Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №461/9295/25 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/9295/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Радченка В.Є.

з участю:

секретаря судового засідання Яцишин В.А.

представника позивача Винниченка М.П.

представника відповідача Грошева І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) в інтересах якої діє адвокат Винниченко Михайло Петрович (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ), до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Любов Іванівна (адреса: 79024, м. Львів, вул. Липинського, 54), приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Герилів Марія Романівна (адреса: 79000, м. Львів, вул. Театральна, 24) про визнання договору недійсним, витребування квартири, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Любов Іванівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Герилів Марія Романівна, про визнання договору недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності. Відповідно до позовної заяви просить суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_5 від 16.06.2004 року, яким ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від імені якої на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Герилів М.Р. 03.04.2004 року за реєстровим № 943, діяла ОСОБА_3 , подарувала квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І. та зареєстрований у реєстрі за № 646; витребувати вказану квартиру з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь спадкоємця за заповітом ОСОБА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на житлову квартиру АДРЕСА_5 від 14.07.2004 року.

В обґрунтування позову покликається на наступне. ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , була власницею квартири АДРЕСА_5 . Право власності на вказану квартиру підтверджувалося свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_5 , виданим Виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням № 225 від 28.04.1998 року та зареєстрованим у Львівському обласному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки. Позивач зазначає, що є правнучкою ОСОБА_6 та спадкоємцем її майна за заповітом. Відповідно до заповіту, посвідченого державним нотаріусом Першої львівської державної нотаріальної контори Сулимою Н.Б. 20.01.2004 року за реєстровим № 6-144, ОСОБА_6 заповіла ОСОБА_1 все належне їй майно, у тому числі спірну квартиру.

03.04.2004 року ОСОБА_6 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником щодо дарування на ім`я ОСОБА_2 належної їй квартири АДРЕСА_5 , на підставі довіреності серії ВВВ № 700197, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Герилів Марією Романівною за реєстровим № 943. 16.06.2004 року ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_6 на підставі зазначеної довіреності, подарувала спірну квартиру ОСОБА_2 . Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І. за реєстровим № 646.

Позивач стверджує, що ОСОБА_6 не мала наміру дарувати належну їй квартиру сторонній особі, а ОСОБА_3 , яка певний час орендувала у неї квартиру, увійшла в довіру до особи похилого віку та ввела її в оману. При цьому ОСОБА_2 , на користь якої було відчужено квартиру, за твердженням позивача, не була знайома з ОСОБА_6 та не мала до неї жодного відношення. Позивач вказує, що зі слів ОСОБА_6 остання ніколи не мала наміру дарувати квартиру та не пригадувала свого перебування у нотаріуса.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14.08.2018 року ОСОБА_6 визнано недієздатною. При цьому відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 201 від 16.04.2018 року вона страждала хронічним стійким психічним розладом у формі судинної деменції та за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а розлади психічної діяльності у неї було діагностовано ще у 2000 році.

Крім цього, відповідно до висновку Львівської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» № 32 від 09.01.2025 року ОСОБА_4 станом на 03.04.2004 року страждала на тяжкий психічний розлад у формі змішаної деменції, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01.08.2025 року у справі № 461/5022/19 позов ОСОБА_1 задоволено та визнано недійсною довіреність серії ВВВ № 700197, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Герилів Марією Романівною за реєстровим № 943, якою ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником щодо дарування на ім`я ОСОБА_2 належної їй квартири за адресою: АДРЕСА_6 .

Позивач вважає, що під час укладення спірного договору дарування ОСОБА_6 не мала волевиявлення на безоплатну передачу належної їй квартири у власність іншої особи, помилялася щодо природи правочину та його правових наслідків. На думку позивача, фактичної передачі квартири обдарованій не відбулося, ОСОБА_6 продовжувала вважати себе власницею спірної квартири та мала намір передати її у спадок ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що є спадкоємцем майна ОСОБА_6 за заповітом, однак у зв`язку з відчуженням квартири на підставі оспорюваного договору дарування не має доступу до спірного нерухомого майна. Вважає, що договір дарування квартири від 16.06.2004 року укладено за відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_6 та всупереч її внутрішній волі, а тому наявні підстави для визнання такого договору недійсним, витребування квартири з володіння ОСОБА_2 та скасування державної реєстрації її права власності.

Тому позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 17.11.2025 року відкрито провадження у справі.

16.12.2025 року від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання, призначеного на 16.12.2025 року о 13 год. 30 хв., у якому зазначила, що перебуває на лікуванні, а виписку з лікарні на підтвердження проходження лікування буде подано додатково.

16.12.2025 року від представника позивача Винниченка М.П. надійшло клопотання про долучення доказів, у якому просить долучити до матеріалів справи рішення Галицького районного суду м. Львова від 01.08.2025 року, висновок судово-психіатричного експерта № 32 від 09.01.2025 року, заповіт від 25.12.2017 року, довіреність від 13.12.2005 року, договір дарування квартири від 16.06.2004 року, довіреність від 03.04.2004 року, технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_5 (інвентаризаційна справа № 885).

14.01.2026 року від представника позивача Винниченка М.П. надійшло клопотання, у якому просить закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 14.01.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

17.02.2026 року у судовому засіданні від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення судового розгляду. Протокольною ухвалою суду клопотання задоволено та оголошено перерву у судовому засіданні для надання відповідачу можливості ознайомитися з матеріалами справи.

11.03.2026 року від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 17.03.2026 року о 15 год. 30 хв.

12.03.2026 року від представника відповідача ОСОБА_3 — адвоката Грошева І.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 17.03.2026 року о 15 год. 30 хв., у зв`язку з його участю в іншому судовому процесі.

24.04.2026 року відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася шляхом скерування судової повістки за зареєстрованим місцем проживання, однак поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім цього, судову повістку про виклик до суду було скеровано відповідачу на номер мобільного телефону НОМЕР_6 у додаток «Viber», повідомлення доставлено.

24.04.2026 року протокольною ухвалою суду оголошено перерву у судовому засіданні для повторного виклику відповідача ОСОБА_2 .

12.05.2026 року від представника позивача Винниченка М.П. надійшло клопотання про долучення доказів, а саме рішення Галицького районного суду м. Львова від 01.08.2025 року та правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 28.01.2026 року та 06.10.2025 року.

09.06.2026 року відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася шляхом скерування судової повістки за зареєстрованим місцем проживання, однак поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім цього, судову повістку про виклик до суду було скеровано відповідачу на номер мобільного телефону НОМЕР_6 у додаток «Viber», повідомлення доставлено.

09.06.2026 року протокольною ухвалою суду оголошено перерву у судовому засіданні для повторного виклику відповідача ОСОБА_2 на 08.07.2026 року.

08.07.2026 року відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася шляхом скерування судової повістки за зареєстрованим місцем проживання, однак поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім цього, судову повістку про виклик до суду було скеровано відповідачу на номер мобільного телефону НОМЕР_6 у додаток «Viber», повідомлення доставлено.

08.07.2026 року від представника позивача Винниченка М.П. надійшло клопотання про відкладення судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_1 — адвокат Винниченко М.П. у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 — адвокат Грошев І.О. у судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_3 не є належним відповідачем у цій справі, оскільки не є набувачем майна за оспорюваним договором дарування. Вказав, що вона не повинна нести судові витрати у справі, у зв`язку з чим просив суд при ухваленні рішення покласти судові витрати виключно на ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася шляхом скерування судової повістки за зареєстрованим місцем проживання, однак поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім цього, судову повістку про виклик до суду було скеровано відповідачу на номер мобільного телефону НОМЕР_6 у додаток «Viber», повідомлення доставлено. Суд неодноразово викликав відповідача у судові засідання, вживав заходів для її належного повідомлення про розгляд справи та оголошував перерви у судових засіданнях для її повторного виклику.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Любов Іванівна у судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Герилів Марія Романівна у судове засідання не з`явилася. Судову повістку про виклик до суду було скеровано за адресою: АДРЕСА_7 , однак поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч.3 ст.223 ЦПК України у разі неявки в судове засідання учасника справи без поважних причин , суд розглядає справу за відсутності такого учасника.

Суд вважає, що справу можливо слухати за відсутності відповідача ОСОБА_2 та третіх осіб, які не з`явилися у судове засідання, оскільки останні належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, а в матеріалах справи наявні достатні належні докази про права, обов`язки та взаємовідносини сторін.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача ОСОБА_3 , дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була власником квартири АДРЕСА_5 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_5 , виданим Виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням № 225 від 28.04.1998 року та зареєстрованим у Львівському обласному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки за номером запису 31085 у книзі 38, реєстраційний номер 5172695.

Відповідно до заповіту, посвідченого державним нотаріусом Першої львівської державної нотаріальної контори Сулимою Н.Б. 20.01.2004 року за реєстровим № 6-144, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_1 все належне їй майно, де б воно не було і з чого б не складалося, у тому числі належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_5 .

03.04.2004 року ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником щодо дарування на ім`я ОСОБА_2 належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_5 , на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Герилів М.Р. за реєстровим № 943.

16.06.2004 року ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_4 на підставі вказаної довіреності, подарувала квартиру АДРЕСА_5 ОСОБА_2 . Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І. та зареєстрований у реєстрі за № 646. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14.08.2018 року ОСОБА_4 визнано недієздатною. Вказане рішення набрало законної сили 13.09.2018 року. Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 201 від 16.04.2018 року ОСОБА_4 страждала хронічним стійким психічним розладом у формі судинної деменції та за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Згідно з представленою медичною документацією розлади психічної діяльності у неї було діагностовано у 2000 році. Відповідно до висновку Львівської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» № 32 від 09.01.2025 року ОСОБА_4 станом на 03.04.2004 року страждала на тяжкий психічний розлад у формі змішаної деменції, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01.08.2025 року у справі № 461/5022/19 позов ОСОБА_1 задоволено та визнано недійсною довіреність серії ВВВ № 700197, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Герилів Марією Романівною за реєстровим № 943, якою ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником щодо дарування на ім`я ОСОБА_2 належної їй квартири АДРЕСА_5 .

При розгляді вказаної справи судом, зокрема, було встановлено, що ОСОБА_4 іншого житла, крім спірної квартири, не мала, постійно у ній проживала, була особою похилого віку, а тому укладення оспорюваної довіреності не відповідало її інтересам.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позивач ОСОБА_1 є її правнучкою та спадкоємцем майна за заповітом.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, встановлені рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01.08.2025 року у справі № 461/5022/19 обставини щодо психічного стану ОСОБА_4 на момент видачі довіреності від 03.04.2004 року, відсутності у неї іншого житла, постійного проживання у спірній квартирі, а також невідповідності укладення такої довіреності її інтересам мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має, зокрема, помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Правовою метою договору дарування є саме безоплатна передача власником належного йому майна у власність іншої особи

При цьому суд враховує, що оспорюваний договір дарування від 16.06.2004 року був укладений не особисто ОСОБА_4 , а від її імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 03.04.2004 року за реєстровим № 943. Саме на підставі цієї довіреності ОСОБА_3 була наділена повноваженнями подарувати належну ОСОБА_4 квартиру ОСОБА_2 .

Разом з тим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01.08.2025 року у справі № 461/5022/19 вказану довіреність серії ВВВ № 700197 від 03.04.2004 року, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Герилів М.Р. за реєстровим № 943, визнано недійсною.

При цьому відповідно до висновку Львівської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» № 32 від 09.01.2025 року ОСОБА_4 станом саме на 03.04.2004 року, тобто на момент видачі довіреності, на підставі якої у подальшому було укладено спірний договір дарування, страждала на тяжкий психічний розлад у формі змішаної деменції, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про відсутність належного та вільного волевиявлення ОСОБА_4 на уповноваження іншої особи здійснити безоплатне відчуження належного їй єдиного житла на користь ОСОБА_2 .

Суд також враховує поведінку ОСОБА_4 після укладення оспорюваного договору. Як вбачається з матеріалів справи, фактичної передачі спірної квартири обдаровуваній не відбулося, ОСОБА_4 продовжувала проживати у спірній квартирі та вважати себе її власником. У подальшому вона розпорядилася своїм майном на випадок смерті шляхом складення заповіту, що у сукупності з іншими встановленими обставинами підтверджує відсутність у неї усвідомленого наміру безоплатно та безповоротно передати спірну квартиру у власність ОСОБА_2 . Саме на ці обставини позивач посилається як на прояв внутрішнього ставлення ОСОБА_6 до спірної квартири після укладення договору.

Крім цього, ОСОБА_4 була особою похилого віку, іншого житла не мала та постійно проживала у спірній квартирі. Вказані обставини також були встановлені під час розгляду справи № 461/5022/19.

Відтак встановлені судом обставини щодо віку та психічного стану ОСОБА_4 , використання спірної квартири як єдиного житла, продовження проживання у ній після укладення договору, відсутності фактичної передачі квартири обдаровуваній, подальшого розпорядження цією квартирою на випадок смерті, а також визнання недійсною довіреності, яка стала юридичною підставою для вчинення представником договору дарування, у своїй сукупності підтверджують, що дійсна воля ОСОБА_4 не була спрямована на безоплатне та безповоротне відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_2 .

За таких обставин суд приходить до висновку, що під час вчинення правочину не було дотримано вимог щодо вільного волевиявлення учасника правочину та відповідності такого волевиявлення його внутрішній волі, а тому наявні правові підстави для визнання договору дарування квартири АДРЕСА_5 від 16.06.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І. за реєстровим № 646, недійсним.

Щодо позовної вимоги про витребування спірної квартири з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у випадках, визначених цією нормою.

Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2025 року у справі № 643/14662/18 зазначив, що основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Верховний Суд також вказав, що відповідно до положень ст. 387 та ч. 3 ст. 388 ЦК України власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є добросовісним набувачем та отримала майно безоплатно, у всіх випадках. При цьому власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами.

Крім того, у вказаній постанові Верховний Суд погодився з висновками про те, що при вирішенні такого спору підлягають врахуванню, зокрема, похилий вік особи на час укладення договору дарування, відсутність у неї іншого житла, продовження проживання у подарованому житлі, потреба у сторонньому догляді та матеріальній допомозі, а також обставини фактичної передачі нерухомого майна.

Верховний Суд у постанові від 28 січня 2026 року у справі № 461/4829/22 зазначив, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У такому випадку майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом пред`явлення віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України.

У цій же постанові Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Власник, з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Крім того, Верховний Суд у вказаній постанові звернув увагу на те, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та забезпечує ефективний захист прав власника. Судове рішення про витребування нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на таке майно, а тому окрема вимога про скасування державної реєстрації права власності не є необхідною для ефективного захисту порушеного права.

Як встановлено судом, спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 16.06.2004 року, укладеного від її імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 03.04.2004 року. Вказану довіреність рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01.08.2025 року у справі № 461/5022/19 визнано недійсною.

При цьому спірна квартира була набута ОСОБА_2 безоплатно, на підставі договору дарування, який, з огляду на встановлені судом обставини, підлягає визнанню недійсним. Саме договір дарування від 16.06.2004 року став підставою набуття ОСОБА_2 права на спірну квартиру.

ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_4 за заповітом, відповідно до якого остання заповіла їй все належне майно, у тому числі квартиру АДРЕСА_5 .

Враховуючи встановлені обставини справи, визнання недійсним правочину, на підставі якого спірне нерухоме майно було безоплатно передано ОСОБА_2 , а також те, що позивач є спадкоємцем майна ОСОБА_4 за заповітом, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для витребування квартири АДРЕСА_5 з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 як спадкоємця за заповітом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд враховує, що довіреність від 03.04.2004 року, на підставі якої ОСОБА_3 діяла від імені ОСОБА_4 при укладенні договору дарування спірної квартири, визнана недійсною рішенням суду, яке набрало законної сили. Крім того, висновком судово-психіатричної експертизи встановлено, що станом на момент видачі такої довіреності ОСОБА_4 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Суд також бере до уваги, що спірна квартира була єдиним житлом ОСОБА_4 , у якому вона продовжувала проживати після укладення оспорюваного договору дарування, фактичної передачі квартири обдаровуваній не відбулося, а дійсна воля ОСОБА_4 не була спрямована на безоплатне та безповоротне відчуження належного їй нерухомого майна на користь ОСОБА_2 .

Таким чином, встановлені під час розгляду справи обставини та досліджені судом докази у своїй сукупності є достатніми для висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_5 від 16.06.2004 року та витребування вказаної квартири з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 як спадкоємця за заповітом.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_3 — адвокат Грошев І.О. у судовому засіданні просив суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат врахувати, що ОСОБА_3 не є набувачем спірного нерухомого майна за договором дарування, а тому судові витрати на неї не покладати.

Суд враховує, що ОСОБА_3 при укладенні оспорюваного договору дарування діяла від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності, тоді як набувачем спірної квартири за договором дарування від 16.06.2004 року є ОСОБА_2 .

З огляду на характер спірних правовідносин, заявлені та задоволені позовні вимоги, а також те, що саме ОСОБА_2 є особою, на користь якої було відчужено спірне нерухоме майно та з незаконного володіння якої таке майно підлягає витребуванню, суд приходить до висновку про необхідність покладення судових витрат у справі на відповідача ОСОБА_2 .

Відтак, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 2 422,50 грн.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 202, 203, 215, 225, 229, 387, 388, 717 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, —

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ), в інтересах якої діє адвокат Винниченко Михайло Петрович (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ), до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Любов Іванівна (адреса: 79024, м. Львів, вул. Липинського, 54), приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Герилів Марія Романівна (адреса: 79000, м. Львів, вул. Театральна, 24), про визнання договору недійсним та витребування квартири — задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_5 від 16.06.2004 року, яким ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від імені якої на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Герилів Марією Романівною 03.04.2004 року за реєстровим № 943, діяла ОСОБА_3 , подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Любов Іванівною та зареєстрований у реєстрі за № 646.

Витребувати квартиру АДРЕСА_5 з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 як спадкоємця за заповітом.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 50 копійок.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського Апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 11.08.2026 р.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Представник позивача: адвокат Винниченко Михайло Петрович, адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Любов Іванівна, адреса: 79024, м. Львів, вул. Липинського, 54.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Герилів Марія Романівна, адреса: 79000, м. Львів, вул. Театральна, 24.

Суддя В.Є. Радченко