Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №487/3264/26 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №487/3264/26

Провадження №1-кп/487/499/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2026 Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді – ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 , прокурора – ОСОБА_3 , потерпілого – ОСОБА_4 , представника потерпілого – ОСОБА_5 , обвинуваченої – ОСОБА_6 , захисника – ОСОБА_7 , розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 194, ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 194 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

До Заводського районного суду м. Миколаєва з Окружної прокуратури м. Миколаєва надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 194, ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 194 КК України.

11.08.2026 представник потерпілого ОСОБА_8 – адвокат ОСОБА_5 подав до суду клопотання про повернення обвинувального акту прокурору через не відповідність вимогам ст.291 КПК України, а саме: в обвинувальному акті не повністю викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає доведеним та відсутнє формулювання обвинувачення, посилаючись на те, що органом досудового розслідування дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч.2 ст. 194, ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 194 КК України, проте припускає, що обвинувачена діючи умисно, добровільно, з корисливих мотивів, погодилась на вчинення завдань які через месенжер Telegram від невстановленої особи проти національних інтересів України, тому вважає, що дії обвинуваченої орган досудового розслідування помилково кваліфікував за ч.2 ст. 194, ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 194 КК України, але її дії, виходячи з матеріалів кримінального провадження, лише спосіб скоєння більш тяжких злочинів проти національної безпеки України, зокрема, передбачених ст.. 111 КК України. При цьому, орган досудового розслідування не здійснював дій щодо виявлення у обвинуваченої основних мотивів підпалу нею вантажних транспортних засобів в яких була продукція, яка під час воєнного стану в Україні, використовувалась для обороноздатності України на підприємствах. Органи досудового розслідування не довели факту усвідомлення обвинуваченою, що вона діяла по завданню розвідки рф або інших силових структур рф. Припускає, що обвинувачена скоїла діяння перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань у воєнний час, що ї було основним мотивом. Але зазначені обвини можливе встановити лише після проведення необхідних слідчих (розшукових) дій органами досудового розслідування,

В підготовчому судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_8 – адвокат ОСОБА_5 підтримав клопотання, просив про його задоволення, з підстав зазначених у клопотанні.

Прокурор заперечував проти повернення обвинувального акту, просив в задоволенні клопотання відмовити посилаючись на те, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, підстави для його повернення відсутні, посилання адвоката про вчинення більш тяжкого злочину обвинуваченою є лише його припущенням, на що він неодноразово посилався.

В підготовчому судовому засіданні потерпілий підтримав думку прокурора.

В підготовчому судовому засіданні захисник обвинуваченої підтримав думку прокурора, посилався на відсутність підстав для повернення обвинувального акту, вважає, що дії ОСОБА_6 вірно кваліфіковані органом досудового розслідування, вчинення більш тяжкого злочину обвинуваченою є лише припущенням представника потерпілої.

В підготовчому судовому засіданні обвинувачена підтримала думку свого захисника.

Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження щодо повернення обвинувального акту, приходить до наступних висновків.

Пунктом 13 частини 1 статті 3 КПК України передбачено, що обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Так, відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити наступні відомості: найменування кримінального провадження та його номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім`я, по батькові займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); та місце його складення та затвердження.

Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав самостійно.

Інших вимог, яким має відповідати обвинувальний акт, КПК України не встановлено.

Підстави для повернення обвинувального акту прокурору, визначені п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, яким передбачено, що суд має право прийняти рішення повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу. Таким чином, вказаною нормою закону визначено виключний перелік підстав для повернення обвинувального акту прокурору, а саме невідповідність обвинувального акту вимогам закону.

Отже, суд може повернути прокурору обвинувальний акт виключно з підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України, для чого є необхідність встановлення невідповідності такого акту положенням цієї статті. При цьому повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Із наданого суду обвинувального акту та доданого до нього реєстру матеріалів досудового розслідування, не вбачається суттєвих та очевидних підстав для його повернення прокурору.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 та п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України визначення способу та обсягу викладу фактичних обставин кримінального правопорушення в обвинувальному акті належить до дискреційних повноважень прокурора. Кримінальне провадження здійснюється на засадах змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій (ст. 22 КПК України). Отже, прокурор як сторона кримінального провадження, є самостійним у визначені правової кваліфікації кримінального правопорушення та доведенні її обґрунтованості у змагальному судовому процесі.

Таким чином, формулювання обвинувачення, правова кваліфікація кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями прокурора, а тому викладається в обвинувальному акті у такому виді, як це вважає за необхідне прокурор.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 03.07.2019 у справі № 273/1053/17 кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо.

В обвинувальному акті повно та послідовно викладені фактичні обставини інкримінованого діяння щодо обвинуваченої, які прокурор вважає встановленими, тобто прокурором сформульовано обвинувачення та дано правову кваліфікацію, яка дає повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення та дає змогу зрозуміти суть пред`явленого обвинувачення в даному кримінальному провадженні, тому посилання представника потерпілого ОСОБА_8 на не повне викладення фактичних обставин кримінального правопорушення та відсутність формулювання обвинувачення, не відповідає дійсності.

Крім цього, слід зауважити, що суд не є стороною кримінального провадження і не може вказувати прокурору як необхідно викласти формулювання обвинувачення або поліпшити якість обвинувального акту, тим самими проявляючи упередженість, яка виражається у наданні вказівок прокурору як краще викласти обвинувачення.

В обвинувальному акті викладене те обвинувачення, яке прокурор вважає встановленим.

Оцінка суб`єктивної сторони правопорушення та мотивів його вчинення виходить за межі повноважень суду на стадії підготовчого провадження, оскільки предметом підготовчого засідання є лише перевірка відповідності обвинувального акту вимогам закону, а не обґрунтованість правової кваліфікації дій обвинуваченої, яка може та повинна перевірятися на стадії судового розгляду.

Крім того, суд вважає, що прокурор, відповідно до ст.338 КПК України, не позбавлений можливості на стадії судового розгляду змінити чи доповнити висунуте обвинувачення, з урахуванням даних, отриманих під час судового розгляду, а також уточнити фактичні обставини кримінального правопорушення.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні клопотання представника потерпілого ОСОБА_8 – адвоката ОСОБА_5 про повернення обвинувального акту.

Керуючись ст. ст. 291, 314 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представник потерпілого ОСОБА_8 – адвоката ОСОБА_5 про повернення обвинувального акту прокурору - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: ОСОБА_1

Повний текс ухвали оголошено 12.08.2026 о13:00 год.