Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №296/4745/24 — Житомирський апеляційний суд

Справа № 296/4745/24 Головуючий у 1-й інст. Адамович О. Й.

Категорія 76 Доповідач Бондар О.О.

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 рокум. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі колегії суддів: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Миколайчук П. В., Панкеєва В. А.

за участі:

секретаря судового засідання Ковальчук М. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі

апеляційну скаргу Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради, в інтересах якої діє представник Бас Андрія Миколайович, на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 12 березня 2026 року, ухвалене у складі головуючого судді Адамовича О. Й. у місті Житомирі, повний текст судового рішення складений 12.03.2026

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення моральної шкоди та середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1.21 травня 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до Корольовського районного суду міста Житомира з позовом до Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради (далі – відповідач) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення моральної шкоди та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2.Позивач просила:

-визнати протиправним та скасувати наказ директора Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради №1д від 04.04.2024 «Про результати проведення службового розслідування по факту відсутності на робочому місці слюсаря 7 дільниці ОСОБА_2 » в частині оголошення догани начальнику відділу кадрів ОСОБА_1 , пункт 2 наказу;

-визнати протиправним та скасувати наказ директора Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради №2д від 02.05.2024 «Про результати проведення службового розслідування по факту незадовільної організації роботи начальником відділу кадрів підприємства» в частині звільнення начальника відділу кадрів ОСОБА_1 , пункт 1 наказу;

-визнати протиправним та скасувати наказ директора Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради №239/к/тр від 02.05.2024 про звільнення начальника відділу кадрів ОСОБА_1 , в порядку пункту 3 ч.1 ст.40 та 147 КЗпП України та поновити ОСОБА_1 на посаді;

-зобов`язати Комунальне підприємство «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення до дня поновлення на роботі;

-стягнути з Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

-Також позивач просила стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

3.12 березня 2026 року Корольовський районний суд міста Житомира ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково, а саме:

-визнав незаконним та скасував наказ директора Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради №1д від 04.04.2024 «Про результати проведення службового розслідування по факту відсутності на робочому місці слюсаря 7 дільниці ОСОБА_2 » в частині оголошення догани начальнику відділу кадрів ОСОБА_1 , пункт 2 наказу;

-визнав незаконним та скасував наказ директора Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради №2д від 02.05.2024 «Про результати проведення службового розслідування по факту незадовільної організації роботи начальником відділу кадрів підприємства» в частині звільнення начальника відділу кадрів ОСОБА_1 , пункт 1 наказу;

-визнав незаконним та скасував наказ директора Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради №239/к/тр від 02.05.2024 про звільнення начальника відділу кадрів ОСОБА_1 , в порядку пункту 3 ч.1 ст.40 та 147 КЗпП України;

-поновив ОСОБА_1 на посаді начальника відділу кадрів Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради з 03 травня 2024 року з негайним виконання в цій частині;

-стягнув з Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 371350,20 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів та допустив негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати в межах виплати за один місяць;

-стягнув з Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 15000,00 грн;

-здійснив розподіл судових витрат

-У задоволені решти позовних вимог відмовив.

4.Рішення суду мотивоване тим, що, незважаючи на встановлення ознак порушення позивачем трудових обов`язків, відповідач не дотримався передбаченого трудовим законодавством та локальними актами підприємства порядку з`ясування і фіксації обставин такого порушення, а також процедури застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани, що зумовлює незаконність відповідного наказу.

5.Врахувавши, що зазначене дисциплінарне стягнення було покладено в основу оскаржених наказів про звільнення, суд дійшов висновку, що такі накази ґрунтуються на незаконному наказі про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а тому не мають належної правової підстави та підлягають скасуванню.

6.Як наслідок, суд поновив позивача на посаді начальника відділу кадрів, стягнув на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік та частково задовольнив вимогу про відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням трудових прав працівника.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

7.Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та 08 травня 2026 року подав до Житомирського апеляційного суду апеляційну скаргу.

8.В апеляційній скарзі просив: «скасувати рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 12 березня 2026 року у справі № 296/4745/24 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

9.Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом норм матеріального права, неналежною оцінкою зібраних у справі доказів та неврахуванням поведінки позивача в сукупності з іншими встановленими обставинами справи.

10.Також апелянт посилається на те, що суд не врахував факт отримання позивачем доходів за іншим місцем роботи, визначаючи період стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

11.Крім того, відповідач вважає необґрунтованим рішення суду в частині стягнення моральної шкоди, оскільки, на його думку, позивач не довів факту її заподіяння.

12.В частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відповідач вважає, що суд першої інстанції не врахував невідповідність заявлених до стягнення витрат критеріям реальності та співмірності.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

13.15 червня 2026 року позивач подав до Житомирського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу.

14.У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить залишити без змін рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 березня 2026 року у справі № 296/4745/24.

15.Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, позивач посилається на їх безпідставність та вважає, що її подано з метою затягування вступу рішення у законну силу.

16.Вказує, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позову, який відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

17.Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2026 визначено склад суду для розгляду справи № 296/4745/24: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Шевчук А. М., Борисюк Р. М.

18.Ухвалою від 15 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі.

19.Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2026 змінено склад суду для розгляду справи № 296/4745/24, а саме – суддю Борисюк Р. М. змінено на суддю Павицьку Т. М.

20.Ухвалою від 03 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи на 13 липня 2026 року о 10.30.

21.Судове засідання, призначене на 13 липня 2026 року, за клопотанням відповідача було відкладено у зв`язку з перебуванням його представника на лікарняному на 11 серпня 2026 року о 10 год. 00 хв.

22.Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2026 суддів Павицьку Т. М. та Шевчук А. М. замінено на суддів Миколайчука П. В. та Панкеєву В. А. у зв`язку з перебуванням у відпустці.

Мотивувальна частина

Позиції учасників справи в апеляційному суді

23.Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

24.Позивач та її представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

25.Згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) вона була прийнята на посаду начальника відділу кадрів в Комунальне підприємство «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради (далі – підприємство) з 30 вересня 2009 року на підставі наказу №2-к від 29.09.2009.

26.13 березня 2024 року директор підприємства видав наказ №21/аг про службове розслідування щодо факту відсутності на робочому місці з 28.02.2024 до 04.03.2024 слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 7 дільниці ОСОБА_2 .

27.Згідно з цим наказом позивач входила до складу комісії, якій доручено проведення вказаного службового розслідування.

28.04.04.2024 директор підприємства видав наказ №1д «Про результати проведення службового розслідування по факту відсутності на робочому місці слюсаря 7 дільниці ОСОБА_2 »

29.Відповідно до пункту 2 цього наказу позивачу оголосили догану за вчинення дисциплінарного проступку, який полягає у тому, що вона допустила порушення трудової дисципліни та неналежне виконання посадових обов`язків, що призвело до невиконання начальником відділу кадрів підприємства пункту 8 розділу 2 посадової інструкції від 25.03.2021 р №18, а саме, завдання та обов`язки начальника відділу кадрів – контролювати виконання керівниками підрозділів законодавства про працю, локальних актів та наказів директора підприємства з питань роботи з персоналом, надавати правову допомогу. Позивач не надала правову допомогу 11.03.2024 (з моменту коли стало відомо про вчинення дисциплінарного проступку ОСОБА_2 ) щодо документування керівництвом дільниці №7 незаконної відсутності працівника, тобто складання актів про незаконну відсутність на робочому місці слюсаря ОСОБА_2 , відібрання у нього пояснень та надання підтверджуючих документів про відсутність і у подальшому його звільнення за прогул, а натомість лише через два дні 13.03.2024, повідомила начальника дільниці ОСОБА_3 про необхідність написання службової записки для проведення службового розслідування, що призвело до затягування та неможливості вчасного проведення службового розслідування відносно ОСОБА_2 і у подальшому звільнення його за власним бажанням та уникнення останнім дисциплінарної відповідальності.

30.05.04.2024 року (наступний день після оголошення догани позивачу) директор підприємства видав наказ №31/аг «Про службове розслідування» згідно з яким на підставі службової записки начальника служби безпеки від 05.04.2024 створено комісію, якій доручено провести службове розслідування щодо незадовільної організації роботи начальником відділу кадрів підприємства Світланою Зіневич по підготовці завершення оплювального сезону 2024 року.

31.02.05.2024 року директор підприємства видав наказ №2д «Про результати проведення службового розслідування по факту незадовільної організації роботи начальником відділу кадрів підприємства».

32.Відповідно до пункту 1 цього наказу за систематичне порушення трудової дисципліни, встановленої правилами трудового розпорядку, затвердженими додатком 6.2 колективного договору підприємства на 2024-2026 роки, систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на начальника відділу кадрів пунктами 2, 3, 4, 5, 8, 9, 13, 16 розділу 2 посадової інструкції начальника відділу кадрів від 25.03.2021 №18, враховуючи застосоване раніше дисциплінарне стягнення у вигляді догани, враховуючи надану згоду профспілкового комітету підприємства на звільнення, застосувати до начальника відділу кадрів ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення на підставі п.3 ч.1 ст.40, ст.147 КЗпП України.

33.02.05.2024 директор підприємства видав наказ №239/к/тр про звільнення позивача з 03.05.2024 за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором і правилами трудового розпорядку, п.3 ч.1 ст.40 та ст.147 КЗпП України на підставі наказу від 02.05.2024 №2д.

34.03.05.2024 позивач ознайомилась з наказом №239/к/тр від 02.05.2024 про що є відповідне застереження в наказі, а також до матеріалів справи долучено носій з відеозаписом процесу такого ознайомлення (арк. справи 32 том 1).

35.Того ж дня 03.05.2024 позивач звернулась до медичного закладу та отримала консультативний висновок, який додано до позовної заяви в обґрунтування факту спричинення моральної шкоди.

Позиція апеляційного суду

36.Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

37.Апеляційний суд заслухав суддю-доповідача, вивчив матеріали справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу змінити, з огляду на таке.

Оцінка висновків суду першої інстанції

38.Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ( частини 1 – 5 статті 263 ЦПК України).

39.Апеляційний суд уважає, що рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає, однак підлягає зміні в частині стягнення моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу з огляду на таке.

40.Спір у цій справі виник із трудових правовідносин, позовні вимоги пов`язані із захистом права на працю, яке гарантоване статтею 43 Конституції України та належить до основоположних прав і свобод людини.

41.Так статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

42.У цій справі відповідач звільнив позивача на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 та статті 147 Кодексу законів про працю України ( далі – КЗпП України).

43.Пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

44.Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України потрібна сукупність таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця (постанова Верховного Суду від 08 січня 2025 року у справі № 296/2149/190).

45.Отже, звільнення працівника на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України є правомірним лише за наявності всіх зазначених умов у їх сукупності. Відсутність або недоведеність хоча б однієї з них виключає можливість застосування зазначеної підстави припинення трудового договору та свідчить про незаконність такого звільнення.

46.Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким апеляційний суд погоджується, що застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани, яке в подальшому стало однією з необхідних передумов для її звільнення на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України, здійснено з порушенням вимог трудового законодавства та локальних нормативних актів підприємства, які регулюють порядок проведення службових розслідувань, правила внутрішнього трудового розпорядку та визначають повноваження й обов`язки працівників підприємства, залучених до відповідних процедур.

47.Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, який в постанові від 04 березня 2026 року у справі N 691/1136/24 вказав, що розглядаючи спори про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України, суд має дослідити не лише останній проступок, а й усі попередні накази про стягнення, які увійшли в систему для звільнення. Якщо хоча б одне з попередніх стягнень було незаконним, ознаки систематичності немає. Наказ про звільнення має бути чітким. Посилання на загальний пункт правил розпорядку, який містить багато підпунктів, без указівки на те, який саме обов`язок порушено, свідчить про неналежне обґрунтування звільнення.

48.Надаючи оцінку законності застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани, суд першої інстанції правильно виходив із того, що притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є правомірним лише за умови належного встановлення факту вчинення ним конкретного дисциплінарного проступку та дотримання роботодавцем передбаченої законом процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності.

49.Отже, дисциплінарне стягнення повинно відповідати вимогам закону як щодо підстав його застосування, так і щодо порядку його накладення.

50.Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

51.Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

52.Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни ( постанова Верховного Суду від 4 березня 2026 року у справі N 691/1136/24).

53.У цій справі догана, як дисциплінарне стягнення, застосована до позивача на підставі наказу №1д від 04.05.2024 «Про результати проведення службового розслідування по факту відсутності на робочому місці слюсаря 7 дільниці ОСОБА_2 » При цьому, позивач була членом комісії, яка проводила це службове розслідування.

54.Суд першої інстанції правильно виходив з того, що застосовуючи дисциплінарне стягнення до позивача на підставі вказаного наказу відповідачем не додержані передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України та локальними актами підприємства правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.

55.Згідно розділу ІІ порядку проведення службових розслідувань КП «ЖТКЕ» Житомирської міської ради від 03.05.2022 №3-вн (далі – Порядок) рішення щодо проведення службового розслідування приймається директором підприємства, яке готується провідним аналітиком ФЕБ або начальником відділу охорони праці в залежності від правопорушення. Наказом щодо проведення службового розслідування визначаються голова комісії, інші члени комісії, предмет і дата початку та закінчення службового розслідування. Члени комісії, у разі виникнення у них реального чи потенційного конфлікту інтересів, зобовязані письмово повідомити про це директора підприємства. Також вказаним порядком визначені, зокрема:

-права членів комісії щодо особи стосовно якої проводиться розслідування;

- права особи стосовно якої проводиться службове розслідування.

56.Згідно підпункту 6 пункту 1 розділу ІІ Порядку за результатами службового розслідування члени комісії складають акт у якому зазначають, зокрема, факти, які стали підставою для проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, строк перебування на займаній посаді особи, стосовно якої проведено службове розслідування У разі прийняття рішення щодо притягнення особи, стосовно якої проведено службове розслідування, до відповідальності комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення, передбаченого законодавством. Між тим, під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу особи, стосовно якої проведено службове розслідування.

57.Згідно з пунктами 15 Порядку за результатами розгляду акту службового розслідування керівник підприємства приймає у десятиденний строк з дати надходження відповідне рішення (видає наказ), з яким ознайомлюється особа, стосовно якої проводилось службове розслідування. За результатами службового розслідування особа, стосовно якої проведено службове розслідування, може бути притягнута до відповідальності згідно із законом.

58.Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до акту службового розслідування та наказу від 04.04.2024 №1д «Про результати проведення службового розслідування по факту відсутності на робочому місці слюсаря 7 дільниці ОСОБА_2 » особою стосовно якої проведено службове розслідування є ОСОБА_2 , фактом, який став підставою для проведення службового розслідування була відсутність на робочому місці з 28.02.2024 до 04.03.2024 слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 7 дільниці ОСОБА_2 ».

59.Згідно з вказаними актом та наказом службовим розслідуванням встановлене порушення ОСОБА_2 трудової дисципліни, яка полягає у незаконній відсутності на робочому місці з 28.02.2024 по 04.03.2024, у зв`язку з чим він підлягає дисциплінарній відповідальносте, але через звільнення останнього за власним бажанням 15.03.2024 цим і обмежитись.

60.На підставі цього ж акту і наказу було притягнуто до дисциплінарної відповідальності (догана) і позивача за порушення трудової дисципліни – пункту 8 розділу 2 посадової інструкції від 25.03.2021 №18, а саме: завдання та обов`язки начальника відділу кадрів – контролювати виконання керівниками підрозділів законодавства про працю, локальних актів та наказів директора підприємства з питань роботи з персоналом, надавати правову допомогу. Позивач не надала правову допомогу 11.03.2024 (з моменту коли стало відомо про вчинення дисциплінарного проступку ОСОБА_2 ) щодо документування керівництвом дільниці №7 незаконної відсутності працівника, тобто складання актів про незаконну відсутність на робочому місці слюсаря ОСОБА_2 , відібрання у нього пояснень та надання підтверджуючих документів про відсутність і у подальшому його звільнення за прогул, а натомість лише через два дні 13.03.2024, повідомила начальника дільниці ОСОБА_3 про необхідність написання службової записки для проведення службового розслідування, що призвело до затягування та неможливості вчасного проведення службового розслідування відносно ОСОБА_2 і у подальшому звільнення його за власним бажанням та уникнення останнім дисциплінарної відповідальності.

61.Належним чином оцінивши зазначені акт та наказ, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в межах однієї процедури службового розслідування позивач не могла одночасно виступати членом комісії, уповноваженої на проведення такого розслідування, та особою, стосовно якої воно проводиться. Крім того, належність виконання позивачем трудових обов`язків на посаді начальника відділу кадрів не була визначена в зазначених документах як предмет службового розслідування, права та гарантії передбачені цим порядком для особи стосовно якої проводиться розслідування не могли бути їй забезпечені, оскільки вона не була визначена особою стосовно якої воно проводиться.

62.За таких обставин суд першої інстанції правильно виходив із того, що вказані акт та наказ не можуть вважатися належними і допустимими доказами встановлення факту вчинення позивачем дисциплінарного проступку та не підтверджують дотримання роботодавцем передбаченої законом процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

63.Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в діях позивача наявні окремі ознаки порушення трудової дисципліни, які стосувалися документального оформлення звільнення ОСОБА_2 до закінчення встановленого законом строку та надання належної правової допомоги підприємству в цій частині. Разом із тим суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що неналежне документальне оформлення факту відсутності на робочому місці слюсаря ОСОБА_2 у період з 28 лютого по 04 березня 2024 року не було наслідком виключно дій чи бездіяльності позивача, а зумовлювалося сукупністю організаційних недоліків та порушень, допущених як безпосередніми керівниками зазначеного працівника, так і самим підприємством.

64.Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України прогулом визнається відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин. Визначальним є не лише факт відсутності, а й відсутність поважних причин для цього.

65.Відсутність працівника на роботі має бути зафіксована в акті про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками. В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня. Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника. Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була спричинена (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2024 р. N 695/1076/22).

66.У цій справі, Верховний Суд дійшов висновку, що табель обліку робочого часу і особовий рахунок з нарахування заробітної плати не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту відсутності працівника на роботі, оскільки вони згідно з наказом Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року N 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" (зі змінами) є типовими формами первинної облікової документації: N П-5 "Табель обліку використання робочого часу" і N П-6 "Розрахунково-платіжна відомість працівника", які не відображають та не фіксують факту відсутності працівника на роботі.

67.Отже, належна фіксація факту відсутності ОСОБА_2 на робочому місці мала бути здійснена безпосередньо в день його нез`явлення на роботу. Оскільки відповідний акт не було складено ні 28 лютого 2024 року, ні в наступні дні його відсутності до 04 березня 2024 року, роботодавцем не було забезпечено належного документального підтвердження факту прогулу. За таких умов подальші дії щодо оформлення зазначених обставин не могли усунути допущені порушення та не створювали правових підстав для звільнення працівника за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

68.Суд першої інстанції встановив, що безпосередній керівник ОСОБА_2 звернулася до позивача лише 05 березня 2024 року, тобто після виходу останнього на роботу. За таких обставин будь-яка правова допомога, надана позивачем станом на 05 березня 2024 року, об`єктивно не могла усунути допущені раніше порушення порядку документального оформлення відсутності працівника на робочому місці та, відповідно, не могла забезпечити наявність належних правових підстав для його звільнення за прогул на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

69.Вказане узгоджується з пунктом 5.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку відповідача (арк. справи 63-73, том 2) згідно з яким відсутність на робочому місці протягом трьох годин сумарно протягом робочого дня може кваліфікуватись, як прогул. У такому випадку складається акт про відсутність на роботі за підписом не менше трьох працівників.

70.Відповідно до пункту 20 посадової інструкції начальника дільниці від 11 березня 2021 року №4 до завдань та обов`язків начальника дільниці належить контроль за дотриманням працівниками дільниці трудової та виробничої дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку, техніки безпеки, підвищення культури виробництва.

71.Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12 ЦПК України).

72.Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не довів вину позивача в неналежному оформленні відсутності ОСОБА_2 на робочому місці в період з 28.02.2024 до 04.03.2024, що унеможливило його звільнення за прогул та призвело до звільнення за власним бажанням. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність наказу директора Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради № 1д від 04 квітня 2024 року «Про результати проведення службового розслідування по факту відсутності на робочому місці слюсаря 7 дільниці ОСОБА_2 » в частині оголошення догани начальнику відділу кадрів ОСОБА_1 (пункт 2 наказу).

73.Оскільки зазначене дисциплінарне стягнення було однією з необхідних умов для застосування до позивача звільнення за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України, його незаконність свідчить про відсутність передбачених законом підстав для такого звільнення. За цих обставин суд першої інстанції обґрунтовано скасував наказ № 2д від 02 травня 2024 року в частині звільнення начальника відділу кадрів ОСОБА_1 (пункт 1 наказу) та наказ № 239/к/тр від 02 травня 2024 року про її звільнення.

74.Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідач, звільняючи позивача на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України, не врахував правову природу цієї підстави припинення трудового договору. Звільнення за систематичне невиконання працівником трудових обов`язків можливе лише за умови, що після застосування до працівника заходу дисциплінарного або громадського стягнення він знову допустив порушення трудової дисципліни. Тобто обов`язковою умовою такого звільнення є вчинення нового дисциплінарного проступку після притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, що свідчить про систематичний характер порушень та небажання працівника належним чином виконувати свої трудові обов`язки.

75.Водночас згідно наказу директора підприємства від 05.04.2024 № 31/аг «про службове розслідування» ( виданий на наступний день після оголошення догани позивачу) та наказу №2д від 02.05.2024 про результати проведення службового розслідування всі обставини та факти, які були покладені роботодавцем в основу звільнення позивача, стосуються подій, що мали місце до оголошення їй догани наказом від 04 квітня 2024 року. Наявність зазначених обставин апеляційний суд під сумнів не ставить, однак вони не можуть свідчити про систематичне невиконання позивачем трудових обов`язків після застосування до неї дисциплінарного стягнення.

76.За таких обставин відповідач фактично використав як підставу для звільнення обставини, які передували притягненню позивача до дисциплінарної відповідальності, що не відповідає вимогам пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України та виключає можливість законного звільнення працівника за цією підставою.

77.Верховний Суд у постанові від 08 січня 2025 року у справі N 296/2149/19 зазначив, що для правильного застосування п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України роботодавець має виявити й зафіксувати нове порушення трудових обов`язків працівником після притягнення його до дисциплінарної відповідальності за попереднє порушення та саме на підставі цього нового порушення видати наказ про звільнення, а не винести новий наказ про перевірку щодо порушень, які відбулися в минулому.

78.Оцінюючи висновки суду першої інстанції в частині поновлення позивача на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один рік, апеляційний суд вважає їх законними, обґрунтованими та належним чином вмотивованими. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та врахував обставини, які мають значення для вирішення питання про період, за який підлягає стягненню середній заробіток, зокрема поведінку позивача та його представника, що сприяла розгляду справи понад один рік.

79.Крім того, правильність здійсненого судом розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, окрім визначення періоду стягнення, учасниками справи не оспорюється.

Щодо стягнення моральної шкоди

80..Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

81.Вказана норма закону містить перелік юридичних фактів, що становлять підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Так, підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Отже, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси (постанова Верховного Суду від 17 січня 2024 року справа № 708/447/23).

82.Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, не навів обґрунтування визначеного розміру такої шкоди.

83.На підтвердження факту спричинення моральної шкоди позивач посилалася на консультативні висновки лікаря-невропатолога, наявність психологічного стресу та переживань, втрату самооцінки, порушення соціальних зв`язків, зниження ділової репутації та авторитету тощо, тобто на обставини, які загалом характерні для оцінки моральної шкоди у справах цієї категорії.

84.Водночас апеляційний суд враховує, що в умовах воєнного стану та загальної соціально-психологічної напруженості прояви тривожно-депресивних станів і емоційного стресу є поширеним явищем, у зв`язку з чим встановлення прямого причинно-наслідкового зв`язку між такими проявами та конкретними подіями в житті особи є ускладненим. За таких обставин зазначені обставини підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема з характером порушеного права, тривалістю та інтенсивністю негативних наслідків, яких зазнала особа, тощо.

85.Порушення законних прав та необхідність їх захисту і відновлення завжди призводить до необхідності додаткових зусиль для організації свого життя і викликає у людини негативні емоції. Однак, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

86.Близькі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

87.Оцінивши всі фактичні обставини справи, підтверджені належними та допустимими доказами, характер, обсяг і тривалість вимушених змін у житті позивача, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

88.Апеляційний суд враховує, що в діях позивача було встановлено окремі порушення трудової функції, які стали підставою для застосування до неї дисциплінарного стягнення, а також характер та наслідків порушеного права позивача, обсяг і тривалість вимушених змін у житті позивача, інші обставин справи. З огляду на принципи розумності, справедливості та співмірності апеляційний суд вважає, що моральна шкода у цій справі підлягає відшкодуванню у розмірі 2 000 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

89.Суд першої інстанції, частково зменшуючи заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу, керувався положеннями статті 141 ЦПК України та дійшов висновку про необхідність їх відшкодування у розмірі 22 000 грн.

90.Водночас апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наданому позивачем акту виконаних робіт.

91.Відповідно до пункту 1 частини 2 та частини 3 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою . Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

92.В акті виконаних робіт від 10.11.2025 (а.с.19 том3) представник позивача ОСОБА_4 вказав наступні види виконаних робіт:

-надання консультацій, збір матеріалів для подання позовної заяви по факту звільнення ОСОБА_1 – 15 000 грн;

-підготовка позовної заяви по факту звільнення ОСОБА_5 – 7 000 грн;

-підготовка та участь в судових засіданнях 28 000 грн.

93.Водночас акт виконаних робіт не містить детального опису фактично виконаних адвокатом робіт. Зокрема, у ньому не зазначено кількості проведених консультацій і судових засідань, тривалості участі адвоката в них, а також інших конкретних дій, виконаних у межах надання правничої допомоги. Також з акта неможливо встановити, за якими саме показниками та критеріями визначено вартість кожного виду послуг і сформовано заявлений до відшкодування загальний розмір витрат.

94.За таких обставин сам по собі акт, який містить лише узагальнений перелік послуг та їх вартість без конкретизації обсягу виконаної роботи, не дає можливості належним чином оцінити реальність, необхідність та обґрунтованість заявлених витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема, з такого акта неможливо встановити, чи включено до вартості участі представника в судових засіданнях засідання, які відкладалися з ініціативи позивача та її представника, а отже, чи відповідає заявлений до відшкодування розмір витрат фактичному обсягу наданих послуг.

95.Крім того, апеляційний суд враховує, що при звільненні відповідач надав позивачу всі документи, пов`язані з припиненням трудових відносин, а в ході судового розгляду – необхідні для розгляду справи документи, що не зумовлювало необхідності витрачання значного часу представника на їх збір та опрацювання.

96.З огляду на обґрунтованість і необхідність заявлених до відшкодування витрат, складність справи, час, витрачений представником на надання правничої допомоги, обсяг виконаних ним робіт, його попередню обізнаність з обставинами спору, а також критерії розумності, пропорційності та справедливості, апеляційний суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню, слід визначити у сумі 10 000 грн.

97.Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, з висновками якого апеляційний суд погоджується, правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Однак за відсутності в рішенні суду мотивів щодо стягнення моральної шкоди та розміру такого стягнення, оскаржене рішення в цій частині належить змінити.

Оцінка аргументів, викладених у апеляційній скарзі

98.В апеляційній скарзі відповідач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції статті 147 КЗпП України, Порядку проведення службових розслідувань від 03.05.2022 №3-вн та вважає, що у підприємства були підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності як у вигляді догани так і у вигляді звільнення.

99.Суд апеляційної інстанції не ставить під сумнів виявленні відповідачем обставини, які, на його думку, свідчили про порушення позивачем трудових обов`язків. Водночас як трудовим законодавством, так і локальними нормативними актами відповідача визначено порядок встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та процедуру притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

100.З огляду на те, що право на працю та захист від незаконного звільнення є основоположним правом людини та гарантуються Конституцією України, притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності повинно здійснюватися з неухильним дотриманням встановленої процедури, яка забезпечує юридичну визначеність, передбачуваність дій роботодавця та захист працівника від свавільного втручання у його трудові права. Тому навіть наявність підстав вважати, що працівником допущено порушення трудової дисципліни, не звільняє роботодавця від обов`язку дотримуватися передбаченого законом та локальними актами порядку встановлення такого порушення і застосування дисциплінарного стягнення.

101.У пунктах 40–76 цієї постанови апеляційний суд навів мотиви, з яких дійшов висновку про правильне тлумачення та застосування судом першої інстанції положень статей 40 та 147 КЗпП України до спірних правовідносин, а тому підстави для їх повторного викладення відсутні.

102.Посилання відповідача на неналежну оцінку судом першої інстанції доказів у сукупності з поведінкою позивача апеляційний суд відхиляє, оскільки наведені в апеляційній скарзі обставини та докази не спростовують встановлених судом порушень процедури виявлення дисциплінарного проступку та порядку притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

103.Навіть за умови наявності в діях позивача окремих порушень трудової дисципліни, на які посилається відповідач, такі обставини самі по собі не усувають обов`язку роботодавця діяти відповідно до вимог трудового законодавства та локальних нормативних актів при встановленні факту дисциплінарного проступку і застосуванні дисциплінарних стягнень. Тому, наведені відповідачем доводи не спростовують висновків суду першої інстанції про порушення процедури встановлення факту дисциплінарного проступку та застосування до позивача дисциплінарного стягнення як у вигляді догани, так і у вигляді звільнення.

104.Доводи апеляційної скарги про неврахування судом факту працевлаштування позивача та отримання доходу з інших джерел під час визначення періоду стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки стаття 236 КЗпП України, так само як і стаття 235 КЗпП України, не передбачають підстав, на основі яких сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення може бути зменшена. Доводи про те, що працівник, якого було незаконно звільнено й поновлено на роботі, протягом періоду вимушеного прогулу та/або невиконання рішення про поновлення на роботі був працевлаштований та отримував заробітну плату могли б бути слушними за іншого законодавчого регулювання, яке передбачало б таку умову / підставу для зменшення суми середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на посаді чи за час вимушеного прогулу (постанова Верховного Суду від 30 травня 2024 року справа № 340/1334/22).

105.З доводами апеляційної скарги щодо розміру відшкодування моральної шкоди апеляційний суд частково погоджується. Водночас сам факт поновлення порушених трудових прав шляхом скасування незаконного звільнення та поновлення працівника на роботі не виключає права останнього на відшкодування моральної шкоди та не поглинає її компенсацію. Відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав працівника, має самостійне юридичне значення та спрямоване на компенсацію негативних немайнових наслідків, яких особа зазнала внаслідок протиправних дій роботодавця.

106.Відповідно до статті 237-1 КЗпП України у разі порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема внаслідок незаконного звільнення, відшкодування моральної шкоди здійснюється незалежно від застосування інших способів захисту порушеного права.

107.Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 755/3443/21.

108.Разом із тим, оцінюючи характер і наслідки допущеного порушення, обсяг доведених позивачем моральних страждань, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення визначеного судом першої інстанції розміру відшкодування моральної шкоди до 2 000 грн.

109.З доводами апеляційної скарги про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих судом першої інстанції, апеляційний суд частково погодився з мотивів, викладених в пунктах 88-92 цієї постанови.

110.Посилання відповідача на відсутність доказів оплати витрати за надану професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, то вони підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною або третьою особою, чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 22 січня 2026 року у справі № 186/1156/24).

111.Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 є нерелевантним, оскільки в цій справі в межах адміністративного судочинства Верховний Суд аналізував правове регулювання відшкодування витрат на правову допомогу у розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах.

112.Вказаний Закон втратив чинність з 15 грудня 2017 року згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

113.Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини під дійсними витратами розуміють витрати, якщо вони справді сплачені заявником, або ж він має бути зобов`язаним їх сплатити, відповідно до юридичних чи договірних зобов`язань.

114.Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та незгоди з ухваленим рішенням.

Оцінка аргументів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу

115.Аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний суд бере до уваги та враховує, однак такі аргументи не потребують окремого аналізу, оскільки вони охоплюються наведеними мотивами цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

116.Статтею 374 ЦПК України визначені повноваження апеляційного суд за результатами розгляду апеляційної скарги.

117.Відповідно до частина 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення, що може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

118.Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, оскільки обставини справи встановлені повно і всебічно, а норми матеріального права застосовані правильно. Водночас через відсутність належного обґрунтування стягнення моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу рішення суду в цій частині підлягає зміні із визначенням розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 2 000 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

119.За таких обставин апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки щодо розподілу судових витрат

120.Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови зазначається розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

121.Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

122.В цій справі суд першої інстанції правильно розподілив судові витрати, однак у зв`язку зі зменшення суми стягнення за позовною вимогою щодо моральної шкоди з 15000 грн до 2000 грн, судовий збір за цією позовної вимогою підлягає перерозподілу та стягненню пропорційно до розміру задоволеної позовної вимоги 48, 45 грн.

123.Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України «Про судовий збір», якщо судове рішення оскаржується лише в частині позовних вимог, судовий збір за подання апеляційної скарги обчислюється щодо оспорюваної суми.

124.Оскільки відповідач оскаржив рішення суду в частині стягнення 15000 грн моральної шкоди, що становить 30 % від заявленої до стягнення суми 50 000 грн, на оспорювану частину припадає 363,36 грн судового збору, сплаченого при поданні позову (1211,20 грн ? 15 000 грн / 50 000 грн). Тому судовий збір за подання апеляційної скарги щодо цієї вимоги становить 545,04 грн (363,36 грн ? 150 %).

125.З огляду на те, що апеляційну скаргу в цій частині задоволено на 86,67 %, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 472,37 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

126.У частині перерозподілу витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та керуючись статтями 137, 141 ЦПК України, дійшов висновку, що такі витрати підлягають відшкодуванню у розмірі 10 000 грн.

127.Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України, враховуючи, що на відповідача покладається більша сума судових витрат, з нього на користь позивача підлягає стягненню різниця між сумами судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 3 209,68 ((3633,60+48,45)- 1574,56) грн. Де 3633,60 – судовий збір стягнутий з відповідача судом першої інстанції за три вимоги немайнового характеру; 48,45 – судовий збір за вимогою про стягнення моральної шкоди; 1574, 56 грн – судовий збір який покладається на позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

128.В частині стягнення судового збору на користь держави судові витрати не підлягає перерозподілу.

129.Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Житомирський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради задовольнити частково.

2.Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 12 березня 2026 року у справі № 296/4745/24 в частині стягнення моральної шкоди змінити, викласти абзац 7 резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути з Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000,00 (дві тисячі) грн.

3.Стягнути з Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі у розмірі 3 209,68 грн.

4.Стягнути з Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

5.В іншій частині рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 12 березня 2026 року у справі № 296/4745/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Підстави, строк, порядок касаційного оскарження, а також вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначенні статтями 389 – 392 ЦПК України.

Судді

О. О. Бондар (суддя-доповідач)

П. В. Миколайчук

В. А. Панкеєва

Повний текст судового рішення складено 12 серпня 2026 року.