Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №279/811/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/811/26 Головуючий у 1-й інст. Невмержицька О. А.

Категорія 44 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.,

суддів Бондар О.О., Панкеєвої В.А.,

за участю секретаря судового засідання Кучер А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) у місті Житомирі цивільну справу № 279/811/26 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Державної казначейської служби України, треті особи: Коростенська окружна прокуратура, Коростенський РУП ГУНП в Житомирській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) органів досудового розслідування та прокуратури

за апеляційними скаргами Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Офісу Генерального прокурора та керівника Коростенської окружної прокуратури Житомирської області на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Невмержицької О.А. у м. Коростені,

в с т а н о в и в :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) органів досудового розслідування та прокуратури, в обґрунтування якого зазначив, що в провадженні слідчого відділу Коростенського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області знаходиться в провадженні кримінальне провадження № 42015060350000027 від 15 листопада 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, де він є потерпілим. Вказав, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває протягом тривалого часу - більше десяти років без прийняття остаточного рішення, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні слідчим за бездіяльності процесуальних прокурорів не здійснювалось належним чином та не вчинялися дії на виконання обов`язку, встановленого ст. 9 КПК України. Неналежне досудове розслідування кримінального провадження, на думку позивача, проявилось у неодноразовому скасуванні судом постанов про закриття кримінального провадження, постанови керівництва Коростенської окружної прокуратури про відмову у встановленні розумних строків розслідування (ст. 308 КПК України) та інших правопорушень, систематично приймались рішення без проведення перевірки заяв позивача про злочин згідно вимог КПК України.

Крім того, прокурор та його керівництво, відмовляючи у встановленні розумних строків, допустили протиправну бездіяльність, що призвело до надмірної тривалості досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, тривалість якого вважає надмірною та такою, що не відповідає вимогам «розумного строку» й порушує статтю 6 Конвенції.

Зазначив, що за час досудового розслідування, тяганини, скарг та письмових звернень до різних інстанцій він, будучи потерпілим, перебуває у стані стресу та страху за подальшу долю кримінального провадження. Внаслідок дій та тривалої бездіяльності з боку відповідачів зазнав душевних страждань, а неспроможність передбачених законом процедур забезпечити захист законних прав за 10 років досудового розслідування кримінального провадження породило недовіру до держави в цілому та призвело до відчуття безсилля, приниження гідності людини у боротьбі з процедурами, що наповнені лише формальним змістом, необхідністю витрачати додаткові зусилля на подолання таких штучно створених перешкод шляхом судового захисту прав.

Вказане призвело до завдання позивачу моральної шкоди, яка проявилась у стражданнях, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо. Вказав, що внаслідок тривалої психотравмуючої ситуації постійно перебуває у стані хронічної психоемоційної напруги та невизначеності у подальшому житті. Це призвело до виснаження як фізичних, так і психічних сил, знижуючи тим самим емоційну і вольову стійкість та адаптаційний ресурс.

Посилаючись на вказані обставини просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 579 452 грн компенсації моральної шкоди за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2025 року.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Житомирській області, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, представник просив рішення суду змінити, зменшивши визначений до стягнення розмір грошового відшкодування моральної шкоди до 1 000 грн, що, на думку апелянта, є достатнім відшкодуванням. Крім того, представник зазначив, що судом першої інстанції не встановлено, у чому полягала завдана позивачу моральна шкода, а позивачем не надано суду жодного доказу у підтвердження такої шкоди, а також причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю, яка виразилася у розслідуванні кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42015060350000027 від 15 листопада 2015 року та настанням такої шкоди. Відсутність індивідуально визначених обставин, які б свідчили про особливий характер переживань чи негативних наслідків в рамках даної справи, на думку представника, не дає підстав для висновку про наявність моральної шкоди в розумінні цивільного законодавства.

Вважає, що позивач не довів, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування, а також, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що кримінальне провадження № 42015060350000027 розпочато 05 листопада 2015 року й не закінчено на даний час, оскільки матеріали справи свідчать, що слідчим у кримінальному провадженні за результатами проведеного досудового розслідування 27 лютого 2026 року повторно винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Крім того, зібраними доказами не установлено, що посадові особи Коростенської міської ради з прямим умислом внесли до акту територіального обстеження земельної ділянки від 19 червня 2014 року інформацію, яка повністю або частково не відповідає дійсності. Доказів щодо необхідності стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10 000 грн позивачем не надано, а стягнута судом першої інстанції шкода у вказаному розмірі суперечить засадам розумності та справедливості.

В апеляційній скарзі Офіс Генерального прокурора та керівник Коростенської окружної прокуратури Житомирської області, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано, що оскарження позивачем процесуальних рішень органів досудового слідства в порядку кримінального судочинства з підстав ст.303 КПК України є механізмом реалізації права на судовий контроль за додержанням прав особи в кримінальному провадженні та скасування таких рішень в судовому порядку не є безумовною підставою для відшкодування шкоди в порядку ст. 1174 ЦК України. Представник звернув увагу, що сама по собі надмірна тривалість досудового розслідування не є підставою для відшкодування державою майнової шкоди, заподіяної злочином, на користь позивача. Надмірна тривалість досудового розслідування не є по суті бездіяльністю органу досудового розслідування, а лише свідчить про незгоду позивача зі строками розслідування відповідного кримінального провадження.

Вказав, що суд першої інстанції під час вирішення справи та визначенні розміру моральної шкоди в 10 000 грн не врахував практики Верховного Суду, будь-яких обґрунтувань щодо визначення такого розміру не навів. Натомість суд обмежився формальним посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц без будь-яких розрахунків чи обґрунтувань щодо визначеного розміру моральної шкоди.

Зазначив, що прокурори Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42015060350000027 не здійснювали, процесуальні рішення у Документ сформований в системі «Електронний суд» 06 травня 2026 року у зазначеному кримінальному провадженні не приймали. Відтак, Офіс Генерального прокурора не допустив і не міг допустити незаконних дій чи бездіяльності по відношенню до позивача, тому суд першої інстанції задовольнив позов до Офісу Генерального прокурора без будь-яких правових підстав для цього. Вважає Офіс Генерального прокурора неналежним відповідачем у справі.

Крім того, керівник Коростенської окружної прокуратури Житомирської області подав апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій просив рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 квітня 2026 року скасувати, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не надано правової оцінки, що досудове розслідування №42015060350000027 розпочато 15 листопада 2015 року, під час якого проведено значний обсяг слідчих (розшукових) дій, та за результатами слідчим неодноразово виносились постанови про закриття даного кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення. При цьому, перше рішення про закриття прийнято слідчим 25 березня 2022 року, а вказані постанови систематично та з формальних причин оскаржувались позивачем. Вказав, щодо факт звернення позивача до слідчого, посадових осіб прокуратури та задоволення слідчим суддею скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування, не тягне наслідком цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії, бездіяльність відповідача завдали йому моральної шкоди.

Разом з тим, суд не врахував відсутності доказів характеру та обсягу страждань позивача, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість та тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, і самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Представник окружної прокуратури вважає, що оскаржуване рішення призведе до безпідставного стягнення на користь ОСОБА_1 коштів з державного бюджету.

18 травня 2026 року та 11 червня 2026 року до апеляційного суду надійшли відзиви Головного управління Національної поліції в Житомирській області на апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Коростенської окружної прокуратури Житомирської області, у яких представник погодився з доводами, викладеними у апеляційних скаргах, вважав їх обґрунтованими, просив рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 квітня 2026 року у справі № 279/262/25 в частині задоволених вимог скасувати.

11 червня 2026 року ОСОБА_1 подав до апеляційного суду відзив на апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Житомирській області й Офісу Генерального прокурора, вважав викладені у них обставини викривленими. Додав, що погіршення стану його здоров`я перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з неправомірними діями відповідачів, що підтверджується висновком лікаря-невролога від 22 березня 2024 року. Просив апеляційні скарги ГУНП в Житомирській області та Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а відзив ГУНП в Житомирській області відхилити у повному обсязі.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 , яка надійшла до апеляційного суду 11 червня 2026 року, представник Головного управління Національної поліції в Житомирській області зазначив, що позивачем не надано суду жодного доказів на підтвердження завданої шкоди. Моральні втрати позивача суд першої інстанції обґрунтував загальними фразами, які зводяться до цитування судової практики, при цьому не зазначивши, які конкретні душевні страждання чи обмеження в житті завдані позивачеві. Твердження позивача на обґрунтування моральних страждань (тривалість кримінального провадження та відсутність результату), на думку заявника, є лише припущеннями, не підтверджені жодними доказами та направлені на штучне створення видимості завдання йому моральної шкоди та безпідставне стягнення необґрунтованої суми.

В судовому засіданні представник відповідача ГУНП в Житомирській області Мельнічук Ю.В. доводи апеляційних скарг підтримав та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача Офісу Генерального прокурора та Коростенської окружної прокуратури Гичко О.Р. доводи апеляційних скарг підтримала та просила їх задовольнити.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 апеляційні скарги вважав необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що під процесуальним керівництвом Коростенської окружної прокуратури СВ Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області розслідувалось кримінальне провадження № 42015060350000027 від 05 листопада 2015 року за ч. 1 ст. 366 КК України, розпочате за заявою ОСОБА_1 про те, що посадовими особами Коростенської міської ради до акту територіального обстеження земельної ділянки від 19 червня 2014 року внесено завідомо неправдиві відомості про фактичне користування ОСОБА_2 земельною ділянкою, яка розташована в АДРЕСА_1 , внаслідок чого Коростенською міською радою відмовлено в наданні дозволу ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення та передачу зазначеної земельної ділянки у власність.

Розслідуванням установлено, що ОСОБА_2 26 грудня 2005 року відповідно до договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_3 76/100 частини житлового будинку та земельну ділянку площею 0,1 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

З письмовою заявою щодо виділення земельної ділянки у власність та відповідними документами ОСОБА_2 27 червня 2014 року звернувся до Коростенської міської ради.

У свою чергу, ОСОБА_1 у 2006 році отримав право на спадщину за законом від свого померлого брата ОСОБА_4 та оформив спадщину 11 листопада 2010 року, а саме на частину будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Також він набув право власності на приватизовану земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за даною адресою, яка належала його померлому брату на підставі державного акта на право власності на землю серії ІП-ЖТ № 045772, виданого Коростенською міською радою 03 вересня 2001 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів за № 772. Кадастровий номер земельної ділянки: 1810700000:02:003:0421. Земельна ділянка має загальну площу 0,433 га в межах згідно з планом.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 15 грудня 2005 року уклали договір про розподіл часток житлового будинку, згідно з яким ОСОБА_4 має право власності на 24/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що складає квартиру АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 23 червня 2014 року звернувся з письмовою заявою до Коростенської міської ради Житомирської області про виділення у власність спірної земельної ділянки та 10 липня 2014 року отримав повідомлення про те, що вказана земельна ділянка вже перебуває у користуванні ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 , маючи на меті узаконення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0369 га, якою він користувався з 2005 року, 27 червня 2014 року подав до Коростенської міської ради заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення та передачі ділянки у власність для індивідуального садівництва.

Рішенням Коростенської міської ради від 03 липня 2014 року № 1543 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, проте це рішення скасоване рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 березня 2015 року у справі № 279/6782/14-а.

На виконання даного рішення суду Коростенська міська рада Житомирської області розглянула заяву ОСОБА_1 та 23 квітня 2015 року прийняла рішення № 1880 «Про відмову в наданні дозволу ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельної ділянки у власність».

Рішенням від 23 квітня 2015 року № 1870 ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення ділянки площею 0,04 га для індивідуального садівництва та рішенням від 24 вересня 2015 № 2035 затверджено проект землеустрою щодо відведення цієї ділянки у приватну власність ОСОБА_2 .

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 вересня 2015 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Коростенської міської ради Житомирської області про визнання дій протиправними, скасування рішень міської ради від 23.04.2015 № 1870 та № 1880.

За результатами розгляду заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Коростенською міською радою Житомирської області перевагу надано ОСОБА_2 , оскільки спірна земельна ділянка тривалий час перебувала в його користуванні, а також з огляду на те, що він є учасником АТО.

За результатами досудового розслідування слідчим 25 березня 2022 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

ОСОБА_1 зазначену постанову про закриття кримінального провадження оскаржено слідчому судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.

За наслідками розгляду слідчим суддею Коростенського міськрайонного суду Житомирської області 01 червня 2022 року винесено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні скарги на постанову слідчого про закриття кримінального провадження № 42015061350000027.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2022 року ухвалу слідчого судді від 01 червня 2022 року скасовано, постановлено нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову слідчого СВ Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області від 25 березня 2022 року про закриття кримінального провадження №42015061350000027 скасовано.

У подальшому, слідчим у кримінальному провадженні за результатами проведеного досудового розслідування 27 лютого 2026 року повторно винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки відповідно до зібраних доказів не установлено, що посадові особи Коростенської міської ради з прямим умислом внесли до акту територіального обстеження земельної ділянки від 19 червня 2014 року інформацію, яка повністю або частково не відповідає дійсності.

ОСОБА_1 систематично направлялись заяви до органів прокуратури Житомирської області з приводу досудового розслідування даного кримінального провадження. Зокрема, з 2016 року заявником скеровано 15 заяв, востаннє 09 вересня 2025 року.

Ухвалою слідчого судді від 13 жовтня 2025 року частково задоволено скаргу ОСОБА_1 на рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків під час досудового розслідування. Скасовано постанову заступника керівника Коростенської окружної прокуратури про відмову у задоволенні скарги на недотримання розумних строків від 11 вересня 2025 року під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015060350000027 від 05 листопада 2015 року.

Свої рішення суд мотивував тим, що рішення за результатами розгляду скарги мало б бути прийнято керівником або заступником керівника Житомирської обласної прокуратури.

Ухвалою слідчого судді від 04 грудня 2025 року заяву заступника керівника Коростенської окружної прокуратури про роз`яснення судового рішення від 13 жовтня 2025 року задоволено. Роз`яснено, що уповноваженою особою на розгляд скарги ОСОБА_1 на рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків під час досудового розслідування є керівник Коростенської окружної прокуратури чи його перший заступник або заступник відповідно до розподілу обов`язків, який не здійснює повноваження прокурора (не входить до групи прокурорів) у даному кримінальному провадженні. В іншому випадку уповноваженою особою на розгляд скарги на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні є керівник обласної прокуратури чи його перший заступник або заступник відповідно до розподілу обов`язків.

На виконання рішення суду 10 грудня 2025 року заступником керівника Коростенської окружної прокуратури повторно відмовлено у задоволенні скарги потерпілого ОСОБА_1 на недотримання розумних строків під час досудового розслідування з винесенням відповідної постанови.

Разом з тим, ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-38017св13 ухвалено: «Рішення апеляційного суду Житомирської області від 05 серпня 2013 року скасувати»

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2015 року у справі № 806/4879/17 визнано протиправну бездіяльність щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 18 липня 2014 року про кримінальне правопорушення відносно посадових осіб Коростенського міськвиконкому Житомирської області стосовно незаконного виділення земельної ділянки. Зобов`язано Коростенську міжрайонну прокуратуру Житомирської області провести перевірку за заявою ОСОБА_1 від 18 липня 2014 року.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду від 30 травня 2017 року у справі № 279/5600/16-к постановлено «Зобов`язати слідчого СВ Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області розглянути та виконати клопотання ОСОБА_1 про одночасний допит.

Ухвалою Коростенського міськрайсуду від 22 грудня 2017 року у справі №279/1194/17 зобов`язано Коростенську місцеву прокуратуру внести повідомлення ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення від 26 вересня 2017 року до ЄРДР.

Ухвалою Коростенського міськрайсуду від 03 січня 2020 року у справі № 279/6825/19 щодо повідомлення ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення відносно слідчого Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області передбаченого ст.382 КК України, суд постановив: «Зобов`язати уповноважену особу Коростенської місцевої прокуратури внести до ЄРДР відомості за заявою ОСОБА_1 від 19 грудня 2019 року та доручити відповідно до правил підслідності проведення досудового розслідування органу досудового розслідування».

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи на користь позивача 10000 грн на відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив із того, що останній є потерпілим у кримінальному провадженні, врахував характер й глибину заподіяних позивачеві моральних страждань, тривалості здійснення кримінального провадження, засади розумності та справедливості.

Такий висновок апеляційний суд вважає правильним з огляду на наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Положеннями статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року у справі № 686/5244/21 зроблено висновок, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

За змістом статтей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача.

Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.

Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Як правильно зауважив суд першої інстанції розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

Верховним Судом сформована стала практика щодо вирішення питання про відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження.

У справі, яка переглядається, встановлені судом першої інстанції фактичні обставини свідчать про надзвичайну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні, розслідування триває з 05 листопада 2015 року, що на дату звернення до суду позивача з позовною заявою у 2026 році становить понад 10 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши що ОСОБА_1 неодноразово оскаржував до суду дії та бездіяльність органів досудового розслідування, звертався зі скаргами на надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015060350000027 від 05 листопада 2015 року, яке на даний час не закінчено, неодноразове прийняття слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування його доводів, дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимоги виваженості, розумності і справедливості.

Заперечуючи встановлений факт тривалості досудового розслідування представник скаржника Коростенської окружної прокуратури вказує на закриття вказаного кримінального провадження 26 лютого 2026 року, та одночасно зазначає, що ОСОБА_1 його оскаржено у судовому порядку, розгляд скарги триває.

Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги Житомирської обласної прокуратури про недоведеність позивачем завдання моральної шкоди внаслідок дій та бездіяльності органу досудового розслідування, які виразились у стражданнях, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації, відчуттям стресу та страху за подальшу долю кримінального провадження. Такі обставини дійсно можуть бути підставою для виникнення у особи відчуття несправедливості, розчарування у правдивості дій державних органів, втрати віри в можливість отримати захист з боку держави, а тому факт завдання позивачу моральної шкоди в спірних правовідносинах, на думку колегії суддів, є очевидним.

Разом з тим, за змістом долученої до справи довідки КНП «Корстенська ЦМЛ» від 22 березня 2024 року ОСОБА_1 перебуває на «Д» обліку з приводу І 67.8 та лікарем-неврологом встановлено діагноз дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст. із вегето-судинною нестійкістю, виражений астено-невротичний синдром, цефалгічний синдром, неврозоподібний стан із порушенням сну, акцентуальністю; гіпертонічна хвороба з кризами як наслідок переживань за судовими зверненням (т.1 а.с.94).

Згідно копії виписки з амбулаторної медичної карти ОСОБА_1 , останній звертався до сімейного лікаря - 02 січня 2024 року (порушення сну), 15 січня 2024 року (порушення сну), 14 березня 2024 року (гіпертонічна хвороба ІІ ст.), 11 липня 2024 року (гіпертонічна хвороба ІІ ст., порушення сну) та до невролога - 22 березня 2024 року (дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст.), 26 липня 2024 року (дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст.), 30 грудня 2024 року (дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст.) (т. 1 а.с. 95).

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року у справі «Антоненков та інші проти України» (Antonenkov and others v. Ukraine), заява № 14183/02).

Отже, психологічне напруження, стрес, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.

Щодо доводів апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 апеляційний суд зазначає, що згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора в частині відшкодування моральної шкоди за обставин, викладених у позовній заяві. Суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність аргументів та посилань на докази, в чому саме полягає незаконність дій чи бездіяльності Офісу Генерального прокурора як представника держави України щодо надмірної тривалості кримінального провадження № 42015060350000027 від 15 листопада 2015 року, тобто, не доведено склад цивільного правопорушення. Водночас апеляційний суд не знаходить підстав для скасування чи зміни судового рішення в цій частині. За результатами розгляду справи моральну шкоду на користь позивача стягнуто загальною сумою з Державного бюджету України, без розподілу її конкретного розміру між окремими відповідачами.

Інші доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та на правильність оскаржуваного рішення суду першої інстанції не впливають.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК).

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне залишити апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Офісу Генерального прокурора та керівника Коростенської окружної прокуратури Житомирської області без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування немає, доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та на правильність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Частиною 13 статті 141 ЦПК передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій, немає.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Офісу Генерального прокурора та керівника Коростенської окружної прокуратури Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 квітня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий Н.Й. Григорусь

Судді О.О. Бондар

В.А. Панкеєва

Повний текст складений 12.08.2026.