Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №420/42941/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/42941/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 05.11.2025 №213150008599 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 28.10.2025 з зарахуванням до загального стажу період роботи в колгоспі з 28.06.1982 по 15.09.1995 року, період роботи 07.05.1997 по 07.11.1997 та виплатити заборгованість з пенсійної виплати починаючи з 28.10.2025.

Ухвалою суду від 02.01.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Справу розглянуто з урахуванням перебування судді Токмілової Л.М. у відпустці.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 08.07.2025 набула право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та 28.10.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком, додавши всі необхідні документи. Заява за принципом екстериторіальності була передана до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. 05.11.2025 рішенням Відповідача №213150008599 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на те, що страховий стаж становить лише 30 років 9 місяців 25 дні, що є недостатнім для призначення пенсії згідно з вимогами статті 26 Закону. При цьому до страхового стажу необґрунтовано не були зараховані наступні періоди: період роботи в колгоспі з 28.06.1982 по 15.09.1995, оскільки запис про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві внесено з порушенням вимог Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975№ 310, а саме: відсутні підстави внесення записів (документ його номер та дата); період роботи з 01.04.2003 по 01.05.2003, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу. Позивач зауважує, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а єдиною підставою для не врахування до трудового стажу (при його обчисленні) часу роботи колгоспника є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин. Позивач звертає увагу суду на те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства та не повинен контролювати роботодавця з цього питання. Разом з тим, наявність неточностей або виправлень у трудовій книжці може мати негативні наслідки лише для особи, відповідальної за заповнення та зберігання зазначеного документу. Зазначені обставини є такими, що працівник не може їх самостійно усунути, виправити, вплинути на їх зміст чи в інший спосіб підтвердити період навчання, а отже, не можуть впливати на реалізацію права Позивача на перерахунок пенсії.

16.01.2026 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив, в якому відповідач не погоджується з викладеними у позовній заяві підставами та зазначає, що вік позивача на момент звернення із заявою становив 60 років. Необхідний страховий стаж у відповідності до ст. 26 Закону №1058 становить — 32 роки. Страховий стаж позивача становить 30 років 9 місяців 25 днів. До страхового стажу Позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.04.1989, оскільки титульну сторінку засвідчено печаткою нового зразка держави Україна, яка не існувала на момент видачі трудової книжки. Крім того: період роботи в колгоспі з 28.06.1982 по 15.09.1995, оскільки запис про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві внесено з порушенням вимог Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975№ 310, а саме: відсутні підстави внесення записів (документ, його номер та дата);- період отримання допомоги по безробіттю з 07.05.1997 по 07.11.1997, оскільки відсутні підстави припинення виплати допомоги (документ, його номер та дата) та з 01.02.1998 по 26.07.1998, оскільки запис про припинення виплати допомоги по безробіттю засвідчено печаткою на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства; період роботи з 01.04.2003 по 01.05.2003, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу. Для зарахування вищезазначеного періоду роботи до страхового стажу позивачем не надано підтверджуючі довідки. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення № 213150008599 від 05.11.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу — 32 роки.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 60-річного віку, 28.10.2025 звернулась до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - ГУ ПФУ в Одеській області, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

05.11.2025 рішенням ГУ ПФУ в Одеській області №213150008599 за результатами розгляду документів, доданих до заяви, на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 05.11.2025 №213150008599 встановлено, що необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону становить 32 роки.

Страховий стаж заявниці становить 30 років 9 місяців 25 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- періоди згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.04.1989, оскільки титульну сторінку засвідчено печаткою нового зразка держави Україна, яка не існувала на момент видачі трудової книжки.

Крім того:

- період роботи в колгоспі з 28.06.1982 по 15.09.1995, оскільки запис про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві внесено з порушенням вимог Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, а саме: відсутні підстави внесення записів (документ, його номер та дата);

- період отримання допомоги по безробіттю з 07.05.1997 по 07.11.1997, оскільки відсутні підстави припинення виплати допомоги (документ, його номер та дата) та з 01.02.1998 по 26.07.1998, оскільки запис про припинення виплати допомоги по безробіттю засвідчено печаткою на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства;

- період роботи з 01.04.2003 по 01.05.2003, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно положень пункту 1 частини 1 статті 8 Закон № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Позивач, вважаючи наявним у нїй необхідного страхового стажу, 28.10.2025 звернулась до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Матеріалами справи підтверджується, що обчислений пенсійним органом 05.11.2025 (визначений для розгляду документів за принципом екстериторіальності) страховий стаж позивача становить 30 років 9 місяців 25 днів. При цьому, в призначенні пенсії за віком згідно наданої заяви відмовлено, за відсутності необхідного страхового стажу на дату звернення.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

З огляду на наведене, страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.

За період до 1 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування є трудова книжка, а у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній або в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Так, в оскаржуваному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.04.1989, оскільки титульну сторінку засвідчено печаткою нового зразка держави Україна, яка не існувала на момент видачі трудової книжки. Крім того не зараховано:

- період роботи в колгоспі з 28.06.1982 по 15.09.1995, оскільки запис про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві внесено з порушенням вимог Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, а саме: відсутні підстави внесення записів (документ, його номер та дата);

- період отримання допомоги по безробіттю з 07.05.1997 по 07.11.1997, оскільки відсутні підстави припинення виплати допомоги (документ, його номер та дата) та з 01.02.1998 по 26.07.1998, оскільки запис про припинення виплати допомоги по безробіттю засвідчено печаткою на якій неможливо ідентифікувати назву підприємства;

- період роботи з 01.04.2003 по 01.05.2003, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу.

Судом встановлено, що 11.04.1989 позивачу оформлено трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 .

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно із пунктом 6 Основних Положень, всі записи у трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 310 відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правил трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).

Судом проаналізовано трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 (та встановлено наступне.

ОСОБА_1 прийнята в члени колгоспу "50 річчя Жовтня" на підставі протоколу №1 від 20.08.1982.

30.03.1994 колгосп "50 річчя Жовтня" перейменовано в КСП "Таврія" згідно рішення спільного зібрання колгоспів.

15.09.1995 ОСОБА_2 вийшла з членів колгоспу згідно поданої заяви (протокол №9 від 22.11.1996).

Разом з тим, як вбачається з форми РС-право, період членства позивача в колгоспі частково перетинається із періодом навчання позивача у вищих/середніх навчальних закладах (з 01.09.1982 по 31.07.1987) та доглядом за дитиною до 3 років (з 20.11.1989 по 14.09.1995), які вже зараховано до страхового стажу.

Таким чином, фактично спірний є період 1987-1989 років.

У розділі «Трудова участь в суспільному господарстві» містяться записи про кількість відпрацьованих вихододнів, установлений мінімум вихододнів на рік, відомості про нараховану заробітну плату, а саме:

- у 1987 році встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві – 84 дні, а позивачем виконано – 105 днів;

- у 1988 році встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві – 262 дні, а позивачем виконано – 283 днів;

- у 1989 році встановлений колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві – 262 дні, а позивачем виконано – 321 днів.

Крім того, у вказаному розділі міститься інформація про нараховану заробітну плату за рік, а також вказані записи засвідчено печатками колгоспу та підписом інспектора.

Разом з тим, відповідачем у оскаржуваному рішенні відмовлено позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоди роботи в колгоспі, оскільки відсутні підстави внесення записів (документ, його номер та дата).

Враховуючи те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і вона містить інформацію про фактично відпрацьований позивачем час у колгоспі за спірні періоди, що відповідачами не спростовано, незаповнення відповідальною особою роботодавця певної інформації, зокрема підстав внесення записів (документ, його номер та дата), не може бути законною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу.

Зокрема, Верховний Суд неодноразово наголошував, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.

Крім того, в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 наявна відповідь Рубанівської сільської військової адміністрації відповідно до якої архівні документи Миколаївського старостинського округу Рубанівської сільської ради Каховського району Херсонської області залишилися на тимчасово окупованій території Рубанівської сільської ради. В зв`язку з чим надати архівну довідку про роботу ОСОБА_1 в КСП "50 річчя Жовтня" немає можливості.

Відтак, суд враховує, що позивачем вчинялися дії, спрямовані на отримання документів, необхідних для зарахування спірного періоду до страхового стажу.

Згідно правової позиції, сформульованої Верховним Судом у постановах, зокрема від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а та від 19 грудня 2019 року у справі № 307/541/17, підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Крім того, з урахуванням вищенаведеного, суд також вважає, що наявність на титульному аркуші трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 11.04.1989 печатки нового зразка держави Україна, яка не існувала на момент видачі трудової книжки, є формальним недоліком її оформлення, який не впливає на достовірність відомостей про трудову діяльність позивача та не може бути самостійною підставою для неврахування відповідних періодів роботи при обчисленні страхового стажу, оскільки проставлення такої печатки могло мати місце і після оформлення трудової книжки.

Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача період отримання нею допомоги по безробіттю з 07.05.1997 по 07.11.1997, оскільки відсутні підстави припинення виплати допомоги (документ, його номер та дата), суд зазначає наступне.

В трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 наявні записи про отримання допомоги по безробіттю:

- 07.05.1997 призначено допомогу по безробіттю згідно п. 1 "б" ст. 29 Закону України «Про зайнятість населення» (наказ №23 п. 4 від 07.02.97);

- 07.11.1997 припинено виплату допомоги по безробіттю на підставі п. 1 «в» ст. 30 Закону України «Про зайнятість населення».

Вказані записи завірено підписом інспектора праці та відповідною печаткою.

Пунктом «в» частини 1 статті 30 Закону «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XI встановлено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у випадках закінчення строку виплати допомоги по безробіттю.

Таким чином, в цьому випадку в трудовій книжці підставою припинення виплати допомоги по безробіттю визначено закінчення строку виплати допомоги по безробіттю, а тому не зазначення підстави припинення виплати допомоги (документ, його номер та дата) не є недоліком оформлення запису.

На момент внесення у трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 спірних записів була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 1.5 Інструкції № 58 передбачено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1. Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Положеннями пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Суд наголошує, що відповідно до положень Інструкції № 58 заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником, тому відповідальним за заповнення трудової книжки, є роботодавець, а позивач не може нести відповідальності за допущені роботодавцем порушення при внесенні записів до трудової книжки.

Аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", з якої випливає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 Постанови № 301).

Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.

Водночас до суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду отримання допомоги по безробіттю з 07.05.1997 по 07.11.1997) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.

З огляду на наявність в трудовій книжці записів, внесених уповноваженим на те суб`єктом органом Державної служби зайнятості про отримання позивачем допомоги по безробіттю в період з 07.05.1997 по 07.11.1997 неврахування відповідачем цього періоду до страхового стажу є неправомірним.

Інші періоди, які Головне управління Пенсійного фонду України не врахувало до страхового стажу позивача, не є спірними в даній справі.

Враховуючи вищенаведене, відмова відповідача у зарахуванні позивачу до страхового стажу спірних періодів, які внесено до трудової книжки колгоспника є протиправною, оскільки стаж підтверджено основним документом - трудовою книжкою працівника (позивача), недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено у передбачений законом спосіб, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі.

При цьому, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, однак, матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем таких дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.

Повторюючись, суд звертає увагу на те, що трудова книжка позивачки містить дані про періоди трудової діяльності, а сумніви Управління щодо можливості зарахування цих періодів робіт до страхового стражу не знайшли свого обґрунтованого підтвердження.

В сукупності встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

При вирішенні спору суд враховує правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, у якій колегія суддів дійшла висновку про те, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію.

При цьому, вимога щодо зобов`язання призначити та виплачувати пенсію є передчасною, оскільки функцію по обрахунку страхового стажу із урахуванням спірних періодів пенсійний орган не виконав. Враховуючи, що пенсійним органом не була надана оцінка усьому періоду трудової діяльності позивачки, суд не може підміняти цей орган і обрахувати страховий стаж на предмет достатності для призначення пенсії за віком.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Така позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.

За наведеного, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача період її роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 з 1987 по 1989 рік, період отримання нею допомоги по безробіттю з 07.05.1997 по 07.11.1997 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії.

Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області підлягає частковому задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд вважає необхідним у відповідності до вимог статті 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в розмірі 968,96 грн.

Необхідно зауважити, що часткове задоволення позовних вимог, у даному випадку, не впливає на розмір судового збору, який підлягає стягненню, оскільки обсяг задоволених вимог фактично не відрізняється від кількості тих, за які такий збір був сплачений.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №213150008599 від 05.11.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 з 1987 по 1989 рік, період отримання нею допомоги по безробіттю з 07.05.1997 по 07.11.1997 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.10.2025 про призначення пенсії за віком.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.