Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №420/6749/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6749/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій позивач просить суд:

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 15.01.2026 № 951380842407 про відмову у перерахунку пенсії, а саме переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , як протиправне.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву № 268 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 про перерахунок пенсії, а саме переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком від 09.01.2026.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена на суддю Токмілову Л.М.

Ухвалою від 13.03.2026 року відкрито провадження у справі та витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15.01.2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийнято рішення № 951380842407 у перерахунку пенсії, а саме, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком з мотивів недостатності страхового стажу. Згідно з текстом оскаржуваного рішення та доданого до нього розрахунку, її страховий стаж визначено у розмірі 29 років 4 місяці 10 днів, що, на думку Пенсійного фонду, є меншим за мінімально необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком у 2025 році, а саме 32 роки. При цьому, позивач вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 951380842407 від 15.01.2026 року є незаконним. Фактичний страховий стаж ОСОБА_2 підтверджується документами і складається з наступних періодів: 1. Навчання (1980– 1983): 3 роки; 2. Трудова діяльність до 2014 року: весь період за трудовою книжкою та ОК-7; 3. Догляд за дитиною (1986– 1987): усі періоди до досягнення дитиною трьох років (5 місяців 23 дні). При розгляді заяви про призначення пенсії ПФУ розділив стаж на той, що дає право на пенсію, і той, що впливає на її розмір. На думку Відповідача 11 років інвалідності мають враховуватися лише для розрахунку суми виплати, але не для того, щоб «дозволити» вийти на пенсію за віком. Позивач вважає, що це є ключовою помилкою ПФУ, оскільки згідно зі ст. 24 Закону №1058 та практикою Верховного Суду, стаж перебування на інвалідності є страховим стажем і повинен додаватися до загального підрахунку для визначення права на пенсію, так як позивач перебуваючи на пенсії по інвалідності з 2014 по 2025 рік (понад 11 років) продовжувала трудову діяльність. Враховуючи вищевикладене, загальний фактичний страховий стаж ОСОБА_1 складає 40 років 7 місяців 20 днів, що на 8 років перевищує мінімально необхідний стаж для призначення пенсії за віком у 2025 році (32 роки). Відтак, внаслідок неправомірних дій Пенсійного фонду позивачу безпідставно відмовлено у реалізації її конституційного права на соціальний захист, гарантованого статтею 46 Конституції України.

31.03.2026 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив, в якому відповідач не погоджується з викладеними у позовній заяві підставами, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. Пунктом «ж» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 ХІІ від 05.11.1991 передбачено зарахування до стажу роботи часу догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку. Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування стажу та призначення пенсії. За наслідком розгляду наданого пакету документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу Головним управлінням було встановлено, що на час звернення Позивачка досягла 60 річного віку. Страховий стаж заявниці для призначення пенсії за віком складає 30 років 9 місяців 4 дні (29 років 4 місяці 10 днів + 144 дні страхового стажу згідно даних ОК5, набуті після попереднього перерахунку пенсії). До страхового стажу, окрім періодів роботи за даними трудової книжки, враховано період навчання в ГПТУ №5 та період догляду за дитиною до 3х років. За даними трудової книжки не враховано період роботи з 22.11.1986 по 15.12.1986 на Одеському облрибкомбінаті, оскільки запис не завірений печаткою та підписом відповідальної особи. Але слід зазначити, що вищезазначений період перетинається з періодом догляду за дитиною до 3х років, тому враховано до страхового стажу. Таким чином, за результатом розгляду наданого пакету документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення №951380842407 від 15.01.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 32 роки.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

09.01.2026 року ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком згідно статті 26 Закону №1058, однак за принципом екстериторіальності заяви про призначення пенсії та документи які були надані позивачем до заяви, передані до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 951380842407 від 15.01.2026 позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

Згідно вказаного рішення, страховий стаж позивача становить 29 років 4 місяці 10 днів.

В рішенні зазначено, що до заяви додані наступні документи: 1. паспорт. 2. трудова книжка. 3. свідоцтво про народження сина.

Згідно п. 3 ст. 45 Закону №1058 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до пункту 1 статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 років.

За результатами розгляду електронної пенсійний справи встановлено, що ОСОБА_1 на дату звернення має страховий стаж 29 років 4 місяці 10 днів, що не дає можливості виходу на пенсію за віком.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV від 09.07.2003 (далі також - Закон №1058-IV) визначені принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам (далі - Закон №1058).

Приписами частин першої-третьої статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.

Відповідно до п. «ж» ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується також: час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

З матеріалів справи слідує, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 951380842407 від 15.01.2026 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, оскільки ОСОБА_1 на дату звернення має страховий стаж 29 років 4 місяці 10 днів, що не дає можливості виходу на пенсію за віком.

В позовній заяві позивач вказує, що пенсійним органом не враховано догляд за дитиною (1986– 1987), а саме усі періоди до досягнення дитиною трьох років (5 місяців 23 дні).

Однак, з розрахунку форми РС-право встановлено вказаний період догляд за дитиною включено пенсійним органом до страхового стажу.

З трудової книжки НОМЕР_2 слідує, що в період з 22.11.1986 по 15.12.1986 позивач працювала в Одеському облрибкомбінаті.

При цьому, вказаний період роботи в повній мірі перетинається з періодом догляду позивачем за дитиною до 3х років, а відтак зарахування такого періоду до страхового стажу не узгоджується з приписами законодавства. В той же час, період з 22.11.1986 по 15.12.1986 врахований до страхового стажу як період догляд за дитиною.

Також, судом встановлено, що позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 2014 року.

При цьому, згідно відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та відомостей, в період з 2021 року по дату звернення до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію за віком ОСОБА_1 працювала в ТОВ « АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ».

Дійсно абз. 2 ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Отже, додатковий страховий стаж, передбачений абзацом другим частини першої статті 24 Закону № 1058-IV, зараховується лише після досягнення застрахованою особою віку, визначеного частиною першою статті 26 цього Закону, не пов`язує з моментом звернення і впливає виключно на збільшення розміру пенсійних виплат (підвищуючи загальну тривалість страхового стажу у формулі розрахунку), а не на саме виникнення права на пенсію.

Проте, суд звертає увагу, що абз. 1 ч. 1 ст.24 Закону № 1058-IV, визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Тобто, в період роботи ОСОБА_1 в ТОВ «АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ», позивач підлягав загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, у зв`язку з чим цей період підлягав зарахованню до страхового стажу позивача на загальних підставах на підставі частини 1 статті 24 Закону №1058.

При цьому, орган, що призначає пенсію, має право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Також, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, які висловлені у постанові від 18.03.2021 у справі № 280/4057/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених Головним управлінням Пенсійного фонду в Донецькій області в основу рішення № 951380842407 від 15.01.2026 на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України суд констатує, що вказане рішення є необґрунтованим, оскільки у рішенні не визначено жодного правового обґрунтування щодо врахування періодів роботи позивача під час отримання пенсії по інвалідності, в тому числі в ТОВ «АВТОМАГІСТРАЛЬ-ПІВДЕНЬ», до страхового стажу для призначення пенсії за віком на загальних підставах.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що невмотивованість рішення суб`єкта владних повноважень є підставою для його скасування, у зв`язку із чим є за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 951380842407 від 15.01.2026.

За наведеного, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву № 268 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 про перерахунок пенсії, а саме переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком від 09.01.2026, з урахуванням висновків суду.

Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії підлягає задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI “Про судовий збір”, у зв`язку з чим підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (49008, м. Дніпро, вул. Надії Олексієнко, 106, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 15.01.2026 № 951380842407 про відмову у перерахунку пенсії, а саме переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2026 про перерахунок пенсії, а саме переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, з урахуванням висновків суду.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.