Окрема думка від 04 серпня 2026 р. у справі №509/3590/16-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Мартєва С. Ю.

у справі № 509/3590/16-ц (провадження № 61-17818св23))

за позовом заступника військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до ОСОБА_1 , Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: концерн «Військторгсервіс», Кабінет Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - відділ Держгеокадастру в Овідіопольському районі Одеської області, про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки

за касаційною скаргою Одеського квартирно-експлуатаційного управління на постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року

Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. Обставини справи

1. У вересні 2016 року заступник військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (далі - КЕВ м. Одеси) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: концерн «Військторгсервіс», Кабінет Міністрів України, Молодіжненська сільська рада Овідіопольського району Одеської області, відділ Держгеокадастру в Овідіопольському районі Одеської області, про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, повернення земельної ділянки.

2. Послався на те, що на підставі рішення Молодіжненської сільської ради від 20 березня 2008 року № 1121-V «Про надання дозволу на підготовку технічної документації по складанню державних актів на право власності безкоштовно гр. України (згідно додатку) на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в с. Молодіжне, Овідіопольський район, Одеської області» та рішення Молодіжненської сільської ради від 09 вересня 2008 року № 1266-V відповідачу ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 319459 на право власності на земельну ділянку площею 0,085 га, за адресою: АДРЕСА_1 , тобто цим рішенням земельна ділянка виведена з державної власності та передана до приватної власності, змінено її цільове призначення із земель оборони на землі житлової та громадської забудови.

3. Зазначив, що необхідною умовою передачі земель оборони є згода на це Міністра оборони України.

4. З огляду на викладене, земельна ділянка не могла бути передана до земель приватної чи комунальної власності в силу її приналежності за цільовим призначенням до земель оборони. Держава є власником земель оборони за законом.

5. Виснував, що оскільки вилучення Молодіжненською сільською радою спірної земельної ділянки із земель оборони відбулось з порушенням норм законодавства України, тому вказана земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , незаконно надана у власність громадянину ОСОБА_1 , а державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 319459 підлягає визнанню недійсним.

6. Виходив з того, що рішеннями Молодіжненської сільської ради від 20 березня 2008 року № 1121-V та від 09 вересня 2008 року № 1266-V земельна ділянка площею 0,085 га, розташована на АДРЕСА_2 передана у власність ОСОБА_1 безоплатно, то в даному випадку власник має право витребувати нерухоме майно від добросовісного набувача у всіх випадках.

7. Просив суд:

- визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 319459 на право власності на земельну ділянку площею 0,085 га, що розташована на АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_1 на підставі рішень Молодіжненської сільської ради від 20 березня 2008 року № 1121-V та від 09 вересня 2008 року № 1266-V;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути за актом прийому-передачі державі в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Одеси земельну ділянку площею 0,085 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:3238, що розташована на АДРЕСА_1 , межі якої визначено у державному акті серії ЯЖ № 319459.

8. Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 03 липня 2017 року, яке Апеляційний суд Одеської області постановою від 17 травня 2018 року залишив без змін, позов задовольнив.

Визнав недійсним державний акт серії ЯЖ № 319459 на право власності на земельну ділянку, площею 0,085 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_1 на підставі рішень Молодіжненської сільської ради від 20 березня 2008 року № 1121-V та від 09 вересня 2008 року № 1266-V.

Зобов`язав ОСОБА_1 повернути за актом прийому-передачі державі в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Одеси, земельну ділянку, площею 0,085 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:3238, розташовану на АДРЕСА_1 , межі якої визначено у державному акті серії ЯЖ № 319459.

9. Верховний Суд постановою від 03 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

10. Овідіопольський районний суд Одеської області ухвалою 01 серпня 2022 року залучив до участі в розгляді цивільної справи як співвідповідача Молодіжненську сільську раду та замінив її як правонаступника на Великодолинську селищну раду Одеського району Одеської області.

11. Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 12 квітня 2023 року позовні вимоги заступника військового прокурора Одеського гарнізону задовольнив.

Визнав недійсним державний акт серії ЯЖ № 319459 на право власності на земельну ділянку площею 0,085 га, розташовану на АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_1 на підставі рішень Молодіжненської сільської ради від 20 березня 2008 року № 1121-V та від 09 вересня 2008 року № 1266-V.

Зобов`язав ОСОБА_1 повернути за актом прийому-передачі державі в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Одеси земельну ділянку площею 0,085 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:3238, що розташована на АДРЕСА_1 , межі якої визначено у державному акті серії ЯЖ № 319459.

12. Одеський апеляційний суд постановою від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 квітня 2023 року скасував та прийняв постанову, якою позов залишив без задоволення.

13. У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, КЕВ м. Одеси, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

14. Постановою від 05 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу КЕВ м. Одеси задовольнив частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 квітня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року скасував, ухвалив нове судове рішення про відмову у позові.

15. Зазначив, що у справі, що переглядається, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка є державною власністю та належить до земель оборони, які перебувають у постійному користуванні Міністерства оборони України; Молодіжненська сільська рада, передавши цю земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_1 без згоди Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України на її вилучення із земель оборони, діяла поза межами своїх повноважень; виданий на підставі таких рішень державний акт на право власності є незаконним, що є підставою для усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом визнання недійсним державного акта на право власності на спірну земельну ділянку та зобов`язання ОСОБА_1 повернути її державі в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Одеси.

16. Дійшов висновку, що такі вимоги прокурора по своїй суті відповідають вимогам негаторного позову.

17. Вважав, що ці вимоги не є належним способом захисту порушених прав держави на спірне майно. Належним способом захисту у цій справі є вимога про витребування спірної земельної ділянки.

18. Прокурор, звертаючись до суду із цим позовом, не заявив вимог про витребування спірної земельної ділянки на користь держави.

19. Мотивував тим, що позов не може бути задоволений у зв`язку з обранням прокурором неналежного способу захисту прав держави.

20. Керувався тим, що суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули та неправильно застосували норми матеріального права.

ІІ. Зміст окремої думки

21. В обґрунтування постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2026 року покладено висновки, висловлені у постановіВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2026 року у справі № 509/6282/23 з подібними правовідносинами про відмову у позові з підстав неналежного способу захисту. З такими висновками та практикою не погоджуюся з наступних підстав.

22. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

23. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

24. У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зазначається, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

25. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді [статті 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)]. Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

26. Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (принцип диспозитивності). Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

27. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

28. Спосіб захисту, про який позивач просить суд, визначається ним у предметі позову - матеріально-правовій вимозі позивача до відповідача, щодо якої позивач звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.

29. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними [постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15 (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)].

30. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів обумовлено в статті 16 ЦК України, який не є вичерпним. Інші способи захисту можуть містися у профільних законах.

31. Частина третя статті 16 ЦК України визначає виключні випадки, за яких суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи.

32. Такої підстави для відмови у захисті цивільного права та інтересу особи, як обрання позивачем неефективного способу захисту, не містить жодна норма права.

33. Більш того, частина друга статті 16 ЦК України прямо уповноважує суд захистити цивільне право або інтерес іншим способом, окрім перелічених у цій статті, який: 1) встановлений договором, 2) встановлений законом (що кореспондує частині першій статті 5 ГПК України (аналогічна норма у статті 5 ЦПК України) чи 3) встановлений судом у визначених законом випадках (що відповідає частині другій статті 5 ГПК України (стаття 5 ЦПК України).

34. У контексті зазначеного, зокрема щодо ефективності способу захисту, вважаю за необхідне зазначити таке.

35. Як «ефективний» слід розуміти такий засіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права.

36. Лише особа, право якої порушене, може визначати, чи відповідає спосіб захисту її інтересам. Разом з тим суд не має вирішувати замість позивача, з яким саме позовом йому слід звертатись до суду, щоб захист його прав був реальним та ефективним, не може визнавати неефективним спосіб захисту, передбачений законом, якщо особа, право якої порушене, вважає, що він відповідає її інтересам. Протилежне розуміння цих положень не узгоджувалося б із принципом диспозитивності, передбаченим статтею 13 ЦПК України.

37. Обрання того чи іншого способу захисту залежить від розсуду позивача. Наявність сумнівів щодо перспектив успіху конкретного засобу правового захисту, який передбачений законом та відповідає природі порушеного права, характеру допущеного порушення та наслідкам, які спричинило порушення, не може бути підставою для відмови від його використання, зокрема з тих міркувань, що спосіб захисту, про який просить позивач, є менш ефективним, ніж інший.

38. Неналежність обраного позивачем способу захисту порушених прав може бути підставою для відмови у задоволенні пред`явлених вимог лише за умов, коли такий спосіб взагалі не передбачений законом або йому суперечить, не відповідає змісту порушеного права, на захист якого цей спосіб спрямовано, та не приводить до відновлення порушеного права тощо.

39. Проте якщо позивач просить про спосіб захисту, який прямо передбачений законом, хоча і не є єдиним способом захисту таких прав, проте відновить порушене право, на захист якого він спрямований, то наявність сумнівів щодо можливих перспектив успіху конкретного засобу правового захисту, який не є очевидно марним, не може бути підставою для відмови від його використання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вучковіч та інші проти Сербії» від 25 березня 2014 року, § 74).

40. Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пунктах 4 та 10 частини другої статті 16 ЦК України розрізняє відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади.

41. Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших передбачених законом способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб, у судовому порядку. Відповідно до частин другої, третьої цієї ж статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

42. Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачає норма цивільного права.

43. У цій справі позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки з метою захисту прав держави та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями оборони.

44. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку [постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (пункт 143), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (пункт 46)].

45. Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту прямо передбачений у статті 152 ЗК України та за встановлених судами конкретних обставин справи, у поєднанні із вимогою про повернення земельної ділянки, може бути достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

46. Цього не врахував Верховний Суд та, ухвалюючи постанову та визначаючи належним (ефективним) способом захисту прав у подібних правовідносинах віндикаційний позов, тобто витребування земельної ділянки (статті 387, 388 ЦК України), вважав за потрібне навести висновки щодо способів захисту прав держави у подібних правовідносинах, хоча питання належності чи ефективності способів захисту у цій справі не було спірним, касаційна скарга КЕВ м. Одеси також не містить доводів щодо належності чи ефективності способу захисту, що свідчить про вихід за межі вимог та доводів касаційної скарги, що суперечить вимогам статті 400 ЦПК України.

47. Велика Палата Верховного Суду у пункті 31 постанови від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) зазначила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)).

48. Отже, у цієї справі за встановлених фактичних обставин вимога про повернення земельної ділянки могла бути інтерпретована судом як віндикаційна вимога (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22).

49. Навіть у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

50. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

51. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

52. Таким чином, суд зобов`язаний був вирішити спір та відновити наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається, а не відмовляти за неналежністю способу захисту.

53. При цьому така відмова у позові не забезпечує досягнення мети правосуддя, суперечить принципам верховенства права та процесуальної економії, оскільки спонукає позивача повторно звертатися за захистом до суду.

СуддяС. Ю. Мартєв