Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №522/7174/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/7174/26

Провадження 2/522/7700/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

24 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Одеська дорожна організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України про стягнення одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком, одноразової щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, надбавки за почесне звання та компенсацію за затримку розрахунку при звільнені

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Одеська дорожна організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України про стягнення одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком, одноразової щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, надбавки за почесне звання та компенсацію за затримку розрахунку при звільнені.

Позивач обґрунтовує позов тим, що її було звільнено з АТ «Українська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, однак роботодавець у порушення вимог ст. 116 КЗпП України не провів із нею повного розрахунку в день звільнення. Вперекір умовам чинного колективного договору, які є обов`язковими для виконання та входять до системи оплати праці відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», відповідач не виплатив одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі 11 середньомісячних заробітків на суму 363 364,87 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у сумі 9 718,50 грн, а також 10-відсоткову надбавку до посадового окладу за нагородження знаком «Почесний залізничник» за 45 місяців на загальну суму 88 463,30 грн. Позивач зазначає, що призупинення цих виплат на підставі внутрішнього протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» є неправомірним та нікчемним, оскільки односторонній відмова від виконання колективного договору суперечить ст. 9 КЗпП України та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Оскільки строк розрахунку при звільненні було порушено з вини роботодавця, позивач на підставі ст. 117 КЗпП України також вимагає стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 30.04.2026 року провадження по справі відкрито та призначено справу до судового розгляду.

22.05.2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач у відзиві зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки згідно зі ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану роботодавець має право за власною ініціативою зупинити дію окремих положень колективного договору. З огляду на це рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 було законно призупинено нарахування та виплату додаткових заохочувальних виплат, зокрема матеріальної допомоги та 10-відсоткової надбавки за почесне звання, з метою забезпечення фінансової стабільності товариства в умовах воєнної агресії. Щодо одноразової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію відповідач указує, що її виплату лише відтерміновано в часі до стабілізації фінансового стану підприємства, а не скасовано взагалі. Вимога про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік є безпідставною через відсутність обов`язкової письмової заяви позивача про її надання. Стосовно надбавки за почесне звання відповідач звертає увагу, що її обчислення має здійснюватися виключно за фактично відпрацьований час, у зв`язку з чим позивачем надано некоректний розрахунок. Крім того, відповідач вважає за відсутнє підстави для застосування ст. 117 КЗпП України, оскільки порушення строків розрахунку сталося внаслідок форс-мажорних обставин і збитків, завданих війною, що звільняє роботодавця від відповідальності відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону № 2136-IX. Якщо ж суд дійде висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідач, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо компенсаційного характеру цієї виплати та принцип співмірності, просить зменшити її розмір на 95% з урахуванням складного фінансового стану підприємства.

22.05.2026 року від відповідача до суду надійшла заява про застосування наслідків пропуску строків звернення до суду, в якій зазначає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку зі спливом процесуальних строків, передбачених ст. 233 КЗпП України. Зокрема, стосовно вимог про стягнення одноразової матеріальної допомоги при звільненні відповідач вказує, що тримісячний строк звернення до суду, обчислений з дня вручення позивачці письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми під час звільнення (22.12.2025), закінчився 23.03.2026, тоді як позов було подано лише 28.04.2026. Щодо вимог про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік та щомісячної 10-відсоткової надбавки за почесне звання відповідач наголошує, що вони охоплюються тримісячним строком, встановленим ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (до визнання її неконституційною рішенням КСУ від 11.12.2025 № 1-р/2025). Оскільки про невиплату оздоровчих позивачці було відомо з 01.01.2024, а про невиплату щомісячних надбавок — не пізніше 7-го числа кожного наступного місяця, строки звернення за цими вимогами сплинули задовго до звернення до суду, що відповідно до цивільного та трудового законодавства є самостійною підставою для відмови в позові.

28.05.2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що заперечення відповідача щодо невиплати матеріальної допомоги при звільненні на пенсію є необґрунтованими, оскільки п. 1.1.4 протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 в частині призупинення таких виплат скасовано в судовому порядку, а посилання на рішення «штабу з ефективності» є безпідставними через відсутність такого органу в Статуті товариства та ненадання самого рішення. Позивач наголошує, що відповідач фактично визнає право на вказану допомогу в розмірі 11 середньомісячних заробітків, безпідставно наполягаючи лише на відтермінуванні її виплати.

Стосовно процесуальних строків позивач зауважує, що позов подано в межах строків, передбачених ст. 233 КЗпП України, оскільки надане при звільненні 22.12.2025 письмове повідомлення не містило відомостей про спірні суми (матеріальну допомогу на пенсію, оздоровчі за 2023 рік та надбавку за почесне звання), через що дата його вручення не може слугувати початком перебігу тримісячного строку. Крім того, відповідно до ст. 116 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити всі належні працівникові суми саме в день звільнення, тому порушення права на отримання виплат, включаючи оздоровчі та надбавку, відбулося 22.12.2025, і строк звернення до суду не міг розпочатися раніше цієї дати.

У разі визнання судом строку пропущеним позивач просить поновити його на підставі ст. 234 КЗпП України як пропущений з поважних причин. Поважність обґрунтовується тим, що формулювання наказу про звільнення без визначення строків виплати створило стан правової невизначеності та правомірні сподівання на добросовісність роботодавця, який раніше відновлював виплати; з 13.01.2026 позивач продовжив працювати у відповідача як працюючий пенсіонер; а також складними побутовими й безпековими умовами в м. Одеса протягом грудня 2025 — лютого 2026 років (масовані обстріли, тривалі блекаути та відсутність опалення), що суттєво обмежило часовий ресурс для підготовки позову. При цьому позивач посилається на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 щодо необхідності врахування надзвичайного характеру воєнного стану при оцінці розумності строків звернення до суду, та вказує, що пропуск становить лише 35 днів.

02.07.2026 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Одеська дорожна організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України до суду надійшла заява.

Третя особа зазначає, що позовні вимоги є повністю обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки спірні виплати (одноразова матеріальна допомога при звільненні на пенсію, допомога на оздоровлення та 10-відсоткова надбавка за почесне звання) вхідні до системи оплати праці та гарантовані чинними Галузевою угодою й Колективним договором, дія якого спільно продовжена на 2026 рік. Одностороннє призупинення чи зменшення цих виплат рішеннями правління АТ «Укрзалізниця» є протиправним, суперечить ч. 4 ст. 97 КЗпП України та ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди», а незаконність таких дій роботодавця вже підтверджена судовою практикою, зокрема постановою Верховного Суду. Відповідач не надав доказів фінансової спроможності чи неможливості виконання зобов`язань, тоді як відновлення окремих виплат у червні 2026 року та своєчасне виплачування поточної заробітної плати свідчать про наявність у товариства відповідного ресурсу. Доводи відповідача щодо пропуску строків звернення до суду є безпідставними, оскільки в порушення ст. 116 КЗпП України роботодавець у день звільнення не повідомив позивачку письмово про всі належні їй суми боргу, а систематичні рішення про відтермінування виплат та встановлення графіків погашення свідчать про визнання боргу та сформували у працівника легітимні очікування його виплати. Крім того, ч. 1 ст. 233 КЗпП України в частині обмеження строків звернення до суду щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові сум визнано неконституційною рішенням КСУ від 11.12.2025 № 1-р/2025, а тому порушення з боку відповідача є триваючим, що є підставою для задоволення позову та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України.

13.07.2026 року від позивача до суду надійшла заява про зміну розміру позовних вимог.

Відповідно до вказаної заяви позивач просила суд:

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (Код ЄДРПОУ 400758) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) основну та додаткову одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі одинадцяти середньомісячних заробітків в сумі 363 364,87 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (Код ЄДРПОУ 400758) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову (щорічну) матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 50% посадового окладу в сумі 9 718,50 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (Код ЄДРПОУ 400758) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з 10% надбавки до посадового окладу працівникам, нагородженим знаком «Почесний залізничник», в сумі 64 862,29 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (Код ЄДРПОУ 400758) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за фактичну затримку на час ухвалення рішення судом.

У судове засідання призначене на 23.07.2026 року з`явились позивач ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_2 , та представник третьої особи – Нестерова О.К.

Позивач у судовому засіданні погодилась на зменшення 25-30 % від компенсації за затримку розрахунку при звільненні за фактичну затримку на час ухвалення рішення судом.

Представник відповідача також просив суд зменшити розмір компенсації.

Суд на стадії прийняття рішення оголосив перерву на 24.07.2026 року.

В судове засідання призначене на 24.07.2026 року сторони не з`явились.

Суд, заслухавши думки сторін, дослідивши матеріали справи прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що Позивач ОСОБА_1 працювала в АТ «Українська залізниця» (регіональна філія «Одеська залізниця») з 1991 року, перед звільненням обіймала посаду начальника відділу промислової безпеки служби охорони праці.

Наказом регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» № 1302/ОС від 17.12.2025 позивача звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України з 22.12.2025.

Протоколом № 58 від 17.12.2025 комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі встановлено стаж роботи позивача на залізниці — 34 роки 03 місяці 02 дні, що також підтверджується трудовою книжкою позивача.

Цим самим протоколом встановлено право позивача на одноразову грошову допомогу в розмірі 11 середньомісячних заробітків відповідно до п. 4.17 Колективного договору між адміністрацією та дорожнім комітетом профспілки Одеської залізниці на 2011–2015 роки (зареєстрованого Департаментом праці і соціальної політики Одеської міської ради за № 02/548-04 від 31.12.2010), дія якого продовжена на 2026 рік спільною постановою керівництва АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» і Президії Дорпрофсожу від 16.12.2025 № Н-02/77 пр-62/24.

Середній заробіток на час звільнення склав 33033,17 грн., що підтверджується розрахунком оплати середньої зарплати .

Таким чином, при звільненні позивачка повинна була отримати матеріальну допомогу у розмірі 363364,87 грн. (триста тридцять тисяч вісімсот вісім грн. 20 коп.)

Сума розрахована відповідно до наданого роботодавцем розрахунку заробітної плати (копія додається): 33033,17 грн. * 11 середніх заробітків = 363364,87 грн

Сам факт існування права позивача на цю виплату відповідачем не заперечується: у наказі про звільнення № 1302/ОС зазначено про необхідність виплати одноразової та додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію вперше у розмірі одинадцяти середньомісячних заробітків «після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця»; аналогічне визнання міститься й у відзиві відповідача на позовну заяву, де оспорюється лише строк виплати, а не саме право на неї.

Суд відхиляє посилання відповідача на п. 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т як на підставу для призупинення цієї виплати та посилання відповідача на рішення «штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності» від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 виходячи з наступного.

Зазначені цивільно-правові відносини регулюються наступними законодавчими актами.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов`язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.

Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

У відповідності до частини 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, однією з підстав для припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Частиною 2 ст.97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців (ст.10 КЗпП України).

Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали (ч.1 ст.5 Закону України "Про колективні договори і угоди").

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду (ч.1 ст.9 Закону України "Про колективні договори і угоди").

За приписами ст.13 КЗпП України, ст.7 Закону України "Про колективні договори і угоди" зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників (ст.18 КЗпП України).

Указом Президента України від 24.02.202 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Згідно з ч.1 ст.11 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (п.2 Прикінцевих положень КЗпП України).

Таким чином, положення Закону України "Про правовий режим воєнного стану", які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

При цьому, системний аналіз діючого законодавства свідчить про те, що дія Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24.02.2022.

У п.п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002 - 2006 роки (із змінами та доповненнями) визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи в галузі та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в залежності від стажу роботи в галузі.

Відповідно до п.2.3 зазначеної угоди, жодна із сторін в період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

За спільною домовленістю сторін в угоду можуть вноситись зімни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цієї угодою (п.2.4 угоди).

Відповідачем не надано доказів внесення змін до угоди стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема, одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги.

Крім того з матеріалів справи вбачається, відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

За вимогами ст. 116 КЗпП Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно дост. 117Кодексу законів про працю Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статті 116, 117 Кодексу законів про працю України структурно віднесені до розд. VII «Оплата праці» указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Таким чином, аналiз наведених норм матерiального права дає пiдстави для висновку, що передбачений частиною 1 статтi 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробiтку за час затримки розрахунку при звiльненнi настає за умови невиплатиз його вининалежнихзвiльненому працiвниковi сум у строки, зазначенi в статтi 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такi юридично значимi обставини, як невиплата належних працiвниковi сум при звiльненнi та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до п. 20Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст. 117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Статтею 27 Закону № 108/95-ВР передбачено, щопорядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 р., передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахунковогоперіоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються ізсередньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множеннясередньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що Товариство призупинило виплати коштів, передбачених Колективним договором в односторонньому порядку, не повідомивши позивача про ухвалення вказаних рішень.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

З огляду на викладене, враховуючи, що правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом з цього приводу внесено не було, суд дійшов висновку, що вимоги позивачки про стягнення з відповідача на її користь одноразової допомоги, у зв`язку з виходом на пенсію за віком та додаткової матеріальної допомоги є обґрунтованою.

Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік. Пунктом 4.16 Колективного договору передбачено щорічну виплату матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше 50% тарифної ставки (посадового окладу). Довідкою № ОД-0811508 від 29.12.2025 підтверджується розмір посадового окладу позивача у період з 01.07.2023 по 01.04.2024 — 19437 грн, з якого 50% складає 9718,50 грн.

Судом встановлено, що допомогу на оздоровлення за 2024 та 2025 роки позивачу було виплачено, тоді як за 2023 рік ні, що відповідачем не спростовано. Твердження відповідача про відсутність письмової заяви позивача як підставу для відмови у виплаті суд відхиляє, оскільки за наявними в матеріалах справи наказами про надання позивачу щорічних відпусток (№ 2725/в від 21.08.2024, № 2153 від 17.09.2024, № 792/8в від 04.08.2025) та поясненнями позивача заяви на отримання такої допомоги подавались нею щорічно, а обов`язок роботодавця забезпечити облік і своєчасне інформування працівника про належні йому виплати випливає зі ст. 116 КЗпП України.

Щодо доплати за почесне звання.

Посвідченням про нагородження знаком «Почесний залізничник» підтверджується право позивача на щомісячну надбавку у розмірі 10% посадового окладу, передбачену Додатком № 6 до Колективного договору Одеської залізниці.

Судом встановлено, що зазначена надбавка позивачу не виплачувалась і сукупний розмір цієї надбавки становить 64862,29 грн, яка складається за наступного:

2022 рік – 1043,56 грн;

2023 рік – 20743,60 грн;

2024 рік – 21072,31 грн;

2025 рік – 22002,82 грн.

Вказаний розмір надбавки не є спірним, та підтверджується Бухгалтерською довідкою наданою відповідачем (з урахуванням арифметичної помилки)

Щодо повідомлення про суми при звільненні та обчислення процесуальних строків. Повідомленням № 413 про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 22.12.2025 засвідчено виплату позивачу лише 30027,20 грн; відомості про спірні суми - матеріальну допомогу при виході на пенсію, допомогу на оздоровлення за 2023 рік та доплату за почесне звання - у повідомленні відсутні, чим порушено вимоги ч. 3 ст. 116 КЗпП України щодо обов`язку роботодавця письмово повідомити працівника про кожен вид нарахованої виплати.

За таких обставин суд погоджується з доводами позивача про те, що перебіг тримісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України, не міг розпочатися з дати вручення зазначеного повідомлення (22.12.2025) щодо невідображених у ньому сум, а тому позов подано в межах установлених строків.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Судом встановлено, що на день звільнення (22.12.2025) повний розрахунок з позивачем проведено не було, що є порушенням ст. 116 КЗпП України. Середньоденний заробіток позивача становить 1533,32 грн, що підтверджується наданим розрахунком середньої заробітної плати.

Статті 116, 117 Кодексу законів про працю України структурно віднесені до розд. VII «Оплата праці» указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Таким чином, аналiз наведених норм матерiального права дає пiдстави для висновку, що передбачений частиною 1 статтi 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробiтку за час затримки розрахунку при звiльненнi настає за умови невиплатиз його вининалежнихзвiльненому працiвниковi сум у строки, зазначенi в статтi 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такi юридично значимi обставини, як невиплата належних працiвниковi сум при звiльненнi та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до п. 20Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст. 117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Статтею 27 Закону № 108/95-ВР передбачено, щопорядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 р., передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахунковогоперіоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Відповідно до п.8. Постанови №100 Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середньоденна заробітна плата визначається наступним чином: 55199,53 грн./ 36 робочі дні і дорівнює 1533,32 грн. Відповідно розрахунок середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні повинен складати - 1533,32 *130 робочих днів і дорівнює 199331,6грн.

Обставини непереборної сили, на які посилається відповідач, суд бере до уваги при вирішенні питання про розмір відшкодування відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, щодо компенсаційної (а не каральної) природи відповідальності за ст. 117 КЗпП України.

При цьому суд враховує клопотання сторін щодо зменшення розміру компенсації, а тому задовольняє вказану вимогу частково у розмірі 70% від заявленої суми, яка становить 139532,12 грн.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки належність позивачу спірних сум, а саме одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік та доплати за почесне звання «Почесний залізничник» — прямо випливає з умов чинного колективного договору та фактично не заперечується самим відповідачем, який обмежився посиланням виключно на правомірність відтермінування цих виплат. Оскільки правова підстава такого відтермінування протокольне рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т вже визнана незаконною та скасованою у судовому порядку постановою Верховного Суду від 05.02.2025, а інші підстави призупинення виплат (рішення «штабу з ефективності») не підтверджені належними доказами й компетенцією органу, який мав право їх ухвалювати, суд доходить висновку про відсутність у відповідача правомірних підстав для невиплати позивачу зазначених сум.

Суд також приходить до висновку, що встановлений законом строк звернення до суду позивачем не пропущено, оскільки відповідач у порушення вимог ст. 116 КЗпП України не повідомив позивача письмово про суми спірних виплат при звільненні, а тому перебіг такого строку не міг розпочатися раніше дня звільнення позивача (22.12.2025); за таких обставин позов подано в межах установлених процесуальних строків.

Одночасно, оцінюючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд приходить до висновку, що, попри доведеність факту порушення відповідачем строків розрахунку, компенсаційна (а не каральна) природа відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, у поєднанні з встановленими об`єктивними обставинами складного фінансового становища відповідача внаслідок військової агресії проти України, дає підстави для часткового зменшення розміру такого відшкодування, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, сформульованими у відповідній практиці Великої Палати Верховного Суду, без повного звільнення відповідача від відповідальності.

За таких обставин, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи та наданих сторонами доказів, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за колективним договором у повному обсязі, та частковому задоволенню в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду — відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Одеська дорожна організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України про стягнення одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком, одноразової щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, надбавки за почесне звання та компенсацію за затримку розрахунку при звільнені – задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (Код ЄДРПОУ 400758) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) основну та додаткову одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі одинадцяти середньомісячних заробітків в сумі 363 364,87 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (Код ЄДРПОУ 400758) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову (щорічну) матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 50% посадового окладу в сумі 9 718,50 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (Код ЄДРПОУ 400758) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з 10% надбавки до посадового окладу працівникам, нагородженим знаком «Почесний залізничник», в сумі 64 862,29 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (Код ЄДРПОУ 400758) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за фактичну затримку на час ухвалення рішення судом в сумі 139532,12 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 11.08.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

24.07.26