Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №420/34758/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/34758/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій, в якій позивач просить суд:

стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 20890,82 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1619,75 грн.

Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконала нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, тим самим порушила вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Позивач зазначає, що відповідно до сформованого ним Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за 2024 рік склала 10 осіб, з них середньооблікова чисельність штатних працівників, яким установлено інвалідність - 0 осіб, у зв`язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі — Закон № 875-XII), становить 1 робоче місце. Зазначений розрахунок сформовано в автоматизованому режимі та розміщено в електронному кабінеті відповідача на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України 04 березня 2025 року. Позивач також посилається на те, що відповідач не подавала звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» протягом 2024 року, що, на думку позивача, свідчить про невжиття відповідачем залежних від неї заходів для недопущення порушення.

Стислий виклад заперечень відповідача.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не можуть бути задоволені, з огляду на таке.

Так, відповідач вказує, що застосований позивачем розрахунок середньооблікової чисельності штатних працівників (10 осіб) не відповідає фактичним обставинам, оскільки відповідно до пунктів 3.2.5, 3.2.6 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2015 № 286 (далі — Інструкція № 286), середньооблікова кількість штатних працівників за рік обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці, що минули з початку року, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто для річного показника — на 12, у тому числі й для підприємств, що працювали неповний рік. Відповідач зазначає, що згідно з поданою нею звітністю у 2024 році в I (січень, лютий, березень) та II (квітень, травень, червень) кварталах у неї не було штатних працівників, а в III (липень — 5, серпень — 5, вересень — 8) та IV (жовтень — 11, листопад — 15, грудень — 14) кварталах були штатні працівники. Відповідач наводить розрахунок: загальної кількості працівників за всі місяці 2024 року — 58 осіб, яка поділена на 12 місяців року та дає результат 4,8, з округленням - 5 осіб, тобто у відповідача не виникав обов`язок щодо установлення (виділення) одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, оскільки відсутній необхідний мінімум - 8 осіб для виділення одного робочого місця.

Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до наказу № 27-ВК від 27 грудня 2024 року вона прийняла на роботу (працевлаштувала) особу з інвалідністю, про що повідомлено контролюючі органи у порядок та спосіб, передбачений чинним національним законодавством.

Стислий виклад відповіді на відзив.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що вважає позов законним та обґрунтованим, а відзив — безпідставним. Позивач наполягає на тому, що середньооблікова чисельність штатних працівників має обчислюватися виходячи з фактичного періоду діяльності відповідача з найманими працівниками, а саме - 6 місяців (липень–грудень 2024 року), у зв`язку з чим розрахунок має вигляд: (5 + 5 + 8 + 11 + 15 + 14) : 6 = 9,6, що з округленням становить 10 осіб. Позивач, з посиланням на постанову Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23, також зазначив, що з 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю здійснює визначення факту невиконання нормативу робочих місць та розрахунок адміністративно-господарських санкцій в автоматизованому режимі на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці.

Стислий виклад заперечень.

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач наполягає на помилковості тлумачення позивачем Інструкції № 286, зазначаючи, що вона провадить діяльність з 2003 року, тобто протягом усього 2024 календарного року, а тому передбачений пунктом 3.2.6 Інструкції №286 виняток для підприємств, які працювали неповний рік (сезонний характер виробництва або створення після січня), до неї незастосовний, а отже в будь-якому разі підлягає розділенню на 12, а не на 6.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 17 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статті 262 КАС України, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

Відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, розміщеного в електронному кабінеті відповідача 04 березня 2025 року (що підтверджується квитанцією від 04.03.2025):

середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу склала - 10;

середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб – 0;

норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення), одиниць – 1;

фонд оплати праці штатних працівників - 417816,47 грн;

середньорічна заробітна плата штатного працівника (04/01) - 41781,65 грн;

сума адміністративно-господарських санкцій — 20890,82 грн.

Судом встановлено, що відповідно до поданої відповідачем звітності з єдиного соціального внеску за III та IV квартали 2024 року, яка позивачем не спростована та узгоджується з даними, покладеними позивачем в основу Розрахунку, штатна чисельність працівників відповідача за місяцями 2024 року становила: січень — 0; лютий — 0; березень — 0; квітень — 0; травень — 0; червень — 0; липень — 5; серпень — 5; вересень — 8; жовтень — 11; листопад — 15; грудень — 14 осіб.

Працівників, яким установлено інвалідність, серед штатних працівників відповідача протягом 2024 року не було.

Судом також встановлено, що відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 — провадить підприємницьку діяльність з 2003 року, тобто безперервно провадила діяльність протягом усього 2024 календарного року.

Доказів сезонного характеру діяльності відповідача або створення (реєстрації) відповідача як суб`єкта господарювання після січня 2024 року матеріали справи не містять і сторонами не заявлено.

Суд встановив, що наказом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 № 27-ВК від 27 грудня 2024 року на посаду «маркувальник» з 30 грудня 2024 року прийнято на роботу ОСОБА_2 , якій згідно з довідкою МСЕК серії 12 ААВ № 533297 встановлено інвалідність; повідомлення про прийняття на роботу зазначеної особи подано до контролюючого органу 27 грудня 2024 року та прийнято (квитанція № 2).

Відповідач протягом 2024 року не подавала до центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», що підтверджується листом Одеського обласного центру зайнятості від 14 травня 2025 року № 1741/01-12/03-25.

Суд встановив, що позивач звертався до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці з листом від 09.06.2025 № 1006/05 з проханням включити відповідача до переліку позапланових перевірок Держпраці у 2025 році, на що листом від 09.07.2025 № ПД/3.1/6506-25 отримав відповідь про відсутність у Держпраці можливості провести позапланові заходи державного нагляду (контролю), у зв`язку з дією постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану». Акт перевірки органу Держпраці щодо дотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік у матеріалах справи відсутній.

Позивачем на адресу відповідача направлено претензію від 19.03.2025 №506/05 з пропозицією самостійно сплатити суму адміністративно-господарських санкцій.

Відповідачем заборгованість не сплачена, що і стало підставою для звернення до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні встановлює Закон №875-XII (тут і далі у редакції, на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 19 Закону № 875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — у кількості одного робочого місця.

Із системного тлумачення наведеної норми випливає, що обов`язок виділення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю виникає лише за умови досягнення роботодавцем мінімальної середньооблікової чисельності штатних працівників у розмірі 8 осіб, а за меншої чисельності такий обов`язок не виникає.

Згідно зі статтею 20 Закону № 875-XII, Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

З 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23, згідно з якою автоматизоване виявлення Фондом роботодавців-порушників є реактивним заходом контролю, що не підміняє собою проактивний контроль Держпраці, а обов`язок роботодавця відповідати за достовірність поданої ним звітності є визначальним у контексті виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Разом з тим, наведена правова позиція Верховного Суду стосується процедури виявлення порушників нормативу та звільняє позивача від обов`язку отримання акта перевірки Держпраці як передумови звернення до суду, проте не звільняє позивача від обов`язку довести правильність застосованої ним методики обчислення показників, покладених в основу розрахунку адміністративно-господарських санкцій, за наявності спору між сторонами саме щодо цієї методики.

У цій справі спір стосується не факту недостовірності звітності відповідача — дані про кількість штатних працівників за місяцями 2024 року сторонами не оспорюються та є тотожними, а виключно правильності застосованої арифметичної методики обчислення річного показника середньооблікової чисельності штатних працівників з однакових вихідних даних.

Порядок визначення середньооблікової кількості працівників визначається Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №286 від 28.09.2005 (надалі – Інструкція №286).

Відповідно до пункту 3.2.5 Інструкції № 286, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, … 12; для річного показника застосуванню підлягає дільник 12.

Відповідно до пункту 3.2.6 Інструкції № 286 у разі, якщо підприємство працювало неповний рік (сезонний характер виробництва або створення після січня, за винятком тих підприємств, які вимушено зупиняли виробництво з ініціативи адміністрації), середньооблікову кількість штатних працівників за рік визначають також шляхом підсумовування зазначеної кількості працівників за всі місяці роботи підприємства і ділення одержаної суми на 12.

Судом встановлено, що відповідач протягом усього 2024 року безперервно провадила підприємницьку діяльність (з 2003 року), не є новоствореним суб`єктом господарювання та не має ознак сезонного характеру виробництва в розумінні пункту 3.2.6 Інструкції № 286.

За таких обставин як за загальним правилом, встановленим пунктом 3.2.5 Інструкції № 286, так і за спеціальним уточненням, встановленим пунктом 3.2.6 цієї ж Інструкції для підприємств з неповним роком діяльності, обчисленню середньооблікової кількості штатних працівників відповідача за 2024 рік підлягає дільник 12.

Застосований позивачем дільник 6 (за кількістю місяців фактичної наявності найманих працівників) не ґрунтується на положеннях Інструкції № 286 та не був обґрунтований позивачем жодним іншим нормативним актом.

Здійснивши перерахунок середньооблікової чисельності штатних працівників відповідача за 2024 рік за встановленою Інструкцією № 286 методикою, суд встановлює, що загальна сума середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці 2024 року становить 58 осіб (0 + 0 + 0 + 0 + 0 + 0 + 5 + 5 + 8 + 11 + 15 + 14) : 12 = 4,83, що з округленням до цілого значення становить 5 осіб.

Оскільки середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за 2024 рік, обчислена відповідно до Інструкції № 286, становить 5 осіб, що є меншим за встановлений частиною першою статті 19 Закону № 875-XII мінімум у 8 осіб, суд дійшов висновку, що обов`язок виділення (створення) одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю в 2024 році у відповідача не виникав.

Оскільки судом встановлено відсутність у відповідача в 2024 році самого нормативного обов`язку виділення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, склад правопорушення, передбаченого статтею 20 Закону № 875-XII, у діях відповідача відсутній.

З огляду на встановлену судом відсутність у відповідача в 2024 році нормативного обов`язку виділення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, доводи позивача щодо неподання відповідачем звітності за формою № 3-ПН, а також доводи відповідача щодо прийняття на роботу з 30.12.2024 особи з інвалідністю, не мають самостійного значення для вирішення спору по суті та судом не оцінюються, оскільки обов`язок звітування про вакансію для особи з інвалідністю та її заповнення є похідним від наявності самого нормативного обов`язку, який у цій справі не встановлено.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивачем не доведено правомірності застосованої ним методики обчислення середньооблікової чисельності штатних працівників відповідача, покладеної в основу розрахунку адміністративно-господарських санкцій та позовних вимог.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, оскільки відсутні правові підстави для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.72– 74, 77, 90, 139, 241– 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська обл., 65107, код ЄДРПОУ 13901271) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій — відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Дмитро БАБЕНКО

.