якого клієнт (первісний кредитор) передає, а фактор (новий кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, і стає кредитором за кредитними договорами, укладеними між клієнтом та боржниками, в розмірі портфеля заборгованості. За цим договором фактор одержує право (замість клієнта) вимагати від боржників належного виконання всіх зобов`язань за кредитними договорами.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №16/12/22 від 16.12.2022, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитним договором №2035676924, укладеним 19.02.2021 року з ОСОБА_1 .

Згідно з розрахунком заборгованості по кредитному договору №2035676924, станом на 16.12.2022, внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань по кредитному договору, утворилась заборгованість в сумі 60609,63 грн., з яких 44476,12 грн. заборгованості по тілу кредиту та 16133,51 грн. заборгованості по відсоткам за користування кредитом.

Судом першої інстанції у судовому засіданні дослідив наявні в матеріалах справи належним чином завірені копії доказів: кредитного договору №2036882441 від 09.07.2021, паспорт споживчого кредиту, орієнтовний графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту, заяву на видачу готівки №14707059 від 09.07.2021, анкету заяву, підписані особисто відповідачем. Доказів, що указані документи підписані іншою особою, а не позичальником, останній суду не надав, з клопотанням про проведення почеркознавчої експертизи в суд не звертався.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив із підстав доведеності, що первинний кредитор АТ «ОТП Банк» належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачу кредитні кошти на умовах, передбачених договором. Натомість, відповідач допустив порушення умов зобов`язання та у визначений графіком строк не вчинив черговий платіж, у зв`язку із чим утворилася заборгованість, заявлена позивачем, як правонаступником кредитора, за тілом кредиту та відсотками. Також суд першої інстанції надав оцінку запереченням відповідача та його представника, які посилались лише на відсутність розрахунку заборгованості по кредитному договору, не навівши інших аргументів невизнання позову

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 526, 527, 529, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, належними сторонами та у встановлений у зобов`язанні строк (термін).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Статтями 1077, 1079 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор), яким може бути лише банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога) а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

При вирішенні справи суд покладається на докази, надані сторонами по справі та всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо досліджені судом, якій їх оцінює на предмет належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку доказів в їх сукупності.

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини перша, третя, п`ята статті 100 ЦПК України).

Так, матеріалами справи підтверджено укладення між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс» договору факторингу №16/12/22 від 16.12.2022, з дотриманням порядку вчинення електронних правочинів, встановленого Законом України «Про електронну комерцію», який підписаний згідно зі статтею 12 цього Закону та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Додатком до договору та його невід`ємною частиною є Реєстр боржників, складений в електронній формі, який містить перелік договорів, права вимоги за якими відступаються, у тому числі кредитний договір №2035676924 від 19.02.2021, боржником за яким є відповідач по справі ОСОБА_1 .

На підтвердження здійснення оплати за договором факторингу позивачем надано платіжні інструкції №2893, №2892 від 16.12..2022 щодо оплати за реєстрами №1, №2.(а.с.36)

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності у позивача, як правонаступника кредитора, права вимоги за кредитним договором №2035676924 від 19.02.2021 та звернення в суд із цим позовом.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту існування права вимоги до відповідача саме у розмірі 60609,63 грн., колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки відповідачем, відповідно ст.. 81 ЦПК України, не надано доказів наявності заборгованості в іншому розмірі ніж та на яку посилається позивач.

Зокрема відповідачем та його представником, як в ході розгляду справи судом першої інстанції так і апеляційним судом не надано контр-розрахунку заборгованості, а так само не спростовано правильність нарахувань проведених позивачем.

Напроти, матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем свого зобов`язання за кредитним договором №2035676924 від 19.02.2021 як первісному кредитору - АТ «ОТП Банк», так і новому кредитору - ТОВ «Діджи Фінанс» та наявності заборгованості за кредитом не спростовують.

Посилання відповідача у доводах апеляційної скарги на відсутність у матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором спростовується матеріалами справи, а саме наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором №2035676924 від 19.02.2021, який долучено позивачем до відповіді на відзив, копія якого направлена представнику відповідача 07.05.2026 (а.с. 73, 74).

Однак, отримавши вказаний розрахунок заборгованості представник відповідача не скористався можливістю подати до суду заперечення проти зазначеного розрахунку, навести обґрунтування його невідповідності умова договору, або звернутись до суду з клопотанням про визнання вказаного доказу недопустимим.

Напроти судом встановлено, що відповідний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов зобов`язання мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, відповідач на час укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов, не відкликав своєї згоди на його укладення, за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору до кредитора не звертався, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують, оскільки зводяться до загального цитування норм матеріального права. Тоді як належність виконання зобов`язання є предметом доказування і у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформульованої у справі №913/618/21 від 08.06.2022.

Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наведений процесуальний обов`язок відповідачем не виконано та не надано будь-яких доказів, які б спростовували факт укладення кредитного договору, погодження його істотних умов, факту отримання кредитних коштів та їх повернення кредитору чи його правонаступнику у порядку та розмірі, погодженому сторонами зобов`язання. При цьому факт здійснення банківської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які переконливо свідчать про існування стверджувальної обставини, а саме неналежного виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу прийняття судом першої інстанції доказів наданих позивачем після відкриття провадження у справі, разом з відповіддю на відзив, апеляційний суд приходить до висновку про те, що вказані дії не є суттєвим порушенням норм цивільно-процесуального законодавства, що тягне за собою скасування рішення суду, та відповідає засаді змагальності сторін у доведенні суду правомірності своєї позиції по справі.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах, а тому апеляційним судом до уваги не приймаються. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Підстав здійснення перерозподілу судових витрат та стягнення правничих витрат в суді апеляційної інстанції за клопотанням позивача, колегія суддів не вбачає. При цьому враховує наступне.

Згідно із постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, виходить з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 268).

Із огляду на викладене, враховуючи малозначність справи, ідентичність доводів відзиву на апеляційну скаргу із позовом, за наслідками розгляду якого судом першої інстанції постановлено до стягнення з відповідача на користь позивача правничі витрати у розмірі 6500,00 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Мітасова Миколи Івановича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Р. В Мінгазов

Судді: Д.С. Бредун

О.З. Поляков