Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №278/3563/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/3563/25 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.

Категорія 44 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №278/3563/25 за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Перекупки І.Г.

у с т а н о в и в:

У липні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі – ПАТ «СК «ПЗУ України») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 24 грудня 2020 року у м. Житомирі на вул. Космонавтів, поблизу будинку №11відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю транспортного засобу «Renault» д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом «Lamberet» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу напівпричіп «Schmitz» д.н.з. НОМЕР_3 в складі автомобіля «MAN» д.н.з. НОМЕР_4 , власником якого є ПП «Бісквіто-Мілк», унаслідок чого вказаний транспортний засіб, зазнав механічних пошкоджень.

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 22.02.2021 у справі за №296/11167/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

На підставі укладеного між ПАТ «СК «ПЗУ Україна» та ПП «Бісквіто-Мілк», як власником автомобіля напівпричепа «Schmitz» д.н.з. НОМЕР_3 , договору добровільного страхування та страхового акта від 21 січня 2021 року № UA2020122400006/L01/01, позивач здійснив виплату страхувальникові страхового відшкодування у розмірі 52 356,25 грн.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія»за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс від 2 жовтня 2020 року № АР-9049002), яке у межах ліміту його відповідальності за заявленим страховим випадком, виходячи з розміру завданих збитків, визначеного з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу, відшкодувало ПАТ «СК «ПЗУ Україна» страхове відшкодування у розмірі 44 677,67 грн.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 різницю між виплаченим ним ПП «Бісквіто-Мілк»страховим відшкодуванням та відшкодованою йому ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія»сумою страхового відшкодування, що становить 7 678,58 грн (52 356,25 грн – 44 677,67 грн), а також судовий збір в розмірі 2 424,40 грн.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 21 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ПАТ «СК «ПЗУ України» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що положення статті 1194 ЦК України у системному зв`язку зі статтею 993 цього Кодексу та статтею 27 Закону України «Про страхування» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) дозволяє дійти висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди у межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №755/7666/19. Оскільки на вимогу позивача про відшкодування шкоди у розмірі 52 356,25 грн, ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія»виплатило ПАТ «СК «ПЗУ України»страхове відшкодування, з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу, у розмірі 44 677,67 грн, обов`язок з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, що становить 7 678,58 грн, належить покласти на винну особу – відповідача ОСОБА_1 .

До апеляційної скарги представник ПАТ «СК «ПЗУ України»надав копію страхового акта №011/037/016640/21/1 від 29.11.2021 та платіжне доручення № 21282 від 29.11.2021.

Частинами 2, 3 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Представник ПАТ «СК «ПЗУ України» не надав докази неможливості подання вказаних документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача.

Відтак, долучені до апеляційної скарги представником ПАТ «СК «ПЗУ України» докази не підлягають прийняттю та дослідженню апеляційним судом.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи вірно встановив обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з нормами чинного законодавства. При цьому позивачем під час розгляду справи не було надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, чому розмір страхового відшкодування, який обрахований та виплачений позивачем потерпілій особі в сумі 52 356,25 грн, не був повністю в межах ліміту відповідальності відшкодований страховиком винної особи за полісом № АР-9049002, а також не надано доказів відмови ПАТ «УПСК» у виплаті позивачу сплаченої ним суми страхового відшкодування у повному розмірі.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7 та ч.2 ст. 369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що 14.09.2020 між ПАТ «СК «ПЗУ України» та ПП «Бісквіто-Мілк» було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №АМ 154201. Предметом даного Договору були майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - напівпричіп «Schmitz» д.н.з. НОМЕР_3 (а.с.19).

24 грудня 2020 року у м. Житомирі на вул. Космонавтів, поблизу будинку №11 відбулася ДТП за участю транспортного засобу «Renault» д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом «Lamberet» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу напівпричіп «Schmitz» д.н.з. НОМЕР_3 , в складі автомобіля «MAN» д.н.з. НОМЕР_4 , власником якого є ПП «Бісквіто-Мілк», унаслідок чого вказаний транспортний засіб, зазнав механічних пошкоджень.

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 22.02.2021 у справі за №296/11167/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (а.с.43 зворот).

Згідно із звітом № SOS_201229_213340 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 18.01.2021 та ремонтною калькуляцією №235791 від 18 січня 2021 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля напівпричіп «Schmitz» д.н.з. НОМЕР_3 склала 62 827,50 грн (з ПДВ); значення коефіцієнта фізичного зносу - 0,4219; вартість відновлюваного ремонту (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) 53 613,20 грн (з ПДВ), вартість відновлюваного ремонту (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) без ПДВ, становить 52 356,25 грн (а.с.20-27).

На підставі страхового акта від 21 січня 2021 року № UA2020122400006/L01/01, позивач ПАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснив виплату страхувальникові ПП «Бісквіто-Мілк» страхового відшкодування у розмірі 52 356,25 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 50903 від 25.01.2021 (а.с.28,29).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія»за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс від 2 жовтня 2020 року № АР-9049002), яке у межах ліміту його відповідальності за заявленим страховим випадком, виходячи з розміру завданих збитків, визначеного з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу (0,4219), відшкодувало ПАТ «СК «ПЗУ Україна» страхове відшкодування у розмірі 44 677,67 грн, що підтверджується додатком №1 до страхового акту №011/037/016640/2 (а.с.30-33).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність особи, яку визнано винною у спричиненні шкоди, за умови наявності у неї полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, наступає лише у разі недостатності страхової виплати, тобто коли розмір завданої шкоди, що підлягає відшкодуванню, перевищує розмір страхового ліміту передбаченого умовами договору страхування. Так страховий ліміт відповідно до полісу від 2 жовтня 2020 року № АР-9049002, яким застраховано відповідальність ОСОБА_1 , за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 130 000,00 грн, тоді як розмір виплаченого позивачем страхового відшкодування на відновлювальний ремонт автомобіля напівпричепа «Schmitz» д.н.з. НОМЕР_3 становить 52 356,25 грн, тобто не перевищує розміру страхового ліміту, що згідно вимог статті 1194 ЦК України, виключає відповідальність відповідача перед позивачем.

Такий висновок суду є помилковим виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

На підставі частини другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, – це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Судом першої інстанції встановлено, що сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача та отримання позивачем від страховика винної особи суми страхового відшкодування у розмірі 44 677,67 грн. Предметом спору є стягнення із винного водія, відповідача у справі, різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу), яке було вплачено потерпілій особі за договором добровільного страхування, та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком відповідача позивачу у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей (коефіцієнт фізичного зносу 0,4219), що підлягають заміні.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі

№ 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Оскільки вартість майнового збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу напівпричепа «Schmitz» д.н.з. НОМЕР_3 внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача в сумі 52 356,25 грн, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування в сумі 44 677,67 грн, то із ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.

Посилання суду першої інстанції на те, що розмір завданої майнової шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика відповідача і це є підставою для відмови у стягненні майнової шкоди з ОСОБА_1 не відповідає фактичним обставинам розглядуваної справи та є помилковими з огляду на таке.

Відносини між ОСОБА_1 та ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія», яким було застраховано автомобіль «Renault» д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом «Lamberet» д.н.з. НОМЕР_2 , регулюються умовами, визначеними в договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс від 2 жовтня 2020 року № АР-9049002), та Закону № 1961-IV, яким зокрема було передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відмовляючи у задоволенні позову про відшкодування майнової шкоди, районний суд не звернув уваги, що різниця між виплаченою

позивачу страховиком відповідача сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме з врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

За таких обставин саме ОСОБА_1 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити позивачу таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Визначаючи розмір відшкодування майнової шкоди, який підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «ПЗУ України», апеляційний суд приймає за основу звіт № SOS_201229_213340 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 18.01.2021 та ремонтну калькуляцію № 235791 від 18 січня 2021 року, використані також страховою компанією відповідача ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» при визначенні розміру страхового відшкодування, яке було виплачено на користь позивача (а.с.20-27).

При цьому колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, – МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Відомості про фактичне здійснення ремонту автомобіля напівпричепа «Schmitz» д.н.з. НОМЕР_3 , в матеріалах справи відсутні.

Так, згідно із звітом № SOS_201229_213340 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 18.01.2021 та ремонтною калькуляцією №235791 від 18 січня 2021 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля склала 62 827,50 грн (з ПДВ); значення коефіцієнта фізичного зносу - 0,4219; вартість відновлюваного ремонту (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) 53 613,20 грн (з ПДВ), а вартість відновлюваного ремонту (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) без ПДВ, становить 52 356,25 грн.

На підставі укладеного між ПАТ «СК «ПЗУ Україна» та ПП «Бісквіто-Мілк», як власником автомобіля напівпричепа «Schmitz» д.н.з. НОМЕР_3 ,договору добровільного страхування та страхового акта від 21 січня 2021 року № UA2020122400006/L01/01, позивач здійснив виплату страхувальникові страхового відшкодування у розмірі 52 356,25 грн (із розрахунку: 62 827,50 грн (вартість відновленого ремонту автомобіля) – 10 471,25 грн (20% ПДВ).

Таким чином розмір відшкодування майнової шкоди, який підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «ПЗУ Україна» становить 7 678,58 грн (52 356,25 грн – 44 677,67 грн).

При цьому колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо пропуску ПАТ «СК «ПЗУ Україна» строку позовної давності звернення до суду з цим позовом виходячи з наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до норми ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності становить три роки.

Згідно ч. 1, ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як встановлено під час розгляду справи, страховий випадок (ДТП) настав 24 грудня 2020 року. З позовною заявою про відшкодування шкоди ПАТ «СК «ПЗУ Україна» звернулось до суду 18 липня 2025 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

Однак колегія суддів звертає увагу, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню та території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2» визначено, що з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-ІХ від 30 березня 2020 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину».

Тобто строки, передбачені статтею 257 ЦК України (загальна позовна давність) продовжено на строк дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Як було зазначено вище, з даним позовом ПАТ «СК «ПЗУ Україна» звернувся до суду 18 липня 2025 року.

При цьому, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану у подальшому неодноразово продовжувався.

Законом України №4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14 травня 2025 року виключено п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідно до якого в період дії воєнного стану перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, враховуючи вказані обставини, колегія суддів виснуває, що позовна давність (три роки) на звернення позивачем до суду з даним позовом не пропущена, тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності є помилковим.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вище наведене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову з вищевказаних підстав.

Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

ПАТ «СК «ПЗУ Україна» при зверненні до суду з позовом сплачено 2 424,40 грн судового збору, а за подання апеляційної - 3 633,60 грн.

Оскільки позовні вимоги ПАТ «СК «ПЗУ Україна» задоволено в повному обсязі, понесені ним витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню із ОСОБА_1 в розмірі 6058,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (код ЄДРПОУ 20782312, адреса місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 40, м. Київ, 04053) завдані збитків в сумі 7 678,58 грн та судовий збір в сумі 6 058,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 12 серпня 2026 року.

Головуючий Коломієць О. С.

Судді Талько О. Б.

Шевчук А. М.