Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №128/3188/25 — Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/3188/25

РІШЕННЯ

Іменем України

10 серпня 2026 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого - судді Бондаренко О.І.

при секретарі Нагірняк Т.А.

без участі сторін, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи Органу опіки та піклування Вінницької РДА про скасування усиновлення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи Органу опіки та піклування Вінницької РДА про скасування усиновлення, мотивуючи свої вимоги наступним.

14 серпня 2023 року рішенням Вінницького районного суду Вінницької області його було визнано усиновлювачем дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Вишенька Хмільницького району Вінницької області. Прізвище та по-батькові дитини були змінені на підставі судового рішення, а саме: прізвище змінено з « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на « ІНФОРМАЦІЯ_5 », по-батькові - з « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на « ІНФОРМАЦІЯ_5 ». Зазначені зміни внесені до актового запису про народження дитини № 10 від 16 грудня 2008 року, складений Вишенківською сільською радою Хмільницького району та зареєстрований в реєстрі № 00000491294 від 04 лютого 2009 року реєстратором Відділу реєстрації актів цивільного стану по Хмільницькому району Хмільницького міськрайонного управління юстиції Вінницької області. Усиновлення ОСОБА_8 було здійснене під час перебування позивача у зареєстрованому шлюбі з матір`ю дитини - ОСОБА_2 .

Вказує, що 23 грудня 2024 року стосовно громадянина ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол за ознаками правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, у зв`язку з повідомленням про нібито вчинення ним домашнього насильства, що проявилося у використанні нецензурної лексики та застосуванні фізичної сили щодо члена сім`ї. Проте, постановою суду адміністративну справу було закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, що свідчить про безпідставність звинувачень та наявність ознак наклепу з боку ОСОБА_8 .

Також позивач зазначає, що 26 лютого 2025 року рішенням Вінницького районного суду Вінницької області шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано. Зазначає, що після розірвання шлюбу, а також у зв`язку з поступовим погіршенням ситуації в сім`ї, між ним та усиновленим ОСОБА_8 склалися складні й напружені стосунки ОСОБА_8 категорично відмовляється від спілкування з ним.

За викладених обставин позивач просить про наступне, а саме: скасувати усиновлення ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснене на підставі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14.08.2023 року, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 був визнаний усиновлювачем.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 14.08.2025 матеріали позову були залишені без руху, із наданням строку на їх усунення.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 08.08.2025 року відкрито провадження по справі; призначено до слухання в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого розгляду.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 10.03.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 15.05.2026 року витребувано докази за клопотанням сторони позивача ОСОБА_1 , однак станом на час винесення судового рішення залишено без виконання.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 10.08.2026 постановлено: у прийнятті визнання відповідачем ОСОБА_2 позову про скасування усиновлення - відмовити; продовжити розгляд цивільної справи.

Сторони в судове засідання не з`явилися.

Позивач ОСОБА_1 надав суду заяву, за якою позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить вимоги задоволити. Судове засідання просить провести у його відсутність. Відповідачка ОСОБА_2 надала суду заяву про визнання позову та про розгляд даної цивільної справи у її відсутність від 11.06.2026.

Представник третьої особи в особі Кіцули Л.І. надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, в задоволені позову просить відмовити, вважає це порушенням прав дитини (а.с.61).

Крім того, інформація щодо всіх судових справ є у вільному доступі на офіційному вебпорталі «Судова влада України» за вебадресою: http://vnr.vn.court.gov.ua

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З`ясувавши думки учасників справи, вивчивши письмові докази по справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

14 серпня 2023 року рішенням Вінницького районного суду Вінницької області ОСОБА_1 було визнано усиновлювачем дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Вишенька Хмільницького району Вінницької області (а.с.7-9).

Прізвище та по-батькові дитини були змінені на підставі судового рішення, а саме: прізвище змінено з « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на « ІНФОРМАЦІЯ_5 », по батькові - з « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на « ІНФОРМАЦІЯ_5 », зазначені зміни внесені до актового запису про народження дитини № 10 від 16 грудня 2008 року, складений Вишеньківською сільською радою Хмільницького району та зареєстрований в реєстрі № 00000491294 від 04 лютого 2009 року реєстратором Відділу реєстрації актів цивільного стану по Хмільницькому району Хмільницького міськрайонного управління юстиції Вінницької області (а.с.6). 23 грудня 2024 року стосовно громадянина ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол за ознаками правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, у зв`язку з повідомленням про нібито вчинення ним домашнього насильства, що проявилося у використанні нецензурної лексики та застосуванні фізичної сили щодо члена сім`ї. Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 03.03.2025 адміністративну справу було закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення (а.с.13-14).

26 лютого 2025 року рішенням Вінницького районного суду Вінницької області шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано (а.с.10).

Протоколом № 12 від 25.06.2025 засідання комісії з питань захисту прав дитини Уланівської сільської ради було затверджено індивідуальний графік побачень Олійника П.Г. з сином ОСОБА_8 (а.с.11-12,15,38).

Відповідно до статей 32, 51 Конституції України, статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

У статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом частин першої, другої та шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до статті 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 232 СК України усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

В контексті положень про усиновлення та батьківство усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька (матері) стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов`язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися її вихованням та розвитком таким чином і в такому обсязі, які в мінімальному значенні закріплені у законодавстві та визначаються загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання у звичайних побутових обставинах.

З метою недопущення порушення інтересів дитини частиною першою статті 238 СК України передбачено виключний перелік підстав, за наявності яких суд може скасувати усиновлення.

Так, у частині першій статті 238 СК України зазначено, що усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо: 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

Як вбачається з рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14.08.2023 позивач ОСОБА_1 добровільно виявив бажання бути усновлювачем.

З матеріалів даної цивільної справи позивач ОСОБА_1 , як на підставу скасування усиновлення, посилається на те, що 23 грудня 2024 року стосовно громадянина ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол за ознаками правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, у зв`язку з повідомленням про нібито вчинення ним домашнього насильства, що проявилося у використанні нецензурної лексики та застосуванні фізичної сили щодо члена сім`ї. Проте постановою суду адміністративну справу було закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, що свідчить про безпідставність звинувачень та наявність ознак наклепу з боку ОСОБА_8 ; та той факт, що після розірвання шлюбу, а також у зв`язку з поступовим погіршенням ситуації в сім`ї, між ним та усиновленим ОСОБА_8 склалися складні й напружені стосунки, ОСОБА_8 категорично відмовляється від спілкування з ним.

Згідно із статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 5 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 14 Європейської конвенції про усиновлення дітей, ратифікованою Законом України «Про ратифікацію Європейської конвенції про усиновлення дітей» від 15 лютого 2011 року № 3017-VI, усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним лише за рішенням компетентного органу. Найвищі інтереси дитини завжди мають перевагу. Усиновлення може бути скасовано до досягнення дитиною повноліття лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом.

Отже, усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним тільки за рішенням суду за позовами батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника, органу опіки та піклування, прокурора, а також усиновленої дитини, яка досягла чотирнадцяти років.

Основною причиною скасування усиновлення є невідповідність усиновлення інтересам усиновленої дитини, незабезпечення їй сімейного виховання. Цим поняттям охоплюються всі аспекти правовідношення із усиновлення, як винного, так і невинного характеру зі сторони усиновлювача. До таких обставин, зокрема, слід віднести відсутність взаємної злагоди між усиновлювачем та усиновленим в силу особистих якостей усиновлювача та (або) усиновленого, в результаті чого усиновлювач не користується авторитетом у дитини або дитина не відчуває себе членом сім`ї усиновлювача та інші обставини, що негативно впливають на емоційний стан дитини.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2022 року у справі № 343/1092/20 (провадження № 61-7355св21).

Отже, одним із головних критеріїв щодо забезпечення усиновленої дитини духовним та фізичним розвитком є сім`я. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що розвиток дитини, її виховання базується насамперед на сімейному вихованні.

Завдання інституту усиновлення полягає у формуванні стабільних та гармонійних умов життя усиновленої дитини, тому, насамперед, стабільними, незмінними повинні бути самі відносини, які виникли внаслідок факту усиновлення. Припинення таких відносин може тяжко травмувати дитину та істотно відобразитися на її інтересах.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі належним чином оцінених доказів, які містяться в матеріалах справи, суд виходить з недоведеності позивачем обставин про те, що поведінка дитини, під час проживання в його сім`ї, змінилась настільки, що негативно вплинуло на взаєморозуміння в сім`ї, з приводу чого виникли конфліктні відносини та призвело до ускладнень стосунків між батьком та сином, поза їх волею.

Поряд з цим суд звертає увагу усиновлювача на те, що при вихованні хлопчика йому особливо знадобиться доброзичливість, терплячість, врівноваженість та стресостійкість.

Позивачем суду не надано доказів того, що після усиновлення та погіршення стосунків між ним та сином Назаром він звертався до фахівців з метою встановлення причин неналежної поведінки хлопчика й ухилився від надання допомоги щодо вирішення питання його психоемоційного стану.

Матеріали справи не містять доказів фахової допомоги ОСОБА_8 (після усиновлення) з метою вирішення питання його психоемоційного стану та встановлення причин такої поведінки. Тобто, батьком не вжито заходів сприяння вирішенню конфліктних ситуацій між ним та сином, про які він зазначив, звертаючись до суду із позовом про скасування усиновлення.

Навпаки, єдиним способом вирішення конфлікту між батьком та дитиною, було звернення до суду з позовом про скасування усиновлення.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 238 СК України, для скасування усиновлення, а саме, що між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

При ухвалені судового рішення суд враховує, що за загальним правилом (ч.1. ст. 5 ЦПК України) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачений нормою матеріального права або договором.

Зазначене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи і інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачений нормою матеріального права або договором.

При цьому позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може скористатись можливістю вибору між декількома способами захисту ( передбаченими законом або договором), якщо це на заборонено законом.

Якщо ж законом або договором не передбачено ефективного способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (ч.2 ст. 5 ЦПК України).

Вказане, з урахуванням положень ч. 1 ст. 2 ЦПК, означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства в будь-якому випадку має бути ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, дозволяє забезпечити реальне поновлення порушених прав.

Тому, обираючи спосіб захисту, позивач повинен (в першу чергу) перевірити, чи не передбачає закон або договір іншого більш ефективного способу захисту порушених прав.

Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, - позивач повинен обрати саме такий спосіб.

Суд не має права визначати ефективний спосіб захисту права замість позивача, тобто, виходити за межі позовних вимог у випадку, коли обраний позивачем спосіб захисту є неефективним.

Таким чином, правильне застосування зазначеної процесуальної норми призведе до виходу за межі позовних вимог три умови:

а) жоден визначений законом або договором спосіб захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу, з огляду на обставини даної конкретної справи, не забезпечує ефективного захисту або поновлення такого права, свободи чи інтересу позивача;

б) позивач в позові просить застосувати інший конкретний спосіб захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу

в) визначений позивачем інший спосіб захисту не суперечить закону.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Сімейний Кодекс України в п. 3 ч. 1 ст. 212 визначив, що не можуть бути усиновлювачами особи, які позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені.

Згідно даних на веб-порталі судової влади України, Єдиний державний реєстр судових рішень: //reyestr. court. gov. ua/ (названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування) - рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08.12.2014 року (справа № 128/4342/14-ц) ухвалено: позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішення набрало законної сили.

Станом на момент винесення рішення сторонами не надано доказів того, що батьківські права ОСОБА_1 були поновленні або він звертався до відповідних органів із такою заявою та на даний час вона перебуває на розгляді.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Вказані обставини є підтвердженими суду належними та допустимими доказами та не спростовані доводами та доказами сторін, тому дотримуючись принципу законності, справедливості та правової визначеності, суд вважає позовні вимоги безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд вирішує питання розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 212, 238 СК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 206, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи Органу опіки та піклування Вінницької РДА про скасування усиновлення, а саме: скасувати усиновлення ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснене на підставі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14.08.2023 року, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 був визнаний усиновлювачем - залишити без задоволення.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників провадження:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Третя особа - Орган опіки та піклування Вінницької РДА, адреса: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе,17.

Повний текст судового рішення виготовлено 12.08.2026.

Суддя Оксана БОНДАРЕНКО