Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №260/4618/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 серпня 2026 рокум. Ужгород№ 260/4618/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

29 червня 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Код РНОКПП: НОМЕР_2 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яким, просить суд: « 1. Прийняти позовну заяву та розглянути її у порядку спрощеного провадження (без визнання справи малозначною). 2. Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , Адреса: АДРЕСА_1 , Код РНОКПП: НОМЕР_2 ) в перетині державного кордону України від 06.06.2026 р. 3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_1 прикордонний загін ДПСУ, Адреса: АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) утриматися від повторної відмови ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , Адреса: АДРЕСА_1 ) у перетині державного кордону України за наявності у нього документа, визначеного статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», електронного військово-облікового документу із застосунку «Резерв+» із відміткою про виключення з військового обліку та при відсутності підстав, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України”. 4. Судовий збір та інші судові витрати покласти на Відповідача».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону, у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону. Вказує, що до відповідно до електронного Військово-облікового документу із застосунку «Резерв+» позивач виключений з військового обліку, у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, а відтак у нього наявне право на перетин державного кордону України. Зауважує, що з дати виключення з військового обліку він є звільненим від виконання військового обов`язку як особа, що в силу закону вважається непридатною до проходження військової служби. На переконання позивача, подані документи є достатніми для підтвердження обставини на перетин державного кордону у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними, виходячи з наступного. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, з 24 лютого 2022 року тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією України. Вказує, що позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону, у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону та не поданням документів, що підвереджують (надають) підставу для виїзду за кордон. Враховуючи викладене, відповідачем прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову в перетині державного кордону позивачу. Разом з тим, позивач, як на підставу виїзду за межі території України, посилається на те, що він виключений з військового обліку згідно статті 37 частини 5 пункту 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», але позивач помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов`язує наявність права на перетин кордону з виключенням з військового обліку. Відмітка про виключення з військового обліку засвідчує виключно питання військового обліку і сам по собі не є достатнім підтверджувальним документом для перетину державного кордону. Зауважує, що законодавством чітко визначено категорії осіб, які мають право на перетин державного кордону у період дії воєнного стану в Україні, але будь-якого документа, що підтверджує його належність до однієї з цих категорій, позивач не надав. Надані позивачем при перетині державного кордону документи не давали підстав, для прийняття рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України, уповноваженій посадовій особі, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України. Вважає, що позивач не надав військово-облікового документу з відповідними відмітками військового обліку, що мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою, у позивача такого не було. Таким чином, відповідач мав законні підстави для відмови у перетинанні державного кордону на виїзд з України позивачу.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що відповідно до електронного Військово-облікового документу із застосунку «Резерв+» від 04 червня 2026 року позивач виключений з військового обліку, у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (а.с.а.с. 14-17)

06 червня 2026 року позивач мав намір перетнути державний кордон України через міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Чоп(Тиса)»

Рішенням заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 06 червня 2026 року відмовлено позивачу, у перетинанні державного кордону на виїзд з України, у зв`язку із відсутністю підстав для перетину державного кордону (виключений з обліку на підставі судимості) (а.с.а.с. 17 (на звороті) 18).

Із вказаним рішенням позивач не погоджується, у зв`язку із чим звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 частиною 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII, Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII та постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».

Згідно із статтею 33 частиною 1 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Зазначене кореспондується також з положеннями статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII. При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Відповідно до статті 8 частини 1 пункту 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

Пунктом 3 вказаного вище Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». В подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України, який діє і на теперішній час.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Отже, враховуючи те, що станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України "Про прикордонний контроль".

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (далі Закон України № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону України № 3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Поряд з цим, статтею 23 Закону України № 3543-ХІІ передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та визначені військовозобов`язані, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Порядок №1487).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно із пунктом 20 Порядку № 1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Пунктом 79 Порядку № 1487 передбачено, що про взяття військовозобов`язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.

Вказане кореспондується також з нормами Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 (далі Порядок № 559).

Військово-обліковий документ, відповідно до пункту 1 Порядку № 559, є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа».

Згідно з нормами вказаного Положення, у військово-обліковому документі, серед іншого, проставляється відмітка про зняття (виключення) військовозобов`язаного з військового обліку.

Статтею 14 частинами 1, 3 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05 листопада 2009 року № 1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.

Відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі Закон України № 2232-XII) на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.

Відповідно до пунктів 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі Правила № 57).

Згідно із пунктом 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до пунктів 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.

Згідно із пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Рішенням заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 06 червня 2026 року відмовлено позивачу, у перетинанні державного кордону на виїзд з України, у зв`язку із відсутність у підстав для перетину державного кордону (виключений з обліку на підставі судимості) (а.с.а.с. 17 (на звороті) 18).

Доводи позивача ґрунтуються на тому, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, у зв`язку із тим, що виключений з військового обліку військовозобов`язаних відповідно до статті 37 частини 5 пункту 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджується відміткою у військово-обліковому документі (а.с.а.с. 14 (на звороті) 15-17).

З огляду на це позивач вважає вказану обставину такою, що свідчить про наявність у нього права на перетинання державного кордону України, а обмеження його у цьому є порушенням приписів Конституції України щодо свободи пересування та вільно залишати територію України.

Відповідно до статті 37 частини 5 пункту 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції становим на 27 лютого 2024 року) виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;

Норма статті 37 частини 5 пункту 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» корелюється з положеннями статтею 14 частиною 9 цього ж закону, відповідно до яких на районні (міські) комісії з питань приписки покладаються такі обов`язки: зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання; виключення з військового обліку громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Отже, виключення громадянина України з військового обліку як такого, що раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі статті 37 частини 5 пункту 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнила цю особу від виконання військового обов`язку.

Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного/резервіста, а отже не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.

Суд констатує, що за таких обставин рішення відповідача було втручанням у свободу пересування позивача, котре очевидно не було «необхідним в демократичному суспільстві» з огляду на індивідуальну ситуацію, а саме через те, що обмеженням його права залишати територію України неможливо досягнути заявленої легітимної мети інтересів національної безпеки оскільки позивач, як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, звільнений від виконання військового обов`язку та в силу закону не підлягає призову та виконанню інших обов`язків за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.

Оскільки позивач був виключений з військового обліку як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину відповідно до статті 37 частини 5 пункту 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (чинної на час виключення позивача з військового обліку), то з цієї дати він є звільненим від виконання військового обов`язку як особа, що в силу закону вважається непридатною до проходження військової служби. Факт виключення позивача з військового обліку свідчить про те, що позивач більше не є військовозобов`язаним та, відповідно, не може бути призваний на військову службу під час мобілізації.

Отже, рішення відповідача про відмову в перетині державного кордону, з огляду на наведені в ньому мотиви, є таким, що не відповідає встановленим у статті 2 частині 2 КАС України критеріям законності, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності, а тому таке підлягає скасуванню як протиправне. Тому суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Водночас суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача утриматися від повторної відмови у перетині державного кордону України, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому. Суд враховує, що прийняття рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на перетин державного кордону належить до компетенції органів Державної прикордонної служби України та приймається в кожному конкретному випадку за наслідками вивчення наданих особою до перевірки документів з урахуванням нормативно-правового регулювання, чинного на момент прийняття такого рішення.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Код РНОКПП: НОМЕР_2 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06 червня 2026 року про відмову ОСОБА_1 в перетині державного кордону України.

У задоволенні позову у частині інших позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяС.Є. Гаврилко