Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №345/4359/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/4359/24

Провадження № 22-ц/4808/1226/26

Головуючий у 1 інстанції Якимів Р. В.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,

за участю секретаря Кузнєцов В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Гавриленка Віктора Григоровича на рішення Калуського міськрайонного суду від 01 травня 2026 року, ухвалене в складі судді Якиміва Р. В. у м. Калуші, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Виконавчий комітет Калуської міської ради як орган опіки та піклування, про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Гавриленко Віктор Григорович, звернувся до суду із заявою, заінтересована особа: Виконавчий комітет Калуської міської ради як орган опіки та піклування, про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна.

В обґрунтування заяви вказав, що ОСОБА_2 є дядьком дружини заявника. Відповідно до медичних висновків ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи з дитинства довічно, обмежений у самообслуговуванні, здатності до самостійного пересування, орієнтації, спілкування та контролю своєї поведінки, знаходиться на обліку у психіатра.

Внаслідок психічної хвороби ОСОБА_2 не може висловлювати свої думки, одягнутися, приготувати собі їжу, не розуміє обставин, що відбуваються довколо нього, не може дати оцінку своїм діям чи діям оточуючих, самостійно вийти з дому, отримувати пенсію та звертатися до медичних і державних органів з питань організації свого побуту та надання медичної допомоги. У зв`язку з тим, що останній не усвідомлює значення своїх дій, не може керувати ними, потребує стороннього догляду, його необхідно визнати недієздатним та встановити над ним опіку.

Заявник зазначив, що він має можливість дбати про ОСОБА_2 , створювати необхідні побутові умови, забезпечувати його доглядом та лікуванням, не має судимості, не перебуває на обліку у нарколога та психіатра, може надавати всі види соціальних послуг за станом здоров`я.

Рідний брат ОСОБА_2 , який міг би здійснювати за ним догляд, помер. Близьких родичів, які претендують на опікунство над ОСОБА_2 , немає. Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 допомогу надає ОСОБА_1 . Згідно з висновком опікунської ради щодо можливості та доцільності призначення опікуна ОСОБА_1 може виконувати обов`язки опікуна над ОСОБА_2 .

Посилаючись на зазначені обставини та норми законодавства, просив суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним, встановити над ним опіку та призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його опікуном.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 01 травня 2026 року заяву задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним. Відмовлено у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про призначення його опікуном над ОСОБА_2 . До встановлення опіки та призначення опікуна недієздатному ОСОБА_2 здійснення опіки над ним покладено на виконавчий комітет Калуської міської ради як орган опіки та піклування. Визначено строк дії рішення про визнання ОСОБА_2 недієздатним – два роки з моменту набрання ним законної сили.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні вимоги заявника щодо призначення його опікуном, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гавриленко В. Г., подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду в оскаржуваній частині незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Вказує, що суд неправильно витлумачив позиції Верховного Суду щодо вирішення цієї категорії справ та формально поставився до питання про призначення заявника опікуном.

Зазначає, що, приймаючи висновок щодо можливості призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , опікунська рада Калуської міської ради керувалася відповідними нормами законодавства та Правилами опіки та піклування. При призначенні опікуна беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки та стосунки між ним і підопічним. Опікун призначається за його згодою і, як правило, із числа родичів чи близьких підопічному осіб. Вимоги Правил опіки та піклування були повністю враховані опікунською радою, а відповідні довідки й акти містяться в матеріалах справи.

Також не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність доказів позитивного ставлення та прив`язаності ОСОБА_2 до заявника, довірливих і доброзичливих стосунків між ними та відповідності призначення заявника опікуном інтересам недієздатного. Вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом двох років спільно проживають в одному будинку після смерті брата останнього. Заявник опікується ОСОБА_2 , транспортує його до медичних закладів та установи, яка проводила експертизу, забезпечує продуктами харчування і надає необхідні соціальні послуги, що свідчить про приязні та доброзичливі стосунки між ними.

Зазначає, що ОСОБА_1 ніде не працює, оскільки повинен цілодобово перебувати з ОСОБА_2 та опікуватися ним.

Посилається на те, що представник органу опіки та піклування в судовому засіданні підтвердила відсутність скарг від сусідів щодо недоброзичливих стосунків між ними, відповідність заявника всім критеріям потенційного опікуна та відсутність підстав, які перешкоджали б призначенню його опікуном. Просили заяву задовольнити.

Аналогічні пояснення щодо можливості та доцільності призначення ОСОБА_1 опікуном висловив і представник ОСОБА_2 .

Вважає безпідставним посилання суду на відсутність станом на час розгляду справи висновку органу опіки та піклування щодо доцільності призначення заявника опікуном, оскільки такий висновок є чинним, ніким не скасований, а судом не ставилося питання про можливість та доцільність такого призначення.

Не погоджується з висновком суду про відсутність доказів того, що немає інших осіб, які могли б здійснювати опіку над ОСОБА_2 . Зазначає, що це питання досліджувалося органом опіки та піклування, яким установлено відсутність близьких родичів, що претендують на опікунство.

Щодо того, що ОСОБА_1 є особою призовного віку, у державі введено воєнний стан та можливі зловживання в цьому напрямку, вказує, що конституційний обов`язок оборони незалежності та територіальної цілісності України не має переваги перед іншими конституційними обов`язками. Бажання заявника бути опікуном є однією з визначених законом вимог для призначення особи опікуном. Введення воєнного стану не зупинило дії актів цивільного законодавства та не встановило заборон чи обмежень щодо призначення опікуном недієздатної особи чоловіка призовного віку.

Зазначає, що єдиною родичкою ОСОБА_2 є його племінниця, яка проживає окремо, самостійно виховує двох неповнолітніх дітей, не виявила бажання та не зобов`язана здійснювати опіку над ним.

Вказує, що, відмовляючи у призначенні опікуна, суд першої інстанції формально послався на висновок Верховного Суду про необов`язковість розгляду вимог про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна в одному провадженні. На думку апелянта, у цій справі окреме вирішення питання про призначення опікуна є недоцільним, оскільки така процедура займає значний час, а орган опіки та піклування буде змушений знайти установу для поміщення ОСОБА_2 , тоді як такі установи у воєнний час переповнені. Внаслідок цього постраждає недієздатна особа з інвалідністю І групи з дитинства, яка два роки проживає з ОСОБА_1 , перебуває під його опікою, морально до нього прив`язана та має з ним доброзичливі стосунки.

Вважає, що суд не скористався правом за власною ініціативою витребувати необхідні докази, якщо вважав їх недостатніми, та не сприяв здійсненню й охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод та інтересів недієздатного ОСОБА_2 .

Просить рішення суду в частині відмови в задоволенні вимоги заявника про призначення його опікуном скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким призначити ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2 . У решті рішення суду залишити без змін.

Позиція інших учасників справи

Учасники справи правом на подання відзиву не скористалися.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта – адвокат Гавриленко В. Г. та представник ОСОБА_2 – адвокат Витвицький В. В. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Представник заінтересованої особи – Виконавчого комітету Калуської міської ради як органу опіки та піклування подав заяву про розгляд справи без його участі, у якій просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення про призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2 .

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині визнання фізичної особи недієздатною не оскаржується, тому в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянта та ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 01 травня 2026 року зазначеним вимогам відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 є дядьком дружини заявника ОСОБА_1 .

Відповідно до копії виписки з протоколу ЛКК № 757 від 15.05.2024 ОСОБА_1 не працює, здоровий, може надавати всі види соціальних послуг постійно (а. с. 14).

Згідно з копією витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_1 станом на 13.05.2024 незнятої чи непогашеної судимості не має (а. с. 15).

З копії акта про проживання особи без реєстрації місця проживання № 57 від 09.05.2024 вбачається, що ОСОБА_1 , зі слів свідків, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації місця проживання у зв`язку з тим, що проживає з ОСОБА_2 (а. с. 12).

Відповідно до копії акта обстеження житлово-побутових умов потенційного опікуна, піклувальника та/або потенційного підопічного від 03.06.2024 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою також проживають: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , дружина заявника, на час складення акта перебувала за кордоном), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , син заявника, без реєстрації), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , дочка заявника, без реєстрації). Також за цією адресою зареєстрований і проживає ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , дядько дружини заявника), якому заявник надає допомогу (а. с. 13).

З копії висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу № 121/740 від 13.05.2024 вбачається, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи внаслідок психічного розладу довічно. Проживає разом із ОСОБА_1 . Обмежений у самообслуговуванні, здатності до самостійного пересування, орієнтації, спілкування та контролю своєї поведінки, потребує постійного стороннього догляду (а. с. 11).

Висновком Органу опіки та піклування виконавчого комітету Калуської міської ради щодо можливості призначення гр. ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , затвердженим рішенням виконавчого комітету міської ради № 166 від 20.06.2024, підтверджено можливість виконання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , обов`язків опікуна над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , у випадку визнання його судом недієздатним (а. с. 67-68).

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 20/2026 від 22.01.2026, ОСОБА_2 страждає на стійкий хронічний психічний розлад – помірну розумову відсталість, згідно з МКХ-10 F71, внаслідок якого не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 55-58).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні вимоги про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що висновок органу опіки та піклування № 166 від 20.06.2024 щодо призначення опікуном саме ОСОБА_1 належним чином не мотивовано, він не містить об`єктивних підстав для призначення недієздатному ОСОБА_2 опікуна в особі заявника та ґрунтується виключно на даних, отриманих від останнього. Матеріали справи також не містять доказів наявності у ОСОБА_2 позитивного ставлення та прив`язаності до особи, яка бажає стати опікуном, що свідчило б про наявність довірливих та доброзичливих стосунків між ними. Крім того, комісією не встановлено наявності інших осіб, які могли б здійснювати опіку над ОСОБА_2 , та не досліджено можливості здійснення заявником повноважень опікуна.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Частиною першою статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).

Системно проаналізувавши зміст частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України, можна дійти висновку, що обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21), від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21 (провадження № 61-16349св23), від 24 липня 2024 року у справі № 727/597/24 (провадження № 61-6720св24).

Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Положеннями статті 63 ЦК України закріплено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю; фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Відповідно до частини першої статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88.

Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка (постанова Верховного Суду від 07 квітня 2022 року у справі № 712/10043/20).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування від 20.06.2024 не містить достатнього обґрунтування доцільності призначення саме ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 .

Як убачається зі змісту висновку, він ґрунтується переважно на відомостях та документах, поданих самим заявником. Зокрема, відсутність близьких родичів ОСОБА_2 , які претендують на опікунство, зазначена з посиланням на заяву ОСОБА_1 . Водночас висновок не містить відомостей про самостійне з`ясування органом опіки та піклування кола таких осіб та можливості здійснення ними опіки.

Також у висновку не наведено оцінки особистих стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , характеру й обсягу фактичного догляду за останнім, а також сімейних та побутових обставин заявника у контексті можливості постійного виконання ним обов`язків опікуна.

Так, відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов від 03 червня 2024 року разом із заявником проживають двоє його неповнолітніх дітей, а дружина на час проведення обстеження перебувала за кордоном. При цьому органом опіки та піклування не з`ясовано, чи дозволяють сімейні та побутові обставини заявника здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

Не надано у висновку й оцінки матеріальній спроможності ОСОБА_1 , який не працює, забезпечувати потреби ОСОБА_2 , пов`язані з постійним стороннім доглядом, зокрема повсякденні потреби, придбання необхідних лікарських засобів та лікування.

Отже, наявні у висновку відомості підтверджують відповідність ОСОБА_1 окремим вимогам до особи потенційного опікуна. Однак, не містять достатнього аналізу обставин, необхідних для висновку про доцільність призначення саме його опікуном та відповідність такого призначення інтересам ОСОБА_2 .

Крім того, висновок складено у червні 2024 року, тоді як рішення у справі ухвалено у травні 2026 року. При цьому питання щодо кандидатури ОСОБА_1 з урахуванням обставин, наявних на час розгляду справи судом, органом опіки та піклування повторно не розглядалося.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність законодавчої заборони на призначення опікуном військовозобов`язаної особи чоловічої статі призовного віку колегія суддів зазначає, що такий статус заявника сам по собі не є перешкодою для призначення його опікуном. Водночас в умовах воєнного стану орган опіки та піклування, вирішуючи питання щодо доцільності призначення військовозобов`язаної особи опікуном, повинен особливо ретельно з`ясувати необхідність такого призначення, перевірити обставини, що мають значення для визначення кандидатури опікуна, та належним чином мотивувати відповідне подання, у тому числі з метою недопущення можливого зловживання цим правовим механізмом.

У постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 641/7190/23 зазначено, що саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому питанні, та належно мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.

У постанові від 23 липня 2025 року у справі № 279/3630/24 Верховний Суд вказував, що в умовах воєнного стану орган опіки має належно з`ясувати питання доцільності призначення саме його опікуном, ураховуючи закріплений у Конституції України обов`язок захисту Вітчизни та загальну мобілізацію, з урахуванням усіх обставин, у тому числі, здатності виконання функцій опікуна недієздатної особи іншими особами.

Схожі висновки викладені Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 22 червня 2026 року у справі № 305/1557/24.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, вважаючи наявні докази недостатніми, мав з власної ініціативи витребувати додаткові докази.

Відповідно до частини другої статті 294 ЦПК України з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Вказана норма передбачає право суду витребувати докази з власної ініціативи, однак не покладає на нього безумовного обов`язку самостійно збирати докази, необхідні для підтвердження заявленої вимоги.

У цій справі підставою для відмови у призначенні ОСОБА_1 опікуном була не відсутність окремого доказу, який суд міг витребувати під час розгляду справи, а недостатність проведеної органом опіки та піклування перевірки обставин, необхідних для визначення доцільності призначення саме заявника опікуном, та, як наслідок, недостатня обґрунтованість відповідного висновку.

Щодо посилання суду першої інстанції на зайнятість ОСОБА_1 на роботі, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що така обставина матеріалами справи не підтверджується. Водночас наведене не спростовує інших мотивів, покладених судом в основу відмови у призначенні ОСОБА_1 опікуном, та не є достатньою підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині.

При цьому відмова у призначенні опікуном саме ОСОБА_1 не залишає ОСОБА_2 без опіки та правового захисту, оскільки оскаржуваним рішенням здійснення опіки над ним до встановлення опіки та призначення опікуна покладено на виконавчий комітет Калуської міської ради як орган опіки та піклування.

Така відмова також не перешкоджає вирішенню питання про призначення опікуна у подальшому на підставі належно обґрунтованого подання органу опіки та піклування, складеного після з`ясування та оцінки обставин, що мають значення для визначення його кандидатури.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з рішенням суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, який належним чином дослідив та оцінив подані докази, правильно застосував норми матеріального і процесуального права та обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині призначення його опікуном ОСОБА_2 , поклавши на виконавчий комітет Калуської міської ради як орган опіки та піклування обов`язки зі здійснення опіки над недієздатним ОСОБА_2 до призначення йому опікуна.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Гавриленка Віктора Григоровича залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 01 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О. О. Томин

Судді: І. В. Бойчук

О. В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 12 серпня 2026 року.