Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №295/3652/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/3652/24 Головуючий у 1-й інст. Воробйова Т. А.

Категорія 70 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Бондар О.О., Панкеєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі

цивільну справу №295/3652/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою через адвоката Грабчука Олександра Васильовича, та ОСОБА_2 , поданою через адвоката Опанасюка Сергія Павловича,

на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 30 липня 2024 року, яке ухвалене під головуванням судді Воробйової Т.А. у м.Житомирі,

у с т а н о в и в:

У березні 2024 року ОСОБА_1 через представника адвоката Грабчука О.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 . Просила стягнути з відповідача на свою (позивача) користь 56 974,45 грн неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період із 01 вересня 2021 року по 29 лютого 2024 року.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 04 квітня 2019 року в справі №295/10311/18 із ОСОБА_2 на її ( ОСОБА_1 ) користь стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1 500 грн, щомісячно, до повноліття дитини, починаючи з 09 серпня 2018 року. Богунським відділом ДВС у м.Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) здійснюється виконавче провадження №59167112 за виконавчим листом №295/10311/18 від 24 квітня 2019 року. Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 26 грудня 2022 року №134848 та від 26 лютого 2024 року №44877 за ОСОБА_2 станом на 26 лютого 2024 року рахується заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 56 974,45 грн. Відповідно до положень ст.196 СК України та розрахунків зі сплати аліментів пеня за несплату аліментів становить 186 998,47 грн. Статтею 196 СК України встановлене обмеження щодо стягнення суми неустойки (пені), яка не може бути більшою 100% заборгованості.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 30 липня 2024 року позов задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка утворилася за період із 01 вересня 2021 року по 29 лютого 2024 року, в розмірі 22 354,97 грн. У решті заявлених позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судового збору.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 через адвоката Грабчука О.В. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення змінити, збільшивши суму неустойки (пені), яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , із 22 354,97 грн до 55 474,45 грн.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд першої інстанції безпідставно, відповідно до положень п.2 частини першої ст.196 СК України, вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму пені, що дорівнює різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих ДВС заходів примусового виконання. Сума штрафу ДВС не враховувалася та не додавалася при здійсненні розрахунку в позовній заяві, а тому суд першої інстанції не мав права віднімати суму штрафу при своїх розрахунках. Неустойка (пеня) та штраф ДВС є за своєю природою та суттю зовсім різними інститутами.

Відповідач ОСОБА_2 через адвоката Опанасюка С.П. також подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У апеляційній скарзі покликається на те, що поданими ним (стороною відповідача) доказами підтверджується наявність істотних обставин, що виключають його вину в простроченні виплати аліментних зобов`язань та доводять відсутність ухилення ним (відповідачем) від виконання обов`язків боржника у виконавчому провадженні. Зокрема, відповідач одружений з ОСОБА_4 (з 26 серпня 2017 року), має на утриманні також інших неповнолітніх дітей – ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ); він (відповідач) не мав за заявлений період доходів, достатніх для виплати аліментів, оскільки за 2023 рік отримав лише 13 490 грн заробітної плати; він (відповідач) не має майна, вільного від обтяжень, продаж якого міг би стати джерелом погашення боргу; він (відповідач) є боржником у інших виконавчих провадженнях, які перебувають на стадії примусового виконання (ВП №59570247 від 16 липня 2019 року на користь АТ «Перший Український Міжнародний Банк»); у нього (відповідача) на утриманні перебувала матір ОСОБА_6 , яка потребувала догляду у зв`язку з тяжкою хворобою. Матір померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , витрати на її лікування та поховання ніс він (відповідач). Окрім того, суд першої інстанції залишив невирішеним клопотання відповідача, викладене у відзиві на позов, про письмове опитування позивача в порядку частини першої ст.93 ЦПК України. Відповіді на такі питання надані не позивачем особисто, а її представником у відповіді на відзив, що не відповідає процесуальному порядку їх надання.

Відзиву на апеляційні скарги не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційні скарги не можуть бути задоволеними з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 29 березня 2018 року в справі №295/14782/16-ц визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянина України, батьком дитини ОСОБА_3 , народженого в м.Житомирі ІНФОРМАЦІЯ_6 , матір`ю якого є ОСОБА_1 , та внесено зміни до актового запису про народження дитини №2568 від 02 вересня 2016 року (а.с.7).

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04 квітня 2019 року в справі №295/10311/18 стягнуто з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1 500 грн, щомісячно, до повноліття дитини, починаючи 09 серпня 2018 року (а.с.8-9).

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира у справі №295/13673/21 від 07 лютого 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період із 01 липня 2020 року по 31 серпня 2021 року в розмірі 22 500 грн (а.с.10).

Відповідно до змісту відповіді на запит адвоката Грабчука О.В., яка надана начальником Богунського відділу ДВС у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27 лютого 2024 №45076, на виконанні у відділі перебувають матеріали виконавчого провадження №59167112 за виконавчим листом №295/10311/18, виданим Богунським районним судом м.Житомира 24 квітня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі 1 500 грн, щомісячно, починаючи з 09 серпня 2018 року та до досягнення дитиною повноліття. Станом на 26 лютого 2024 року борг зі сплати аліментів по вказаному вище виконавчому листу складає 56 974,45 грн, а також 33 119,48 грн штрафу, накладеного згідно з частиною чотирнадцятою ст.71 Закону України «Про виконавче провадження». Так, сума заборгованості зі сплати аліментів за вказаним виконавчим листом перевищила суму щомісячних платежів за три роки, про що 26 лютого 2024 року у відповідності до частини чотирнадцятої ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості, що склало 33 119,48 грн (а.с.11).

Розмір заборгованості за аліментами в сумі 56 974,45 грн, яка нарахована за період із 01 червня 2020 року по 29 лютого 2024 року, підтверджується також розрахунками заборгованості зі сплати аліментів, які здійснені державними виконавцями Богунського відділу ДВС у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №134848 від 26 грудня 2022 року та №44877 від 26 лютого 2024 року (а.с.12,13).

ОСОБА_2 26 лютого 2024 року на рахунок ОСОБА_7 перерахував аліменти у сумі 1 500 грн (а.с.53). ОСОБА_2 06 червня 2024 на рахунок ОСОБА_7 перерахував аліменти на загальну суму 62 000 грн (а.с.75,76).

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, який складений Богунським відділом ДВС у місті Житомирі за вих.№104048 від 11 червня 2024 року, заборгованість за виконавчим листом №295/10311/18 від 24 квітня 2019 року, виданим Богунським районним судом м.Житомира, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 11 червня 2024 року відсутня (а.с.80).

Згідно з частиною першою ст.196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100% заборгованості.

У п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Отже, боржник зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою ст.196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Частиною першою ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в цивільній справі №661/905/19 виснувано, що неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитися як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Тлумачення ст.196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою ст.189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Відповідно до частини четвертої ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року в справі №333/6020/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року в справі №6-1554цс16, від 16 березня 2016 року в справі №6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року в справі №6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року в справі №6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток. Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1%. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1%.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої ст.196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що відображена у постанові від 10 лютого 2021 року в справі №461/7406/18, суд повинен здійснити перевірку розрахунку пені та відобразити у судовому рішенні його алгоритм.

Колегія суддів погоджується з розрахунком зазначеним позивачем у позовній заяві, оскільки він проведений з урахуванням положень частини першої ст.196 СК України та узгоджується з правовими висновками Верховного Суду.

Відповідно до положень ст.196 СК України пеня не може перевищувати 100% заборгованості.

Як уже зазначалося вище, розмір заборгованості за аліментами за період із 01 червня 2020 року по 29 лютого 2024 року становить 56 974,45 грн, що підтверджується розрахунками заборгованості зі сплати аліментів, які здійснені державними виконавцями Богунського відділу ДВС у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №134848 від 26 грудня 2022 року та №44877 від 26 лютого 2024 року.

Матеріали справи не містять доказів, які б доводили відсутність вини відповідача у несплаті аліментів за спірний період із вересня 2021 року по лютий 2024 року.

Із огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача пені, оскільки його вина як платника аліментів в утворенні заборгованості не спростована.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що сума штрафу ДВС не враховувалася та не додавалася при здійсненні розрахунку в позовній заяві, а тому суд першої інстанції не мав права віднімати суму штрафу при своїх розрахунках та повинен був стягнути заявлену суму пені повність суперечать положенням абзацу 2 частини першої ст.196 СК України та не можуть слугувати підставою для зміни рішення суду першої інстанції з наступних мотивів.

Так, абзац другий частини першої ст.196 СК України передбачає, що у разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою ст.71 Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною чотирнадцятою ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20% суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30% суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік. Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

У листі начальника Богунського відділу ДВС у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 27 лютого 2024 року №45076 та у розрахунках заборгованості від 26 лютого 2024 року та від 11 червня 2024 року зазначено, державним виконавцем була винесена постанова про накладення на боржника штрафу в розмірі 50% від суми заборгованості, що склало 33 119,48 грн. Доказів того, що постанова державного виконавця про накладення штрафу на боржника скасована або визнана недійсною матеріали справи не містять.

Із урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки (пені) в сумі 22 354,97 грн, яка є різницею між сумою заборгованості, яка мала місце на день звернення до суду, та штрафом, накладеним державним виконавцем.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що ним надані докази на підтвердження істотних обставин, що виключають його вину в простроченні виконання аліментних зобов`язань та доводять відсутність ухилення ним від виконання обов`язків боржника у виконавчому провадженні, а саме: наявність на утриманні інших неповнолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , недостатній дохід для виплати аліментів, відсутність вільного від обтяжень майна, наявність іншого виконавчого провадження про стягнення заборгованості на користь АТ «Перший Український Міжнародний банк», перебування на його утриманні хворої матері, яка потребувала догляду та витрат на лікування і поховання, не є достатніми підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки доказів того, що лише відповідач утримував та хоронив свою матір матеріали справи не містять, інтереси неповнолітньої дитини превалюють над майновим ставищем платника аліментів, оскільки неповнолітня дитина самостійно про себе подбати не може, на відміну від батька дитини, який знаходиться у працездатному віці та не має хвороб, які б перешкоджали йому працювати, та не повинна надаватися перевага одній дитині порівняно із іншою, враховуючи, що всі діти повинні знаходитися в рівному становищі та мають рівні права на батьківську турботу, виховання та матеріальне забезпечення, як ті, що народилися у шлюбі, так і ті, які народилися поза ним, як ті, що проживають разом із батьком, так і ті, що проживають окремо від нього тощо.

Покликання відповідачем у апеляційній скарзі на те, що відповіді на питання надані не особисто позивачем, а її представником у відповіді на відзив, що не відповідає процесуальному порядку письмового опитування, передбаченого частиною першою ст.93 ЦПК України, не відносяться до переліку порушень норм процесуального права, із якими законом пов`язує обов`язковість скасування рішення суду першої інстанції.

Решта доводів апеляційних скарг також ґрунтується на неправильному тлумаченні норм матеріального права та переоцінці доказів, яким суд першої інстанції надав правильну оцінку у відповідності до положень ст.89 ЦПК України. Враховуючи викладене вище, такі доводи додаткового обґрунтування не потребують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

За положеннями ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо рішення ухвалене з додержанням норм права.

Відповідно до п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану через адвоката Грабчука Олександра Васильовича, та ОСОБА_2 , подану через адвоката Опанасюка Сергія Павловича, залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 30 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України.

Головуюча Судді: