Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №630/785/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 серпня 2026 року

м. Харків

справа №630/785/25

провадження №22-ц/818/4658/25

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.

розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на заочне рішення Люботинського міського суду Харківської області від 27 січня 2026 року, постановлене суддею Малихіним О.О.

в с т а н о в и в :

У червні 2025 року Акціонерне товариства «Сенс Банк» звернулося до суду із позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 40119,41 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту 23200,31 грн; відсотки за користування 16919,10 грн. вирішити питання щодо судових витрат.

Заочним рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 27 січня 2026 року позов АТ «СЕНС БАНК» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «СЕНС БАНК» заборгованість за Угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії від 17 вересня 2021 року за тілом кредиту в розмірі 20391,93 грн та за відсотками за користування кредитом в розмірі 343,70 грн, а також витрати по оплаті судового збору в розмірі 1259,65 грн. В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовлено.

В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» просить скасувати рішення в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд не взяв до уваги, що Банком виконані всі умові у відповідності до вимог чинного законодавства. Суд самостійно здійснив розрахунок заборгованості за кредитним договором, з яким позивач не погоджується.

Рішення суду оскаржується в частині відмовлених позовних вимог. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що взяті на себе зобов`язання за угодою від 17 вересня 2021 року Банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси в межах кредитного ліміту, проте в порушення зазначених вище умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за договором належним чином не виконував, хоча отримував кредитні кошти, користувався ними та частково виконував зобов`язання щодо їх повернення. Такими чином несплачена відповідачем ОСОБА_1 заборгованість по тілу кредиту складає 20391,93 грн. за відсотками за користування кредитом становить 343,70 грн, а також витрати по оплаті судового збору в розмірі 1259,65 грн.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що 17 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа Банк» з пропозицією на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Попередньо відповідач ознайомився з Паспортом споживчого кредиту, в якому наведені основні умови кредитування з урахуванням побажання споживача: Тип кредиту - кредитування рахунку; Мета отримання кредиту - споживчі цілі; Сума ліміту - 30000,00 грн; Спосіб надання кредиту - безготівковим шляхом; Строк кредитування - 12 місяців з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк за умови дотримання Клієнтом умов Договору; Розрахунковий період - один місяць; Процентна ставка - 0,01% відсотків річних для торгових операцій, 37% відсотків річних для зняття готівки.

12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «СЕНС БАНК». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За положеннями абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «СЕНС БАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Представником позивача до позову додано довідку на підтвердження того, що позичальник ОСОБА_1 під час укладання угоди від 17 вересня 2021 року був ідентифікований 02 січня 2020 року за допомогою одноразового паролю - коду підтвердження 1709, надісланого на номер телефону НОМЕР_1 , що є належним та допустимим доказом на підтвердження укладання між сторонами вказаного правочину.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19. Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Враховуючи викладене, суд дійшов обгрунтованого висновку, що 17 вересня 2021 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом підписання позивачем акцепту оферти на укладення угоди про надання кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії, що надійшла від ОСОБА_1 і підписана ним з використанням ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора.

За умовами угоди від 17 вересня 2021 року сума кредитної лінії становить 30000,00 грн, мета кредиту - для особистих потреб, процентна ставка за користування кредитною лінією для торгових операцій у розмірі 0,01% річних та/або операцій зняття готівки у розмірі 37%, тип ставки фіксована; повернення Кредиту здійснюється шляхом внесення щомісячного обов`язкового мінімального платежу в розмірі 105 від загальної заборгованості за Кредитом.

В позові позивача просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованості по простроченому тілу кредиту в розмірі 23300,31 грн, та по відсоткам за користування кредитом в розмірі 16919,10 грн.

За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ч. 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З виписки з рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , по якому обліковуються фінансові операції, вбачається, що відповідач користування кредитними коштами лише в період з 18 вересня 2021 року і до 15 травня 2022 року, і в цей період кредитні кошти відповідачем використовувались виключно для торгових операцій з придбання продуктів харчування, пального, ліків, оплати товарів в будівельних магазинах та послуг кафе. У виписці відсутні зафіксовані банківські операції зі зняття готівки.

Таким чином за умовами погодженими сторонами, позивач мав право на нарахування процентів за користування кредитною лінією лише за процентною ставкою у розмірі 0,01% річних; належні докази щодо виникнення права на застосування процентної ставки у розмірі 37% річних позивачем не надані.

Крім того у розрахунку заборгованості за кредитним договором № 631804564, складений станом на 21 квітня 2025 року, не зазначено розмір процентної ставки, застосованої під час нарахування процентів за користування кредитною лінією.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, заборгованість з боку ОСОБА_1 по процентам за користування кредитною лінією станом на дату завершення строку кредитування, тобто 17 вересня 2022 року, складає лише 343,70 грн. Належних і допустимих доказів на підтвердження виникнення та існування на вказану дату заборгованості по відсотками за користування кредитом в заявленому розмірі 16919,10 грн позивачем не надано.

Підстав для стягнення відсотків, у розмірі, про який просить позивач, колегія суддів не вбачає.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Рішення суду відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс-Банк» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Люботинського міського суду Харківської області від 27 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні позову - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова