Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №554/15383/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/15383/25 Номер провадження 22-ц/814/2280/26Головуючий у 1-й інстанції Гольник Л. В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Одринської Т.В.,

суддів Лобова О.А., Чумак О.В.,

за участю секретаря Буцьківського М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава у режимі відеоконференції цивільну справу за заявою фон ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом фон ОСОБА_1 до фон ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Полтавської міської ради про розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини

за апеляційною скаргою представника фон ОСОБА_2 – адвоката Губіна Олександра Тимофійовича на ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

У провадженні суду першої інстанції перебуває позовна заява фон ОСОБА_1 до фон ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в міста Полтаві ради про розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини.

У листопаді 2025 року фон ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, в якому просила забезпечити позов шляхом обмеження права фон ОСОБА_2 супроводжувати малолітню дитину – фон ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України (перетинати кордон України) та надавати довіреності будь-якій третій особі на супровід малолітньої дитини – фон ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час перетину кордону/на перетин кордону України без нотаріально посвідченого дозволу матері – фон ОСОБА_1 до набрання судового рішення законної сили про встановлення місця проживання малолітньої дитини – фон ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю фон ОСОБА_1 за місцем її проживання.

В обгрунтування заяви зазначила, що 19.07.2023 року між нею та фон ОСОБА_2 укладено шлюб. Після народження сина стосунки між ними суттєво погіршилися. Коли позивач зрозуміла, що спільне життя стало нестерпним і від цього страждає син, вона була змушена звернутись до служби App Elle (служба захисту жертв домашнього насильства), яка їх вивезла і поселила в безпечне місце, де вони проживали безкоштовно і без реєстрації. Потім їх перевели до притулку для обездолених жінок.

Відповідач з 26.03.2024 по 13.09.2024 не розшукував сина, не цікавився його розвитком, розуміючи, що позивач з маленькою дитиною знаходиться в країні, де немає родичів і близьких, без засобів для існування та житла.

Не зважаючи на відсутність нормальних умов для життя, позивачу з сином було заборонено поїздки відповідно до наказу від 02.12.2024 року.

Частковим рішенням від 04.07.2025 року Регіонального суду Берн-Міттельланд Цивільного відділу затверджено часткову угоду від 26.06.2025: передано дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під опіку матері на час розірвання спільного домогосподарства; скасована заборона на поїздки, що була введена наказом від 02.12.2024; зобов`язано Кантональну поліцію Берна негайно видалити імена Ніколая фон Балмооса/ ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 фон ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з RIPOL (реєстру іноземців, перебування яких на території Швейцарії є небажаним) та SIS (Шенгенська інформаційна система).

Фон ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з рішенням Посольства України в Швейцарській Конфедерації від 06.06.2024 набув громадянство України.

З 31.07.2025 року позивач з сином проживають в Україні за адресою: АДРЕСА_1 .

Зараз відповідач вимагає негайного повернення позивача з сином в Швейцарію з подальшою забороною виїзду її та сина за кордон.

У листі адвоката відповідача до Регіонального суду Берн-Міттельланд Цивільного відділу зазначено, крім іншого наступне: провести необхідні розслідування та вжити необхідних заходів для встановлення намірів ОСОБА_6 фон ОСОБА_7 повернутися до Швейцарії (у разі повернення), матері дитини слід тимчасово заборонити виїзд з країни разом з ОСОБА_4 фон ОСОБА_7 під загрозою кримінальної відповідальності у разі невиконання цієї вимоги, а також накласти заборону на виїзд матері дитини щонайменше на період провадження щодо захисту шлюбу; заборона на виїзд має бути зареєстрована в RIPOL та Шенгенський інформаційній системі (SIS), а Ніколай фон Балмоос також має бути внесений під варіантним іменем ОСОБА_8 . Також зазначається, що будуть змушені розпочати провадження щодо повернення ОСОБА_4 фон Балмоос.

Відповідач може вдатися вжиття заходів щодо заборони виїзду з країни позивача разом з ОСОБА_4 фон Балмоосом під загрозою кримінальної відповідальності, накласти заборону на виїзд матері дитини щонайменше на період провадження щодо захисту шлюбу, які мають бути зареєстровані в RIPOL (реєстру іноземців, перебування яких на території Швейцарії є небажаним) та SIS (Шенгенська інформаційна система) та розпочати дії щодо повернення ОСОБА_4 фон ОСОБА_7 .

Дії відповідача можуть свідчити про наявний ризик реальної загрози неправомірного вивезення сина і ризик його викрадення (незаконного переміщення).

З огляду на вказане, а також намагання будь-яким чином повернути сина в Швейцарію, навіть за відсутності місця проживання, реєстрації, коштів, є великим ризиком для подальшого виконання судового рішення, оскільки позивач з сином будуть позбавлені можливості повернутись в Україну, зважаючи на запропоновані суду відповідачем заборони на виїзд.

На переконання позивача вказані обставини свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2025 року заяву задоволено.

Забезпечено позов шляхом обмеження права фон ОСОБА_2 , супроводжувати малолітню дитину – фон ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі України (перетинати кордон України) та надавати довіреності будь-якій третій особі на супровід малолітньої дитини – фон ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 під час перетину кордону/на перетин кордону України без нотаріально посвідченого дозволу матері – фон ОСОБА_1 до набрання судового рішення законної сили про встановлення місця проживання малолітньої дитини – фон ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю фон ОСОБА_1 за місцем її проживання.

Ухвала суду мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити та унеможливити виконання рішення суду у справі.

Не погодившись із вказаною ухвалою, її в апеляційному порядку оскаржив представник фон ОСОБА_2 – адвокат Губін Олександр Тимофійович, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.

В обгрунтування апеляційної скарги вказував, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України..

Посилаючись на висновки ВС, вказував, що суди не можуть застосовувати спосіб забезпечення позову у виді тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України на стадії розгляду цивільної справи, оскільки це порушує норми ЦПК України та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень.

Від представника фон ОСОБА_1 – адвоката Дігтяр Л.А. надійшов відзив, у якому посилаючись на законність та обгрунтованість ухвали, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу – без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2, 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову фон ОСОБА_1 посилалась на те, що дії відповідача можуть свідчити про наявний ризик реальної загрози неправомірного вивезення сина і ризик його викрадення, незаконного переміщення, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Аналіз наведених вище норм вказує на те, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149,150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України як спосіб забезпечення позову.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 року у справі № 263/989/21 (провадження 61-16075св21).

У постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц (провадження № 61-47217св18) та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19-ц (провадження № 61-11750св19) викладено правовий висновок, що суди відповідно до статей 149, 150 ЦПК України не можуть застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, оскільки такий захід не передбачений цивільним процесуальним законом.

Окрім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року, справа № 754/7569/21, провадження № 61-15886сво2, зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

Виходячи з викладеного, обраний фон ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову шляхом обмеження права фон ОСОБА_2 супроводжувати малолітню дитину за межі України та надавати довіреності будь-якій третій особі на супровід малолітньої дитини під час перетину кордону/на перетин кордону України без нотаріально посвідченого дозволу матері – фон ОСОБА_1 до набрання судового рішення законної сили не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, відповідно до Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року в Україні було запроваджено воєнний стан з 05:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони й відповідно до українського законодавства. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на даний час.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2022 року №383 були внесені зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, які доповнено пунктом 2-3, відповідно до якого у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Спрощена процедура перетину державного кордону обумовлена ризиками для життя та здоров`я цивільного населення у зв`язку з введенням воєнного стану, а тому, враховуючи те, що воєнний стан запроваджено на всій території України, на думку суду, у разі початку активних бойових дій у регіоні перебування дітей, наявність заборони щодо їх виїзду за кордон у супроводі одного із батьків без згоди іншого, не відповідатиме якнайкращим інтересам дітей й нестиме загрозу для їх благополуччя.

У п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. 141 СК України та ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України та продовженням воєнного стану, вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони вивезення дитини за межі території України до інших держав може створити небезпеку її життю і здоров`ю, а відтак не відповідає інтересам дитини, які в даному випадку мають пріоритет над інтересами матері.

Отже, підстави для задоволення заяви фон ОСОБА_1 про забезпечення позову відсутні, тому ухвала Шевченківського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 383, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника фон ОСОБА_2 – адвоката Губіна Олександра Тимофійовича – задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви фон ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом фон ОСОБА_1 до фон ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Полтавської міської ради про розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 серпня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді О.А. Лобов

О.В. Чумак