Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №280/5715/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року Справа № 280/5715/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

09 червня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача оформлене протоколом №21 від 21.05.2026 про відмову позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву та подані документи щодо надання відстрочки з урахуванням висновків суду.

Ухвалою суду від 11.06.2026 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.

Також, ухвалою суду від 11.06.2026 вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, до моменту набрання законної сили рішенням суду по справі №280/5715/26.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він через ЦНАП звернувся до відповідача з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме пункту 4 частини першої зазначеної статті, так як позивач самостійно виховує доньку – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зазначає, що відповідачем за результатами розгляду заяви відмовлено у задоволенні заяви про надання відстрочки, у зв`язку з відсутністю судового рішення про встановлення факту самостійного виховання дитини. Разом з тим, позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки мати доньки ОСОБА_3 захворіла психічною хворобою та була направлена до КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб». Позивач зазначає, що ОСОБА_3 має ознаки психічних розладів, що у зв`язку з чим їй встановлено другу групу інвалідності. Також, позивач зазначає, що на даний час сестра ОСОБА_3 звернулася з позовом до суду з питання визнання ОСОБА_3 недієздатною та встановлення над нею опіки. Позивач зазначає, що фактично з квітня 2024 року його донька постійно проживає разом з ним, перебуває на його повному утриманні, а всі обов`язки щодо її виховання, розвитку, лікування та забезпечення виконує позивач. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено про те, що громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 18.05.2026 подав заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. Відповідач зазначає, що позивачу було направлено повідомлення від 22.05.2026 №3305, яким було повідомлено, що за результатами розгляду заяви, протоколом від 21.05.2026 №21 комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та повідомила громадянину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що він підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причина відмови: пакет документів, доданий до заяви, не відповідає додатку 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (відсутнє рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини). Відповідач зазначає, що позивач не заперечує відсутність у нього рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини, що свідчить про те, що ним було надано не повний пакет документів. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи встановлено, що Громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 18.05.2026 подав заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 було розглянуто заяву та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, як жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої (таких) дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Позивачу було направлено повідомлення від 22.05.2026 №3305, яким було повідомлено, що за результатами розгляду заяви, протоколом від 21.05.2026 №21 комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та повідомила громадянину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що він підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.

Причина відмови: пакет документів, доданий до заяви, не відповідає додатку 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (відсутнє рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини).

Позивач, не погодившись з відмовою у наданні відстрочки від призову на військову службу, звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, під час розгляду адміністративної справи судом встановлено, що позивач обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги посилається на те, що він самостійно утримує та виховує доньку – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки її мати дитини за станом здоров`я не може опікуватися дитиною та потребує саме медичної допомоги.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог вказав на те, що позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу не було надано повного пакету документів, а саме рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Суд зазначає, що є загальновідомим та не потребує доказуванню, що на момент виникнення спірних правовідносин в Україні запроваджено загальну мобілізацію, у зв`язку із збройною агресією російської федерації про України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно ч.5 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Суд зазначає, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані:

з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Так, під час розгляду справи судом встановлено, що позивач просив надати йому відстрочку від призову на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому суд перевіряє правомірність відмови у наданні відстрочки саме на підставі зазначеної норми.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Згідно ч.8 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі – Порядок №560).

Відповідно до пункту 56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Пунктом 58 Порядку №560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 та пункту 5 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

В свою чергу, додатком 5 визначено, що особи, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації мають подати до ІНФОРМАЦІЯ_4 : свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Отже, чинним законодавством України визначено, що для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в обов`язковому порядку має бути надано свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

Додатково до свідоцтва про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного подається один із таких документів:

свідоцтво про смерть одного з батьків;

рішення суду про оголошення одного із батьків померлим;

рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав;

рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім;

витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;

вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі;

документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Суд зазначає, що позивачем під час звернення з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу не було надано жодного із документів, які мають бути подані разом із свідоцтвом про народження дитини та підтверджують самостійне виховання дитини, зокрема не надано рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

При цьому, суд зазначає, що предметом розгляду цієї справи не є встановлення факту самостійного виховання позивачем дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В цій справі досліджується правомірність відмови у наданні відстрочки, яка пов`язана із відсутністю у позивача пакету документів необхідних для її отримання.

Так, згідно ч.1 ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно ч.2 ст.141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

При цьому, згідно ч.1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач звернувся до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя (справа №336/7245/25) з позовом до ОСОБА_3 щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком та встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.

Проте, як на момент розгляду заяви позивача про надання відстрочки, так і на момент розгляду цієї справи, рішення суду по справі №336/7245/25 не ухвалено, факт самостійного виховання дитини позивачем не встановлено.

Також, суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин, відсутні докази на підтвердження позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, визнання її недієздатною або обмежено дієздатною, тощо.

Водночас, встановлення ОСОБА_3 групи інвалідності не є тією обставиною, яка позбавляє її прав та обов`язків по відношенню до дитини - ОСОБА_2 , а також не є тим документом, який відповідно до Порядку №560 підтверджує факт самостійного виховання дитини позивачем.

За таких обставин, оскільки станом на дату оформлення протоколу №21 від 21.05.2026 позивачем не було надано відповідачу повного пакету документів, які надають право на отримання відстрочки відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд дійшов висновку, що відмова у наданні відстрочки є правомірною.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, 254-262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова