Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №214/3929/26 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/3929/26

2/214/4208/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

11 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Євтушенка О.І.,

за участю:

секретаря судового засідання – Авдєєва М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, при заочному розгляді, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №214/4208/26 за позовною представника ОСОБА_1 – адвоката Царик Руслани Миколаївни до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Царик Р.М. звернулась до суду з позовною заявою шляхом направлення через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», в якій просить суд: розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_3 , громадянином Республіки Чорногорія, та ОСОБА_2 , громадянкою України, зареєстрований 02.09.2017 у Республіці Чорногорія, у Муніципалітеті міста Никшич, за порядковим номером – №222.

Пред`явлені вимоги мотивовано тим, що 02.09.2017 громадянин Республіки Чорногорія ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання якого: АДРЕСА_1 , уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб між сторонами був зареєстрований 02.09.2017 у Муніципалітеті міста Никшич Республіки Чорногорія, про що свідчить виписка з книги реєстрації актів про укладення шлюбу за порядковим №222 за 2017 рік. Під час державної реєстрації шлюбу відповідач змінила своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 » на прізвище чоловіка – « ОСОБА_7 », що підтверджується зазначеною випискою з книги реєстрації актів про укладення шлюбу. Вказаний документ, виданий компетентним органом Республіки Чорногорія, поданий до суду з перекладом українською мовою, виконаним присяжним перекладачем Оксаною Канкараш, яка відповідно до рішення Міністра юстиції Республіки Чорногорія №05-109/23-28-1 від 28.02.2023 призначена перекладачем з/на українську мову строком на п`ять років. Перекладачем підтверджено відповідність перекладу оригіналу документа, а на документі проставлено апостиль.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину – ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка народилася у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, що підтверджується свідоцтвом про народження від 18.03.2018 серії НОМЕР_1 . Починаючи з 2022 року шлюбні відносини між сторонами фактично припинені. У 2022 році відповідач, яка на той час проживала разом із позивачем на території Республіки Чорногорія, без згоди позивача виїхала до України разом із їхньою малолітньою дитиною. З цього часу сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, сімейних відносин фактично не підтримують, взаємної матеріальної та моральної підтримки як подружжя не здійснюють. Подружні стосунки між сторонами фактично припинилися та не відновлювалися. Позивач ОСОБА_4 неодноразово намагався підтримувати зв`язок із дитиною та брати участь у її вихованні, однак відповідач не повідомляє позивачу фактичного місця перебування дитини, змінила номери телефонів та фактично позбавила позивача можливості систематично спілкуватися з дочкою, у тому числі за допомогою засобів дистанційного зв`язку.

Разом з тим позивач належним чином виконує свій обов`язок щодо матеріального утримання дитини та регулярно направляє кошти на її утримання, які отримує відповідач. Таким чином, незважаючи на фактичне припинення сімейних відносин між сторонами, позивач не ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та має намір і надалі брати участь у житті та вихованні дитини.

На теперішній час між сторонами відсутні взаєморозуміння, взаємна любов, повага та інші засади, на яких ґрунтуються сімейні відносини. Сторони мають різні погляди на сім`ю, шлюб та подальше життя, у зв`язку з чим фактичні сімейні відносини між ними припинені та їх відновлення є неможливим. Позивач ОСОБА_4 не має наміру поновлювати шлюбні відносини з відповідачем, наполягає на розірванні шлюбу та вважає, що подальше збереження шлюбу не відповідає його інтересам. Оскільки сторони є громадянами різних держав, їхній спільний особистий закон відсутній. При цьому останнім спільним місцем проживання подружжя була Республіка Чорногорія, однак на час звернення до суду сторони проживають окремо, а відповідач ОСОБА_2 проживає на території України. За таких обставин, з урахуванням положень Закону України «Про міжнародне приватне право», а також фактичного зв`язку спірних правовідносин з Україною, позивач просить суд застосувати до правовідносин щодо розірвання шлюбу законодавство України.

Ухвалою суду від 13 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Правом на участь в судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та його представник – адвокат Царик Р.М. не скористались, попередньо подавши заяву про розгляд справи за їх відсутності. На задоволенні позовних вимог наполягали, проти ухвалення заочного рішення не заперечували. Крім того, 06.08.2026 від представника позивача до суду через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення доказів, в якому представник просить суд долучити до матеріалів справи виписку з книги реєстрації актів укладення шлюбу з довідкою про засвідчення копії з перекладом на українську мову присяжним перекладачем О. Карнакаш з апостилем, який також перекладений на українську мову, переклад якого виконаний перекладачем ОСОБА_9 , підпис якої посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Денисовою О.О. та зареєстровано в реєстрі 06.08.2026 за №3345.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи неодноразово належним чином повідомленою про дату, час та місце проведення судового засідання, крім того, в порядку ст.128 ЦПК України, в судове засідання повторно не з`явилась без повідомлення причин, відзив на позовну заяву не подала. Клопотань про відкладення розгляду справи, надання сторонам строку на примирення на адресу суду будь-якими засобами зв`язку не подавала.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, а також враховуючи належне повідомлення відповідача, її неявку до суду без поважних причин, не подання відзиву у встановлений законом строк, суд вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних доказів за відсутності заперечень позивача проти заочного розгляду справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.

Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до висновку про можливість задоволення позову, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 02.09.2017 між громадянином Республіки Чорногорія ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання якого: АДРЕСА_1 , та громадянкою України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було укладено шлюб, зареєстрований у Муніципалітеті міста Никшич Республіки Чорногорія, про що свідчить виписка з книги реєстрації актів про укладення шлюбу за порядковим №222 за 2017 рік.

Як вказував позивач, шлюбні стосунки між сторонами припинено, вони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, єдиного бюджету не мають, жодних стосунків, притаманних подружжю, не підтримують. Від шлюбу сторони мають спільну доньку - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка народилася у м. Кривому Розі Дніпропетровської області.

Спір про розірвання шлюбу, укладеного між громадянином Республіки Чорногорія ОСОБА_3 та громадянкою України ОСОБА_2 , є спором з іноземним елементом, оскільки одним із учасників спірних правовідносин є громадянин іноземної держави, а шлюб між сторонами укладено за межами України – на території Республіки Чорногорія.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується, зокрема, до визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, а також до визначення підсудності судам України справ з іноземним елементом.

Згідно з ч.1 ст.75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди розглядають справи з іноземним елементом, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є громадянкою України та має зареєстроване місце проживання на території України, що слідує з відповіді №2593236 від 13.04.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру, отриманою в порядку ч.8 ст.187 ЦПК України, з якої вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, з урахуванням наведених положень законодавства справа з іноземним елементом підлягає розгляду судами України.

Вирішуючи питання щодо права, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про міжнародне приватне право» якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила відповідного міжнародного договору.

Згідно з ч.1 ст.58 Закону України «Про міжнародне приватне право» шлюб між громадянином України та іноземцем, укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу.

Судом встановлено, що шлюб між сторонами укладений 02.09.2017 компетентним органом Республіки Чорногорія, що підтверджується відповідною випискою з книги реєстрації актів про укладення шлюбу за порядковим №222 за 2017 рік. Відомостей про недійсність зазначеного шлюбу, його розірвання компетентним органом Республіки Чорногорія або наявність інших обставин, які б свідчили про припинення чи недійсність шлюбу до розгляду даної справи, матеріали справи не містять. Крім того, відповідно до положень Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаазька конвенція 1961 року), зазначені документи належним чином апостильовані, що підтверджує їхню автентичність для використання на території України. Крім того, вказані документи перекладені на українську мову, а справжність підпису перекладача на перекладі засвідчена приватним нотаріусом.

З огляду на викладене суд виходить із того, що чинний шлюб між сторонами підлягає припиненню в порядку, встановленому законодавством України, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності – правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один із подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого – правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Так, сторони є громадянами різних держав, а тому спільного особистого закону подружжя не мають. Останнім спільним місцем проживання сторін була Республіка Чорногорія, однак на час розгляду справи сторони проживають окремо, позивач є громадянином Республіки Чорногорія та проживає на її території, тоді як відповідач ОСОБА_2 є громадянкою України та проживає на території України. При цьому спір виник саме щодо припинення шлюбних правовідносин, які на момент розгляду справи фактично припинені, а відповідач проживає на території України та є громадянкою України.

Оскільки сторони не мають спільного особистого закону, на час розгляду справи не мають спільного місця проживання, а відповідач ОСОБА_2 є громадянкою України та має зареєстроване місце проживання на території України, суд, вирішуючи питання про право, що підлягає застосуванню до припинення шлюбу, виходить із положень ст.63 Закону України «Про міжнародне приватне право» та застосовує до спірних правовідносин законодавство України».

Відповідно до ст.63 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

За таких обставин до правовідносин щодо припинення шлюбу між сторонами підлягають застосуванню положення законодавства України, зокрема норми Сімейного кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби та взаємодопомоги.

Частиною третьою ст.56 СК України передбачено, що кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Згідно з ч.4 ст.56 СК України примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно з ч.1 ст.112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Частиною другою ст.112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2019 у справі №605/434/18, яку кореспондує п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у випадку виявлення обставин або фактів під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення. Тобто надання строку на примирення є обов`язком, а не правом суду за наявності заперечення сторони проти розірвання шлюбу, крім випадків коли надання такого строку буде суперечити моральним засадам суспільства. Думка сторін враховується судом лише при визначенні строку на примирення.

Враховуючи встановлені обставини, суд не вбачає підстав для вжиття заходів щодо примирення подружжя та надання сторонам строку для примирення, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів, які підтверджують, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливими, а збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам, моральним засадам, адже позивач наполягає на розірванні шлюбу, зазначає про відсутність між сторонами взаєморозуміння, любові та поваги, а також про відсутність наміру поновлювати шлюбні відносини. Суд бере до уваги тривалість фактичного окремого проживання сторін, припинення ведення спільного господарства, відсутність спільного сімейного життя та взаємного подружнього спілкування, а також категоричну позицію позивача щодо припинення шлюбу. Встановлені обставини свідчать про те, що сім`я фактично розпалася, шлюбні відносини між сторонами припинилися та не відновлювалися, а подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу не відповідає інтересам позивача. Наявність у сторін спільної малолітньої дитини сама по собі не є підставою для відмови у задоволенні позову про розірвання шлюбу, оскільки відповідно до положень сімейного законодавства припинення шлюбу між батьками не припиняє їхніх батьківських прав та обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч.2 ст.114, ч.3 ст.115 СК України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється в день набрання чинності рішенням суду про його розірвання. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Аналізуючи викладене, виходячи із фактичних взаємин подружжя, дійсних причин позову про розірвання шлюбу, а також того, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України, суд зазначає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас, згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи (принцип диспозитивності).

Позивачем у позовній заяві висловлено прохання судові витрати по справі залишити за ним та з відповідача не стягувати.

Враховуючи, що право на відшкодування судових витрат є диспозитивним правом позивача, від якого він добровільно відмовився, та зважаючи, що така відмова не порушує права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, суд вважає за можливе клопотання позивача задовольнити та судові витрати покласти на позивача.

Керуючись ст.ст.2, 3, 58, 60, 63, 75, 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст.ст.24, 55, 56, 105, 110, 112, 114, 115 СК України, ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 274, 280-284, 287, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги представника ОСОБА_1 – адвоката Царик Руслани Миколаївни до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу– задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянином Республіки Чорногорія, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянкою України, зареєстрований 02 вересня 2017 року у Муніципалітеті міста Никшич Республіки Чорногорія, за порядковим № 222 – розірвати.

Судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_3 , залишити за позивачем.

Шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Рішення суду є документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу.

Копію рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб відповідно до ч.2 ст.115 СК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його підписання не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. Заочне рішення може бути переглянуте судом першої інстанції за письмовою заявою відповідача, оформленою згідно зі ст.285 ЦПК України та поданою протягом 30 днів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному порядку безпосередньо до апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Відомості про сторін:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особистий ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , громадянство – Республіки Чорногорія, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_11 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №651, видане на підставі рішення Миколаївської обласної КДКА від 26.02.2011, адреса робочого місця: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 61-В.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Заочне рішення суду складено та підписано без проголошення 11 серпня 2026 року.

Суддя О.І. Євтушенко