Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №758/6481/26 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/6481/26

Категорія 81

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Петрова Д.В.,

при секретарі судового засідання Сідько І.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Париста Аліни Сергіївни до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», про захист прав споживача банківських послуг, визнання дій протиправними та зобов`язання здійснити перерахунок,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Париста А.С. звернувся до Подільського районного суду м. Києва із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 19.04.2025 між ОСОБА_1 та АТ «ПУМБ» було укладено кредитний договір № 200343852724, за умовами якого позичальнику було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривнях та видано кредитну картку № НОМЕР_2 з кредитним лімітом, що становить 50 000 грн.

Факт укладення кредитного договору 19.04.2025 № 200343852724 між сторонами підтверджується копією заяви від 19.04.2025 року про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, за якою АТ «ПУМБ» надав ОСОБА_1 кредит в сумі - 50 000 грн. з зарахуванням коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ «ПУМБ» зі сплатою відсотків за користування коштами у сумі 44,28 % річних строком на 12 місяців з можливістю пролонгації на такий самий строк за відсутності заперечень сторін.

В період з 19.04.2025 по день звернення з даною заявою до суду позивач щомісячно сплачував проценти, комісію за користування кредитом.

ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу за контрактом, що підтверджується Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України від 31.10.2022 року за № 174 із змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом у військову частина НОМЕР_3 НГУ, копіями контрактів, копією військового квитку серії НОМЕР_4 , копією посвідчення Національної гвардії України серії НОМЕР_5 . Наразі місце служби ОСОБА_1 військова частина НОМЕР_3 НГУ, що підтверджується довідкою форми 5.

09.11.2021 року ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу, відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

В період проходження строкової військової служби російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України. На час воєнного стану строкову військову службу було скасовано, що вбачається із Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу" щодо особливостей призову на строкову військову службу та діяльності призовних комісій під час дії воєнного стану» від 18.10.2022 р. № 2678-IX.

31.10.2022 року до завершення особливого періоду ОСОБА_1 підписав контракт з Національною гвардією України, що «автоматично перевело його із категорії строковиків у категорію контрактників».

В березні 2026 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до АТ «ПУМБ» із заявами, в яких просив скасувати всі нараховані проценти за користування кредитом, перерахувати кредитні зобов`язання з урахуванням вимог пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», однак отримував відмову.

Зокрема, 01.04.2026 АТ «ПУМБ» у відповіді на звернення за № КНО-56.3.2/70542 повідомив, що з наданих ОСОБА_1 документів: (довідки від 06.03.2026 № 340 про перебування та проходження військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 Національної гвардії України та витягу з наказу начальника об`єднаного вузла зв`язку Національної гвардії України від 31.10.2022 № 174 щодо прийняття на військову службу за контрактом з 31.10.2022, а також копію військового квитка серії НОМЕР_4 ) недостатньо для застосування пільги за кредитним договором, оскільки необхідно надати документи, які дозволять підтвердити проходження військової служби та одну з наступних довідок: « - довідку про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, або - довідку про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, або - довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, або - довідку за формою 12 згідно з додатком 28 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 № 40 (зі змінами), яка підтверджує періоди безпосередньої участі у відповідних заходах».

Таку відмову позивач вважає незаконною, оскільки є військовослужбовцем, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 з 10.11.2021 року до теперішнього часу, а отже, отримавши споживчий кредит, має право на пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сім`ї». Водночас, відповідач, знаючи про наведені обставини, в період з 19.04.2025 року до 31.03.2026 року нарахував та утримав проценти за користування споживчим кредитом у розмірі 9 570 грн. 56 коп., що вбачається з виписок з карткового рахунку.

16.03.2026 року Національний банк України у своїй відповіді на скаргу за № 14-0006/22998 повідомив, що «для застосування Банком пільги потрібно надати одну із довідок, яка підтверджує Вашу безпосередню участь у одному із визначених пунктом 15 статті 14 Закону про захист військовослужбовців заходах в особливий період, а також копії сторінок військового квитка з датою початку військової служби за контрактом».

Отже, станом на 10.11.2021 ОСОБА_1 набув статусу військовослужбовця, перебуває на військовій службі за контрактом з 31.10.2022 у військовій частині НОМЕР_3 , бере участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується військовим квитком, довідкою про перебування на військовій службі форми 5, копіями контрактів і на нього розповсюджується пільги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

ОСОБА_1 як підставу для застосування до нього Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надано банку копію військового квитка серії НОМЕР_4 , зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 призваний на військову службу та відправлений у військову частину 09.11.2021 року, копію посвідчення НГУ серії НОМЕР_5 , копію Витягу військової частини НОМЕР_3 НГУ від 31.10.2022 за № 174, копію довідки форми 5.

Враховуючи вищевикладене, до ОСОБА_1 можуть бути застосовані положення пункту 15 статті 14 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема щодо звільнення від нарахування відсотків за кредитним зобов`язанням.

Тобто, з огляду на норму Закону, проценти за користування кредитом не нараховуються під час дії особливого періоду військовослужбовцям.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 27.04.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

19.04.2025 між ОСОБА_1 та АТ «ПУМБ» укладено кредитний договір № 200343852724, за умовами якого позичальнику було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривнях та видано кредитну картку № НОМЕР_2 з кредитним лімітом, що становить 50 тис. грн.

В березні 2026 року ОСОБА_1 звертався до АТ «ПУМБ» із заявами, в яких просив скасувати всі нараховані проценти за користування кредитом, перерахувати кредитні зобов`язання з урахуванням вимог пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», однак отримував відмову.

Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Між позивачем та відповідачем існують кредитні правовідносини.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а в ч. 1 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

В той же час, частиною 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації штрафні санкції, пеня, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пункт 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону передбачено поширення дії, зокрема, підпункту 3 пункту 4 розділу І цього Закону на військовослужбовців із початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основи національного спротиву», доброволець територіальної оборони - громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах протягом останніх п`яти років та на добровільній основі зарахований до добровольчого формування територіальної громади. Добровольче формування територіальної громади воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони.

Згідно із ч. 2 ст. 24 вказаного Закону, на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

На членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, поширюються гарантії соціального захисту, передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно статті 3 частини 1 п. 4 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ( далі Закон) дія цього Закону поширюється на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України.

Згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Крім цього, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З врахуванням викладеного, позивач зазначає, що у нього наявні пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки «Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави».

Підпунктом 3 п. 4 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20 травня 2014 року ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Разом з цим, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) Закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц.

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан, який наразі триває. З урахуванням сформованої та послідовної практики Верховного Суду, а також правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 листопада 2025 у справі № 754/947/22, документи, що підтверджують проходження особою військової служби, зокрема довідка з місця служби, військовий квиток, витяги з наказів командування, а також інші офіційні документи, видані уповноваженими органами, можуть визнаватися належними та допустимими доказами перебування особи у складі Збройних Сил України в період дії воєнного стану. Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі наголосила, що сам факт перебування особи на військовій службі під час воєнного стану є юридично значущою обставиною, яка підлягає врахуванню судом при вирішенні процесуальних та матеріально-правових питань. Суд зобов`язаний здійснювати всебічну, повну та об`єктивну оцінку таких доказів у їх сукупності з іншими матеріалами справи, з урахуванням часу їх видачі, змісту, обсягу відомостей, що в них містяться, їх узгодженості між собою, а також з урахуванням конкретних обставин справи та принципів змагальності, справедливості й розумності. Такий підхід, за висновком Великої Палати, забезпечує баланс між процесуальною економією, правом особи на доступ до правосуддя та необхідністю належного захисту прав і законних інтересів військовослужбовців у період виконання ними конституційного обов`язку щодо захисту держави.

Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі №754/947/22 має системний та орієнтуючий характер для судів усіх інстанцій і підлягає обов`язковому врахуванню при вирішенні спорів, у яких встановлення факту проходження військової служби в умовах воєнного стану має істотне юридичне значення.

Судом встановлено, що позивач до суду надав копію військового квитка Серії НОМЕР_4 , Довідку № 340 від 06.03.2026 Національної гвардії України Військової частини НОМЕР_3 видану для пред`явлення в АТ «ПУМБ», Витяг з наказу начальника об`єднаного вузла зв`язку національної гвардії України № 174 від 31.10.2022, копія Контракту про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу.

Враховуючи вищевикладене, позивачу не повинні були нараховуватися проценти за кредитним договором, оскільки на позивача поширювались пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Отже, позивач є суб`єктом відповідних гарантій, а дії банку щодо нарахування та стягнення процентів по кредиту є незаконними.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 426/4264/19, провадження № 61-1565св23 зазначав про таке. Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України "Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Статтю 14 цього Закону було доповнено підпунктом 3 пункту 4 частини п`ятнадцятої відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20 травня 2014 року № 1275-VII. Пункт 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону передбачено поширення дії, зокрема, підпункту 3 пункту 4 розділу І цього Закону на військовослужбовців із початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби. Верховний Суд у постанові від 15.07.2020 у справі № 199/3051/14 виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02.09.2014№ 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

В частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Таким чином, на позивача ОСОБА_1 поширюються пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме - він звільнений від нарахування і сплати процентів за споживчим кредитом, тому АТ «ПУМБ» під час дії особливого періоду не мав права нараховувати відсотки.

Суд дійшов висновку, що всі докази, які надані позивачем є належними та допустимими доказами права позивача на пільги, з урахуванням вищезазначених норм права.

Таким чином, позивач відноситься до категорії осіб, які мають пільги, встановлені частиною 15 статті 14 Закону України «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Зазначене вище щодо правильного застосування положень ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» повністю узгоджується з правовими висновками, які відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд враховує при застосуванні норм права у спірних правовідносинах, що викладені в таких постановах: від 21 лютого 2018 року у справі №306/1157/15-ц (провадження № 61-2525св18); від 30 травня 2018 року у справі №521/12726/16-ц (провадження № 61-16144св18); від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18); від 10 січня 2019 року у справі № 327/353/16-ц (провадження № 61-25229св18); від 04 вересня 2019 року у справі №554/10264/17 (провадження № 61-42778св18); від 18 січня 2023 року справа № 642/548/21 (провадження № 61-9565св22).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач, як військовослужбовець, має право на пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому нарахування процентів за користування кредитом у період проходження ним військової служби є неправомірним.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов`язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).

Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно із ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням наведеного, оцінюючи об`єктивно як складність цієї справи, враховуючи предмет спору, а також з огляду на приписи п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 5 000 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» витрати по сплаті судового збору зважаючи на задоволення позовних вимог слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 в особі представника адвоката Париста Аліни Сергіївни до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», про захист прав споживача банківських послуг, визнання дій протиправними та зобов`язання здійснити перерахунок - задовольнити.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» при здійсненні банківських послуг за користування кредитом ОСОБА_1 не нараховувати проценти, пеню, комісію та штрафні санкції починаючи з 19.04.2025.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» здійснити перерахунок та зарахувати ОСОБА_1 раніше сплачені та стягнуті кошти за користування кредитом у суму заборгованості за тілом кредиту починаючи з 19.04.2025.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одну) гривню 20 коп. в дохід держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Дмитро ПЕТРОВ