Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №545/2754/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 р.Справа № 545/2754/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 09.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Зуб Т.О., м. Полтава, повний текст складено 09.06.26 у справі № 545/2754/26

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції

третя особа: Полтавський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління міністерства юстиції України

про скасування постанови про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського районного суду Полтавської області з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі також – відповідач), третя особа: Полтавський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління міністерства юстиції України, в якому просить скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії 5АВ № 12959689 від 27.10.2025.

Також позивачкою подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дій та стягнення на підставі постанови про адміністративне правопорушення серії 5АВ № 12959689 від 27.10.2025.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 09 червня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову- відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивачка, із посиланням на обставини справи, зауважує, що відносно неї за 1 (одне) правопорушення протиправно маються 2 (дві) різні постанови про відповідальність, а можлива недбала робота державних органів по цьому питанню (законодавство не передбачає внесення змін чи “перероблення” постанов, прийнятих по КУпАП) не може бути тягарем для людини. З цих підстав було подано до суду позов про визнання протиправною та скасування постанови Департаменту патрульної поліції серії 5АВ № 12959689 від 27.10.2025 (дата набрання постановою законної сили: 16.04.2026, строк пред`явлення постанови до виконання особі, щодо якої її прийнято, до 27.01.2026 року, строк пред`явлення постанови до примусового виконання до 16.07.2026). Однак суд 1-ї інстанції оскаржуваною ухвалою уже вирішив спір, при цьому помилково витлумачив норми КУпАП і фактично відмовив у позові, але у формі оскаржуваної ухвали, що є неприпустимим, оскільки при забезпеченні позову не вирішується спір по суті, сам спір вирішується виключно шляхом ухвалення остаточного рішення суду по суті (задоволення або відмова в позові). Що стосується рішень у справі № 545/5379/25, то вони стосуються постанови Департаменту патрульної поліції серії 5АВ №12959689 від 27.10.2025 (дата набрання постановою законної сили: 24.11.2025 року, строк пред`явлення постанови до виконання особі, щодо якої її прийнято, до 27.01.2026 року, строк пред`явлення постанови до примусового виконання до 24.02.2026). У цій же справі оскаржується постанова Департаменту патрульної поліції серії 5АВ №12959689 від 27.10.2025 (дата набрання постановою законної сили: 16.04.2026, строк пред`явлення постанови до виконання особі, щодо якої її прийнято, до 27.01.2026 року, строк пред`явлення постанови до примусового виконання до 16.07.2026) – з інших підстав. Оскаржувана постанова є виконавчим документом, який у подвійному розмірі пред`явлено на примусове виконання до ДВС. Невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови ДПП до набрання законної сили судовим рішенням у справі може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача у разі вирішення спору на його користь. Водночас указаний вид вжиття судом заходів забезпечення позову не порушує прав та законних інтересів стягувача (відповідача) чи інших осіб.

Інші учасники справи правом на висловлення свого ставлення до апеляційної скарги не скористалися.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що предметом позову у цій справі є скасування постанови про адміністративне правопорушення серії 5АВ № 12959689 від 27.10.2025.

За доводами позивачки невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови ДПП до набрання законної сили судовим рішенням у справі може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача у разі вирішення спору на його користь.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у кожному випадку він повинен встановити, чи є захід забезпечення позову, про який клопоче позивач, таким, що відповідає меті і завданням правового інституту забезпечення позову. У даному випадку суд не вбачає наявності обставин для застосування заходу забезпечення позову.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті, визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен ураховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. (ч. 2 ст. 151 КАС України).

Відповідно до ч. 6 ст. 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Водночас заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони Відповідачу здійснювати певні дії.

Колегія суддів ураховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Відтак заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В той же час, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа №705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Для забезпечення позову суд повинен, на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 ч. 2 ст. 150 КАС України.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявниця обґрунтувала необхідність застосування таких заходів тим, що у разі вирішення спору на її користь, поновлення порушених прав позивачки буде ускладненим та потребувати додаткових судових і виконавчих процедур.

В свою чергу, предметом спору в межах цієї справи є постанова про адміністративне правопорушення серії 5АВ № 12959689 від 27.10.2025.

З огляду на матеріали справи, зміст позову та встановлених судом обставин і характеру спірних правовідносин у цій справі, убачається, що ОСОБА_1 зверталась до Полтавського районного суду Полтавської області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії 5АВ №12959689 від 27.10.2025, винесеної Департаментом патрульної поліції.

Тобто, як слідує з матеріалів справи, в межах розгляду справи № 545/5379/25 позивачкою вже було заявлено позовні вимоги, аналогічні заявленим у цій справі, та у вказаній справі прийнято рішення, яке набрало законної сили.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 09.06.2026 у цій справі відмовлено у відкритті провадження у справі з тих підстав, що ОСОБА_1 повторно пред`явлений позов до того ж відповідача, про той самий предмет і з тих самих підстав, тобто з приводу оскарження постанови про адміністративне правопорушення серії 5АВ № 12959689 від 27.10.2025, за результатами перегляду якої судом вже ухвалене рішення, яке набрало законної сили.

Разом із тим позивачка зауважує, що 06.01.2026 Полтавським ВДВС було відкрито виконавче провадження ВП № 79911237 по цій постанові, однак 13.01.2026 постанову ДПС було повернуто без прийняття до виконання. 05.06.2026 позивачка отримала із Полтавського ВДВС постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 81087879 від 26.05.2026 по виконанню постанови Департаменту патрульної поліції серії 5АВ №12959689 від 27.10.2025, у якій зазначений інші: дата набрання постановою законної сили - 16.04.2026, строк пред`явлення постанови до виконання особі, щодо якої її винесено - 27.01.2026, строк пред`явлення постанови до примусового виконання - 16.07.2026.

Суд зазначає, що за загальним правилом, установленим ст. 299 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її прийняття. В разі оскарження або опротестування постанови вона набирає чинності після залишення скарги чи протесту без задоволення, тобто з дня прийняття відповідного рішення.

У даному випадку рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16.02.2026 у справі № 545/5379/25 щодо оскарження постанови Департаменту патрульної поліції серії 5АВ № 12959689 від 27.10.2025 - залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2026.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 299 КУпАП, постанова Департаменту патрульної поліції серії 5АВ № 12959689 від 27.10.2025 набрала законної сили після прийняття по ній судом відповідного рішення, тобто - 16.04.2026.

Статтею 303 КУпАП закріплено строки, протягом яких постанова може бути звернута до виконання, іншими словами, передбачено строки давності виконання постанов. За загальним правилом постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

У даному випадку, враховуючи вимоги вказаної статті, постанова Департаменту патрульної поліції серії 5АВ № 12959689 від 27.10.2025 підлягає виконанню у строк до 16.07.2026.

Отже, зазначена постанова про адміністративне правопорушення була повторно пред`явлена до виконання після дня прийняття по ній судом апеляційної інстанції відповідного рішення.

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що у цій справі оскаржується постанова Департаменту патрульної поліції серії 5АВ №12959689 від 27.10.2025 з інших підстав, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки повторне пред`явлення її до виконання після дня прийняття по ній судом апеляційної інстанції відповідного рішення не свідчить про можливість оскарження вказаної постанови Департаменту патрульної поліції повторно у судовому порядку, а також, відповідно, про наявність підстав для звернення до суду з заявою про забезпечення позову.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання позивачки про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 139, 150, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 09.06.2026 у справі № 545/2754/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц