Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №520/4392/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 р. Справа № 520/4392/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, повний текст складено 29.05.26 по справі № 520/4392/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24.02.2026 № 231850003544 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника на підставі її заяви від 16.02.2026 № 366;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 16.02.2026 пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», шляхом переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням висновків суду у цієї справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 24.02.2026 № 231850003544 їй відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника за її заявою. На думку позивача, зазначене рішення є протиправним, оскільки прийняте без належного врахування обставин, що мають значення для вирішення питання про її право на пенсійне забезпечення. У зв`язку з цим позивач просила суд визнати зазначене рішення протиправним та скасувати його, а також зобов`язати відповідача вчинити відповідні дії.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24.02.2026 № 231850003544 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії в разі втрати годувальника.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.02.2026 про призначення пенсії в разі втрати годувальника та прийняти рішення за результатами її розгляду, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 532,48 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що переведення між видами пенсій можливе лише в межах одного закону, а перехід з пенсії, призначеної за одним законом, на пенсію за іншим законом розглядається як нове призначення пенсії.

Зазначає, що приписами пунктів 3, 4 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-XII, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі - Порядок № 3-1) передбачено можливість подання заяви про призначення пенсії в разі втрати годувальника заявником безпосередньо до органу, що призначає пенсію, а також через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг з використанням кваліфікованого електронного підпису, але це стосується лише тих випадків, коли годувальник отримував пенсію відповідно до Закону № 2262-XII.

Оскільки померлий годувальник, ОСОБА_2 , не отримував пенсію, призначену відповідно до Закону № 2262-XII, позивач мав звернутися із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника до уповноваженого органу (структурного підрозділу), який здійснює підготовку документів, необхідних для призначення пенсій, за останнім місцем служби померлого годувальника.

Відповідач вказує, що Порядок № 3-1 не передбачає екстериторіальний принцип розгляду заяв про призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-XII.

Оскільки позивач не проживає на території Харківської області, ГУ ПФУ в Харківській області не є органом, уповноваженим вирішувати питання про призначення йому пенсії відповідно до Закону № 2262-XII.

Позивач по справі не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Зі змісту апеляційної скарги встановлено, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог, отже, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області, що встановлено з матеріалів справи та не заперечується сторонами.

Позивач 17.02.2026 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII).

Заява позивача була розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Харківській області та за результатом такого розгляду було прийнято рішення від 24.02.2026 № 231850003544, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1058-IV, у зв`язку з тим, що заявник є отримувачем пенсії за віком.

Вважаючи протиправним рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 24.02.2026 № 231850003544, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване в даній справі рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 24.02.2026 № 231850003544 не містить належної оцінки підстав та обставин звернення позивача із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 2262-XII, оскільки відповідач фактично обмежився посиланням на те, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що відповідачем не здійснено повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви позивача про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, що свідчить про необґрунтованість та передчасність рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 24.02.2026 № 231850003544 та є підставою для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в оскаржуваній відповідачем частині з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спірним у даній справі є питання щодо призначення позивачу пенсії в разі втрати годувальника саме на підставі Закону № 2262-XII про що позивачем було зазначено в заяві про призначення пенсії, поданій до пенсійного органу.

За приписами ст. 29 Закону № 2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Виходячи зі змісту статті 30 Закону № 2262-ХІІ, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Відповідно до пункту «а» ч. 4 ст. 30 Закону № 2262-ХІІ, непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.

Згідно пункту 14 Порядку № 3-1, орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії або про відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший і поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсії, при поданні заявником всіх необхідних документів.

Пунктом 4 Порядку № 3-1 визначено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії подається до органу, що призначає пенсію, заявником за місцем проживання, а при необхідності - його законним представником за місцем його проживання.

Згідно з пунктом 10 Порядку № 3-1, для призначення пенсії в разі втрати годувальника подаються такі документи: заява; копія свідоцтва про смерть годувальника; витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв`язку зі смертю; висновок про обставини загибелі чи смерті внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов`язків (обов`язків військової служби); довідка уповноважених органів з місця проживання про перебування членів сім`ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника або рішення суду про перебування на утриманні; документи, передбачені абзацами третім, шостим - дев`ятим пункту 7 цього Порядку.

Для призначення пенсії в разі втрати годувальника особам, зазначеним у пункті «а» статті 30 Закону № 2262-ХІІ, додатково подаються такі документи: копія свідоцтва про народження; довідка з навчального закладу про навчання із зазначенням дати його закінчення, а також про перебування на повному державному утриманні; довідка Лікарсько-консультативної комісії про визнання дитини інвалідом або довідка МСЕК про визнання особи інвалідом з дитинства; копії свідоцтв про смерть батьків або інші документи, які підтверджують відсутність батьків (у разі призначення пенсії братам, сестрам, онукам); рішення суду про всиновлення; копія рішення про опіку чи піклування (у разі призначення пенсії дітям, які втратили обох батьків).

Відповідно до пунктів 17, 18 Порядку № 2-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії або про відмову в призначенні, переведенні з одного виду пенсії на інший та відновленні раніше призначеної пенсії.

Рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії оформляється розпорядженням органу, що призначає пенсії.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернулася до Пенсійного фонду України через вебпортал електронних послуг із заявою, встановленої форми, про призначення пенсії, зазначивши вид пенсії - «у разі втрати годувальника».

До заяви також було додано окрему заяву з проханням призначити їй пенсію саме на підставі Закону № 2262-ХІІ.

За результатами розгляду зазначеної заяви відповідачем прийнято рішення від 24.02.2026 № 231850003544 про відмову в призначенні пенсії.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для відмови стало посилання на те, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, а тому підстави для призначення пенсії відсутні.

Отже, фактично зміст оскаржуваного рішення відповідача зводиться до оцінки наявності чи відсутності підстав для призначення позивачу пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону № 1058-IV.

Водночас, оскаржуване рішення не містить жодних доводів щодо надання відповідачем оцінки наявності підстав для призначення позивачу пенсії в разі втрати годувальника на підставі Закону № 2262-ХІІ.

При цьому, у поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивачем не було дотримано спеціального порядку звернення за призначенням пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ, оскільки відповідні документи через уповноважений орган до органів Пенсійного фонду не надходили. Також, у відзиві зазначено про недотримання позивачем вимог щодо форми заяви та порядку звернення.

В основу аргументів апеляційної скарги відповідач покликається на те, що померлий годувальник, ОСОБА_2 , не отримував пенсію, призначену відповідно до Закону № 2262-XII, позивач мав звернутися із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника до уповноваженого органу (структурного підрозділу), який здійснює підготовку документів, необхідних для призначення пенсій, за останнім місцем служби померлого годувальника.

Однак, колегія суддів зазначає, що наведені як у відзиві на позов так і в апеляційній скарзі обставини не були покладені відповідачем в основу оскаржуваного рішення та не зазначені як підстава для відмови у призначенні пенсії, тому відповідні аргументи не приймаються колегією суддів та не досліджуються судом при вирішенні питання про правомірність чи протиправність оскаржуваного рішення.

Рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 24.02.2026 № 231850003544 не містить належної оцінки підстав та обставин звернення позивача із заявою про призначення пенсії, у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 2262-XII, оскільки відповідач фактично обмежився посиланням на те, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, у зв`язку з чим відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Також, оскаржуване рішення не містить відомостей щодо перевірки відповідачем обставин, на які посилалася позивач у своїй заяві, зокрема, щодо правового статусу її сина як особи, зниклої безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, можливості застосування до спірних правовідносин положень Закону № 2262-XII, а також щодо наявності чи відсутності у позивача права на пенсійне забезпечення відповідно до зазначеного Закону.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не здійснено повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви позивача про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, що свідчить про необґрунтованість та передчасність рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 24.02.2026 № 231850003544 та є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Колегія суддів відхиляє аргументи відповідача про відсутність у нього повноважень на розгляд заяви позивача з огляду на її місце проживання, оскільки заява позивача про призначення пенсії в разі втрати годувальника була передана на розгляд саме до ГУ ПФУ в Харківській області за принципом екстериторіальності. Саме ГУ ПФУ в Харківській області здійснило розгляд заяви та поданих до неї документів і прийняло за результатами її розгляду оскаржуване рішення, а тому посилання на відсутність у відповідача територіальної компетенції вирішувати питання про призначення позивачу пенсії відповідно до Закону № 2262-XII, є необґрунтованим.

Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 5 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

За таких обставик, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та прийняти рішення за результатами її розгляду з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 по справі № 520/4392/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий