Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №911/1473/26 — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2026 р. Справа № 911/1473/26

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця Кневця Антона Вікторовича

до фізичної особи-підприємця Третяка Володимира Миколайовича

про стягнення 539892,58 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та узагальнені аргументи сторін

Стислий виклад позиції позивача

Фізична особа-підприємець Кневець Антон Вікторович (далі – позивач, ФОП Кневець А.В.) звернувся до Господарського суду Київської області через підсистему «Електронний суд» із позовною заявою від 19.05.2026 до фізичної особи-підприємця Третяка Володимира Миколайовича (далі – відповідач, ФОП Третяк В.М.) про стягнення 539892,58 грн, з яких: 454867,50 грн – сума заборгованості розрахована з застосуванням курсової різниці; 21793,95 грн – інфляційне збільшення; 57538,84 грн – пеня у виді подвійної облікової ставки НБУ; 5692,29 грн – 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.09.2025 між ФОП Кневцем А.В. та ФОП Третяком В.М. укладено договір купівлі-продажу № КК25/36, відповідно до умов якого позивач зобов`язався передати у власність відповідача електричний транспортний засіб Marshell DG-C2+2-8, а відповідач – прийняти товар та оплатити його вартість на умовах, визначених договором.

Позивач вказує, що на виконання умов договору 15.09.2025 передав відповідачу товар, що підтверджується актом приймання-передачі, видатковою накладною № КН000000039 від 15.09.2025 та іншими супровідними документами. З моменту підписання акта приймання-передачі до відповідача перейшло право власності на товар, у зв`язку з чим позивач вважає свої зобов`язання за договором виконаними належним чином.

Згідно з умовами договору загальна вартість товару становила 444338,00 грн, що є еквівалентом 10 760 доларів США за курсом 41,30 грн за 1 долар США. При цьому сторони погодили, що у разі зміни курсу валют на дату здійснення оплати більш ніж на 0,5% порівняно з курсом, визначеним у пункті 3.2 договору, неоплачена частина вартості товару автоматично змінюється пропорційно такій зміні.

Додатком № 1 до договору сторони погодили графік поетапної оплати вартості товару, відповідно до якого відповідач мав здійснити шість платежів у розмірі 1 800 доларів США кожен за перші п`ять етапів та 1 760 доларів США – за шостий етап, у строки до 30.09.2025, 31.10.2025, 30.11.2025, 31.12.2025, 31.01.2026 та 28.02.2026 відповідно, у гривні за курсом продажу долара США для безготівкових договорів, визначеним на відповідну дату.

За твердженням позивача, відповідач оплату вартості отриманого товару у встановлені договором строки не здійснив, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. З урахуванням погодженого сторонами механізму визначення вартості неоплаченої частини товару залежно від зміни валютного курсу позивач визначив суму основної заборгованості у розмірі 454867,50 грн.

У зв`язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання позивач також нарахував 21793,95 грн інфляційних втрат, 57538,84 грн пені, розрахованої виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, та 5692,29 грн 3% річних.

Крім того, позивач зазначає, що 11.05.2026 з метою досудового врегулювання спору направив відповідачу претензію з вимогою виконати зобов`язання за договором, однак відповідач відповіді на претензію не надав та заборгованість не сплатив.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач у відзиві на позовну заяву частково заперечує проти позовних вимог, вважаючи їх у відповідній частині необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат відповідач зазначає, що умовами договору сторони погодили визначення вартості товару в гривні з грошовим еквівалентом у доларах США та її коригування залежно від зміни валютного курсу на дату оплати. На думку відповідача, у зв`язку з таким механізмом визначення вартості товару втрати позивача від знецінення гривні компенсуються шляхом коригування неоплаченої частини вартості товару на курсову різницю. Відтак нарахування інфляційних втрат на суму заборгованості, визначену з урахуванням курсової різниці, призведе до подвійного відшкодування таких втрат та суперечить положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Щодо вимог про стягнення пені та трьох процентів річних відповідач посилається на те, що укладений між сторонами договір передбачає розстрочення оплати товару, а тому, на його думку, містить елементи комерційного кредиту в розумінні статті 1057 Цивільного кодексу України. У зв`язку з цим відповідач вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, якими на період дії воєнного стану передбачено звільнення позичальника від відповідальності, встановленої статтею 625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки за прострочення виконання відповідного грошового зобов`язання. З огляду на це відповідач просить відмовити у стягненні 57538,84 грн пені та 5692,29 грн трьох процентів річних.

Водночас відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення 454867,50 грн основної заборгованості, визначеної з урахуванням курсової різниці. Також відповідач зазначає, що 26.05.2026 отримав від позивача претензію з вимогою сплатити 455195,80 грн у семиденний строк, на яку ним було направлено відповідь та пропозицію щодо мирного врегулювання спору і розстрочення заборгованості.

ІІ. Рух справи.

Процесуальні дії у справі, заяви та клопотання учасників справи

Господарський суд Київської області ухвалою від 25.05.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та задовольнив клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Суд вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).

Через підсистему «Електронний суд» 08.06.2026 від ФОП Третяка В.М. надійшов відзив на позовну заяву.

Через підсистему «Електронний суд» 16.06.2026 від ФОП Кневця А.В. надійшла відповідь на відзив (документ сформований в системі «Електронний суд» 15.06.2026).

Через підсистему «Електронний суд» 19.06.2026 від ФОП Третяка В.М. надійшли заперечення (на відповідь на відзив).

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ІІІ. Факти та обставини встановлені судом

12.09.2025 ФОП Кневець А.В. (продавець) і ФОП Третяк В.М. (покупець) уклали договір купівлі-продажу № КК25/36 (далі – Договір), відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язується продати, а покупець прийняти та оплатити електричний транспортний засобі Marshell DG-C2+2-8 (надалі – «Товар»).

Комплектація товару обговорені в Додатку № 1 до Договору, що є його невід`ємною частиною (пункт 1.2 Договору).

У розділі 2 Договору сторони обумовили терміни та умови поставки:

2.1. Поставка товару покупцю здійснюється продавцем на умовах – DDP, згідно правил Інкотермс в редакції 2010 року. Товар передається покупцеві за адресою: 09100, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Біла Церква, вул. Зелена, будинок 28.

2.2. Товар буде переданий покупцю з наданням наступних документів: рахунок; видаткова накладна на товар; гарантійний талон; інструкції з експлуатації товару; акт приймання-передачі.

2.3. Право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент підписання сторонами акту приймання-передачі відповідно до умов цього Договору.

У розділі 3 Договору погоджено ціну товару та загальну суму Договору:

3.1. Ціна товару (загальна сума Договору) становить – 444338,00 грн, без ПДВ, що є еквівалентом 10 760 $.

3.2. Ціна товару сформована на підставі курсу продажу долару США для договорів безготівковий, встановлений на інтернет-сайті https://minfin.com.ua/currency/contracts/ (надалі – Міжбанківський курс), сформований на дату Договору, що складає 41,30 грн за 1 долар США.

3.3. Сторони домовились, що при зміні курсу валют на дату оплати грошових коштів покупцем більше ніж на 0,5%, по відношенню до курсу, встановленого пунктом 3.2 Договору, пропорційно автоматично змінюється неоплачена частина вартості товару (загальна сума Договору), і, в даному випадку, не має потреби в підписанні додаткової угоди про зміну ціни товару (загальної суми Договору).

3.4. Розрахунки за цим Договором здійснюються в національній валюті України згідно з пунктом 3.1 цього Договору.

3.5. Платежі за товар здійснюються покупцем на користь продавця за банківськими реквізитами, вказаними в Договорі, згідно графіка який наведений в Специфікації до Договору (Додатку № 1 до Договору).

Відповідно до пункту 8.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов`язань.

У Специфікації товару, яка є Додатком № 1 до Договору, сторони визначили найменування та комплектацію товару, строк поставки товару та умови оплати за товар, зокрема:

- 1-й етап – покупець здійснює оплату в розмірі 1800,00$ згідно курсу продажу безготівковий, долару США для договорів встановлений на інтернет-сайті https://minfin.com.ua/currency/contracts/ на день оплати до 30.09.2025;

- 2-й етап – покупець здійснює оплату в розмірі 1800,00$ згідно курсу продажу долару США для договорів безготівковий, встановлений на інтернет-сайті https://minfin.com.ua/currency/contracts/ на день оплати до 31.10.2025;

- 3-й етап – покупець здійснює оплату в розмірі 1800,00$ згідно курсу продажу долару США для договорів безготівковий, встановлений на інтернет-сайті https://minfin.com.ua/currency/contracts/ на день оплати до 30.11.2025;

- 4-й етап – покупець здійснює оплату в розмірі 1800,00$ згідно курсу продажу долару США для договорів безготівковий, встановлений на інтернет-сайті https://minfin.com.ua/currency/contracts/ на день оплати до 31.12.2025;

- 5-й етап – покупець здійснює оплату в розмірі 1800,00$ згідно курсу продажу долару США для договорів безготівковий, встановлений на інтернет-сайті https://minfin.com.ua/currency/contracts/ на день оплати до 31.01.2026;

- 6-й етап – покупець здійснює оплату в розмірі 1760,00$ згідно курсу продажу долару США для договорів безготівковий, встановлений на інтернет-сайті https://minfin.com.ua/currency/contracts/ на день оплати до 28.02.2026.

15.09.2025 ФОП Кневець А.В. і ФОП Третяк В.М. підписали акт приймання-передачі, який є додатком № 2 до Договору. Згідно з цим актом продавець передав покупцю, а покупець прийняв товар згідно специфікації з наведеними нижче характеристиками: електричний транспортний засобі Marshell DG-C2+2-8.

Відповідно до пункту 3 акта приймання-передачі від 15.09.2025 з моменту підписання цього акту зобов`язання продавця з передачі товару покупцю вважаються виконаними.

Крім того сторони також підписали видаткову накладну № КН000000039 від 15.09.2025 на суму 444388,00 грн.

11.05.2026 адвокат Ратушний В.В., діючи в інтересах ФОП Кневця А.В., відправив на адресу ФОП Третяка В.М. претензію, у якій вимагав сплатити заборгованість за товар в сумі 455195,80 грн у семиденний строк від дня пред`явлення цієї претензії.

ІV. Норми права, які застосував суд; оцінка та висновки суду

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (стаття 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями частини першої статті 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до частин першої, другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно із частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд установив, що 12.09.2025 сторони уклали договір купівлі-продажу № КК25/36, за умовами якого позивач зобов`язався передати відповідачу електричний транспортний засіб Marshell DG-C2+2-8, а відповідач – прийняти товар та оплатити його вартість на умовах договору.

На виконання своїх договірних зобов`язань позивач 15.09.2025 передав відповідачу обумовлений договором товар, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі від 15.09.2025 та видатковою накладною № КН000000039 від 15.09.2025. Відповідно до пункту 3 зазначеного акта з моменту його підписання зобов`язання продавця щодо передачі товару вважаються виконаними.

Таким чином, із моменту передачі товару у відповідача виник обов`язок щодо його оплати відповідно до погодженого сторонами порядку, строків та розміру.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно із частинами першою, другою статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як убачається з умов пунктів 3.1– 3.5 Договору та Специфікації (Додаток № 1 до договору), сторони погодили вартість товару в сумі, еквівалентній 10 760 доларам США, із здійсненням розрахунків у національній валюті України. При цьому сторони погодили, що при зміні курсу валют на дату оплати більш ніж на 0,5 % порівняно з курсом, визначеним у пункті 3.2 договору, неоплачена частина вартості товару автоматично змінюється пропорційно такій зміні.

Отже, сторони договору погодили механізм визначення гривневого еквівалента вартості неоплаченої частини товару залежно від курсу долара США на відповідну дату платежу, а також встановили конкретний графік поетапної оплати товару.

Сума заборгованості, розрахована позивачем із застосуванням курсової різниці згідно з Додатком № 1 до Договору, становить 454867,50 грн.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідач не заперечує, що передбачені договором платежі за отриманий товар відповідачем не здійснювалися. При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення 454867,50 грн основної заборгованості, визначеної позивачем із застосуванням курсової різниці згідно з Додатком № 1 до Договору.

Відповідно до положень статті 191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, перевіривши визнання відповідачем позовних вимог у частині стягнення 454867,50 грн, встановив, що таке визнання не суперечить закону та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів інших осіб, а також узгоджується з установленими судом обставинами справи та умовами укладеного сторонами договору.

Разом з тим суд перевірив правильність визначення позивачем гривневого еквівалента неоплаченої вартості товару.

Як свідчить наданий позивачем розрахунок, при визначенні суми заборгованості позивач використовував відомості, розміщені на веб-сайті https://minfin.com.ua/currency/contracts/, щодо середнього курсу (безготівкового курсу) долара США на відповідні дати.

Водночас пунктом 3.3 договору сторони погодили, що неоплачена частина вартості товару змінюється залежно від курсу валют на дату оплати, а Специфікацією до договору прямо визначено, що відповідний платіж здійснюється згідно з курсом продажу безготівкового долара США для договорів, встановленим на зазначеному веб-сайті на день оплати.

Таким чином, для визначення розміру грошового зобов`язання відповідача за договором підлягає застосуванню саме погоджений сторонами курс продажу безготівкового долара США, а не середній безготівковий курс, використаний позивачем у своєму розрахунку.

Здійснивши перевірку розрахунку гривневого еквівалента вартості неоплаченої частини товару, суд установив, що відповідно до умов Специфікації до Договору та з урахуванням курсів продажу безготівкового долара США, визначених сторонами як база для відповідних платежів, вартість товару становить:

- за перший етап – 1800,00 доларів США х 41,17 грн = 74106,00 грн;

- за другий етап – 1800,00 доларів США х 41,92 грн = 75456,00 грн;

- за третій етап – 1800,00 доларів США х 42,30 грн = 76140,00 грн;

- за четвертий етап – 1800,00 доларів США х 42,37 грн = 76266,00 грн;

- за п`ятий етап – 1800,00 доларів США х 42,86 грн = 77148,00 грн;

- за шостий етап – 1760,00 доларів США х 43,14 грн = 75926,40 грн.

Таким чином, загальний гривневий еквівалент вартості товару за погодженим сторонами механізмом її визначення становить 455042,40 грн.

При цьому суд враховує примітку, розміщену на веб-сайті, на який сторони послалися в договорі для визначення відповідного валютного курсу, згідно з якою у вихідні та святкові дні для розрахунків можуть використовуватися курси попереднього робочого дня. З огляду на те, що окремі визначені договором дати платежів припадали на вихідні дні, при здійсненні розрахунку суд застосував курси відповідних попередніх робочих днів.

Отже, розмір заборгованості відповідача, визначений відповідно до погодженого сторонами порядку розрахунків та із застосуванням саме курсу продажу безготівкового долара США, становить 455042,40 грн, що на 174,90 грн більше суми, заявленої позивачем до стягнення.

Водночас, враховуючи положення частини другої статті 237 ГПК України, відповідно до яких при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а також з огляду на визнання відповідачем позову в частині стягнення 454867,50 грн основної заборгованості, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги в цій частині саме у заявленому позивачем розмірі – 454867,50 грн.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 21793,95 грн

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Таким чином, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Зважаючи на вказане, норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Водночас, у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постановах від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 22.02.2023 у справі № 873/52/22, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц.

При цьому суд зазначає, що для правильного вирішення питання щодо можливості нарахування інфляційних втрат необхідно виходити не лише з формального зазначення у договорі суми грошового зобов`язання у гривнях, а з правової природи такого зобов`язання та погодженого сторонами порядку визначення його розміру.

Як установлено судом, пунктом 3.1 Договору сторони визначили ціну товару у розмірі 444338,00 грн, що є еквівалентом 10 760 доларів США. При цьому згідно з пунктом 3.2 Договору зазначена ціна сформована на підставі курсу продажу долара США для договорів безготівковий, визначеного сторонами на дату укладення Договору.

Водночас пунктом 3.3 Договору сторони прямо погодили, що при зміні курсу валют на дату оплати грошових коштів покупцем більше ніж на 0,5 відсотка по відношенню до курсу, встановленого пунктом 3.2 Договору, пропорційно автоматично змінюється неоплачена частина вартості товару (загальна сума Договору), без необхідності укладення сторонами додаткової угоди про зміну ціни товару.

Крім того, відповідно до Специфікації товару (Додаток № 1 до Договору) сторони визначили розмір кожного платежу саме в доларовому еквіваленті, а його гривневий розмір мав визначатися за курсом продажу долара США для безготівкових договорів, установленим на відповідну дату оплати.

Таким чином, сторони фактично погодили механізм визначення гривневого розміру кожного платежу залежно від зміни курсу долара США. Зазначений механізм є не лише способом розрахунку первісної ціни товару, а передбачає автоматичне коригування неоплаченої частини вартості товару у разі зміни валютного курсу.

Отже, за умовами Договору розмір грошового зобов`язання відповідача не є сталою гривневою сумою, яка залишалася незмінною протягом усього періоду прострочення. Навпаки, сторони погодили його валютний еквівалент та залежність гривневого розміру неоплаченої частини вартості товару від курсу долара США на відповідну дату платежу.

За таких обставин суд дійшов висновку, що спірне грошове зобов`язання за своєю правовою природою є гривневим з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті, а передбачений Договором механізм перерахунку неоплаченої частини вартості товару компенсує кредитору втрати, пов`язані зі зміною курсу гривні щодо іноземної валюти.

Таким чином, правові підстави для одночасного нарахування на суму такої заборгованості інфляційних втрат, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, відсутні.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача 21793,95 грн інфляційних втрат, у зв`язку з чим у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення пені в сумі 57538,84 грн

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

За приписами частин першої, другої статті 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 та статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, розмір якої обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Отже, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 910/21298/21.

Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказав, що згідно з приписами законодавства неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 зазначила про те, що за змістом статей 549, 550, 551 Цивільного кодексу України розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Умовами договору № КК25/36від 12.09.2025 сторони не погодили розмір пені, порядок її нарахування та відповідальність покупця у вигляді пені за порушення строків оплати вартості товару, а спеціального закону, який би встановлював обов`язок відповідача сплачувати пеню за відповідне порушення у визначеному позивачем розмірі, матеріали справи не містять. Відтак підстави для стягнення пені відсутні.

Саме лише посилання позивача на положення статті 549 Цивільного кодексу України та не є достатньою правовою підставою для стягнення пені, оскільки зазначені норми не встановлюють безпосередньо обов`язку відповідача сплачувати пеню у спірних правовідносинах без відповідної умови договору. При цьому встановлена законом максимальна межа пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ не означає автоматичного встановлення такого розміру пені, а лише визначає граничний розмір договірної пені, який може бути погоджений сторонами.

Отже, з огляду на відсутність у договорі № КК25/36 від 12.09.2025 погодженої сторонами умови про відповідальність у вигляді пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, вимога позивача про стягнення пені у розмірі 57538,84 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних в сумі 5692,29 грн

Правова природа трьох процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, полягає у компенсації кредитору втрат від користування боржником коштами, які належали до сплати кредиторові. Три проценти річних є законодавчо встановленим мінімальним розміром процентів, на які має право кредитор у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Умовами договору № КК25/36 від 12.09.2025 інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання не встановлений, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних за загальний період з 01.10.2025 по 18.05.2026, суд установив, що його здійснено виходячи із сум прострочених грошових зобов`язань за кожним етапом оплати та кількості днів прострочення за відповідними періодами.

За результатами перевірки розрахунку суд не встановив арифметичних помилок чи інших підстав для його коригування, у зв`язку з чим вважає вимогу про стягнення 5692,29 грн трьох процентів річних обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заперечень відповідача проти стягнення, зокрема, трьох процентів річних з посиланням на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України суд зазначає таке.

Відповідач обґрунтовує свої заперечення тим, що передбачена договором розстрочка оплати товару свідчить про наявність у спірних правовідносинах комерційного кредиту, а тому, на його думку, до таких правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, якими на період дії воєнного стану передбачено звільнення позичальника від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд не погоджується з такими доводами відповідача.

Дійсно, відповідно до статті 1057 Цивільного кодексу України договором, виконання якого пов`язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов`язання, і не суперечить суті такого зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18 зазначав, що договором купівлі-продажу (поставки) може бути передбачено комерційний кредит, зокрема у разі встановлення попередньої оплати товару. Водночас наведений висновок не означає автоматичного застосування до будь-яких правовідносин, пов`язаних із розстроченням чи відстроченням платежу, положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Отже, зі змісту наведеної норми вбачається, що її застосування пов`язане не лише з наявністю у правовідносинах ознак кредитування, а й з наявністю договору, відповідно до якого позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем).

У цій справі грошове зобов`язання відповідача виникло з договору купівлі-продажу № КК25/36 від 12.09.2025, за умовами якого позивач передав відповідачу товар у власність, а відповідач зобов`язався сплатити його вартість у погоджені сторонами строки.

Сам факт погодження сторонами поетапної оплати вартості вже переданого товару не змінює правової природи основного зобов`язання відповідача як зобов`язання покупця за договором купівлі-продажу щодо оплати прийнятого товару та не свідчить про надання відповідачу кредиту банком або іншою фінансовою установою.

При цьому пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України є спеціальною нормою, яка встановлює тимчасове звільнення від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань у визначених нею кредитних правовідносинах, а тому не може застосовуватися розширено до інших договірних зобов`язань, які прямо не охоплюються її змістом.

За таких обставин суд дійшов висновку, що положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а тому посилання відповідача на звільнення від відповідальності за статтею 625 Цивільного кодексу України є безпідставними.

Таким чином, встановивши факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 5692,29 грн трьох процентів річних.

Доводи відповідача, викладені у відзиві, щодо звільнення його від сплати трьох процентів річних на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України суд відхиляє як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні зазначеної норми та не спростовують встановлених судом обставин щодо виникнення і прострочення відповідачем грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини першої статі 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи зазначені вище положення законодавства та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 454867,50 грн основного боргу та 5692,29 грн трьох відсотків річних, а всього – 460559,79 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення 21793,95 грн інфляційних втрат та 57538,84 грн пені суд відмовляє.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Як установлено судом, відповідач у відзиві на позовну заяву, поданому до початку розгляду справи по суті, визнав позов у частині стягнення основної заборгованості в розмірі 454867,50 грн.

У такому випадку суд вважає, що 50 відсотків судового збору підлягає поверненню позивачу з державного бюджету у відповідній частині, що припадає на визнані відповідачем позовні вимоги.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 6482,65 грн, що підтверджується квитанцією № 0383-6280-7556-3826 від 18.05.2026.

Разом з тим, виходячи з ціни позову – 539892,58 грн, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позовної заяви із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,8, становить 6478,71 грн.

Отже позивач надмірно сплатив судовий збір у розмірі 3,94 грн (6482,65 грн - 6478,71 грн).

З огляду на те, що повернення надміру сплаченого судового збору здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про судовий збір», суд роз`яснює позивачу право звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення з Державного бюджету України надмірно сплаченої суми судового збору в розмірі 3,94 грн.

Водночас, з урахуванням положень частини першої статті 129 ГПК України, судовий збір у належному до сплати розмірі 6478,71 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судовий збір, що припадає на визнану відповідачем частину позовних вимог, становить 5458,41 грн, з яких 50 відсотків, а саме 2729,21 грн, підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України відповідно до положень частини першої статті 130 ГПК України.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2797,51 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог та з урахуванням часткового визнання позову, а позивачу з Державного бюджету України підлягає поверненню 2729,21 грн судового збору.

Питання щодо повернення надміру сплаченої суми судового збору в розмірі 3,94 грн підлягає вирішенню в порядку, передбаченому законодавством про судовий збір, на підставі відповідного клопотання позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 130, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Третяка Володимира Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Кневця Антона Вікторовича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 454867 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят сім) грн 50 коп. основної заборгованості, 5692 (п`ять тисяч шістсот дев`яносто дві) грн 29 коп. 3% річних та 2797 (дві тисячі сімсот дев`яносто сім) грн 51 коп. судового збору.

3. Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути фізичній особі-підприємцю Кневцю Антону Вікторовичу ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 2729 (дві тисячі сімсот двадцять дев`ять) грн 21 коп. судового збору сплаченого відповідно до квитанції № 0383-6280-7556-3826 від 18.05.2026.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до статей 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Щоткін