Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №348/138/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 348/138/25

Провадження № 22-ц/4808/1458/26

Головуючий у 1 інстанції Бурдун Т. А.

Суддя-доповідач Мальцева

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А, Луганської В.М.,

секретар Кузів А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2026 року, постановлене в складі судді Бурдун Т.А. в м. Надвірна у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в:

У січні 2025 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Свої вимоги позивачка з врахуванням збільшених позовних вимг мотивувала тим, що сторони з 23.11.1986 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20.01.2019 року розірваний. Після укладення шлюбу подружжя почало будувати житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Будівництво домоволодіння було завершене до 1991 року, проте сторони юридично не оформили право власності на нього. Право власності на домоволодіння зареєстроване за ОСОБА_1 14.08.2024. також відповідач 03.10.2024 зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку, на якій побудований будинок. Вважає, що земельна ділянка та домоволодіння є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому підлягає поділу між нею та відповідачем у рівних частках. Зазначає, що у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби, а в подальшому дії воєнного стану строк позовної давності позивачем не пропущений.

Просить визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану за тією ж адресою, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2624056200:005:001:0069; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про речове право № 56297231 від 14.08.2024 року про право власності ОСОБА_1 на об`єкт житлової нерухомості: житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами, розташований в АДРЕСА_1 ; запис про речове право № 56996691 від 03.10.2024 року про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2624056200:005:001:0069. Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по частці вищезазначеного житлового будинку та земельної ділянки; стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволений.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2624056200:005:001:0069.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно:

запис про речове право № 56297231 від 14.08.2024 року про право власності ОСОБА_3 на об`єкт житлової нерухомості: житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами, розташований в АДРЕСА_1 ;

запис про речове право № 56996691 від 03.10.2024 року про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2624056200:005:001:0069.

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по частці житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями і спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 ;

по частці земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2624056200:005:001:0069.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на оплату судового збору у розмірі 6976,53 грн. витрати за проведення експертної оцінки майна у розмірі 4000,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн, а всього на загальну суму 22976 грн 53 коп.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2026 року скасувати та застосувати строк позовної давності.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідки пропуску позивачем строку позовної давності. Зазначає, що сама позивачка у позовній заяві обґрунтовувала причини пропуску строку позовної давності, посилаючись на запровадження карантину та воєнного стану, чим, на думку апелянта, фактично підтвердила факт його пропуску. При цьому апелянт не погоджується з висновком про наявність підстав для незастосування строків позовної давності у зв`язку з карантином та воєнним станом.

Також апелянт заперечує висновок суду першої інстанції про те, що спір щодо поділу спільного майна подружжя виник лише влітку 2024 року та саме тоді позивачка дізналася про реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за відповідачем. Вказує, що спір щодо спірного майна та порядку користування житловим будинком виник ще під час розірвання шлюбу у 2019 році. Сторони у той період обговорювали питання поділу майна та проживання позивачки у будинку, однак домовитися не змогли. Крім того, між сторонами протягом наступних років виникали спори щодо користування будинком, у якому позивачка фактично не проживала. На підтвердження обізнаності позивачки про спір щодо майна апелянт посилається, зокрема, на рішення Надвірнянського районного суду від 22 квітня 2021 року, яким позивачку, відповідача та їхнього сина визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_2 .

На думку апелянта, наведені обставини свідчать про те, що позивачка знала про існування спору щодо будинку задовго до липня 2024 року, як вона вказує, а тому висновок суду про виникнення спору саме в цей період є необґрунтованим. При цьому апелянт звертає увагу, що право власності на спірний будинок було зареєстровано за ним 14 серпня 2024 року, а тому позивачка вочевидь не могла дізнатися саме про факт такої державної реєстрації під час перебування в Україні у липні 2024 року.

Крім того, апелянт не погоджується з розміром витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих судом на користь позивачки. Вважає суму 12 000 грн за складання позовної заяви завищеною та такою, що не відповідає складності справи, обсягу фактично наданих адвокатом послуг і часу, необхідному для їх виконання. На думку апелянта, понесені позивачкою витрати на правничу допомогу є неспівмірними із предметом спору та обсягом роботи адвоката, а тому підлягають зменшенню.

05 серпня 2026 року представник ОСОБА_2 адвокат Голіней Л.Д. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги заперечила, вважає рішення суду законним та обґрунтованим. Вказує, що відповідач у своїй апеляційній скарзі не заперечує та не спростовує того факту, що майно набуде у шлюбі, а отже є спільно нажитим майном подружжя, а посилається тільки на строки позовної давності які вважає пропущеними, зазначивши що спір з приводу поділу майна виник під час розірвання шлюбу, проте такі обставини не доведені відповідачем жодним доказом. Щодо витрат на правничу допомогу, то гонорар за виконану роботу у даній справі, погоджений сторонами у договорі про надання правничої допомоги у твердій грошовій сумі, та включає в себе всю роботу по справі в тому числі і консультація, опрацювання судової практики, адвокатські запити, підготовка позовної заяви, клопотань, участь у судових засіданням протягом півтори року, і кожен із цих пунктів вимагає певних знань та тривалого часу, а тому твердження відповідача про неспівмірність витрат із складністю справи та обсягом наданих послуг є необгунтованими.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Госедло О.Д. доводи апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити.

Представник позивачки адвокат Голіней Л.Д. заперечила проти доводів апеляційної скарги. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

Позивачка ОСОБА_2 до апеляційного суду не явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.11.1986 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30.01.2019 року (т.1 а.с.6,8-9).

З довідки Ланчинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області № 18.03.2019 № 409/02.2-09 вбачається, що позивач ОСОБА_2 з 01.09.1989 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а з 1999 року проживає в самовільно побудованому житловому будинку по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.7).

З листа Ланчинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області № 13.11.2024 № 908/02.2-09 вбачається, що ОСОБА_2 з 01.09.1989 року по 01.11.2021 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; в будинку по АДРЕСА_1 станом на 1990 рік та станом на 01.02.2019 рік зареєстрованих осіб не було (т.1 а.с.13).

Під час спільного проживання сторони розпочали будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

З виписки з погосподарської книги (земельно-кадастрової книги), виданої Ланчинською селищною радою Надвірнянського району Івано-Франківської області № 613/02.2-09 від 30.07.2024 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 . житловий будинок побудований: рік побудови-1991 рік, земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за вказаною адресою користується ОСОБА_1 , згідно записів земельно-кадастрових книг, площа – 0,1260 га, підстава: земельно-кадастрова книга, технічний паспорт; ОСОБА_1 присвоєно особовий рахунок - НОМЕР_1 /06-2 (т.1 а.с.40).

Відомості щодо зазначеного житлового будинку внесено до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за №ТІ01:3499-2093-1827-0832 (т.1 а.с.41).

На замовлення відповідача ОСОБА_1 29.07.2024 ФОП ОСОБА_4 було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , з якого вбачається, що домоволодіння складається з: житлового будинку, загальною площею 102,4 кв.м, житловою площею 74,6 кв.м, вбиральні, криниці та огорожі. Будинок завершений будівництвом у 1991 році; підстава проведення технічної інвентаризації: перед проведенням державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року; право власності на земельну ділянку площею 0,126 га не оформлено (т.1а.с.42-47).

З інформації ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» № 33/16-10 від 05.11.2024 вбачається, що інвентарна та реєстраційна справи на будинковолодіння АДРЕСА_1 , не заведені (т.1а.с.14).

14.08.2024 відповідач ОСОБА_1 звернувся із заявою про державну реєстрацію прав на закінчений будівництвом об`єкт – житловий будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана заява була зареєстрована Державним реєстратором Делятинської селищної ради Івано-Франківської області Гринюком В.М. 14.08.2024 та згідно з рішенням про державну реєстрацію прав № 74617227 від 16.08.2024 Державний реєстратор Гринюк В.М. вирішив провести державну реєстрацію прав за заявою (т.1 а.с.34-38).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 401759449 від 31.10.2024, державним реєстратором Делятинської селищної ради Івано-Франківської області Гринюком В.М. 14.08.2024 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на закінчений будівництвом об`єкт - житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 102,4 кв.м, житлова площа 74,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі виписки з погосподарської книги, № 61302.2-09, виданої Ланчинською селищною радою 30.07.2024, технічного паспорту ТІ01: НОМЕР_2 , виданого ЄДЕССБ 13.08.2024 (т.1 а.с.10,39).

З відповіді ПАТ «Прикарпаттяобленерго» № 00000058/24 від 31.01.2025 вбачається, що АТ «Прикарпаттяобленерго», будучи оператором системи розподілу, надає послуги з розподілу електричної енергії по об`єкту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_3 , споживач ОСОБА_1 ); даний об`єкт приєднано до мереж АТ «Прикарпаттяобленерго» 23 березня 2004 року (т.1 а.с.49).

На виконання ухвали суду від 22.01.2025 Ланчинська селищна рада Надвірнянського району Івано-Франківської області надала інформацію № 1321/02.2-09 від 10.022025 року, з якої вбачається, що рік побудови житлового будинку в АДРЕСА_1 – 1991 рік; Ланчинською селищною радою рішення про надання у користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за вказаною адресою не приймалося; згідно записів поземельної книги (яка ведеться в селищі Ланчин з 1995 року) земельна ділянка обліковується за ОСОБА_1 ; Ланчинською селищною радою не приймалося рішення про присвоєння адресного номера житловому будинку в АДРЕСА_1 . Згідно з інформацією, наданою Управлінням фінансів Ланчинської селищної ради, платником земельного податку за земельну ділянку за вищевказаною адресою є ОСОБА_1 (т.1 а.с.51).

З відповіді Ланчинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області № 297/2.2-10 від 19.02.2025 вбачається, що генеральний план сел. Ланчин Надвірнянського району Івано-Франківської області виготовлений та затверджений в 2000 році та використовується по даний час (за наявність генплану у 1991 році інформація відсутня). З долученого викопіювання з генплану АДРЕСА_1 вбачається, що за цією адресою розташована земельна ділянка ОСОБА_1 (на плані позначена зеленим кольором), на земельній ділянці розміщено графічне зображення будинку (т.1 а.с. 58,219).

На замовлення відповідача ОСОБА_1 ФОП ОСОБА_5 було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 територіальної громади, визначені координати поворотних точок, встановлені межові знаки на земельну ділянку площею 01260 га з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). З витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку № НВ-5600826992024 від 19.08.2024 вбачається, що земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2624056200:05:001:0069, цільове призначення: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

З витягу з Державного реєстру речових прав № 398155557 від 07.10.2024 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 2624056200:05:001:0069 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 75422989 від 07.10.2024, документи подані для реєстрації: рішення Ланчинської селищної ради № 1207-34/2024 від 23.09.2024 «Про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність» (т.1 а.с.79-95).

За результатом оцінки майна вартість житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , станом на дату проведення оцінки 28.07.2025 року становить 790519,00 грн (т.1 а.с.112-133).

Вартість земельної ділянки з кадастровим номером 2624056200:05:001:0069 станом на дату проведення експертної грошової оцінки 28.07.2025 становить 28254,00 грн, що підтверджується звітом про експертну грошову оцінку (т.1 а.с.134-154).

З долучених представником позивача фотознімків вбачається, що сім`я ОСОБА_6 разом з дітьми шкільного віку зафіксована в кімнатах та на фоні спірного будинку, також 25.02.2017 року родина разом зображена під час святкування дня народження (т.1 а.с.200-203).

З відповіді Державної прикордонної служби України від 22.04.2026 вбачається, що позивач ОСОБА_2 неодноразово перетинала державний кордон України у напрямку на «виїзд» та «в`їзд» у 2019, 2020, 2021 році, 13.07.2024 – «в`їзд», 24.07.2024 – «виїзд» (т.1 а.с.220).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що реєстрація права власності на земельну ділянку за відповідачем 03.10.2024, тобто після припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу у 2019 році, не спростовує тієї обставини, що земельна ділянка була виділена відповідачу у період перебування у шлюбі з позивачем. Будинок був закінчений будівництвом у 1991 році, тому логічним є те, що будинок був побудований саме на землі, яка вже була у користуванні родини ОСОБА_6 . За таких обставин суд прийшов до висновку, що земельна ділянка, площею 0,1260 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за кадастровим номером № 2624056200:05:001:0069, є об`єктом права спільної сумісної власності.

Окрім цього, за час перебування сторін у шлюбі за адресою: АДРЕСА_1 був побудований житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами. На переконання суду відповідач не спростував презумпцію спільності сумісної власності подружжя земельної ділянки з кадастровим номером 2624056200:005:001:0069, площею 0,1260 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у сел. Ланчин Надвірнянського району Івано-Франківської області та житлового будинку садибного типу, загальною площею 102,4 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд відхилив доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки він не спростував викладені позивачкою обставини і період, коли вона дізналася про своє порушене права. Так, суд встановив, що позивачка дізналась про порушення свого права на спірне нерухоме майно влітку 2024, і з цього часу слід відраховувати позовну давність на звернення з позовом до суду за захистом порушеного права.

Позивач звернулась із зазначеним позовом до суду у 21.01.2025, тобто в межах строку позовної давності, а тому суд відмовив відповідачу у застосуванні строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги зводяться до оскарження висновків рішення про відмову в застосуванні наслідків пропуску строків позовної давності.

Перевіривши справу, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 331/3589/20.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що позивачка ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану за тією ж адресою, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2624056200:005:001:0069 та ставить питання про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про речове право № 56297231 від 14.08.2024 року про право власності ОСОБА_1 на об`єкт житлової нерухомості: житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами, розташований в АДРЕСА_1 ; запис про речове право № 56996691 від 03.10.2024 року про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2624056200:005:001:0069.

Таким чином, позивачка оспорює державну реєстрацію від 14.08.2024 року та 03.10.2024 року, а з позовом звернулась 21 січня 2025 року , тобто в межах строку позовної давності, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про застосування позовної давності.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що спір щодо поділу майна виник ще у 2019 році у зв`язку з обговоренням сторонами питання проживання та поділу майна. Наявність між колишнім подружжям певних домовленостей чи розбіжностей щодо користування майном сама по собі не означає виникнення права на звернення до суду саме з позовом про поділ конкретного об`єкта нерухомості та не встановлює моменту, з якого починається перебіг позовної давності.

Відповідач не надав жодних об`єктивних доказів того, що позивачка мала б знати про порушення її прав ані до липня , ані до серпня 2024 року.

Посилання в апеляційної скарзі на рішення Надвірнянського районного суду від 22 квітня 2021 року також не підтверджує обізнаності позивачки про порушення її права на спірне майно в АДРЕСА_1 . Зазначеним рішенням вирішувалося питання щодо права користування житловим приміщенням, а не питання належності спірного будинку на праві власності, його поділу як спільного майна подружжя чи державної реєстрації права власності за відповідачем. На думку відповідача, дізнавшись про позбавлення права користування житловим приміщенням в АДРЕСА_2 , позивачка негайно мала б з`ясовувати обсяг своїх прав стосовно спірного житла АДРЕСА_1 . Але така позиція відповідача має характер припущень, оскільки реалізація права на користування житлом залежить цілком від волі позивачки, яка на той момент не нуждалася в ньому, проживала за кордоном.

Посилання відповідача в судовому засіданні на те, що позивачка не приймала участі в будівництві спірного майна, не утримувала його, не спростовують висновків суду, зводяться до незгоди із оскарженим рішенням, нічим об`єктивно не підтверджені, крім того, не стосуються доводів апеляційної скарги про помилкове не застосування судом наслідків пропуску строку позовної давності.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскарженого рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Перевіряючи рішення в частині розподілу витрат на правову допомогу, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Зі змісту статті 58 ЦПК України слідує, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (само представництво) та (або) через представника.

Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Так, у відповідності до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частинами 1, 2 ст. 134 ЦПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 4 зазначеної статті визначено, що розмір таких витрат має бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Частиною 8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вказане повністю кореспондується із принципом змагальності, адже кожна сторона повинна довести ті обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги та заперечення.

Окрім того, наведене свідчить про те, що тягар доказування повністю покладається на ту сторону, яка заявила таку вимогу в суді, в той же час співмірність, обґрунтованість витрат на правничу допомогу, а також їх розмір необхідно підтвердити належними та допустимими доказами.

Наведене підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові КГС ВС у справі № 922/2604/20 від 20 липня 2021 року. Зокрема, у вказаній справі Суд зазначив, відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Аналогічні висновки щодо необхідності доказування суми судових витрат на професійну правничу допомогу, про відшкодування якої заявляє учасник справи, були також викладені у постанові ВП ВС від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові ОП КГС ВС від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Встановлено, що адвокат Голіней Л.Д. представляє інтереси ОСОБА_2 , для надання професійної правничої допомоги позивачу 04.10.2024 року укладено договір про надання правової допомоги № 94 (а.с.212-213).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що за надання послуг адвокатом, клієнт сплачує у фіксованій сумі 12 000 грн. на безготівковий рахунок ФОП адвоката.

Згідно квитанції №0460 Стефанців О.Т. оплатила ОСОБА_7 12 000 грн за надання правничої допомоги в справі про поділ майна подружжя №348/138/25.

Стягуючи витрати за правову допомогу в заявленому розмірі, суд першої інстанції правильно врахував обставини справи, критерій реальності таких витрат, участь адвокат Голіней Л.Д. в судових засіданнях 18.03.2025, 01.04.2025, 09.04.2025,16.05.2025, 01.12.2025, 08.01.2026, 02.03.2026, 01.04,2026, 14.04.2026, 11.05.2026, виконану адвокатом роботу, доведеність понесених витрат та складність справи.

Колегія суддів в повній мірі погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають вимогам закону і обсягу виконаної адвокатом роботи.

В апеляційній скарзі відповідач не наводить конкретних аргументів щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу в цій справі.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції апеляційним судом залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 серпня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А.Девляшевський

В.М.Луганська