Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №420/3965/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3965/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно виплачені кошти в сумі 6753,18 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок отримання, без належної на те правової підстави, грошового забезпечення за час відсутності на військовій службі без поважних причин.

Ухвалою суду від 16.02.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Справу розглянуто з урахуванням перебування судді Токмілової Л.М. у відпустці.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації 05.03.2015. Відповідно до рапорту оперативного чергового НОМЕР_2 загону морської охорони капітан-лейтенанта ОСОБА_2 від 26.11.2025 №20.1/29454/25-Вн стало відомо, що головний старшина ОСОБА_3 не прибув в розташування НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону. З метою з`ясування причин та умов відсутності на службі відповідно до наказу командира НОМЕР_2 загону морської охорони від 26 листопада 2025 року №1753-АГ "Про призначення службового розслідування", було призначене службове розслідування за фактом неприбуття в розташування НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону техніка дивізіону Морської охорони головного старшини ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що матеріалами службового розслідування підтверджується факт неприбуття до місця несення військової служби (до НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону) та відсутності на військовій службі без поважних причин з 25 листопада 2025 року і на даний момент місцезнаходження невідоме. Грошове забезпечення відповідачу нараховано та виплачено в повному обсязі за листопад 2025 року, оскільки згідно Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України №558 та згідно Наказу АДПСУ 22-ОС від 06.01.2025 "Про грошове забезпечення (заробітну плату) військовослужбовців (працівників) Державної прикордонної служби України у 2025 році" установлено, що нарахування і виплата грошового забезпечення здійснюється до 20 числа поточного місяця.

Оскільки в період з 25 по 30 листопада 2025 року відповідач не знаходився у відрядженні, навчанні та не виконував службові обов`яхки згідно наказу Голови Державної прикордонної служби України від 10.11.2025 №2296-ОС "По особовому складу" про зарахування його у розпорядження начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, то виплату грошового забезпечення відповідач отримав безпідставно.

Згідно відповіді з єдиного державного демографічного реєстру №2341492 від 16.02.2026, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

З копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та конверту на адресу відповідача вбачається, що поштове відправлення з копією ухвали суду від 16.02.2026 повернено до суду 25.03.2025 за закінченням встановленого терміну зберігання.

Суд зазначає, що відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , головний старшина техніка дивізіону Морської охорони, призваний на військову службу по мобілізації 05.03.2015.

На вказаній посаді з 26.07.2021, що підтверджується витягом з Наказу командира НОМЕР_2 загону морської охорони Регіонального управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України №242-ОС від 26.07.2021.

21.10.2025 головним старшиною ОСОБА_4 було подано рапорт №04.4/25814/25-Вн про його бажання щодо переміщення для подальшого проходження служби до НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону.

Згідно витягу з наказу командира НОМЕР_2 загону морської охорони від 24.11.2025 №915-ОС головного старшину ОСОБА_5 , техніка дивізіону Морської охорони, якого наказом Голови Державної прикордонної служби України від 10.11.2025 №2296-ОС зараховано у розпорядження начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України з 24.11.2025 та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Позивач зазначає, що 13.11.2025 головному старшині ОСОБА_6 було доведено Наказ Голови Державної прикордонної служби України від 10.11.2025 №2296-ОС "По особовому складу" про зарахування його у розпорядження начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, а 24.11.2025 ним отримано припис від 24.11.2025 №40 в якому пропонується вибути 24.11.2025 з м. Одеси та 25.11.2025 прибути в розпорядження командира НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону.

24.11.2025 головного старшину ОСОБА_5 було перевірено на наявність всіх документів для вибуття, проїздних документів та проведено інструктаж.

24.11.2025 на адресу начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України було направлено лист від 24.11.2025 №08/5500-25-Вих "Про вибуття військовослужбовця" про надання інформації про прибуття або неприбуття головного старшини ОСОБА_1 у розпорядження начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону.

26.11.2025 від начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону надійшла відповідь №08/24039-25-Вих "Про неприбуття військовослужбовця", де зазначено, що головний старшина ОСОБА_1 до НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону не прибув.

Надалі, 05.12.2025 на адресу начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України було направлено лист від 05.12.2025 №02.4.22/5734-25-Вих "Щодо надання інформації" про надання інформації про прибуття або неприбуття головного старшини ОСОБА_1 у розпорядження начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону.

06.12.2025 від начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону надійшла відповідь №08/24977-25-Вих "Про надання інформації", де зазначено, що головний старшина ОСОБА_1 до НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону не прибув.

На підставі наказу НОМЕР_2 загону морської охорони від 26 листопада 2025 року №1753-АГ "Про призначення службового розслідування" проведено службове розслідування по факту неприбуття головного старшини ОСОБА_5 в розташування НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону.

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 загону морської охорони Державної прикордонної служби України «Про підсумки службового розслідування» від 23.12.2025 №1951-АГ встановлено, що починаючи з 25 грудня 2025 року технік дивізіону Морської охорони головний старшина ОСОБА_3 не прибув до місця дислокації НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону для подальшого проходження служби.

Відповідно до розрахункового листа за листопад 2025 року, ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення за листопад 2025 року у розмірі 6753,18 грн.

Позивачем направлено на адресу відповідача лист №10/254-26-Вих від 19.01.2026 з метою добровільного відшкодування шкоди, проте заборгованість не сплачена, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу`и (далі - Закон № 2232-XIІ).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

На підставі частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі Порядок №260).

Відповідно до пункту 12 розділу І Порядку №260 військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Отже, у період вибуття військовослужбовця за ним зберігається виплата грошового забезпечення.

Водночас, згідно з пунктом 13 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 (далі -Інструкція №558) грошове забезпечення не виплачується:

за час надання військовослужбовцю відпустки, за період якої законодавством не передбачено збереження грошового забезпечення;

за час перебування військовослужбовця під цілодобовим домашнім арештом або під вартою;

військовослужбовцям, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місця служби. Таким військовослужбовцям виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення органу Держприкордонслужби (місця служби) та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби.

Враховуючи, що головний старшина ОСОБА_1 до НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону не прибув, суд вважає, що на підставі пункту 13 розділу І Інструкції №558 відповідач не мав права на виплату грошового забезпечення за час його відсутності на службі без поважних причин.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі - Закон №160-IX).

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (статті 4 Закону №160-IX).

Згідно з частиною 4 статті 3 Закону №160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (пункт 1 частини 1 статті 6 Закону №160-IX).

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону №160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.

Згідно з приписами статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї норми матеріального права зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Водночас стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.

Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

Суд вважає, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на службі без поважних причин, проте отримував грошове забезпечення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок у поверненні безпідставно набутого грошового забезпечення за вищевказаний період, оскільки грошове забезпечення з визначений період нараховано та виплачено помилково.

Відповідно до статі 10 частини 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (стаття 10 частина 2 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем самовільно залишено військову частину, а тому суд погоджується з твердження позивача, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки, не повернув ввірене йому військове майно на загальну суму у розмірі 6753,18 грн, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх повернення.

Оскільки, майно привласнене відповідачем недобросовісно та останній не повернув ввірене йому майно, тому у відповідача виник обов`язок щодо повернення позивачу вартість безпідставно привласненого майна.

Суд зауважує, що відповідач доводи позивача належними доказами не спростував, розрахунок шкоди не оспорює, будь-які пояснення або заперечення не надав.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів у розмірі 6753,18 грн за час відсутності на військовій службі без поважних причин.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз, розподіл судових витрат зі сплати судового збору на користь позивача не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) про стягнення коштів – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно виплачені кошти у розмірі 6753,18 гривень в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок отримання, без належної на те правової підстави, грошового забезпечення за час відсутності на військовій служби без поважних причин.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.