Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №440/4256/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 р. Справа № 440/4256/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко) від 14.05.2026 по справі № 440/4256/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області(далі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якій просить суд:

визнати протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Полтавській області № 262140009672 від 14.03.2026 щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії;

зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області провести перерахунок пенсії у спосіб збільшення показника середньої заробітної плати, який застосовується для обчислення його пенсії, тобто за 2020-2022 роки (в розмірі 12236.71), на коефіцієнти 1,0796; 1,115 та 1,121, зарахування до його страхового стажу періоду з 01.01.1992 по 20.08.1992, та врахувавши для обчислення його пенсії його заробітку за період липня 1989 року по серпень 1992 року, визначеного довідкою від 02.12.14 року № 42-02/10501 з 07.03.2026.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 14.03.2026 №262140009672 про відмову в перерахунку пенсії.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 07.03.2026 року з врахуванням довідки від 02.12.2014 № 42-02/10501.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 532,48 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини справи і безпідставно зобов`язав ГУ ПФУ здійснити перерахунок пенсії. Зазначає, що після припинення участі рф в Угоді СНД та виходу України з цієї Угоди страховий стаж і заробіток, набуті на території РФ після 01.01.1992, не підлягають врахуванню при перерахунку пенсії. Крім того, перерахунок пенсії на підставі довідки про заробітну плату можливий лише після підтвердження її первинними документами, а такого підтвердження на момент прийняття спірного рішення не було. Також апелянт зазначає, що питання призначення та перерахунку пенсії належать до дискреційних повноважень Пенсійного фонду, тому суд не мав права підміняти собою орган влади та зобов`язувати його прийняти рішення певного змісту.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Позивач, також не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у частині позовних вимог, не надавши оцінки всім вимогам заяви про перерахунок пенсії від 07.03.2026. Відмова Пенсійного фонду є необґрунтованою та прийнятою з порушенням вимог Закону України «Про адміністративну процедуру». Вказує, що під час перерахунку пенсії мали застосовуватися коефіцієнти збільшення показника середньої заробітної плати 1,0796, 1,115 та 1,121, визначені статтею 42 Закону №1058-IV, а не коефіцієнти, встановлені підзаконними актами, які суперечать закону та правовим висновкам Верховного Суду. Також зазначає, що непризначення такого перерахунку є триваючим порушенням права, а відмова у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 20.08.1992 є протиправною, оскільки цей стаж підтверджується трудовою книжкою та усталеною судовою практикою.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 КАС України.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за віком.

07.03.2026 року позивач звернувся із заявою про допризначення пенсії у зв`язку з наданням додаткових документів.

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи позивачки в електронному вигляді було передано на розгляд до ГУ ПФУ у Полтавській області.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в Полтавській області та прийнято рішення від 14.03.2026 №262140009672 про відмову в перерахунку пенсії з врахуванням заробітної плати згідно наданої довідки до надходження акту перевірки.

Не погодившись з такими діями відповідач та позивач звернулися до суду з цим позовом.

Частково задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 14.03.2026 №262140009672 про відмову в перерахунку пенсії.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 07.03.2026 року з врахуванням довідки від 02.12.2014 № 42-02/10501.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача провести індексацію пенсії позивача у належному розмірі, суд першої інстанції вважає що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки така є передчасна, та позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві, а відповідач у цій справі ГУ ПФУ в Полтавській області з цього питання рішень відносно позивача не приймав.

Колегія суддів надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходить з такого.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання врахувати для обчислення пенсії його заробітку за період липня 1989 року по серпень 1992 року, визначеного довідкою від 02.12.2014 № 42-02/10501 з 07.03.2026, колегія суддів зазначає таке.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі – Закон України № 1058-IV).

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказано Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

У статті 1 вказаного Закону № 1058-ІV наведено наступні визначення:

Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбачуваного цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За приписами пункту 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно частини другою статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

З аналізу вказаної норми випливає, що за загальним правилом обчислення пенсії здійснюється за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. Однак, вказане правило має виключення, коли для обчислення пенсії може бути врахований страховий стаж до 01.07.2000 у двох випадках, а саме: - за бажанням пенсіонера та за умови підтвердження страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року довідкою про заробітну плату первинними документами; - в разі, якщо страховий стаж починаючи 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців.

Згідно з пунктом 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року.

За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Відповідно до пункту 2.10 цього Порядку довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

Отже, обов`язковою умовою для обчислення чи перерахунку пенсії з урахування заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами.

З вищенаведених правових норм вбачається, що за бажанням особа має право звернутися до органу Пенсійного фонду за обчисленням пенсії із врахування заробітної плати (доходу) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року, надавши довідку про заробітну плату, яка має містити інформацію про назву первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. Така довідка є підставою для обчислення пенсії за умови її підтвердження первинними документами.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії, висловивши намір врахувати при її обчисленні заробітну плату (дохід) за період роботи до 1 липня 2000 року, та подав довідку про заробітну плату від 02.12.2014 № 42-02/10501, видану ТОВ «ГАЗПРОМ ТРАНСГАЗ ЮГОРСК».

Зазначена довідка містить відомості про те, що її оформлено на підставі первинних документів - особових рахунків працівника.

За результатами розгляду заяви ГУ ПФУ в Полтавській області прийнято рішення від 14.03.2026 № 262140009672, яким відмовлено у проведенні перерахунку пенсії з урахуванням зазначеної довідки до надходження акта її перевірки.

Водночас відповідно до пункту 4.3 Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви приймається не пізніше десяти днів з дня її надходження, а у разі необхідності проведення додаткової перевірки цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу Пенсійного фонду, але не більше ніж на п`ятнадцять днів. Отже, саме на пенсійний орган покладено обов`язок щодо перевірки достовірності поданих документів, а самі лише сумніви щодо обґрунтованості їх видачі не є достатньою правовою підставою для відмови у врахуванні заробітної плати при перерахунку пенсії.

При цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували недостовірність первинних документів, на підставі яких видано довідку від 02.12.2014 № 42-02/10501.

Матеріали справи не містять обставин, які б ставили під сумнів правомірність її видачі або достовірність наведених у ній відомостей.

Колегія суддів також зазначає, що вказаний період роботи підтверджений записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.08.1985 позивача.

У постанові від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17 Верховний Суд дійшов такого висновку: "посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на неможливість врахування заробітної плати в зв`язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості її видачі є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки надана позивачем довідка містила посилання на особові рахунки, як на первинні документи, на підставі яких вона видана, підприємство яке її видало на той час перебувало на обліку, а тому підстави для проведення перевірки поданої довідки у відповідача були відсутні".

Крім того, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 21.02.2020 року у справі № 291/99/17 дійшов висновку, проте, що перевірка достовірності виданих документів покладається на Пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

Колегія суддів зазначає, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону № 1058-IV.

Отже, якщо в подальшому з`ясується, що довідку видану на підставі документів, що містять неправдиві відомості, то відповідач не позбавлений права стягнути суму пенсії, виплачену надміру внаслідок зловживань з боку позивача.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення відповідача в частині відмови у врахуванні довідки про заробітну плату прийняте передчасно, без належного з`ясування всіх обставин справи та за відсутності доказів недостовірності поданих документів, а тому не відповідає критеріям законності та обґрунтованості.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до пенсійного фонду із заявою встановленого зразка від 07.03.2026, про проведення перерахунку пенсії.

До заяви долучено супровідний лист, в якому заявник просив визначити орган Пенсійного фонду за принципом екстериторіальності та провести з дати подання заяви перерахунок пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати за 2020 - 2022 роки на коефіцієнти 1,0796; 1,115; 1,121, врахувати заробітну плату згідно з довідкою від 02.12.2014 № 42-02/10501, а також зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 20.08.1992 та з 01.03.2003 по 31.12.2003.

При цьому, колегія суддів встановила, що оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 14.03.2026 № 10322/03-16 не містить належної оцінки всіх доводів та вимог заявника, викладених у заяві про перерахунок пенсії. Зі змісту рішення вбачається, що відповідач фактично розглянув лише питання врахування довідки про заробітну плату та відмовив у її врахуванні до надходження акта перевірки, водночас не надав жодної правової оцінки вимогам щодо перерахунку пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати із застосуванням відповідних коефіцієнтів, зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.01.1992 по 20.08.1992 та з 01.03.2003 по 31.12.2003, а також не навів мотивів їх задоволення чи відхилення. Таким чином, відповідач не здійснив повного та всебічного розгляду поданої заяви, що свідчить про її розгляд не в повному обсязі та невідповідність прийнятого рішення вимогам щодо його вмотивованості.

При вирішенні спору суд також бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 по справі № 509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення. Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.

Отже, суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень виключно з підстав, зазначених у цьому рішенні. Суд не наділений повноваженнями підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно визначати інші підстави для прийняття рішення, ніж ті, що зазначені у спірному рішенні.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки, а прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії, наразі є передчасним.

Не реалізація управлінської функції адміністративним органом у даному конкретному випадку не дозволяє суду перебрати на себе виконання повноваження публічної адміністрації.

Отже, що стосується вимоги про зобов`язання відповідача провести перерахунок пенсії у спосіб збільшення показника середньої заробітної плати, який застосовується для обчислення його пенсії, тобто за 2020-2022 роки (в розмірі 12236.71), на коефіцієнти 1,0796; 1,115 та 1,121, зарахування до його страхового стажу періоду з 01.01.1992 по 20.08.1992, зарахування до його страхового стажу періоду з 01.01.1992 по 20.08.1992, та врахувавши для обчислення його пенсії його заробітку за період липня 1989 року по серпень 1992 року, визначеного довідкою від 02.12.14 року № 42-02/10501 з 07.03.2026; то суд вважає за необхідне відповідно до частини 2 статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати належний спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про перерахунок пенсії.

При цьому, висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про проведення індексації пенсії позивача у належному розмірі задоволенню не підлягають як передчасні, оскільки позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, а відповідач у цій справі Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з цього питання рішень відносно позивача не приймав, є помилковим, з огляду на таке.

Позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про перерахунок пенсії, в якому одночасно заявив вимоги про врахування довідки про заробітну плату, зарахування періоду роботи до страхового стажу, та перерахунок пенсії з врахуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в Полтавській області та прийнято рішення від 14.03.2026 №262140009672 про відмову в перерахунку пенсії.

Враховуючи, що саме ГУ ПФУ в Полтавській області відмовило позивачу в перерахунку пенсії, та по суті поданої ним заяви від 07.03.2026, тому й належним відповідачем по заявленим ОСОБА_1 вимогам є саме ГУ ПФУ в Полтавській області.

За результатами такого аналізу колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем вимоги не були предметом належного адміністративного розгляду відповідача, а прийняте рішення є передчасним та таким, що не містить вичерпної оцінки всіх заявлених питань.

У зв`язку з цим належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 07.03.2026 у повному обсязі, та прийняти мотивоване рішення за результатами такого розгляду.

Судом першої інстанції не було враховано наведених вище обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі 440/3005/19.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в сумі 1064,96 грн згідно з платіжною інструкцією № 6ТМ3-93Х5-3КВТ-ТЕ1Х від 09.04.2026 та при зверненні з апеляційною скаргою сплачено судовий збір в сумі 1597,44 грн згідно з платіжною інструкцією №81-ХЕ-К6АС-6Т48-ВЕ02 від 27.05.2026.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, беручи до уваги, що в оскаржуваному рішенні суду питання розподілу судових витрат вирішено не вірно, дішла висновку, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, то витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Харківській області у розмірі 1064,96 грн за подання позовної заяви, та 1597,44 грн за подання апеляційної скарги.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 по справі № 440/4256/26 - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 14.03.2026 №262140009672 про відмову в перерахунку пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 проведення перерахунку пенсії від 07.03.2026, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині в позові відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 2662, (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло