Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №520/9049/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 р. Справа № 520/9049/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., м. Харків, повний текст складено 28.05.26 по справі № 520/9049/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.01.2016 по 31.03.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.04.2017 виплаченої 31.03.2026 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 у справі №520/8710/25;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.01.2016 по 31.03.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.04.2017 виплаченої 31.03.2026 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 у справі №520/8710/25;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 12.08.2021 по 31.03.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 12.08.2021 по 19.05.2023 виплаченого 31.03.2026 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 у справі №520/8709/25;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 12.08.2021 по 31.03.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 12.08.2021 по 19.05.2023 виплаченого 31.03.2026 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 у справі №520/8709/25.

В обґрунтування позову покликається на те, що при виплаті грошового забезпечення, яке відбулось на виконання судових рішень, відповідачем не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за вищевказаний період, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) є протиправними та такими, що порушують права позивача.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 до 31.03.2026 та з 12.08.2021 до 31.03.2026, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 до 31.03.2026 та з 12.08.2021 до 31.03.2026 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 року у справі №520/8710/25 зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.04.2017 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (далі - Порядок №44).

31.03.2026 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 року у справі №520/8710/25 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 12.04.2017 року із застосування базового місяця січень 2008 року у загальній сумі 40 295,24 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 року у справі №520/8709/25 зобов`язано відповідача здійснити перерахунок на користь позивача грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 12.08.2021 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги для оздоровлення виплаченої в грудні 2021 року, в грудні 2022 року та у лютому 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року - 2270 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року - 2481 гривня 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року - 2684 гривні 00 копійок, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44.

31.03.2026 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 року у справі №520/8709/25 відповідачем виплачено позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 12.08.2021 року по 19.05.2023 року у загальній сумі 139 007,81 грн.

Позивач, вбачаючи у вказаних виплатах невиплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Закону № 2050-III (зі змінами та доповненнями) звернувся до суду за захистом свого права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, з вини відповідача не було вчасно нараховано та виплачено грошове забезпечення, тому відповідач повинен був здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою суми компенсації.

Суд зазначив, що невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата індексації грошового забезпечення позивача, є порушенням прав військовослужбовця на отримання такої компенсації.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги, пов`язані з необхідністю нарахування та виплати сум компенсації, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком № 159.

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абзаци 2, 5, 6, 7, 8 частини другої статті 2 Закону № 2050-ІІІ).

Згідно зі ст. 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні норми також викладені у Порядку № 159.

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зі змісту вказаних норм випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Вказані вище висновки щодо правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24, від 12.09.2024 у справі № 240/18489/23, від 12.09.2024 у справі № 400/5837/23, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

З матеріалів справи встановлено, що на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 у справі №520/8710/25, та від 08.12.2025 у справі №520/8709/25 відповідач 31.03.2026 виплатив заборгованість по індексації грошового забезпечення на суму 40 295,24 грн та по грошовому забезпеченню на суму 139 007,81 грн відповідно.

Таким чином, позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок затримки виплати індексації грошового забезпечення та перерахованого грошового забезпечення в належному розмірі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 до 31.03.2026 та з 12.08.2021 до 31.03.2026, у відповідно до Закону № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Аргументи відповідача про те, що право позивача щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати ще не порушено, оскільки позивач із заявою про виплату такої компенсації до відповідача не звертався, колегія суддів вважає помилковим, оскільки Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі № 460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20 та зробив висновок щодо відсутності у особи, якій не виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку звернення до роботодавця з окремою заявою про таку виплату.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 по справі № 520/9049/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий