Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №420/42820/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/42820/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізмаїльської районної державної адміністрації, Відділу з питань ветеранської політики Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізмаїльської районної державної адміністрації, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Ізмаїльської райдержадміністрації стосовно скасування його статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, наданого на підставі п.1,ч.2, ст. 7 Закону України від 22.10.1993 №3551 «Про статус війни, гарантії їх соціального захисту» і поновити йому цей статус.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена на суддю Токмілову Л.М.

Ухвалою від 30.12.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою від 04.02.2026 року залучено Відділ з питань ветеранської політики Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області (просп. Незалежності, буд. 62, м. Ізмаїл, Ізмаїльський район, Одеська область, 68601, код ЄДРПОУ 45710231) як другого відповідача. Розгляд адміністративної справи розпочато спочатку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що є інвалідом війни 2 групи, на підставі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, від 22 лютого 2021 року і до жовтня 2025 року отримував пенсію згідно цього статусу. Однак, в жовтні 2025 року отримав пенсію в три рази меншу ніж раніше і, тому , звернувся до Управління соціального захисту населення Ізмаїльськлої районної державної адміністрації за роз`яснення причини зменшення пенсії. На його питання було надане письмове пояснення в якому вказано, що відповідно до вимог акту перевірки Міністерства у справах ветеранів України від 7 серпня 2025 року з питань дотримання вимог щодо однакового застосування законодавства під час надання статусів, мені було скасовано статус особи з інвалідністю внаслідок війни, наданий відповідно до пункту 1 частини 2 статті 7 Закону України від 22.10.1993 №3551 «Про статус війни, гарантії їх соціального захисту». Вважаю , що вказане скасування мені статусу особи внаслідок війни протиправне і протирічить принципам Конституції України (ст.58) і положенням законодавства про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. На підтвердження свого статусу інваліду війни надає суду копію довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 28 березня 2016 року, якою встановлено було третю групу інвалідності, через захворювання пов`язане з несенням військової служби. Також надає суду копію довідки про отримання контузії голови на полігоні 11 лютого 1985 року. Крім, того надає суду Витяг з протоколу засідання Військово лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, в якому мається висновок про те, що травма при виконанні обов`язків військової служби пов`язана з його захворюванням. На підставі цих висновків 22 лютого 2021 року мені було видано безтермінове посвідчення інваліду 2 групи, як для особи з інвалідністю внаслідок війни.

18.02.2026 до Одеського окружного адміністративного суду від Відділу з питань ветеранської політики Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області надійшов відзив, в якому відповідач не погоджується з викладеними у позовній заяві підставами, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Актом перевірки Міністерства у справах ветеранів України від 07 серпня 2025 року № 7/1 з питань дотримання вимог щодо однакового застосування законодавства під час надання (позбавлення) статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, учасника війни та члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника і Захисниці України (далі – Акт № 7/1) за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2024 року відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3351 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон № 3351), було виявлено порушення щодо встановлення Позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 3351. Управлінням, на виконання вимог Акту № 7/1, 15 серпня 2025 року було скасовано Позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та вилучено відповідне посвідчення серії НОМЕР_1 від 22 лютого 2021 року. Позивач звернувся до уповноваженого органу щодо надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни 10 травня 2016 року відповідно до частини 2 пункту 1 статті 7 Закону № 3351 (в редакції від 24 березня 2016 року) до інвалідів війни належать також інваліди з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами. Відповідно до довідки акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 30 березня 2016 року (Серія 10 ААВ № 794635) причиною інвалідності було встановлено: «Травма і захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби». Обставини травми підтверджуються довідкою командира військової частини НОМЕР_2 № 39/1 від 25 лютого 1985 року, де зазначено, що травма отримана у зв`язку із проведенням командно-штабних навчань на полігоні, що призвело до розвитку захворювання «Гіпертонічна хвороба І стадії». Зазначена травма та подальше захворювання не були пов`язанні з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами. Таким чином, твердження Позивача з приводу протиправності дій прийнятого рішення щодо позбавлення Позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до частини 2 пункту 1 статті 7 Закону № 3351 є необґрунтованими та безпідставними.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

22.02.2021 року Управлінням соціального захисту населення Ренійської райадміністрації на ім`я ОСОБА_1 видано посвідчення серії НОМЕР_1 , особи з інвалідністю 2 групи внаслідок війни, термін дії – безтерміново.

Листом від 15.08.2025 року Управлінням соціального захисту населення Ізмаїльської районної державної адміністрації повідомлено ОСОБА_1 , що відповідно до вимог акту перевірки Міністерства у справах ветеранів України від 07 серпня 2025 №7/1 з питань дотримання вимог щодо однакового застосування законодавства під час надання статусів Вам скасовується статус особи з інвалідністю внаслідок війни, наданий відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону України від 22.10.1993 № 3551 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон 3551). Видане посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни від 22.02.2021 серії НОМЕР_1 вважається недійним та підлягає вилученню.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII).

Відповідно до статті 4 Закону №3551, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно ст. 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Згідно з п. 2 ч.2 ст.7 Закону №3551, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа:

осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;

У постановах Верховного Суду від 30.09.2019 в справі № 824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі № 1140/2362/18 та від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18 Судом касаційної інстанції сформовано усталені висновки щодо застосування ст.ст. 4 та 7 Закону №3551, які є релевантними до спірних правовідносин.

Зміст висновків Верховного Суду полягає у наступному: «згідно з пунктом 2 частини другої статті 7 Закону №3551 для визначення права на встановлення статусу «особа з інвалідністю внаслідок війни» підлягає встановленню те, що, по-перше, особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, та, по-друге, те, що такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами».

З матеріалів справи слідує, що у витязі з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 84 від 04.03.2016, травма рядового запасу ОСОБА_1 , ТАК, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією ААВ № 159334 від 12.10.2020, ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, травма, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

При цьому, із аналізу норми п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551 вбачається, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків.

Отже, наявні документи свідчать про те, що травма та відповідно інвалідність позивача пов`язана лише з виконанням службових обов`язків, що не є достатнім для визнання його особою з інвалідністю внаслідок війни.

Суд звертає увагу, що не є тотожним поняття "травма, одержана під час виконання службових обов`язків" та поняття "травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків."

Тобто, у позивача право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відсутнє, оскільки останній отримав травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків, а не під час виконання військового обов`язку.

Верховний Суд України у постановах від 20.01.2015 у справі №21-528а14 та від 06.11.2013 у справі №21-377а13 дійшов висновку про те, що не може вважатися інвалідом війни особа, інвалідність якої не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби в контексті статті 7 Закону №3551-XII, а одержана внаслідок виконання службових обов`язків.

Сукупний аналіз статей Закону №3551 доводить, що віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551 безпосередньо пов`язане з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст.4 цього Закону.

Аналогічні правові висновки викладено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постановах від 30.09.2019 у справі № 824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18, від 02.04.2021 року у справі № 0540/9350/18-а, які суд застосовує до спірних правовідносин згідно приписів ч.5 ст.242 КАС України.

При цьому, з матеріалів справи слідує, що позивачу дійсно було видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, тобто визнано за ним вказаний статус. Проте, правомірність видачі вказаного посвідчення ніким не оскаржувалась. Разом з тим, вказані обставини не свідчать про обов`язок відповідача знов видати вказане посвідчення, тобто визнати позивача особою з інвалідністю внаслідок війни.

Крім того, суд звертає увагу, що статус позивача - особи з інвалідністю внаслідок війни скасовано відповідно до вимог акту перевірки Міністерства у справах ветеранів України від 07 серпня 2025 №7/1. Будь-яких доказів на підтвердження оскарження вказаного акту та/або рішень чи дій Міністерства у справах ветеранів України суду не надано.

З огляду на зазначене, суд приходить висновку, що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З урахуванням висновку суду про відмову у задоволенні позову, суд зазначає про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізмаїльської районної державної адміністрації, Відділу з питань ветеранської політики Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.

.