Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №904/4046/20 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2026 м. Дніпро Справа № 904/4046/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А.М., Віннікова С.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача (апелянта): не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2026 (суддя Ліпинський О.В.)

у справі № 904/4046/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй», м. Дніпро

до Держави в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, м. Дніпро

Третя особа: Новокодацький районний суд міста Дніпра, м. Дніпро

про визнання незаконними дій і бездіяльності, витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, у якому просило визнати незаконними вилучення посадовими особами податкової міліції Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області та неповернення позивачу рухомого майна, а також зобов`язати повернути ТОВ з ІІ «Галілєй» таке майно: 1) кран козловий ГП-45; 2) двигуни А-4 500 кВт у кількості двох штук; 3) двигун ДАЗО 1250 кВт; 4) холодильну установку МКТ; 5) редуктор Р100000/1,5; 6) насоси НКУ 630/80 у кількості двох штук; 7) насоси АВЗ-63-125Д у кількості 39 штук.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що під час здійснення досудового розслідування постановою слідчого від 20.05.2002 спірне обладнання було долучено до матеріалів кримінальної справи як речові докази та залишено на зберіганні на складі ПВКФ «Альянс Холдинг» у с. Лобойківка із покладенням на орган податкової міліції обов`язку забезпечити його збереження.

Після закриття кримінальної справи постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.12.2010 було вирішено повернути речові докази за належністю, однак фактично майно позивачу повернуто не було.

Позивач посилався на те, що спірне майно належить йому на праві власності, перебувало у сфері відповідальності органів податкової міліції та після припинення правових підстав для його утримання безпідставно не повернуто власнику. Правовими підставами вимог про повернення майна позивач визначив положення статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2023 за заявою позивача первісних відповідачів замінено на належного відповідача - Державу Україна в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2026 у справі № 904/4046/20 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ з ІІ «Галілєй» від 30.06.2026 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023.

Суд першої інстанції виходив із того, що судовий контроль у цій справі вже здійснювався: на виконання ухвал суду боржником подавалися звіти про виконання рішення, які були предметом судового дослідження та оцінки; за результатами їх розгляду встановлено відсутність у відповідача присудженого до повернення майна; у прийнятті звітів відмовлялося та встановлювалися нові строки для звітування.

Місцевий господарський суд зазначив, що за наслідками розгляду звіту від 29.09.2025 ухвалою від 14.10.2025 у його прийнятті відмовлено, а з огляду на встановлену відсутність у боржника присудженого майна суд відповідно до частини третьої статті 345-4 ГПК України перейшов до розгляду питання про можливість зміни способу і порядку виконання рішення.

За результатами такого розгляду ухвалою від 11.06.2026 у зміні способу виконання рішення відмовлено. Суд першої інстанції також послався на те, що позивачу було роз`яснено можливість захисту порушеного права шляхом звернення з окремим позовом про відшкодування вартості майна.

Відмовляючи у задоволенні заяви від 30.06.2026, місцевий господарський суд указав, що заявник просить повторно покласти на керівника боржника обов`язок подати звіт про виконання того самого судового рішення, однак не навів нових обставин, які виникли після постановлення попередніх ухвал та могли б свідчити про зміну раніше встановленого фактичного стану або зумовлювати необхідність повторного застосування заходів судового контролю.

Суд дійшов висновку, що за встановлених обставин повторне покладення на керівника боржника обов`язку щодо подання звіту саме по собі не усуває перешкод для виконання рішення, не впливає на можливість виконання рішення у спосіб, визначений його резолютивною частиною, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення заяви відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2026 у справі № 904/4046/20, ТОВ з ІІ «Галілєй» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Апелянт просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2026 та постановити нову ухвалу, якою заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення від 20.04.2023 задовольнити: зобов`язати керівника боржника Терханова Ф.І. подати звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк.

Крім того, скаржник просить вирішити питання про накладення на керівника боржника Терханова Ф.І. штрафу за неподання звіту про виконання судового рішення відповідно до статей 135, 345-1 ГПК України.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ТОВ з ІІ «Галілєй» зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, постановленою без належного з`ясування актуального стану виконання рішення та з неправильним застосуванням норм процесуального права.

Насамперед скаржник стверджує, що місцевий господарський суд, вирішуючи заяву від 30.06.2026, фактично не перевірив, чи виконане рішення від 20.04.2023 на момент нового звернення, а обмежився посиланням на попередні процесуальні дії та ухвалу від 11.06.2026. На думку апелянта, судовий контроль має бути спрямований на перевірку актуального стану виконання рішення, а не на підтвердження раніше висловленої судом позиції.

Апелянт не погоджується з використанням ухвали від 11.06.2026 як підстави для відмови, посилаючись на те, що ця ухвала була оскаржена в апеляційному порядку та, на переконання скаржника, станом на 08.07.2026 не набрала законної сили. У зв`язку з цим заявник вважає помилковим надання їй значення остаточно встановленої обставини.

Скаржник наголошує, що статті 345-1-345-4 ГПК України не встановлюють одноразового характеру судового контролю та не містять заборони повторного звернення із заявою про зобов`язання боржника подати звіт. На його думку, доки судове рішення залишається невиконаним, суд не може вважати повноваження судового контролю «вичерпаними».

ТОВ з ІІ «Галілєй» також зазначає, що відомості, на які посилався боржник у звіті від 29.09.2025, зокрема протоколи інвентаризації за червень 2025 року, не відображають стан виконання рішення на 30.06.2026. Сам лише факт відсутності майна за результатами інвентаризації майже за рік до нового звернення, на думку апелянта, не давав суду підстав відмовлятися від отримання актуального звіту.

Окремо скаржник посилається на зміну керівника боржника. На час звернення із заявою від 30.06.2026 головою комісії з припинення або ліквідатором Головного управління ДФС у Дніпропетровській області є Терханов Федір Іванович. Апелянт вважає, що зміна керівника та відсутність нового звіту після ухвали від 11.06.2026 є додатковими підставами для персонального покладення обов`язку звітувати саме на Терханова Ф.І.

Апелянт наголошує на обов`язковості рішення від 20.04.2023 та зазначає, що відмова у зміні способу його виконання не припинила первісного обов`язку боржника повернути майно в натурі. На думку скаржника, якщо чинним залишається первісний спосіб виконання, боржник зобов`язаний і надалі вживати заходів до фактичного повернення майна, а суд - контролювати виконання такого обов`язку.

ТОВ з ІІ «Галілєй» звертає увагу на поведінку боржника під час розгляду питання про зміну способу виконання. За твердженням скаржника, боржник, заперечуючи проти експертної вартості насосів, наводив актуальні дані щодо ринку насосного обладнання та цін на відповідні агрегати й комплектуючі. Апелянт вважає, що така обізнаність із ринком свідчить про можливість придбати відповідне майно для виконання рішення, а тому позиція про повну неможливість його виконання є суперечливою.

Скаржник також заперечує проти висновку про необхідність окремого позову та повторно посилається на чинну редакцію частини третьої статті 331 ГПК України, відповідно до якої невиконання боржником рішення про вчинення дій щодо майна стягувача протягом двох місяців з дня відкриття виконавчого провадження є самостійною підставою для зміни способу виконання шляхом стягнення вартості відповідного майна, за винятком прямо передбачених законом випадків.

Апелянт указує, що рішення від 20.04.2023 не виконується понад три роки, а вартість двох насосів НКУ 630/80 була визначена судовою експертизою, тому вважає неправильними висновки ухвали від 11.06.2026 та зазначає, що вони не можуть обґрунтовувати відмову в подальшому судовому контролі.

Крім того, скаржник вважає неефективним раніше застосований штраф до боржника як юридичної особи, посилаючись на його несплату через відсутність коштів на рахунках. На цій підставі ТОВ з ІІ «Галілєй» просить застосувати максимальний штраф уже особисто до нового керівника боржника ОСОБА_1 .

На думку апелянта, сукупність наведених обставин свідчить про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, невідповідність його висновків фактичному стану виконання рішення та наявність передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування ухвали від 08.07.2026.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відзивів на апеляційну скаргу, а також письмових пояснень чи заперечень щодо її доводів від відповідача та третьої особи до Центрального апеляційного господарського суду не надходило.

Відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026 для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Віннікова С.В., Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ з ІІ «Галілєй» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2026, витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали оскарження відповідної ухвали та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 12.08.2026.

20.07.2026 на виконання ухвали від 14.07.2026 на адресу Центрального апеляційного господарського суду з Господарського суду Дніпропетровської області надійшов один том матеріалів заяви у справі № 904/4046/20.

11.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області Бондаренка Р.М. надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача.

У поданій заяві Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області просило розглянути справу № 904/4046/20 без участі його представника та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Учасники справи у судове засідання 12.08.2026 не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2026 явку учасників справи обов`язковою не визнано. Враховуючи належне повідомлення учасників справи, а також заяву відповідача про розгляд справи без участі його представника, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 12.08.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Встановлені судом обставини справи.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 у справі № 904/4046/20 позов ТОВ з ІІ «Галілєй» задоволено частково. Державу Україна в особі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області зобов`язано повернути позивачу: кран козловий ГП-45; двигуни А-4 500 кВт у кількості двох штук; двигун ДАЗО 1250 кВт; холодильну установку МКТ; редуктор Р100000/1,5; насоси НКУ 630/80 у кількості двох штук; насоси АВЗ-63-125Д у кількості 39 штук. Провадження в частині вимог про визнання незаконними вилучення та неповернення цього майна закрито.

Рішення набрало законної сили 23.05.2023, а 02.06.2023 на його виконання видано накази.

25.11.2024 державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 76631749 з примусового виконання рішення. Присуджене майно позивачу не повернуто.

20.02.2025 ТОВ з ІІ «Галілєй» звернулося до місцевого господарського суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення, в якій просило зобов`язати особисто тодішнього голову комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Дніпропетровській області Леонова В.Ю. подати звіт.

Ухвалою від 03.03.2025 заяву задоволено та зобов`язано Леонова В.Ю. подати звіт протягом одного місяця з дня отримання ухвали.

У зв`язку з ненадходженням звіту ухвалою від 09.04.2025 встановлено новий строк для його подання та витребувано інформацію, необхідну для вирішення питання про застосування штрафу.

02.05.2025 боржником складено звіт, який надійшов до суду 05.05.2025. Ухвалою від 15.05.2025 у прийнятті цього звіту відмовлено, встановлено новий тридцятиденний строк та стягнуто з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області в дохід Державного бюджету України штраф у сумі 60 560 грн.

Ухвалою від 01.07.2025 боржнику знову встановлено строк для подання звіту та витребувано інформацію щодо виконання рішення. 30.07.2025 до суду надійшов черговий звіт.

Ухвалою від 04.09.2025 у прийнятті звіту відмовлено та встановлено новий строк для звітування.

29.09.2025 від керівника Головного управління ДФС у Дніпропетровській області надійшов черговий звіт. У ньому боржник послався на протоколи інвентаризації від 29.06.2025 та 30.06.2025, згідно з якими присуджене до повернення майно у нього відсутнє. Водночас звіт не містив відомостей про місцезнаходження майна, причини його відсутності, час і підстави можливого вибуття, конкретний порядок подальшого виконання чи заходи для усунення перешкод.

Ухвалою від 14.10.2025 у прийнятті звіту від 29.09.2025 відмовлено. Встановивши за повідомленими боржником даними відсутність присудженого майна та неможливість виконання рішення в первісно визначений спосіб, суд, керуючись частинами третьою та п`ятою статті 345-4 ГПК України, за власною ініціативою перейшов до розгляду питання про зміну способу і порядку виконання рішення.

У межах виконавчого провадження 19.09.2025 державним виконавцем на боржника накладено штраф у сумі 5 100 грн та встановлено новий строк для виконання рішення. 08.10.2025 накладено повторний штраф у сумі 10 200 грн і направлено повідомлення про можливе вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України.

13.11.2025 виконавче провадження № 76631749 закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що рішення немайнового характеру не може бути виконано без участі боржника, а передбачені законом заходи примусового виконання державним виконавцем вичерпано.

Ухвалою від 25.11.2025 у межах розгляду питання про зміну способу виконання призначено судову товарознавчу експертизу. Висновком експерта № 181/12.1/2026 від 31.03.2026 визначено вартість одного умовного нового, неексплуатованого насосного агрегату у сумі 3 006 000 грн, тобто 6 012 000 грн за два агрегати. Фактичний огляд присуджених насосів не проводився через їх відсутність; технічний стан, комплектність і ступінь зносу саме присудженого майна встановити було неможливо.

Позивач просив змінити спосіб виконання рішення в частині двох насосів НКУ 630/80 на стягнення 6 883 928,08 грн, з яких 6 012 000 грн - вартість насосів, 661 425,72 грн - інфляційне збільшення, 210 502,36 грн - три проценти річних.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 у зміні способу і порядку виконання рішення відмовлено.

30.06.2026 ТОВ з ІІ «Галілєй» знову звернулося із заявою про судовий контроль, у якій просило зобов`язати нового керівника боржника ОСОБА_1 особисто подати звіт про виконання рішення та накласти на нього як на фізичну особу штраф у максимальному розмірі сорока прожиткових мінімумів для працездатних осіб за неподання звіту.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2026 у задоволенні цієї заяви відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2026 апеляційну скаргу ТОВ з ІІ «Галілєй» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 залишено без задоволення, а зазначену ухвалу - без змін. Апеляційний суд, зокрема, дійшов висновку, що чинна редакція статті 331 ГПК України в принципі допускає зміну способу виконання рішення про повернення майна на стягнення його вартості, однак у конкретних обставинах справи не доведено достовірної вартості саме тих двох насосів, які були присуджені рішенням від 20.04.2023.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за його виконанням здійснює суд.

Аналогічна за змістом засада закріплена у статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтях 18 та 326 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Виконання судового рішення є складовою права на судовий захист. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Hornsby v. Greece» наголосив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового розгляду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічний підхід застосовується ЄСПЛ у справах щодо тривалого невиконання остаточних судових рішень.

Законом України № 4094-IX від 21.11.2024 Господарський процесуальний кодекс України доповнено статтями 345-1– 345-4, якими запроваджено спеціальний механізм судового контролю за виконанням судових рішень у господарському судочинстві.

За змістом статті 345-1 ГПК України судовий контроль після ухвалення рішення реалізується, зокрема, шляхом зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення.

Стаття 345-4 ГПК України визначає процесуальні наслідки розгляду звіту та його неподання. Зокрема, у разі відмови у прийнятті звіту суд застосовує передбачений законом штраф та може додатково встановити новий строк для подання звіту або з власної ініціативи розглянути питання про зміну способу і порядку виконання рішення. У разі неподання звіту в установлений судом строк або його несвоєчасного подання без поважних причин суд установлює новий строк і застосовує штраф. Якщо звіт прийнято, але рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту.

Таким чином, чинне процесуальне законодавство не дає підстав вважати судовий контроль одноразовим процесуальним заходом, який після одного звіту або однієї ухвали назавжди вичерпується. Навпаки, закон прямо передбачає можливість повторного встановлення строків для звітування у визначених ним процесуальних ситуаціях.

Разом із тим із зазначених норм не випливає і протилежний висновок про автоматичний, безстроковий та циклічний обов`язок суду щоразу вимагати від боржника черговий звіт лише з тієї підстави, що основне судове рішення залишається невиконаним. Кожний процесуальний захід судового контролю повинен застосовуватися відповідно до передбачених законом підстав та з урахуванням його мети - сприяти реальному виконанню судового рішення.

У справі № 904/4046/20 судовий контроль не обмежився одним звітом. Після його встановлення ухвалою від 03.03.2025 суд неодноразово визначав нові строки для подання звітів, розглядав подані боржником звіти, відмовляв у їх прийнятті та застосовував штраф.

За результатами розгляду звіту від 29.09.2025 ухвалою від 14.10.2025 у його прийнятті відмовлено. Водночас суд, установивши повідомлену боржником відсутність присудженого майна, не встановив чергового строку для звітування, а скористався іншою прямо передбаченою частиною третьою статті 345-4 ГПК України процесуальною можливістю - за власною ініціативою розпочав розгляд питання про зміну способу і порядку виконання рішення.

Тому посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на вже здійснений судовий контроль колегія суддів оцінює не як висновок про абсолютну та безумовну неможливість будь-якого подальшого контролю, а в контексті конкретної процесуальної історії цієї справи та необхідності з`ясувати, чи існували станом на 30.06.2026 підстави для повернення саме до механізму повторного звітування.

Щодо набрання законної сили ухвалою від 11.06.2026 та меж цього апеляційного перегляду.

Апелянт окремо заперечує можливість врахування судом першої інстанції ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026, посилаючись на те, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали від 08.07.2026 зазначена ухвала була оскаржена в апеляційному порядку, а отже, на думку скаржника, законної сили не набрала.

Колегія суддів із таким тлумаченням не погоджується.

Відповідно до частини першої статті 235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Частиною другою цієї статті передбачено, що ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні за відсутності всіх учасників справи, без повідомлення учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.

Таким чином, ГПК України розмежовує момент набрання ухвалою законної сили та можливість її подальшого апеляційного оскарження. Сам факт того, що ухвала підлягає окремому апеляційному перегляду або що така апеляційна скарга вже подана, не означає відсутності у неї законної сили до прийняття постанови апеляційним судом, якщо Кодекс прямо не встановлює іншого.

Такий висновок узгоджується з підходом, викладеним Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.02.2020 у справі № 50/790-43/173, щодо розмежування набрання ухвалою законної сили та можливості її подальшого оскарження.

Таким чином, станом на 08.07.2026 ухвала від 11.06.2026 була чинним судовим актом і могла враховуватися судом першої інстанції як елемент процесуальної історії виконання рішення. Її оскарження саме по собі не усувало юридичного факту того, що питання про зміну способу виконання було розглянуто.

Водночас значення ухвали від 11.06.2026 у цій справі не слід перебільшувати. Вона не припинила рішення від 20.04.2023, не скасувала обов`язок відповідача повернути присуджене майно та не встановила безстрокової заборони на подальше застосування судового контролю.

Постанова Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2026, якою апеляційну скаргу ТОВ з ІІ «Галілєй» на ухвалу від 11.06.2026 залишено без задоволення, а зазначену ухвалу - без змін, не надає ухвалі від 11.06.2026 законної сили ретроспективно, оскільки така ухвала вже мала її відповідно до статті 235 ГПК України. Водночас зазначена постанова остаточно усунула процесуальну невизначеність щодо результату окремого апеляційного перегляду питання про зміну способу виконання.

При цьому в постанові від 29.07.2026 апеляційний суд уточнив мотиви відмови у зміні способу виконання. Зокрема, суд виходив не з абсолютної процесуальної неможливості визначення вартості присудженого майна у процедурі статті 331 ГПК України, а з недоведеності заявленої суми як достовірної вартості саме тих двох насосів, які були присуджені рішенням від 20.04.2023.

Тому посилання оскаржуваної ухвали від 08.07.2026 на можливість звернення позивача з окремим позовом не може бути самостійною визначальною підставою для відмови у повторному судовому контролі. Однак це не свідчить про неправильність кінцевого результату розгляду заяви від 30.06.2026, який підлягає перевірці з урахуванням усієї сукупності обставин.

Колегія суддів також відхиляє наведені у цій апеляційній скарзі доводи, спрямовані на повторну оцінку висновку експерта, застосування статті 331 ГПК України, можливості стягнення 6 012 000 грн вартості насосів, інфляційних втрат та трьох процентів річних. Ці питання були предметом самостійного апеляційного перегляду ухвали від 11.06.2026 та не становлять предмета перегляду ухвали від 08.07.2026.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість саме оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Тому це провадження не може бути використано як повторний апеляційний перегляд іншої ухвали, законність якої вже перевірена окремо.

Щодо доводів про нові обставини, актуальність попередніх відомостей та зміну керівника боржника.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у заяві від 30.06.2026 не наведено нових обставин, які виникли після попередньо здійснених заходів судового контролю та могли б зумовлювати необхідність повторного покладення на керівника боржника обов`язку подати звіт.

Зокрема, скаржник посилається на те, що рішення від 20.04.2023 продовжує залишатися невиконаним; відомості, наведені боржником у звіті від 29.09.2025, ґрунтувалися на проведених у 2025 році інвентаризаціях і на час подання нової заяви втратили актуальність; керівником боржника на цей час є вже інша особа - ОСОБА_1 ; після постановлення ухвали від 11.06.2026 боржником нового звіту не подано.

Насамперед необхідно зазначити, що наявність «нових обставин» не визначена статтями 345-1– 345-4 ГПК України як окрема формальна умова допустимості кожного наступного заходу судового контролю. Чинне процесуальне законодавство не містить норми, за якою повторне встановлення строку для подання звіту можливе виключно після доведення стягувачем певної нової обставини.

Тому посилання місцевого господарського суду на відсутність «нових обставин» не слід розуміти як запровадження не передбаченої законом додаткової процесуальної умови.

Водночас після того, як судом уже був здійснений тривалий комплекс заходів контролю та використано передбачені законом процесуальні наслідки неприйняття звіту, під час вирішення нового звернення стягувача суд має оцінити, яку конкретну процесуальну мету здатне досягти повторне звітування та чи існують обставини, які об`єктивно зумовлюють необхідність повернення до вже пройденого етапу контролю.

У справі № 904/4046/20 судовий контроль не обмежився одноразовим витребуванням звіту. Після ухвали від 03.03.2025 у зв`язку з ненадходженням звіту ухвалою від 09.04.2025 було встановлено новий строк; 05.05.2025 надійшов звіт від 02.05.2025; ухвалою від 15.05.2025 у його прийнятті відмовлено, установлено черговий строк та застосовано штраф; ухвалою від 01.07.2025 знову встановлено строк; 30.07.2025 подано черговий звіт; ухвалою від 04.09.2025 у його прийнятті відмовлено та встановлено новий строк; 29.09.2025 боржником подано ще один звіт.

За результатами розгляду останнього звіту ухвалою від 14.10.2025 у його прийнятті також відмовлено. При цьому суд, установивши відсутність присудженого майна, не просто припинив контроль, а застосував інший прямо передбачений частиною третьою статті 345-4 ГПК України механізм - розпочав за власною ініціативою розгляд питання про зміну способу і порядку виконання рішення.

Отже, процесуальна ситуація, яка існувала 30.06.2026, істотно відрізнялася від тієї, яка була на момент первісного звернення позивача 20.02.2025. На час повторної заяви суд уже неодноразово отримував та оцінював звіти, застосовував штрафи, встановлював нові строки, з`ясував повідомлену боржником причину невиконання рішення - відсутність присудженого майна - і перейшов до наступного передбаченого законом процесуального механізму.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що результати інвентаризації відображають стан майна на відповідну дату та самі по собі не можуть установлювати незмінність майнового стану юридичної особи на невизначений майбутній період.

До звіту від 29.09.2025 були додані протоколи інвентаризації від 29.06.2025 та 30.06.2025, у яких присуджене позивачу обладнання, зокрема два насоси НКУ 630/80, не значилося. У самому звіті боржник також не повідомив про місцезнаходження майна, причини його відсутності, можливий час та підстави вибуття чи конкретні заходи, які забезпечили б його фактичне повернення.

Однак у заяві від 30.06.2026 ТОВ з ІІ «Галілєй» не послалося на будь-які отримані після цього конкретні відомості про те, що присуджене майно було виявлено, повернулося у володіння боржника, було ним отримане від інших осіб, знайдене в іншому місці зберігання або що виникли інші фактичні обставини, які свідчили б про зміну раніше встановленого стану.

Сам лише сплив часу після попередньої інвентаризації автоматично не утворює достатньої підстави для започаткування нового циклу судового контролю.

При цьому 13.11.2025 виконавче провадження № 76631749 було закінчено після застосування державним виконавцем передбачених законом заходів у зв`язку з неможливістю виконати рішення, яке не може бути виконане без участі боржника. Колегія суддів ураховує цю обставину як додатковий елемент фактичного стану виконання, не надаючи їй значення самостійної безумовної підстави для відмови у судовому контролі.

Не є самодостатньою підставою для нового звіту і та обставина, що на час звернення із заявою від 30.06.2026 головою комісії з реорганізації (припинення) Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, за твердженням заявника, був ОСОБА_1 , тоді як ухвалою від 03.03.2025 особистий обов`язок подати звіт покладався на попереднього керівника - ОСОБА_2 .

Рішенням від 20.04.2023 обов`язок щодо повернення майна покладено не особисто на ОСОБА_2 чи ОСОБА_1 , а на Державу Україна в особі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області. Відтак зміна особи керівника не змінює ні боржника за судовим рішенням, ні змісту присудженого обов`язку, ні предмета виконання.

Ухвалою від 03.03.2025 особисто подати звіт було зобов`язано ОСОБА_2 . Матеріали, що є предметом цього перегляду, не містять ухвали, постановленої до звернення ТОВ з ІІ «Галілєй» 30.06.2026, якою ОСОБА_1 особисто було б установлено певний строк для подання звіту.

Тому твердження заявника про те, що після 11.06.2026 ОСОБА_1 не подав звіт і цим уже порушив покладений на нього процесуальний обов`язок, не відповідає встановленим обставинам.

За сукупністю цих обставин колегія суддів погоджується з кінцевим висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для повторного покладення станом на 30.06.2026 на керівника боржника обов`язку подати звіт.

Щодо доводів про можливість придбання майна та суперечливу поведінку боржника.

Окрему групу доводів апеляційної скарги ТОВ з ІІ «Галілєй» пов`язує з поведінкою боржника під час попереднього розгляду питання про зміну способу і порядку виконання рішення.

Апелянт зазначає, що у звіті від 29.09.2025 Головне управління ДФС у Дніпропетровській області посилалося на відсутність у нього присудженого до повернення майна, тоді як у подальшому, заперечуючи проти висновку судового експерта щодо вартості насосів НКУ 630/80, боржник наводив відомості про актуальні ціни на насосне обладнання, його складові та пропозиції на відповідному ринку.

На думку скаржника, така обізнаність боржника з поточною ринковою кон`юнктурою, колом постачальників та цінами свідчить про фактичну можливість придбати відповідне майно та передати його позивачу на виконання рішення від 20.04.2023.

Колегія суддів із такими доводами не погоджується.

Обов`язковість судового рішення означає обов`язок його виконання відповідно до того змісту, який визначений судом, а не виникнення у сторін або суду на стадії виконання повноважень змінювати зміст присудженого обов`язку поза межами передбачених законом процесуальних процедур.

Резолютивною частиною рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 Державу Україна в особі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області зобов`язано повернути ТОВ з ІІ «Галілєй» визначене у рішенні майно, у тому числі насоси НКУ 630/80 у кількості двох штук.

Зазначеним рішенням на боржника не покладено обов`язку придбати за власні кошти інше насосне обладнання, виготовити нове обладнання, замінити втрачене майно аналогічними речами або передати позивачу сучасні функціональні аналоги присуджених насосів.

Отже, зміст обов`язку, що підлягає виконанню, полягає у поверненні майна, присудженого судовим рішенням, а не у забезпеченні позивача будь-яким іншим майном того самого або подібного функціонального призначення.

Процедура судового контролю шляхом витребування звіту не може використовуватися для фактичного доповнення резолютивної частини рішення новим матеріально-правовим обов`язком, який суд не встановлював під час вирішення спору по суті.

У постанові Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2026, якою залишено без змін ухвалу від 11.06.2026 про відмову у зміні способу виконання, встановлено, що стягнення вартості нового сучасного насосного агрегату, характеристики та комплектація якого не доведені як тотожні характеристикам присудженого майна, фактично створювало б новий обсяг майнового обов`язку, який не випливає з рішення від 20.04.2023.

Тому довід апелянта про те, що боржник повинен придбати насосне обладнання на ринку, фактично ґрунтується на припущенні про юридичну взаємозамінність присудженого та іншого сучасного обладнання, тоді як такого висновку ані рішення від 20.04.2023, ані подальші судові акти у цій справі не містять.

Водночас наведене жодним чином не означає звільнення боржника від виконання рішення. Якщо саме присуджене рішенням від 20.04.2023 майно буде виявлено та виникне фактична можливість його повернення, обов`язок його передати ТОВ з ІІ «Галілєй» зберігається.

Не дає підстав для іншого висновку і твердження скаржника про суперечливу поведінку Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Твердження боржника про відсутність конкретного присудженого майна та наведення ним під час іншого процесуального питання інформації про вартість насосного обладнання або його складових на ринку логічно не виключають одне одного.

Сам факт обізнаності з цінами не підтверджує ані фактичного володіння присудженим майном, ані наявності у боржника саме тих двох насосів, які підлягають поверненню. Так само наведення боржником ринкової інформації з метою заперечення проти заявленої іншою стороною оцінки майна не означає визнання ним юридичного обов`язку придбати сучасне обладнання та передати його замість присуджених речей.

Таким чином, ринкова інформація, на яку посилається скаржник, не є доказом фактичної наявності у відповідача присуджених речей, не створює обов`язку придбати інше обладнання та не є самостійною підставою для повторного покладення на нового керівника боржника обов`язку подати звіт.

Щодо вимоги про накладення штрафу особисто на Терханова Ф.І.

Окремою вимогою заяви від 30.06.2026, яку апелянт підтримує і в апеляційній скарзі, є накладення на керівника Головного управління ДФС у Дніпропетровській області Терханова Федора Івановича штрафу в максимальному розмірі - сорока прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Обґрунтовуючи цю вимогу, ТОВ з ІІ «Галілєй» зазначало, що у межах установленого судового контролю боржник неодноразово подавав звіти, які судом не приймалися, рішення від 20.04.2023 продовжує залишатися невиконаним, а застосований раніше штраф безпосередньо до юридичної особи - Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - не забезпечив досягнення мети процесуального примусу.

Колегія суддів вважає відповідну вимогу безпідставною.

Відповідно до частини першої статті 135 ГПК України під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення суд може стягнути в дохід державного бюджету з відповідача, боржника чи їх керівників, якщо відповідачем або боржником є юридична особа, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Разом із тим положення статті 135 ГПК України щодо штрафу мають застосовуватися у системному зв`язку зі спеціальними нормами статей 345-2– 345-4 цього Кодексу, які визначають процесуальні передумови відповідальності в межах судового контролю.

Частина четверта статті 345-2 ГПК України передбачає, що якщо боржником є юридична особа, суд може зобов`язати подати звіт про виконання судового рішення особисто керівника такого боржника.

Частиною четвертою статті 345-4 ГПК України встановлено спеціальне правило: якщо боржником є юридична особа та суд зобов`язав подати звіт особисто керівника боржника, передбачений законом штраф застосовується саме до такого керівника.

Інша процесуальна підстава врегульована частиною шостою статті 345-4 ГПК України: у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або його подання з порушенням такого строку за відсутності поважних причин суд установлює новий строк для подання звіту та застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу.

Отже, у контексті доводів заявника про «неподання звіту» необхідною фактичною передумовою застосування штрафу є існування відповідного судового процесуального обов`язку та встановленого судом строку для його виконання.

У цій справі ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 особистий обов`язок подати звіт про виконання рішення було покладено на тодішнього голову комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Дніпропетровській області Леонова Валерія Юрійовича, а не на ОСОБА_1 .

Після розгляду останнього звіту від 29.09.2025 ухвалою від 14.10.2025 суд не встановив чергового строку для подання наступного звіту, а реалізував іншу передбачену частиною третьою статті 345-4 ГПК України процесуальну можливість - перейшов до розгляду питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Матеріали справи не містять ухвали, постановленої до подання заяви від 30.06.2026, якою суд зобов`язав би ОСОБА_1 особисто подати звіт про виконання рішення від 20.04.2023 та встановив би йому конкретний строк для такого звіту.

Навпаки, сама заява від 30.06.2026 спрямована саме на те, щоб уперше покласти на ОСОБА_1 такий персональний процесуальний обов`язок.

За таких обставин вимога одночасно з покладенням на особу нового процесуального обов`язку притягнути її до відповідальності за невиконання цього ж обов`язку до моменту його виникнення є внутрішньо суперечливою. ОСОБА_1 не міг прострочити виконання персонального обов`язку, якого суд до нього ще не встановлював.

Не змінює цього висновку посилання заявника на те, що після ухвали від 11.06.2026 боржником не було подано нового звіту. Ухвала від 11.06.2026, якою було відмовлено у зміні способу виконання, не встановлювала нового строку звітування ані для Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, ані особисто для ОСОБА_1 . ГПК України не передбачає автоматичного виникнення після завершення розгляду питання про зміну способу виконання нового строку для подання звіту без відповідної ухвали суду.

Так само не дає підстав для персонального штрафування нового керівника той факт, що раніше суд застосовував штраф до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області. Попереднє застосування заходу процесуального примусу до юридичної особи не створює презумпції особистої відповідальності кожного її наступного керівника.

Сам факт тривалого невиконання рішення від 20.04.2023 є істотною обставиною з погляду принципу обов`язковості судових рішень, однак не може бути ототожнений із неподанням ОСОБА_1 звіту в конкретний встановлений судом строк, оскільки такий строк йому не встановлювався.

За цих обставин правові підстави для накладення на ОСОБА_1 штрафу за неподання звіту були відсутні незалежно від вирішення питання про доцільність повторного встановлення строку для звітування.

Щодо доводів про неповне з`ясування обставин справи та підстав для скасування ухвали.

Апелянт підсумовує свої заперечення посиланням на те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2026 постановлена без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення заяви, а викладені в ній висновки не відповідають фактичному стану виконання рішення. У зв`язку із цим ТОВ з ІІ «Галілєй» посилається, зокрема, на статті 236 та 277 ГПК України.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, із наданням оцінки їх аргументам.

Стаття 277 ГПК України відносить до підстав для скасування або зміни судового рішення, зокрема, нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав установленими, невідповідність висновків суду встановленим обставинам, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

При цьому під час апеляційного перегляду необхідно розмежувати окрему неточність або неповноту мотивування та неправильність самого результату вирішення процесуального питання.

Як уже зазначено, формулювання оскаржуваної ухвали про те, що повноваження судового контролю «вже були реалізовані», не може тлумачитися як абсолютна заборона подальшого судового контролю. Так само посилання на відсутність «нових обставин» не є встановленням самостійної формальної умови допустимості наступної заяви. Можливість звернення з окремим позовом також не є універсальною і достатньою підставою для відмови у застосуванні передбачених законом механізмів контролю.

Водночас такі уточнення мотивування не свідчать про неправильність резолютивного результату ухвали від 08.07.2026.

Визначальними є фактичні та процесуальні обставини в їх сукупності: судовий контроль був установлений ще 03.03.2025; надалі суд неодноразово встановлював нові строки, розглядав звіти, відмовляв у їх прийнятті та застосовував штраф; після останнього неприйнятого звіту суд перейшов до передбаченого законом питання про зміну способу виконання; у виконавчому провадженні застосовувалися заходи примусового виконання; заява від 30.06.2026 не містила конкретної інформації про зміну фактичного стану присудженого майна; новому керівнику Терханову Ф.І. до цього не встановлювався персональний строк звітування.

Отже, ті обставини, які апелянт вважає нез`ясованими судом першої інстанції, перевірені судом апеляційної інстанції та не дають підстав для протилежного вирішення заяви.

Не підтверджується й довід скаржника про те, що суд першої інстанції взагалі не досліджував стан виконання рішення на час звернення із заявою. Оскаржувана ухвала містить виклад попереднього судового контролю, зміст останнього звіту, факт встановлення відсутності присудженого майна, процесуальний перехід до вирішення питання про зміну способу виконання, результат такого розгляду та оцінку змісту нової заяви.

Те, що суд першої інстанції не погодився з правовою оцінкою цих обставин, запропонованою ТОВ з ІІ «Галілєй», не є тотожним їх нез`ясуванню.

Колегія суддів також не вбачає підстав погодитися з характеристикою мотивування оскаржуваної ухвали як такого, що становить лише «самопідтвердження» попередньої позиції суду. Місцевий господарський суд мав ураховувати процесуальну історію виконання рішення, оскільки без оцінки раніше здійснених заходів неможливо встановити, чи існує необхідність у повторному застосуванні того самого процесуального інструменту.

За результатами апеляційної перевірки не встановлено порушення, яке призвело до неправильного вирішення заяви від 30.06.2026. Тому наведені особливості мотивування не призвели до неправильного вирішення заяви від 30.06.2026, а відповідні формулювання підлягають оцінці з урахуванням правових висновків, викладених у цій постанові, однак вони не дають підстав для скасування правильного по суті процесуального результату.

Щодо принципу обов`язковості судового рішення та права на ефективний судовий захист.

ТОВ з ІІ «Галілєй» також обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що відмова у повторному покладенні на боржника обов`язку подати звіт фактично позбавляє стягувача процесуального механізму контролю за виконанням чинного судового рішення, яке залишається невиконаним. Скаржник посилається на статті 55 та 129-1 Конституції України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та завдання господарського судочинства.

Колегія суддів погоджується з вихідним твердженням апелянта про те, що невиконання судового рішення не припиняє його обов`язковості та що судове рішення не може втрачати свого практичного значення лише через складність або тривалість його виконання.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням здійснює суд.

Конституційний Суд України у Рішенні від 10.03.2026 № 2-р/2026 наголосив на тому, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права на судовий захист, а судовий контроль є важливим елементом юридичного механізму забезпечення виконання судового рішення.

Відповідний підхід є усталеним і в практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою виконання остаточного судового рішення становить невід`ємну складову права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції.

Таким чином, колегія суддів не ставить під сумнів ані обов`язковість рішення від 20.04.2023, ані право ТОВ з ІІ «Галілєй» вимагати його реального виконання, ані конституційне значення судового контролю за виконанням.

Рішення від 20.04.2023 фактично не виконане протягом тривалого часу, а присуджене майно стягувачу не повернуто. Такий стан не відповідає належній реалізації принципу обов`язковості судового рішення.

Однак із наведених конституційних та конвенційних положень не випливає тотожність між правом на виконання судового рішення та безумовним правом стягувача вимагати необмежену кількість разів застосування одного й того самого конкретного процесуального заходу - подання звіту боржником.

Необхідно розмежовувати право ТОВ з ІІ «Галілєй» на виконання рішення від 20.04.2023, яке продовжує існувати, та питання про застосування конкретного заходу судового контролю, яке вирішується відповідно до статей 345-1– 345-4 ГПК України.

Відмова у задоволенні заяви від 30.06.2026 не означає визнання рішення від 20.04.2023 виконаним, припинення встановленого ним обов`язку або надання боржнику права його не виконувати. Оскаржувана ухвала не скасовує рішення, не змінює його резолютивної частини та не позбавляє його властивості обов`язковості.

Відмова стосується виключно заявленого ТОВ з ІІ «Галілєй» конкретного процесуального заходу - повторного покладення на нового керівника боржника обов`язку подати звіт та одночасного накладення на нього персонального штрафу.

При цьому у справі № 904/4046/20 судовий контроль фактично здійснювався протягом тривалого часу та включав послідовність передбачених законом заходів. Суд неодноразово встановлював строки для подання звітів, розглядав їх, відмовляв у їх прийнятті, застосовував штраф та після встановлення факту відсутності присудженого майна перейшов до іншого процесуального механізму, прямо передбаченого частиною третьою статті 345-4 ГПК України.

Тому немає підстав стверджувати, що суд першої інстанції самоусунувся від контролю за виконанням рішення або залишив невиконання без будь-якого процесуального реагування.

Водночас ухвала від 08.07.2026 не створює на майбутнє безстрокової процесуальної перешкоди для будь-якого подальшого звернення стягувача. Якщо виникнуть фактичні або процесуальні обставини, які відповідно до закону зумовлюватимуть застосування певного заходу судового контролю, факт попередньої відмови у заяві від 30.06.2026 не позбавляє такі обставини належної судової оцінки.

Отже, право на виконання судового рішення не тотожне безумовному праву вимагати повторного застосування конкретного способу судового контролю за незмінних істотних обставин, а відмова у задоволенні конкретної заяви не легітимізує невиконання рішення.

Щодо доводів про застосування статті 331 ГПК України та значення попереднього апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга містить також значний блок доводів, якими ТОВ з ІІ «Галілєй» фактично повторно ставить під сумнів правильність ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 про відмову у зміні способу і порядку виконання рішення від 20.04.2023.

Зокрема, апелянт зазначає, що чинна редакція частини третьої статті 331 ГПК України допускає зміну способу виконання рішення про повернення майна на стягнення його вартості у разі невиконання такого рішення протягом двох місяців із дня відкриття виконавчого провадження; у цій справі відповідний строк був значно перевищений; присуджене майно фактично не повернуто; його місцезнаходження не встановлено; вартість двох насосів НКУ 630/80, на переконання скаржника, була визначена проведеною у справі судовою експертизою.

Наведені аргументи не можуть бути підставою для скасування ухвали від 08.07.2026.

Колегія суддів розмежовує два самостійні процесуальні питання, які виникли у межах виконання одного й того самого рішення від 20.04.2023.

Першим було питання про можливість зміни способу виконання судового рішення відповідно до статті 331 ГПК України. Воно вирішене ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 та було предметом самостійного апеляційного перегляду.

Другим є питання про повторне зобов`язання керівника боржника подати звіт та застосування до нього штрафу відповідно до статей 135, 345-1– 345-4 ГПК України. Саме це питання вирішене оскаржуваною у цьому провадженні ухвалою від 08.07.2026.

Те, що обидва процесуальні питання пов`язані з виконанням одного рішення, не робить їх тотожними. Це розмежування було відображене Центральним апеляційним господарським судом і в ухвалі про відкриття цього апеляційного провадження, де зазначено, що апеляційні скарги на ухвали від 11.06.2026 та 08.07.2026 стосуються різних самостійних процесуальних питань і підлягають окремому розгляду.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2026 апеляційну скаргу ТОВ з ІІ «Галілєй» на ухвалу від 11.06.2026 залишено без задоволення, а саму ухвалу - без змін. Постанова є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Під час того апеляційного перегляду безпосередньо перевірено доводи щодо статті 331 ГПК України, висновку експерта, вартості насосів та неможливості їх повернення.

Апеляційний суд виходив із того, що тривале невиконання рішення та відсутність присуджених насосів утворювали передбачену чинною редакцією частини третьої статті 331 ГПК України загальну передумову для вирішення питання про зміну способу виконання. Водночас наявні докази не дозволяли достовірно встановити суму 6 012 000 грн як вартість саме двох насосів, присуджених рішенням від 20.04.2023, оскільки експерт визначив повну відновну вартість нового неексплуатованого насосного агрегату прийнятої ним комплектації, тоді як фактичні комплектність, технічний стан та ступінь зносу присудженого майна встановлені не були.

Отже, уже здійснений апеляційний перегляд не підтвердив тезу про те, що наявність експертного висновку та сплив двомісячного строку автоматично зобов`язували суд змінити спосіб виконання.

Подальше повторне вирішення того самого процесуального питання в межах апеляційного перегляду іншої ухвали суперечило б принципу юридичної визначеності та остаточності судового рішення.

При цьому колегія суддів не поширює принцип res judicata на всю заяву від 30.06.2026 як підставу для відмови у судовому контролі. Предмет ухвали від 11.06.2026 і предмет ухвали від 08.07.2026 різні. Тому остаточність постанови від 29.07.2026 не означає, що питання судового контролю за виконанням рішення взагалі більше не може порушуватися.

Принцип юридичної визначеності має значення у вужчому аспекті: апелянт не може використати перегляд ухвали від 08.07.2026 як процесуальний засіб для повторного вирішення вже остаточно розглянутого питання про стягнення 6 012 000 грн вартості насосів, інфляційних втрат, трьох процентів річних або для повторної переоцінки висновку експерта.

Водночас для цього провадження значення має сам факт того, що після неприйняття звіту від 29.09.2025 суд скористався передбаченою частиною третьою статті 345-4 ГПК України процесуальною альтернативою та провів наступний етап контролю - розглянув питання про зміну способу виконання. Незгода ТОВ з ІІ «Галілєй» з результатом цього етапу не дозволяє стверджувати, що його не було або що суд після ухвали від 14.10.2025 залишався зобов`язаним безстроково встановлювати нові строки для звітування.

Тому наведені у цій апеляційній скарзі доводи щодо статті 331 ГПК України, двомісячного строку невиконання, експертної оцінки майна та неправильності ухвали від 11.06.2026 не підтверджують незаконності ухвали від 08.07.2026 та не є підставою для повторного вирішення у цьому провадженні питання про зміну способу виконання рішення від 20.04.2023.

Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди наводити достатні мотиви судового рішення, однак не може розумітися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; питання достатності мотивування оцінюється з огляду на конкретні обставини справи.

У цій постанові колегія суддів надала оцінку всім доводам апеляційної скарги, які мають значення для вирішення заяви від 30.06.2026, зокрема щодо можливості повторного здійснення судового контролю, актуальності відомостей про присуджене майно, зміни керівника боржника, набрання законної сили ухвалою від 11.06.2026, можливості придбання насосного обладнання, застосування статті 331 ГПК України та наявності підстав для застосування штрафу до Терханова Ф.І.

Жоден із цих доводів окремо або в сукупності не спростовує висновку про відсутність підстав для задоволення заяви від 30.06.2026. Інші твердження апеляційної скарги або відтворюють уже оцінені аргументи, або стосуються законності ухвали від 11.06.2026, яка була предметом окремого апеляційного перегляду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення або зміни рішення відповідно до статті 277 ГПК України є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими; невідповідність викладених у судовому рішенні висновків установленим обставинам; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів установила, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 у справі № 904/4046/20 залишається невиконаним, а присуджене на користь ТОВ з ІІ «Галілєй» майно позивачу не повернуто.

Наведена обставина сама по собі не ставиться судом апеляційної інстанції під сумнів та не означає припинення обов`язку боржника виконати судове рішення.

Водночас предметом цього апеляційного перегляду є не факт невиконання рішення як такий, а правильність вирішення Господарським судом Дніпропетровської області заяви ТОВ з ІІ «Галілєй» від 30.06.2026 про повторне покладення на керівника боржника Терханова Ф.І. обов`язку подати звіт про виконання рішення та про застосування до нього персонального штрафу.

Як установлено під час апеляційного розгляду, судовий контроль у справі № 904/4046/20 здійснювався неодноразово та послідовно: після його встановлення ухвалою від 03.03.2025 суд визначав боржнику нові строки для звітування, розглядав подані звіти, відмовляв у їх прийнятті, застосовував захід процесуального примусу у виді штрафу, після чого за результатами розгляду звіту від 29.09.2025 ухвалою від 14.10.2025 скористався передбаченим статтею 345-4 ГПК України механізмом та за власною ініціативою перейшов до вирішення питання про зміну способу і порядку виконання рішення.

У подальшому відповідне питання вирішено ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026, а постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2026 апеляційну скаргу ТОВ з ІІ «Галілєй» на цю ухвалу залишено без задоволення, ухвалу від 11.06.2026 - без змін.

При цьому суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами скаржника про те, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали від 08.07.2026 ухвала від 11.06.2026 не набрала законної сили у зв`язку з її апеляційним оскарженням. Відповідне твердження ґрунтується на неправильному тлумаченні статті 235 ГПК України та не впливає на законність результату розгляду заяви від 30.06.2026.

Не встановлено колегією суддів і таких обставин, які за конкретної процесуальної ситуації цієї справи зумовлювали б необхідність повторного повернення саме до механізму звітування.

Заява від 30.06.2026 не містила конкретних відомостей про виявлення присудженого майна, встановлення його нового місцезнаходження, надходження цього майна у володіння боржника чи виникнення інших фактичних обставин, які змінювали б ситуацію, встановлену за наслідками попереднього судового контролю.

Сам лише сплив часу після проведення інвентаризації не підтверджує зміни фактичного стану виконання рішення, тоді як зміна керівника боржника з ОСОБА_2 на Терханова Ф.І. не змінила самого боржника, змісту його обов`язку або предмета присудження.

Крім того, на час повторного звернення стягувача виконавче провадження № 76631749 уже було закінчене після застосування державним виконавцем передбачених законом заходів у зв`язку з неможливістю виконання рішення без участі боржника. Зазначену обставину колегія суддів ураховує в сукупності з усією попередньою процедурою виконання та судового контролю, не надаючи їй самостійного значення безумовної підстави для відмови.

Доводи апелянта про можливість придбання боржником нових насосів на ринку також не спростовують висновків місцевого господарського суду. Рішенням від 20.04.2023 на боржника покладено обов`язок повернути присуджене майно, а не придбати та передати ТОВ з ІІ «Галілєй» інше сучасне обладнання.

Так само не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали доводи скаржника, спрямовані на повторне доведення неправильності ухвали від 11.06.2026, зокрема щодо застосування статті 331 ГПК України та оцінки вартості насосів НКУ 630/80. Правильність вирішення відповідного самостійного процесуального питання вже перевірена судом апеляційної інстанції в іншому апеляційному провадженні та остаточно вирішена постановою від 29.07.2026.

Не встановлено також підстав для застосування штрафу особисто до ОСОБА_1 .

До звернення позивача із заявою від 30.06.2026 суд не постановляв ухвали, якою ОСОБА_1 було б особисто зобов`язано подати звіт про виконання рішення у визначений строк. Попередній персональний процесуальний обов`язок ухвалою від 03.03.2025 було покладено на ОСОБА_2 .

Після відмови у прийнятті звіту від 29.09.2025 суд також не встановлював ОСОБА_1 нового строку звітування, а перейшов до розгляду питання про зміну способу і порядку виконання рішення.

Таким чином, на час подання заяви від 30.06.2026 не існувало персонального процесуального обов`язку ОСОБА_1 , строк виконання якого ним був порушений, а тому відсутня фактична передумова для притягнення саме цієї особи до процесуальної відповідальності за неподання звіту.

Водночас окремі формулювання мотивувальної частини оскаржуваної ухвали колегія суддів оцінює з урахуванням наведених вище правових висновків.

Зокрема, попереднє здійснення судового контролю не створює абсолютної заборони на його повторне застосування в майбутньому; закон не встановлює формальної вимоги про обов`язкове існування «нових обставин» як окремої умови допустимості кожного наступного звернення; можливість звернення з окремим позовом також не є універсальною підставою для відмови у застосуванні передбачених ГПК України механізмів судового контролю.

Разом із тим зазначені уточнення мотивування не змінюють правильності кінцевого висновку суду першої інстанції, оскільки за конкретних обставин цієї справи повторне зобов`язання нового керівника боржника подати звіт не було обґрунтоване фактичними чи процесуальними обставинами, які свідчили б про необхідність повернення до вже неодноразово застосованого заходу, а правові підстави для одночасного накладення на ОСОБА_1 штрафу були відсутні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ТОВ з ІІ «Галілєй» не спростовують правильного по суті висновку Господарського суду Дніпропетровської області про відмову у задоволенні заяви від 30.06.2026, а передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування ухвали від 08.07.2026 та постановлення нового судового рішення про задоволення цієї заяви судом апеляційної інстанції не встановлено.

За таких обставин відповідно до статті 276 ГПК України апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2026 у справі № 904/4046/20 - залишенню без змін.

Судові витрати.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Разом із тим у цьому апеляційному провадженні питання про розподіл судового збору не виникає.

Як встановлено Центральним апеляційним господарським судом під час відкриття апеляційного провадження, предметом апеляційного оскарження є ухвала про відмову у задоволенні заяви про зобов`язання керівника боржника подати звіт про виконання судового рішення, постановлена у порядку статей 345-1, 345-2 ГПК України.

Верховний Суд у постанові від 16.06.2026 у справі № 911/889/22, врахувавши Рішення Конституційного Суду України від 10.03.2026 № 2-р/2026 та подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 29.04.2026 у справі № 904/2585/23 і від 08.05.2026 у справі № 904/919/24, дійшов висновку про відсутність підстав для справляння судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу, постановлену в межах судового контролю за виконанням судового рішення.

З огляду на зазначене ухвалою про відкриття апеляційного провадження у цій справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судовий збір за подання апеляційної скарги ТОВ з ІІ «Галілєй» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2026 не справляється, а ненадання доказів його сплати не є недоліком апеляційної скарги.

Отже, незважаючи на залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для покладення на апелянта витрат зі сплати судового збору або вирішення питання про його перерозподіл немає, оскільки судовий збір за подання цієї апеляційної скарги законом не справляється.

Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат у зв`язку з апеляційним переглядом, а також заяв про їх розподіл матеріали апеляційного провадження не містять.

За таких обставин питання про розподіл судових витрат за результатами апеляційного перегляду не вирішується.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, пунктом 1 частини першої статті 275, статтями 276, 277, 281– 284, частиною п`ятою статті 345-2 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2026 у справі № 904/4046/20 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2026 у справі № 904/4046/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до частини п`ятої статті 345-2 Господарського процесуального кодексу України є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повна постанова складена та підписана 12.08.2026

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький

Суддя С.В. Вінніков